Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №758/4156/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/4156/26

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

з участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою громадян Федеративної Республіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересована особа Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року громадяни Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_3 та ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 звернулися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просять встановити факт, що вони є батьками дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в м. Києві, Україна в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Звернення заявників із вказаною заявою до суду обумовлене спеціальним для Федеративної Республіки Німеччина порядком реєстрації батьківства щодо дітей, народжених шляхом сурогатного материнства за кордоном.

Так, народження дитини відбулося в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до вимог Наказу МОЗ України №787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», а реєстрація факту народження дитини була проведена відповідно до вимог ст.ст. 123, 133 Сімейного кодексу України та п. 11 глави 1 розділу ІІІ наказу Міністерства юстиції України №52/2 від 18.10.2000.

Проте правом ФРН, громадянами якої є заявники, сурогатне материнство заборонене, і в якості матері відповідно до параграфу 1591 Цивільного кодексу ФРН визнається лише жінка, яка народила дитину (сурогатна матір).

Крім того, Верховний федеральний суд ФРН у справі ХІІ ZB 320/17 від 20.03.2019, предметом розгляду у якій було питання запису матір`ю в Німеччині саме особи, яка була записана такою у свідоцтві про народження в Україні відповідно до українського права, зробив такий висновок: «Запис в українському реєстрі про народження, а також видане на його підставі свідоцтво про народження, не є рішенням, яке може бути визнаним в розумінні частини 1 параграфу 108 Закону про провадження у справах сім`ї та з питань добровільної підсудності».

Відповідно до ч. 1 параграфу 108 («Визнання іноземних рішень») Закону ФРН «Про порядок розгляду сімейних справ та справ добровільної підсудності» за винятком рішень у справах про шлюб, рішення, прийняті за кордоном визнаються без особливого провадження.

Таким чином, відповідно до законодавства ФРН, для оформлення батьківських прав заявників щодо їх дитини з урахуванням забезпечення як найкращих інтересів дитини, необхідно рішення компетентного суду України, яке б встановлювало юридичний факт батьківства заявників щодо їх дитини.

Рішення суду України про встановлення юридичного факту батьківства заявників щодо їх дитини є єдиним документом, який необхідний для оформлення батьківських прав на території ФРН, тому, у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 318 ЦПК України, встановлення цього факту іншими засобами є неможливим з огляду на вищевказані джерела права.

Наявність такого рішення забезпечуватиме права заявників та дитини, зокрема, матеріального забезпечення та піклування, а також права на повагу до сімейного життя, передбаченого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, заявники звернулися із вказаною заявою до суду з метою охорони їхніх прав та прав дитини на повагу до приватного та сімейного життя, а також, з метою створення умов для здійснення подружжям особистих немайнових прав щодо дитини в країні їх громадянства та постійного проживання.

Ухвалою суду від 24.03.2026 заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку окремого провадження.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представники заявників та заінтересованої особи подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Ураховуючи наведене, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню із наступних підстав.

Як встановлено судом, громадянка Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_3 ,( ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянин Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 18.07.2020 і по час подання даної заяви перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом про сімейний стан.

В результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства, що підтверджується Договором про надання медичних послуг з лікування безпліддя з використання методів Допоміжних Репродуктивних Технологій (ДРТ) за програмою «Гестаційне сурогатне (замінне) материнство із розмороженням та переносом ембріонів Пацієнтів», укладеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Міні ЕКЗ Центр», ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилися дочка ОСОБА_6 , яка має генетичну спорідненість із подружжям.

Дитина народилася у Комунальному некомерційному підприємстві «Київський міський пологовий будинок № 6 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», про що було складено відповідну виписку про новонародженого № 2450 від 08.10.2024.

Як вбачається із свідоцтва про народження дитини ОСОБА_5 , серії НОМЕР_1 , виданого 05.11.2024 року Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), її батьками записані громадянин ФРН ОСОБА_2 та громадянка ОСОБА_7 , про що складено актовий запис № 1447 від 05.11.2024.

Громадянка України ОСОБА_8 , яка надавала послуги сурогатного материнства на підставі Договору про сурогатне материнство від 19.01.2024 та народила дитину, надала свою письмову заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук Ю.М. 31.10.2024, реєстровий № 4399,4400, про визнання нею добровільності передачі дитини її біологічним батькам - ОСОБА_9 і ОСОБА_2 , яку вона народила як сурогатна матір.

Крім того, даною заявою ОСОБА_8 підтвердила, що вона не буде претендувати на право на дитину і що біологічні батьки з моменту передачі беруть на себе єдину юридичну і фактичну відповідальність за дитину.

Як було зазначено вище, дитина ОСОБА_6 народилася в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, методом сурогатного материнства, при цьому генетична спорідненість дитини із заявниками (матір`ю тат батьком) підтверджується також Результатами дослідження ДНК на встановлення біологічного батьківства № 1992 від 22.10.2024, проведеного Лабораторією Медичного центру «Мати та дитина» ТОВ «Неомед 2007».

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 123 Сімейного Кодексу України у разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Згідно п. 11 глави 1 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, у разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, державна реєстрація народження проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, а також довідка про генетичну спорідненість батьків /матері чи батька/ з плодом. При цьому в графі «Для відміток» актового запису про народження робиться один з таких записів: «Матір`ю дитини, яка ідентифікована електронною системою охорони здоров`я за даними заяви про згоду на запис подружжя батьками дитини, є громадянка (прізвище, власне ім`я, по батькові)» або «Матір`ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження є громадянка (прізвище, власне ім`я, по батькові)», а також зазначаються найменування закладу (установи), що видав(ла) довідку, дата її видачі та номер, дані нотаріуса (прізвище та ініціали, нотаріальний округ чи державна нотаріальна контора), дата та за яким реєстровим номером засвідчено справжність підпису жінки на заяві про її згоду на запис подружжя батьками дитини.

Відповідно до ст. ст. 2, 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991, держави - учасниці поважають та забезпечують всі права, передбачені цією Конституцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

Звернення заявників з даною заявою до суду обумовлене спеціальним для Федеративної Республіки Німеччина порядком реєстрації батьківства щодо дітей, народжених шляхом сурогатного материнства за кордоном.

Народження дитини відбулося в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до вимог Наказу МОЗ України №787 від 09.09.2013 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні», а реєстрація факту народження дитини була проведена відповідно до вимог ст.ст. 123, 133 Сімейного кодексу України та п. 11 глави 1 розділу ІІІ наказу Міністерства юстиції України №52/2 від 18.10.2000.

Проте правом ФРН, громадянами якої є заявники, сурогатне материнство заборонене, і в якості матері відповідно до параграфу 1591 Цивільного кодексу ФРН визнається лише жінка, яка народила дитину (сурогатна матір).

Крім того, Верховний федеральний суд ФРН у справі ХІІ ZB 320/17 від 20.03.2019, предметом розгляду у якій було питання запису матір`ю в Німеччині саме особи, яка була записана такою у свідоцтві про народження в Україні відповідно до українського права, зробив такий висновок: «Запис в українському реєстрі про народження, а також видане на його підставі свідоцтво про народження, не є рішенням, яке може бути визнаним в розумінні частини 1 параграфу 108 Закону про провадження у справах сім`ї та з питань добровільної підсудності».

Відповідно до ч. 1 параграфу 108 («Визнання іноземних рішень») Закону ФРН «Про порядок розгляду сімейних справ та справ добровільної підсудності» за винятком рішень у справах про шлюб, рішення, прийняті за кордоном визнаються без особливого провадження.

Таким чином, відповідно до законодавства ФРН, для оформлення батьківських прав Заявників щодо їх дитини з урахуванням забезпечення як найкращих інтересів дитини, необхідно рішення компетентного суду України, яке б встановлювало юридичний факт батьківства заявників щодо їх дитини.

Рішення суду України про встановлення юридичного факту батьківства заявників щодо їх дитини є єдиним документом, який необхідний для оформлення батьківських прав на території ФРН, тому, у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 318 ЦПК України, встановлення цього факту іншими засобами є неможливим з огляду на вищевказані джерела права.

Наявність такого рішення забезпечуватиме права заявників та дитини, зокрема, матеріального забезпечення та піклування, а також права на повагу до сімейного життя, передбаченого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях у справі «Меннессон проти Франції» (скарга №65192/11) та у справі «Лабассе проти Франції» (скарга №65941/11) Європейський суд з прав людини зазначив, що кожна країна має право заборонити сурогатне материнство на її території. Однак, Суд також визначив, що заборона сурогатного материнства не може впливати на дітей, народжених у такий спосіб за кордоном. У цьому контексті.

Суд висловив позицію, що країни, де сурогатне материнство заборонене, повинні визнати родинний зв`язок між дітьми, народженими від сурогатної матері за кордоном, та їхніми біологічними батьками, інакше буде мати місце порушення прав дітей на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своєму консультативному висновку «Про визнання в національному законодавстві законних відносин батьки-дитина між дитиною, народженою за кордоном відповідно до угоди про гестаційне сурогатне материнство, і передбачуваною матір`ю» від 10.04.2019 Велика Палата Європейського суду з прав людини зазначила наступне:

«Відповідно до прецедентного права суду стаття 8 Конвенції вимагає, щоб національне законодавство передбачало можливість визнання законних відносин між дитиною, народженою згідно з домовленостями про сурогатне материнство, укладених за кордоном, і передбачуваним батьком, якщо він є біологічним батьком. Як було повідомлено раніше, в справі Mennesson, наведеній вище, Суд чітко виявив, що відсутність такої можливості тягне за собою порушення права дитини на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 (Mennesson, наведена вище, §§ 100-01; Labassee проти Франції, № 65941/11, 26.06.2014; Foulon і Bouvet проти Франції, № 9063/14 і 10410/14, 21.07.2016, і Laborie проти Франції, № 44024/13, 19.01.2017).

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти російської федерації № 3451/05, § 34, від 07.05.2009).

Таким чином, дана заява подана з метою охорони прав заявників та дитини на повагу до приватного та сімейного життя, а також, з метою створення умов для здійснення подружжям особистих немайнових прав щодо дитини в країні їх громадянства та постійного проживання.

Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За статтею 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до положень ст.ст. 51, 52 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до ст. 7 Конвенції про права дитини, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Як свідчить судова практика, яка склалася в українських судах, дана категорія справ має розглядатися в порядку окремого провадження, у зв`язку з відсутністю спору про право як таке, оскільки встановлення факту родинних відносин дитини та заявників не пов`язано з подальшим вирішенням спору ні між заявниками, ні між заявниками і сурогатною матір`ю.

Згідно ч. 3. ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

В силу приписів статті 4 вказаного Закону право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Ст. 65 цього Закону передбачено, що встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження.

Відповідно до ст.16 цього Закону особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

З приписів ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» вбачається, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Слід зазначити, що у Рішенні Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 роз`яснено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод.

Аналізуючи вищезазначене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного вищевказаного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги неможливість встановлення даного юридичного факту в позасудовому порядку, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог та наявність підстав для встановлення факту народження дитини заявників в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 81, 258, 259, 263-265, 273, 293, 315, 353-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву громадян Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , заінтересована особа Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт, що громадянкаФедеративної Республіки Німеччини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт НОМЕР_2 , виданий 02.08.2023) та громадянинФедеративної Республіки Німеччини ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 (паспорт НОМЕР_3 , виданий 19.09.2019) є, відповідно, матір`ю та батьком дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в м. Києві, Україна в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 05.11.2024 Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1447 від 05.11.2024).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування учасників справи:

- заявники:

громадянкаФедеративної Республіки Німеччини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 02.08.2023, місце проживання: АДРЕСА_1 ;

громадянин Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , виданий 19.09.2019, місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- заінтересована особа - Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Якуба Коласа, 6, код ЄДРПОУ 26125455.

Повний текст рішення складено 31.08.2026.

Суддя О. О. Ковбасюк