Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №757/13668/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/13668/25-ц

пр. № 2-3362/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором оренди,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь 99 000,00 грн. заборгованості за договором оренди; 32 820,20 грн. відшкодувань за спожиту активну електроенергію; 8 197,02 грн. відшкодувань за спожиті комунальні та послуги опалення, 270 000,00 грн. втраченого прибутку, який позивач мала отримати від здавання в оренду власного нерухомого майна, що в загальному становить 410 017, 22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим що 01 грудня 2021 року між ОСОБА_3 (власницею нежитлових приміщень з № 1 по № 6 групи приміщень АДРЕСА_6 загальною площею 27,60 кв.м) та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір оренди № 01/12/2021, відповідно до якого відповідач отримав у платне користування зазначене приміщення для використання як магазину, зобов`язався сплачувати орендну плату та половину комунальних платежів, а після закінчення строку - негайно повернути приміщення у належному стані. Однак відповідач сплатив орендну плату лише за січень і листопад 2022 року в розмірі 19 000, 00 грн, заборгувавши 99 000, 00 грн за інші місяці, не відшкодував половину комунальних платежів в сумі 8 197,02 грн та повну вартість спожитої електроенергії в сумі 32 820,20 грн, а також несвоєчасно повернув приміщення та ключі, через що власник приміщень не змогла передати об`єкт наступному орендарю і змушена була повернути вже отриману передоплату 270 000, 00 грн, втративши цей прибуток як упущену вигоду. Після смерті ОСОБА_3 єдиною спадкоємицею за заповітом стала її дочка, позивач ОСОБА_1 , яка успадкувала всі права та обов`язки щодо зазначеного майна.

У зв`язку із наведеним позивач змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав як єдиної спадкоємиці за заповітом, просячи стягнути із відповідача 410 017, 22 грн.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те що у позивача відсутнє право вимоги до нього, у зв`язку із тим, що останньою в якості доказу не було надано копії заповіту ОСОБА_3 , через що неможливо перевірити, чи охоплює заповіт саме права кредитора за договором оренди, а також не підтверджено належне оформлення спадщини щодо цих прав у нотаріуса.

Крім того, відповідач заперечує сам факт існування заявленої заборгованості. Він наголошує на тому, що з 24 лютого 2022 року через повномасштабне вторгнення, воєнний стан, обстріли, повітряні тривоги та комендантську годину не міг користуватися приміщенням і був змушений тимчасово виїхати з Києва, тому орендна плата за цей період не підлягає стягненню. 24 травня 2022 року він уже сплатив погоджену суму за період до травня включно. Також стягнення заборгованості за комунальні послуги і електроенергію вважає необґрунтованою, оскільки фактично орендував лише половину приміщення, а надані розрахунки електроенергії стосуються інших адрес. Щодо упущеної вигоди у розмірі 270 000, 00 грн зазначає, що завчасно повідомив про намір розірвати договір, двічі пропонував здати приміщення ще в грудні 2022 року, а затримка передачі сталася з вини власника. Таким чином він вважає, що новий договір оренди, на який посилається позивач, є штучним і створеним лише для суду.

У відповіді на відзив, позивач обґрунтовувала свою позицію тим, що у якій підтвердила, що 01 грудня 2021 року між її матір`ю ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір оренди № 01/12/2021, приміщення було передано за актом у справному стані після капітального ремонту, а відповідач обладнав його під магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », встановив охорону та рекламу. Орендну плату він сплатив лише за січень і листопад 2022 року, решту не сплачував. Стосовно повернення приміщення, позивач вказувала, що 30 листопада 2022 року відповідач повідомив про намір розірвати договір і самовільно демонтував радіатор та вивіски. Протягом грудня він кілька разів пропонував зустрічі, але відмовлявся передати ключ до підписання акта, через що 08 грудня під час огляду було виявлено пошкодження (демонтований радіатор, дірки в стінах, пробиті двері санвузла). Відповідач обіцяв усунути недоліки, проте радіатор нормально запрацював лише 25 грудня. Його листи з пропозиціями здати приміщення 21 та 28 грудня надійшли із запізненням або в періоди відсутності електроенергії. Разом з тим, 02 січня 2023 року власник уклала новий договір оренди з іншою особою на суму 120 000,00 грн і мала передати приміщення 12 січня, однак відповідач не з`явився 11 січня, ключі не передав, тому довелося повернути отриману передоплату. Вказує, що приміщення фактично повернули лише 31 січня 2023 року за актом, що зафіксовано на відео. Зазначає, що на відео видно лічильник електроенергії з показниками, які збігаються з даними постачальника, залишені пошкодження та рекламу відповідача. Разом з тим, для спростування твердження про відсутність права вимоги позивач надала копію заповіту та довідку про склад спадкоємців. За таких обставин, просила суд стягнути з відповідача на її користь вищевказану заборгованість.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

21 березня 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 25 березня 2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

07 квітня 2025 року судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача фізичної особи.

09 квітня 2025 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду у загальному провадження.

11 червня 2025 року відповідач подав до суду відзив на позов.

11 червня 2025 року суд ухвалою, постановленою на місці після заслуховування думки сторін, задовольнив частково клопотання позивача керуючись ст. 198 ЦПК України, на місці ухвалив: клопотання позивача про допит свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

11 червня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

23 липня 2025 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виправлених рахунків - розшифровок та копії заповіту.

18 листопада 2025 року позивач подала до суду відповідь на відзив на позовну заяву.

18 листопада 2025 року допитаний як свідок ОСОБА_4 , працівник ОСББ «Печерська мрія», який працює слюсарем-сантехніком, пояснив, що влітку 2022 року ОСОБА_2 попросив його зняти батареї опалення в приміщенні по АДРЕСА_1 , щоб встановити морозильні камери. Через рік, уже в 2023 році, ОСОБА_2 знову звернувся з проханням встановити батарею, і свідок це виконав. Повідомив, що у морозильних камерах на той момент зберігалися вареники та пельмені під торговою маркою «ІНФОРМАЦІЯ_1».

У судовому засіданні 26 лютого 2026 року допитаний як свідок ОСОБА_5 , охоронець охоронного агентства «Алден» у житловому комплексі «Печерська мрія» по вул. Євгена Коновальця, 32-Г у м. Києві, повідомив, що поряд із житловим будинком у 2022 році працював магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Він знав продавщицю, іноді заходив туди. У лютому 2022 року магазин не працював. Свідок підтвердив, що позивач є власником приміщення, а в січні 2023 року він бачив маму позивача біля магазину.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2008 року ОСОБА_3 набула права власності на нежилі приміщення з № 1 по № 6 групи приміщень № НОМЕР_4 офісу в буд. АДРЕСА_1 загальною площею 27,60 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 28 жовтня 2008 року /а.с. 9/.

01 грудня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір оренди № 01/12/2021, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду приміщення в розмірі 14 кв.м., що розташоване на першому поверсі за адресою: офіс АДРЕСА_2 , яке належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності. Термін оренди один рік: з 01 грудня 2021 року по 01 грудня 2022 року. Термін дії договору з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2022 року /а.с.12/.

01 грудня 2021 року, згідно акту приймання - передачі об`єкту нерухомості, ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_2 прийняв нежиле приміщення на оплатних, строкових умовах зазначене нежиле приміщення, яке використовував як магазин при здійсненні підприємницької діяльності /а.с. 12/.

07 грудня 2021 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси при вирішенні усіх питань, на підставі чого державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області Хоменком С.А. посвідчено довіреність за № 1-1956 /а.с. 61/.

Як вказує позивач, 30 листопада 2022 року, шляхом надіслання повідомлення через месенджер Вайбер, ОСОБА_2 повідомив представника власника ОСОБА_1 , яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності, що має намір розірвати договір.

07 грудня 2022 року, за словами позивача, ОСОБА_2 відчинив орендоване ним приміщення та надав можливість представникові власника його оглянути, під час якого, як стверджує позивач було встановлено неналежний стан орендованого приміщення, після чого відповідач взяв термін на усунення ушкоджень.

14 грудня 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направив ОСОБА_3 листа, в якому просив прибути 21 грудня 2022 року для підписання акту приймання-передачі приміщення та повернення ключів від вхідних дверей /а.с. 54/.

15 грудня 2022 року, шляхом надіслання повідомлення через месенджер Вайбер, відповідач повідомив представника власника, що всі зауваження усунуті та він готовий передати приміщення.

23 грудня 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направив ОСОБА_3 листа, в якому просив прибути 28 грудня 2022 року для підписання акту приймання-передачі приміщення та повернення ключів від вхідних дверей /а.с. 57/.

27 грудня 2022 року ОСОБА_1 направила відповідачу електронне повідомлення про те, що 11 січня 2023 року з 10 години до 12 години вимагає повернути приміщення, яке відповідач отримав за актом та договором, термін якого мав закінчиться 31 грудня 2022 року /а.с. 13/.

02 січня 2023 року ОСОБА_3 уклала договір оренди № 02/01/2023 належного їй приміщення з ОСОБА_6 , за умовами якого вона отримала 02 січня 2023 року орендну плату в розмірі 270 000,00 грн /а.с. 14/.

02 січня 2023 року ОСОБА_3 цінним листом направила ОСОБА_2 вимогу оплатити на її картковий рахунок заборгованість по орендній платі та відшкодувати сплачені комунальні платежі та платежі за спожиту електроенергію. 07 січня 2023 року відповідач цей лист отримав /а.с. 17/.

Разом з тим, 11 січня 2023 року позивач вказує, що ОСОБА_3 особисто прибула прийняти належне їй майно, проте відповідач не з`явився, приміщення на вимогу власника не передав.

17 січня 2023 року ОСОБА_3 цінним листом направила ОСОБА_2 повторну вимогу повернути приміщення 31 січня 2023 року, 27 січня 2023 року відповідач лист отримав /а.с. 34/.

31 січня 2023 року ОСОБА_2 повернув приміщення представнику власника за актом, на підтвердження чого надала носій з відео /а.с. 44, 45/.

14 лютого 2023 року відповідач направив ОСОБА_3 лист, в якому повідомив, що в нього була спроба перерахувати частково кошти, які він заборгував за час дії договору та за користування ним приміщенням, але не зміг цього зробити, тому що картковий рахунок, зазначений ОСОБА_3 був змінений /а.с. 35/.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Відповідно до заповіту від 06 жовтня 2007 року складеного ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком А.І., ОСОБА_3 заповідала все своє майно ОСОБА_1 /а.с. 82/.

Відповідно до довідки про склад спадкоємців від 20 вересня 2023 року № 710/02 - 14, виданої Першою Васильківською державною нотаріальною конторою, відповідно до спадкової справи № 144/2023 до майна ОСОБА_3 , єдиним спадкоємцем за заповітом, яка прийняла спадщину, є її дочка ОСОБА_1 /а.с. 36/.

Встановлено, що заборгованість за договором оренди становить 99 000, 00 грн; заборгованість за спожиту електроенергію - 32 820, 20 грн; заборгованість за спожиті комунальні послуги та послуги опалення - 8 197,02 грн, що підтверджується розрахунками-розшифровками про спожиту активну електроенергію /а.с.20-33, 69-81/ та довідкою про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг /а.с. 18/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Так, відповідно до п.1.1 Договору оренди приміщень № 01/12/2021 від 01 грудня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , орендодавець надає, а орендар приймає в оренду приміщення в розмірі 14 кв.м., що розташоване на першому поверсі за адресою: офіс АДРЕСА_2 , яке належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності. Термін оренди один рік: з 01 грудня 2021 року по 01 грудня 2022 року. Термін дії договору з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2022 року.

Відповідно до п. 3.1 Договору, орендар зобов`язаний оплачувати орендодавцю за користування зазначеним у п.п. 1 приміщенням орендну плату наступним чином: 01 грудня 2021 року - 31 грудня 2021 року орендна плата не сплачується; за період з 01 січня 2022 року - 31 січня 2022 року - 9000, 00 грн до 10 січня 2022 року; за період з 01 лютого 2022 року - 28 лютого 2022 року - 9000, 00 грн до 10 лютого 2022 року; за період з 01 березня 2022 року - 31 березня 2022 року - 10 000, 00 грн до 10 березня 2022 року; за період з 01 квітня 2022 року - 30 квітня 2022 року - 10 000, 00 грн до 10 квітня 2022 року; за період з 01 травня 2022 року - 31 травня 2022 року - 10 000, 00 грн до 10 травня 2022 року; за період з 01 червня 2022 року - 30 червня 2022 року - 10 000, 00 грн до 10 червня 2022 року; за період з 01 липня 2022 року - 31 липня 2022 року - 10 000, 00 грн до 10 липня 2022 року; за період з 01 серпня 2022 року - 31 серпня 2022 року - 10 000, 00 грн до 10 серпня 2022 року; за період з 01 вересня 2022 року - 30 вересня 2022 року - 10 000, 00 грн до 10 вересня 2022 року; за період з 01 жовтня 2022 року - 30 жовтня 2022 року - 10 000, 00 грн до 10 жовтня 2022 року; за період з 01 листопада 2022 року - 30 листопада 2022 року - 10 000, 00 грн до 10 листопада 2022 року.

Відповідно до п. 3.2 Договору, додатково орендар сплачує комунальні платежі та послуги з розміщення зовнішньої реклами на фасадних конструкціях будинку АДРЕСА_3 згідно рахунків, які надаються ОСББ «Печерська мрія», витрачену електроенергію згідно облікових даних електролічильника, яким обладнано приміщення.

Відповідно до ч. 4 Договору, орендар зобов`язується: використовувати орендовані приміщення відповідно до їх призначення та умов цього договору. Приміщення повинно використовуватися для розташування у ньому магазину з продажу заморожених - напівфабрикатів; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату; підтримувати приміщення в належному стані; здійснити всі необхідні заходи протипожежної безпеки, та охорону приміщення; повернути орендодавцю орендоване приміщення, а також технічне устаткування якими обладнане приміщення, протягом двох календарних днів з дня закінчення терміну дії цього договору про що повинен бути складений Акт повернення приміщення за договором оренди; прийняти в оренду нежитлове приміщення п 1.1.

Відповідно до п.8.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань згідно з Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Відповідно до п. 8.2 Договору, спори, що виникають у ході виконання договору, вирішуються за згодою сторін. Якщо згоди не досягнуто, спір підлягає розв`язанню згідно чинного законодавства України.

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму - ч.1 ст.762 ЦК України.

Згідно ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини другої ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в частині.

Зокрема, суд приходить до обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 99 000 грн, відшкодування витрат на спожиту електроенергію в розмірі 32 820,20 грн та половини комунальних платежів у розмірі 8 197,02 грн, оскільки після укладення договору оренди та передачі приміщення відповідача, обов`язок сплачувати орендну плати з комунальними платежами є безспірними, тому відповідно підлягають задоволенню в цій частині.

Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення втраченого прибутку у розмірі 270 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1та ч. 2 статті 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правилстатті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно достатті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

Як вбачається, позивач на підтвердження вказаних обставин, посилається на укладення нового договору оренди та необхідність повернення отриманої передоплати, проте суд зазначає, що позивач не надала достатніх і належних доказів укладення договору оренди з новим орендарем та фактичного отримання від нього коштів у заявленій сумі. У матеріалах справи відсутні обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача, зокрема підтвердження передачі приміщення новому орендарю. Таким чином, за відсутності належних доказів того, що позивач дійсно втратила конкретний прибуток саме через дії відповідача, суд не вбачає підстав для задоволення цієї вимоги.

Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача права вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, долучені до матеріалів справи копія заповіту та довідка про склад спадкоємців підтверджують, що позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом і набула всі майнові права та обов`язки спадкодавця, у тому числі права кредитора за договором оренди, а відтак доводи відповідача в цій частині є недоведеними.

Крім того, суд вважає посилання відповідача на обставини непереборної сили у зв`язку з воєнним станом, необґрунтованими у зв`язку із тим, що договір оренди не містить умови про звільнення орендаря від сплати орендної плати на період воєнного стану. Як вбачається, відповідач продовжував користуватися приміщенням (про що свідчать, зокрема, показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також відеозапис повернення приміщення), встановлював і демонтував обладнання, здійснював торговельну діяльність під торговою маркою «ІНФОРМАЦІЯ_1». Разом з тим, часткова оплата орендної плати в травні 2022 року не свідчить про домовленість сторін щодо звільнення від подальших платежів. Таким чином, заборгованість з орендної плати у розмірі 99 000,00 грн є доведеною.

Доводи відповідача про те, що він орендував лише половину приміщення, а розрахунки електроенергії стосуються інших адрес, спростовуються договором оренди, актом приймання-передачі, показниками лічильника та розрахунками, наданими позивачем. Таким чином, у відповідача наявний обов`язок відшкодувати половину комунальних платежів та повну вартість спожитої електроенергії.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до норми частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. у разі задоволення позову - на відповідача.

За частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову (34,15%), то з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1400, 15 грн. в дохід Держави.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором оренди, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 ) заборгованість за договором оренди у розмірі 99 000, 00 грн, заборгованість за спожиту активну електроенергію у розмірі 32 820,20 грн., заборгованість за спожиті комунальні та послуги опалення у розмірі 8 197,02 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) в дохід Держави судовий збір у розмірі 1400, 15 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова