Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №757/41675/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41675/25-ц

пр. № 2-о-119/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

заявника - ОСОБА_1 ,

представника заявника - Гейка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві, Міністерство оборони України (Військова частина НОМЕР_1 ), Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення,

УСТАНОВИВ:

І. Позиції учасників справи.

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 у період часу з лютого 2018 року по день зникнення безвісти ОСОБА_3 , тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вимоги заяви обґрунтовувались тим, що заявник та ОСОБА_3 з лютого 2018 року фактично проживали однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу. При цьому вони вели спільне домашнє господарство, мали спільний бюджет, спільно набуте майно, взаємні права та обов`язки, а також піклувалися один про одного.

Зокрема, з 2018 по 2021 рік вони проживали разом у місті Києві. Надалі, починаючи з травня 2021 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 переїхали в нове орендоване житло за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому договір оренди зазначеного житла був укладений ОСОБА_3 з власником, а за змістом договору в орендованому житлі також вбачалося про проживання ОСОБА_1 як члена родини наймача.

Заявник вказує, що у період спільного проживання вони вели спільне побутове життя, сплачували всі необхідні витрати на утримання житла, здійснювали ремонт, а також придбали меблі, речі побуту та домашню техніку. Крім того, у 2022 році за спільні кошти було придбано автомобіль Hyundai Elantra (д.н.з. НОМЕР_4 ), який зареєстровано на ОСОБА_1 , тоді як усі питання технічного обслуговування брав на себе ОСОБА_3 .

Водночас ОСОБА_1 у щорічній декларації за 2024 рік, розміщеній на веб-порталі сайту НАЗК, вказала ОСОБА_3 як особу, яка спільно з нею проживає, але не перебуває у шлюбі.

В подальшому, заявник вказує, що з початком повномасштабного вторгнення ОСОБА_3 розпочав службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 . Протягом усього часу його служби ОСОБА_1 постійно надсилала йому посилки з необхідними речами. Крім того, під час відпусток вони разом проводили час, подорожували, зустрічалися з родичами та друзями, а також спільно святкували сімейні та державні свята, про що свідчать численні фото та відеоматеріали.

Однак у травні 2025 року ОСОБА_3 перестав виходити на зв`язок. Згідно з відповіддю командира військової частини НОМЕР_1 , сержант ОСОБА_3 27 травня 2025 року зник безвісти внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в м. Ізюм Харківської області і наразі рахується безвісти зниклим.

Враховуючи вищенаведене, а також факт зникнення безвісти ОСОБА_3 , заявник звернулася до суду, з метою встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що має юридичне значення.

Представник заінтересованої особи військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8. подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що станом на день складання пояснень у військової частини НОМЕР_1 відсутня будь-яка інформація та підтверджуючі документи про повернення сержанта ОСОБА_3 до військової частини НОМЕР_1 або будь-якої іншої військової частини, його інтернування чи захоплення в полон (в заручники), а також про його загибель (смерть). При цьому представник військової частини звертає увагу, що особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин, якщо вона зникла у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями чи тимчасовою окупацією частини території України. Щодо заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, представник військової частини зазначив, що заявником не було прямо вказано мету подання такої заяви до суду. Разом із тим, з тексту заяви вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно проживали без офіційної реєстрації шлюбу. Водночас представник військової частини підкреслює, що у ОСОБА_3 є мати, ОСОБА_2 , яка входить до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у разі визнання військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим. У разі встановлення судом факту проживання заявника та ОСОБА_3 однією сім`єю, ОСОБА_1 також увійде до кола таких осіб, що безпосередньо вплине на інтереси матері зниклого та інших членів родини. З огляду на вищевказане, на думку представника військової частини, у разі наявності у зниклого безвісти військовослужбовця інших членів сім`ї (зокрема матері), такі особи мають бути залучені до участі у справі як заінтересовані особи. Крім того, представник військової частини зазначає, що рішення у цій справі може вплинути на права та обов`язки Міністерства оборони України як уповноваженого суб`єкта, який здійснює призначення одноразової грошової допомоги. З урахуванням викладеного, представник військової частини просив суд залучити до справи в якості зацікавлених осіб Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також матір зниклого, ОСОБА_2 , та зобов`язати відповідний орган державної реєстрації актів цивільного стану надати інформацію щодо членів сім`ї ОСОБА_3 .

Заінтересована особа ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій визнала вимоги заявника та зазначила, що будь-яких претензій до ОСОБА_1 вона не має, а будь-які заперечення щодо вимог відсутні. При цьому ОСОБА_2 підтверджує факт спільного проживання позивача ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 , які мали стосунки та проживали разом у якості чоловіка та дружини. Зокрема, наскільки їй відомо, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 почали зустрічатися, починаючи з 2018 року та проживати разом з початку 2020 року. Надалі, з травня 2021 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 переїхали в нове орендоване житло за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючи в ньому по теперішній час. Крім того, з початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, а саме з серпня 2022 року, її син ОСОБА_3 почав проходити військову службу в Збройних силах України. У кінці травня 2025 року її син перестав виходити на зв`язок. Пізніше ОСОБА_2 дізналася від командира військової частини НОМЕР_1 , в якій служив її син, про те, що сержант ОСОБА_3 27 травня 2025 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання зник безвісти в місті Ізюм Харківської області. За даним фактом проводиться службове розслідування, з метою з`ясування всіх обставин, і наразі її син рахується безвісти зниклим.

Представники заінтересованих осіб Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_5 своїм правом на подачу пояснень на заяву, не скористалися.

II. Процесуальні дії та рішення суду.

27 серпня 2025 року вказана заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 29 серпня 2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

26 вересня 2025 року судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) заявника.

29 вересня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в порядку окремого провадження.

18 листопада 2025 року ухвалою суду, постановленою на місці, після заслуховування присутніх заявника та її представника, представника заінтересованої особи військової частини НОМЕР_1 , без виходу до нарадчої кімнати, клопотання заявника про виклик в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,, ОСОБА_7 , задоволено.

18 листопада 2025 року через Електронний суд від представника заінтересованої особи Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_8 надійшли додаткові пояснення у справі.

27 січня 2026 року та 11 лютого 2026 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшли заяви про визнання позову.

02 березня 2026 року ухвалою суду залучено до участі у справі в якості заінтересованих осіб: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 .

16 березня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про долучення до матеріалів справи опис вкладення та квитанцію про відправлення копії заяви заінтересованим особам.

12 травня 2026 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_2 про визнання позову та розгляд справи за відсутності заінтересованої особи.

Заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 в судовому засіданні заяву підтримали з наведених підстав, просили задовольнити в повному обсязі.

Представник заінтересованої особи військової частини НОМЕР_1 в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, подав до суду пояснення по суті розгляду заяви.

Представники заінтересованих осіб Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_5 в судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином, своїм правом на подачу пояснень на заяву, не скористалися.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином, направила на адресу суду заяву, в якій визнає заяву ОСОБА_1 та просила здійснювати розгляд справи у її відсутність.

У судовому засідання 03 вересня 2026 року допитана як свідок ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою заявника, повідомила суду, що її сестра та ОСОБА_3 познайомилися ще до 2020 року. Згодом вони почали зустрічатися і стали проживати разом, орендуючи квартиру. Свідок неодноразово їх відвідувала. За її словами, у пари був спільний бюджет, вони разом придбали автомобіль і вели спільне господарство. Усі родинні свята вони проводили разом. Між ОСОБА_3 та її сестрою склалися дуже гарні, теплі відносини, вони щиро кохали один одного.

Свідок ОСОБА_5 , яка є подругою заявника, надала суду покази, що вперше познайомилася з ОСОБА_3 в онлайн-грі ще у 2016 році. У 2017 році вона приїхала до Києва, де особисто познайомилася з ним, а вже через місяць - із ОСОБА_1 . На початку 2019 року пара почала жити разом. Вони були справжньою сімейною парою, спільно вели господарство та мали спільний бюджет.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_4 , який є другом заявника, надав суду покази, що з 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стали проживати разом, знімали житло та згодом придбали автомобіль. У 2022 році свідок часто відвідував їх на одній із квартир. За його спостереженнями, у них склалися відносини як у повноцінного подружжя, вони кохали один одного, вели спільний побут і мали спільний бюджет.

03 вересня 2026 року свідок ОСОБА_7 , яка є матір`ю заявника, повідомила суду, що її дочка познайомилася з ОСОБА_3 давно і вони почали зустрічатися ще у 2018 році. У них одразу склалися гарні відносини. ОСОБА_3 був хорошою людиною і з часом став членом їхньої сім`ї. Вони разом придбали автомобіль, приїжджали до батьків у село та допомагали по господарству. Пара спільно знімала житло, а бюджет у них був спільним. Фактично вони жили як подружжя і кохали один одного. Після початку війни ОСОБА_3 пішов служити, а заявник постійно його підтримувала, відправляла посилки та регулярно телефонувала.

Суд, заслухавши думки заявника, її представника, представника заінтересованої особи, покази свідків, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до наступного висновку.

З договору оренди житла від 25 травня 2021 року вбачається, що наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Відповідно до пункту 1.3 договору ОСОБА_1 зазначена як член родини наймача /а.с.13-15,16/.

Згідно з довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Позняки-Дніпро» № 30/07 від 30 липня 2025 року, виданою на підставі акту фактичного місця проживання від 30 липня 2025 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 станом на 01 березня 2025 року проживали за адресою АДРЕСА_1 /а.с. 17/.

Актом про фактичне місце проживання від 30 липня 2025 року, складеним за участю присутніх осіб, жителів сусідніх квартир та власника квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_10 , зафіксовано, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали за адресою АДРЕСА_1 /а.с. 18/.

10 грудня 2022 року ОСОБА_1 придбала автомобіль марки Hyundai Elantra, державний номерний знак НОМЕР_4 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу /а.с. 29/.

Із заявки № Б000000337 від 25 квітня 2023 року вбачається, що замовником робіт з технічного обслуговування автомобіля Hyundai Elantra, державний номерний знак НОМЕР_4 , власником якого є ОСОБА_1 , виступав ОСОБА_3 /а.с. 30/.

Згідно з даними щорічної декларації ОСОБА_1 за 2024 рік, опублікованої на веб-порталі НАЗК, у якості члена сім`ї суб`єкта декларування зазначено ОСОБА_3 як особу, яка спільно проживає та не перебуває у шлюбі з суб`єктом декларування /а.с. 20-28/.

Заявницею надано суду копії квитанцій про придбання побутової техніки від 06 жовтня 2024 року, копії квитанцій про придбання ювелірних прикрас, оплачених ОСОБА_3 , копії квитанцій про транзакції між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також роздруківки фотографій /а.с. 31-47/.

Разом з тим, як вбачається з даних наданих представником військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу за призовом під час мобілізацій у військовій частині НОМЕР_1 ; був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення наказом командира військової частин НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 лютого 2025 року № 56. Призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сержант ОСОБА_3 , майстер відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_1 , згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 68 від 04 березня 2025 року та бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №552дек від 04 березня 2025 року, був відряджений до військової частини НОМЕР_5 з метою виконання бойових (спеціальних) завдань, виявлення та ураження озброєння, військової техніки та особового складу противника і з застосуванням ударних безпілотних авіаційних комплексів, яка виконує бойовім(спеціальні) завдання в районі ведення бойових дій ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (

ІНФОРМАЦІЯ_8 військовослужбовці роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_1 , в тому числі сержант ОСОБА_3 , які були відряджені до військової частини НОМЕР_5 , на момент події перебували за адресою: АДРЕСА_4 , виконуючи логістичні задачі з доставки майна до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » ( АДРЕСА_5 ), на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) № 162 від 27 травня 2025 року, наказу командира військової частини НОМЕР_7 (по стройовій частині) №151 від 27 травня 2025 року та бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №1470дск від 27 травня 2025 року.

Актом службового розслідування № 24655 від 17 липня 2025 року встановлено, що сержант ОСОБА_3 , майстер відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_1 , відряджений до військової частини НОМЕР_5 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 68 від 04 березня 2025 року та бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 552дск від 04 березня 2025 року. 27 травня 2025 року, згідно бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_5 №375/бр/дск від 27 травня 2025 року, з метою виконання бойових (спеціальних) завдань, перевезення та ремонту безпілотного авіаційного апарату «NEMESIS» в районі ведення бойових дій у ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_7 ». 27 травня 2025 року близько 14:40, зник безвісти під час ворожого артилерійського обстрілу.

Місце знаходження сержанта ОСОБА_3 на час складання Акту не встановлено.

IV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

При цьому за змістом ч. 1 ст. 279 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: встановлення фактів, що мають юридичне значення. Предметом розгляду заяви є встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Відповідно до частини першої, другої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Факти, що мають юридичне значення це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду у порядку окремого провадження, зокрема, за умови, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб.

Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що не можуть розглядатися в порядку окремого провадження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, якщо чинним законодавством передбачений інший порядок його встановлення.

Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом та таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Доказами постійного проживання разом із особою, можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що заявник проживав разом із ним, реєстраційний запис у паспорті особи або у будинковій книзі, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із особою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейні відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріям спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

За змістом ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у рішенні від 03.06.1999 за №5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право вибирати форму організації свого сімейного життя, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у ст. З Сімейного кодексу України.

Згідно із ч. 1,2 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц провадження № 61-38901св18, обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.

За правилами частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами статей 77-81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до роз`яснень, наведених в п.п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, ОСОБА_1 посилалася на те, що з лютого 2018 року вона та ОСОБА_3 фактично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет і спільно набували майно. З травня 2021 року пара проживала в орендованому житлі за адресою АДРЕСА_1 . У травні 2025 року ОСОБА_3 зник безвісти під час виконання бойового завдання, що й стало підставою для звернення до суду.

Разом з тим, суд бере до уваги те, що заінтересована особа ОСОБА_2 , яка є матір`ю зниклого, повністю визнала вимоги заявника та підтвердила факт їхнього спільного проживання як чоловіка і дружини.

Також суд звертає увагу на доводи заінтересованої особи представника військової частини НОМЕР_1 , який повідомив, що відомості про місцезнаходження ОСОБА_3 відсутні, і звернув увагу на інтереси матері зниклого військовослужбовця.

Поряд з цим, судом було досліджено та надано оцінку наявних у справі доказам таких як договір оренди житла, довідку ОСББ, акт фактичного місця проживання, документи щодо спільного автомобіля, декларацію заявника, фінансові документи та показання свідків. Усі вони підтверджують, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 протягом тривалого часу проживали разом, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для задоволення заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 293, 294, 315, 319, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві, Міністерство оборони України (Військова частина НОМЕР_1 ), Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 у період часу з лютого 2018 року по день зникнення безвісти ОСОБА_3 , тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова