Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №756/10624/21 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/10624/21

Провадження № 2/756/127/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 вересня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,

секретаря судового засідання - Донеска А.Є.,

за участі:

представника позивача - Постернака О.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ТРК ЛЮКС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід.Нет», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «РІА», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Волинські новини», Приватного підприємства «Волинські новини» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, -

в с т а н о в и в :

1. Стислий виклад позиції позивача

Представник позивача адвокат Постернак О.Г. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовом, в обґрунтування якого зазначив, що в мережі Інтернет на низці інформаційних ресурсів поширено інформацію, яка не відповідає дійсності та порушує честь, гідність і ділову репутацію позивача.

Зокрема, на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком ««ІНФОРМАЦІЯ_1» поширено твердження про те, що позивач надсилав погрози лондонському керівництву компанії.

На веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» позивача названо організатором фінансової піраміди, який обманом завдав збитків клієнтам компанії «Хелікс» на суму майже 28 млн грн.

На веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 у статті ІНФОРМАЦІЯ_6» зазначено про незаконне заволодіння грошовими коштами громадян керівниками товариства.

На веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_8» позивача названо аферистом, який пропагує вкладення коштів у криптовалюту «SwisCoin».

Представник позивача пояснив, що зазначена інформація є фактичними твердженнями, які не відповідають дійсності. Вказану інформацію поширено без належної перевірки та з порушенням журналістської етики. Тому така ганьбить честь, гідність і ділову репутацію позивача та формує у невизначеного кола осіб хибне негативне уявлення про нього як про особу, причетну до шахрайських дій.

Зазначив, що первинний позов пред`явлено 14 липня 2021 року до ширшого кола відповідачів (8 осіб) стосовно 12 публікацій. У подальшому позивач неодноразово уточнював позовні вимоги виключно в частині кола належних відповідачів - щодо встановлення чи спростування їх причетності до розповсюдження спірної інформації.

Так, виключено з числа відповідачів ТОВ «Інтернет Інвест» після підтвердження його статусу технічного реєстратора доменних імен. Залучено співвідповідачами ТОВ «Захід.Нет» та ПП «Волинські новини» на виконання вказівок Верховного Суду. У подальшому під час розгляду справи, вимог до ГО «Стоп Корупції» та ГО «Стопкор» позивач не підтримав. При цьому предмет і підстава позову протягом усього часу розгляду справи залишались незмінними.

Щодо строку звернення до суду представник позивача пояснив, що про існування спірних публікацій позивачу стало відомо лише 2 квітня 2021 року з листа ОСОБА_2 , з яким позивач планував здійснювати спільну діяльність у сфері ІТ-послуг і який відмовився від співпраці, пославшись на зміст спірних публікацій. Наступного дня, 3 квітня 2021 року, позивач звернувся до адвоката, яким здійснено пошук і фіксацію спірної інформації, після чого подано даний позов.

Щодо вимоги про спростування інформації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 представник позивача вважає, що спеціальна річна позовна давність не застосовується, оскільки цей веб-сайт не мав статусу зареєстрованого засобу масової інформації. Загальну трирічну позовну давність, на його думку, пропущено з поважних причин. Щодо решти вимог представник позивача вважає, що позовна давність на них не поширюється, оскільки такі вимоги випливають із порушення особистих немайнових прав.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги в останній редакції підтримав у повному обсязі. Просив визнати поширену інформацію недостовірною, зобов`язати відповідачів спростувати її та видалити відповідні публікації з мережі Інтернет, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

2. Стислий виклад заперечень відповідачів

Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво «РІА» проти задоволення позову заперечило. Зазначило, що спірна публікація на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 є дослівним відтворенням офіційного повідомлення прес-служби прокуратури Тернопільської області від 2 грудня 2016 року щодо досудового розслідування стосовно керівників товариства з ознаками фінансової піраміди. З огляду на це товариство не зобов`язане було перевіряти цю інформацію на достовірність.

Крім того, це товариство заявило про застосування наслідків спливу позовної давності. Вказало, що з дня публікації (ІНФОРМАЦІЯ_10) до дня подання первинного позову (14 липня 2021 року) минуло понад чотири з половиною роки. Отже, на думку відповідача, спеціальну річну позовну давність пропущено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Волинські новини» проти задоволення позову заперечило з тих підстав, що не є належним відповідачем у справі. Послалося на те, що не є власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_7, а дані сервісу WHOIS не підтверджують належність домену цьому товариству.

Приватне підприємство «Волинські новини» позов не визнало.

Відзивів Акціонерного товариства «ТРК ЛЮКС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід.Нет» щодо позову в останній редакції матеріали справи не містять.

3. Рух справи

Первинну позовну заяву подано 14 липня 2021 року. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 4 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 5 вересня 2022 року (суддя Шролик І.С., провадження № 2/756/1034/22) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року апеляційну скаргу представника позивача задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у іншій редакції.

Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/10624/21 (провадження № 61-1711св23) касаційну скаргу представника позивача задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 5 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Попереднім головуючим у справі протокольною ухвалою від 7 березня 2024 року залучено до участі у справі співвідповідачами Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід.Нет» та Приватне підприємство «Волинські новини».

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року цивільну справу передано на розгляд судді-доповідача Примак-Березовської О.С.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 25 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до провадження та розгляд розпочато спочатку.

Протокольною ухвалою від 26 червня 2025 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

9 жовтня 2025 року представником позивача подано позовну заяву в новій (останній) редакції. Судом поновлено процесуальний строк на подання таких змін через поважні причини.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2025 року залишено без розгляду позовні вимоги до Громадської організації «Стоп Корупції» та Громадської організації «Стопкор».

26 листопада 2025 року представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду з вимогами про спростування недостовірної інформації.

31 серпня 2026 року суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, складення та проголошення якого відкладено до 10 вересня 2026 року.

10 вересня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, складення повного тексту відкладено до 15 вересня 2026 року.

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

4. Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 поширено публікацію, яка містить таку інформацію:

- «Лондонскому Руководству 3 мая были направлены угрозы от ОСОБА_1 в которых говорилось о полном переходе компании в руки ОСОБА_1 и его структуры. ОСОБА_1 открыто угрожал, что у него есть все возможности получить все доступы к личным кабинетам компании» (далі - Публікація 1).

Встановлено, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_9 поширено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_4», яка містить таку інформацію:

- «(підпис під фотографією) ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - організатори фінансової піраміди «Хелікс»»;

- «За інформацією ОСОБА_7 , у керівників фінансової піраміди ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_9 вилучили цілий автопарк загальною вартістю близько 12 млн грн, нерухомість вартістю 15 млн грн, майже 1 млн грн на банківських рахунках та близько 500 тис. грн готівки»;

- «(заголовок і підзаголовок публікації) ІНФОРМАЦІЯ_4. До поліції з цього приводу звернулись 350 заявників» (далі - Публікація 2).

Встановлено, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5 ІНФОРМАЦІЯ_10 поширено статтю ІНФОРМАЦІЯ_6», яка містить таку інформацію:

- «Досудовим розслідуванням встановлено, що троє керівників товариства з ознаками фінансової піраміди та «завербовані» ними особи, на території Тернопільської та інших областей України незаконно заволоділи грошовими коштами громадян» (далі - Публікація 3).

Встановлено, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 поширено статтю «ІНФОРМАЦІЯ_8», яка містить таку інформацію:

- «У той же ж час ОСОБА_1 і надалі залишається активним у соціальних мережах. Тепер аферист пропагує вкладення грошей довірливих вкладників у купівлю криптовалюти «SwisCoin»» (далі - Публікація 4).

Публікації 1, 2 і 4 прямо називають ім`я та прізвище позивача. Публікація 3 містить відомості про обрання запобіжного заходу керівникам товариства, у тому числі позивачу. З огляду на це суд вважає доведеним факт поширення інформації саме стосовно ОСОБА_1 .

Власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_2 є Акціонерне товариство «ТРК ЛЮКС». Ця обставина підтверджується довідкою Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 196/2021-Д від 4 червня 2021 року та відповіддю ТОВ «Інтернет Інвест» № 004 від 2 червня 2022 року, згідно з якими реєстрантом відповідного доменного імені є Приватне акціонерне товариство «Телерадіокомпанія Люкс». Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань це та сама юридична особа за кодом ЄДРПОУ 20765851, скорочене найменування якої - АТ «ТРК ЛЮКС».

Реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_3 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід.Нет», що підтверджується відповіддю ТОВ «Інтернет Інвест» № 004 від 2 червня 2022 року. Згідно з даними матеріалів справи засновниками ТОВ «Захід.Нет» є АТ «ТРК Люкс» (80 %) і ОСОБА_10 (20 %).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» № 3792-XII (у редакції, чинній на час поширення Публікації 2) власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу. Водночас у довідці Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 195/2021-Д від 4 червня 2021 року власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначено ПрАТ «Телерадіокомпанія Люкс». Суд надає перевагу відповіді ТОВ «Інтернет Інвест», оскільки вона ґрунтується на анкетних даних, наданих реєстрантом під час реєстрації доменного імені, та отримана на запит суду. Крім того, АТ «ТРК ЛЮКС» є засновником ТОВ «Захід.Нет», а сам позивач у позовній заяві в останній редакції пов`язує поширення Публікації 2 саме з ТОВ «Захід.Нет».

Реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_11 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво «РІА», що підтверджується довідкою ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 198/2021-Д від 4 червня 2021 року. ТОВ «Видавництво «РІА» належності йому цього веб-сайту не заперечувало, а доказів того, що його власником є інша особа, матеріали справи не містять. Отже, власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5 є ТОВ «Видавництво «РІА».

Відомості про реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_7 у службі WHOIS приховані. За відповіддю ТОВ «Інтернет Інвест» № 004 від 2 червня 2022 року реєстрантом цього доменного імені є MANTIMUS COMMERCIAL LTD. Разом з тим рішенням Господарського суду Волинської області від 20 листопада 2019 року у справі № 903/297/19, яке набрало законної сили 30 січня 2020 року, встановлено, що ПП «Волинські новини» є власником торгової марки «Волинські новини», яка використовується на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7, та єдиним засновником Інформаційного агентства «Волинські Новини». ТОВ «Інформаційне агентство «Волинські новини» контролює діяльність цього інформаційного агентства. Ці особи спільно здійснили розповсюдження продукції Інформаційного агентства «Волинські Новини» на зазначеному веб-сайті. В силу вимог частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ці обставини не підлягають повторному доказуванню. ПП «Волинські новини» та ТОВ «Інформаційне агентство «Волинські новини» були учасниками зазначеної справи і є відповідачами у цій справі. Тому доводи ТОВ «Інформаційне агентство «Волинські новини» про те, що воно не є власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_7, суд відхиляє. Крім того, ТОВ «Інформаційне агентство «Волинські новини» у заяві від 7 липня 2022 року само зазначило, що власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_7 є ПП «Волинські новини». Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» реєстрант доменного імені вважається власником веб-сайту лише за відсутності доказів іншого. У цій справі такі докази є. Тому ні приховування відомостей у службі WHOIS, ні зазначення реєстрантом доменного імені MANTIMUS COMMERCIAL LTD встановлених обставин не спростовують.

Судом також встановлено, що у 2016 році розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016210010000181 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), стосовно керівників товариства з ознаками фінансової піраміди, до кола яких віднесено позивача. Процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні здійснювала Тернопільська місцева прокуратура.

У межах зазначеного кримінального провадження позивач мав процесуальний статус підозрюваного, і у грудні 2016 року до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави. Ця обставина зазначена у рішенні Оболонського районного суду міста Києва від 5 вересня 2022 року на підставі пояснень представника позивача. Її також відображено у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року. Під час нового розгляду справи учасники справи цієї обставини не спростували.

Відомостей про ухвалення щодо позивача обвинувального вироку суду за наслідками зазначеного кримінального провадження матеріали справи не містять. Водночас позивачем надано довідку Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України № 21090550950980730304 від 15 квітня 2021 року та витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» № ВР-001574320 від 12 жовтня 2023 року, згідно з якими судимості позивач не має.

Відповідно до висновку судової лінгвістичної експертизи № 056/112 від 14 травня 2021 року, складеного експертом Українського бюро лінгвістичних експертиз НАН України ОСОБА_11, усі наведені вище текстові сегменти спірних публікацій виражені у формі фактологічних (фактичних) тверджень.

5. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

5.1. Загальні засади вирішення спорів про захист честі, гідності та ділової репутації з урахуванням вказівок Верховного Суду

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 28 Конституції України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема для захисту репутації чи прав інших осіб.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до статті 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно зі статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Частиною першою статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також її ділової репутації, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (пункт 6.32) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 грудня 2021 року у справі № 905/902/20.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або спотворені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, а існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Законом України від 27 березня 2014 року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» частину третю статті 277 ЦК України виключено. Отже, презумпція недостовірності негативної інформації скасована, і кожна зі сторін доводить свою позицію за загальними правилами цивільного судочинства. На позивача покладено загальний тягар доведення факту поширення інформації та її недостовірності.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Вирішуючи цей спір, суд має надати оцінку балансу між правом особи на свободу вираження поглядів і правом особи на повагу до її гідності та честі, на недоторканність ділової репутації.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи попередні судові рішення у цій справі, Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року (провадження № 61-1711св23) зазначив таке:

- суди безпідставно відмовили позивачу у залученні до участі у справі співвідповідачів ТОВ «Захід.нет» та ПП «Волинські новини», не врахувавши частину третю статті 51 ЦПК України;

- щодо вимог до ГО «Стоп Корупції» суди не перевірили доводи позивача про фактичного власника веб-сайту і не встановили належного відповідача;

- у разі поширення інформації в мережі Інтернет, яка порушує особисте немайнове право особи, вимога про видалення статті з мережі Інтернет є належним способом захисту. Вимоги до АТ «ТРК Люкс» як власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_2 та до ТОВ «Видавництво «РІА» суд апеляційної інстанції по суті не переглянув.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту. Якщо автор поширеної інформації невідомий, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал (пункт 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18).

Виконуючи ці вказівки, суд під час нового розгляду залучив до участі у справі співвідповідачами ТОВ «Захід.Нет» та ПП «Волинські новини». Власників веб-сайтів, на яких поширено спірні публікації, суд встановив у розділі 4 цього рішення. Позовні вимоги до ГО «Стоп Корупції» ухвалою суду від 16 жовтня 2025 року залишено без розгляду. Позовним вимогам до решти відповідачів, у тому числі вимоги про видалення публікацій, суд надає оцінку згідно зі змістом мотивувальної частини цього рішення.

5.2. Розмежування фактичних тверджень і оціночних суджень. Значення висновку експерта

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість діяльності особи, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації та наслідки її поширення.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої і напряму пов`язаний із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

На необхідності чіткого розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, у рішенні від 8 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (заява № 9815/82, пункт 46) ЄСПЛ зазначив, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження; наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - ні. Вимога доводити правдивість оціночного судження є неможливою для виконання і порушує саму свободу поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Свобода вираження поглядів стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (рішення ЄСПЛ від 6 жовтня 2015 року у справі «Карпюк та інші проти України», заяви № 30582/04, 32152/04, пункт 188; рішення ЄСПЛ від 31 липня 2007 року у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії», пункт 37).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але й форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода включає також можливість перебільшень або навіть провокацій (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета Україна-Центр проти України», заява № 16695/04, пункт 46).

Використання навіть вульгарних фраз саме собою не є визначальним в оцінці висловлювання, адже це може слугувати просто стилістичним цілям, оскільки стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини»).

Для того щоб розрізнити фактичне твердження й оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2006 року у справі «Brasilier v. France», заява № 71343/01, пункт 37; рішення ЄСПЛ від 5 листопада 2020 року у справі «Balaskas v. Greece», заява № 73087/17, пункт 58). Твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів.

Це можливо зробити, лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього фрази чи поняття. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц та від 26 листопада 2025 року у справі № 332/2759/23.

Предметом дослідження та правового аналізу у справах цієї категорії є саме дослівне висловлювання відповідача, тобто інформація, що передається дослівним цитуванням, без редагування, корегування чи власного розуміння позивача (постанова Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 331/5809/16-ц).

Окремо суд зупиняється на доказовому значенні висновку судової лінгвістичної експертизи № 056/112 від 14 травня 2021 року, за яким усі спірні текстові сегменти віднесено до фактологічних тверджень.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу; відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 185/871/18 (провадження № 61-1200св22) сформулював висновок про те, що визначення того, чи є поширені висловлювання оціночними судженнями, чи твердженнями про факти, знаходиться у межах компетенції суду і безумовно не є тими обставинами, які визначаються виключно експертом.

З огляду на наведене суд бере висновок експерта до уваги як один із доказів, проте не вважає себе пов`язаним наведеною в ньому кваліфікацією. Розмежування фактичних тверджень і оціночних суджень є питанням права, а не спеціальних знань у галузі лінгвістики.

Тому суд у даному випадку самостійно, оцінюючи весь контекст кожної публікації, загальний тон висловлювань, використані мовно-стилістичні засоби, мету повідомлення та спосіб його доведення до аудиторії, надає власну правову кваліфікацію спірній інформації.

У цьому контексті оціночні судження не вимагають доведення їх абсолютної точності, а межі допустимої критики щодо публічних осіб чи осіб, діяльність яких становить суспільний інтерес, є ширшими порівняно з пересічними громадянами. Використання журналістом емоційно забарвлених висловлювань, узагальнень або певних припущень саме по собі не свідчить про поширення недостовірної інформації, якщо такі висловлювання не містять конкретних перевірюваних фактів або не подані у формі, що вводить в оману щодо їх фактичного характеру.

В цьому аспекті суд також ураховує ступінь публічності позивача. Відповідно до рекомендацій, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті, зокрема у галузі економіки.

Судом встановлено, що позивач був одним із керівників товариства «Хелікс», діяльність якого була пов`язана із залученням коштів громадян і набула широкого суспільного розголосу. Стосовно керівників товариства здійснювалося досудове розслідування, а за змістом Публікації 2 до поліції з цього приводу звернулися 350 заявників. Тобто, з урахуванням роду та сфери діяльності, хоч і в минулому, широкий суспільний інтерес до особи позивача є цілком виправданим, а тому межа допустимої критики є також більш широкою у порівнянні з пересічним громадянином. Така увага виправдовується і особливо чутливим суспільним інтересом до діяльності суб`єктів, які залучають кошти населення, з боку осіб, які такі кошти вклали.

Таким чином, беручи до уваги характер спірних висловлювань та їх загальний контекст, суд дійшов висновку, що в частині спірних висловлювань журналісти, реалізуючи своє право на свободу вираження поглядів, використали певні елементи перебільшення чи узагальнення. Хоч такі висловлювання й мають ознаки провокативного характеру, їх слід віднести до оціночних суджень. Решту спірних висловлювань суд оцінює окремо щодо кожної публікації.

5.3. Щодо Публікації 1 (веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_2, АТ «ТРК ЛЮКС»)

Спірне висловлювання Публікації 1 наведене у структурі публікації, заголовок якої дослівно відтворює позицію Міжнародної Британської компанії HELIX Capital Investment LTD. Тобто спірна інформація подана не як власне твердження медіа, а як виклад позиції сторони корпоративного конфлікту з прямою вказівкою на джерело.

За своїм змістом спірне висловлювання не містить жодної кримінально-правової кваліфікації дій позивача. У ньому не стверджується про вчинення позивачем кримінального правопорушення і не йдеться про його винуватість. Ідеться про обмін заявами між учасниками господарського конфлікту щодо управління компанією та доступу до особистих кабінетів компанії.

Суд ураховує, що особисте трактування отриманої з інших джерел інформації у формі коментаря може бути визнано оціночним судженням, а не твердженням про факт. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 2 червня 2022 року у справі № 757/55559/20-ц та від 29 березня 2023 року у справі № 201/10970/21.

Водночас, навіть якщо розглядати наведене висловлювання як твердження про факт, суд виходить із того, що обов`язок довести його недостовірність покладено саме на позивача. Позивач жодних доказів на спростування факту існування відповідного конфлікту і відповідного листування не надав. Посилання позивача на відсутність обвинувального вироку суду в цьому разі не є релевантним, оскільки у публікації і не стверджується про вчинення злочину.

За таких обставин суд не вбачає підстав для висновку, що інформація Публікації 1 є недостовірною, або що внаслідок її поширення порушено особисті немайнові права позивача.

5.4. Щодо Публікації 2 (веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_3, ТОВ «Захід.Нет»)

Спірні висловлювання Публікації 2 суд оцінює не ізольовано, а у взаємозв`язку та в контексті всієї публікації.

Публікація за своїм жанром є повідомленням новин про хід досудового розслідування. Вона прямо містить посилання на джерело інформації («За інформацією ОСОБА_7») та відтворює відомості про вилучене майно і кількість заявників, які звернулися до поліції.

Словосполучення «організатори фінансової піраміди» суд не може розцінити як твердження про вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення. Кримінальний закон України не містить складу кримінального правопорушення з назвою «організація фінансової піраміди». Відповідне словосполучення є усталеною в публічному обігу оціночною характеристикою моделі ведення господарської діяльності, а не кримінально-правовою кваліфікацією.

Так само оціночний характер має заголовок «ошукали своїх клієнтів майже на ?28 млн», який є узагальненою журналістською оцінкою суспільного резонансу події, поданою у властивій новинному жанру загостреній формі. Така форма викладення охоплюється свободою вираження поглядів у тому розумінні, як це викладено в розділі 5.2 цього рішення.

Щодо тієї частини публікації, яка є фактичним твердженням (відомості про вилучене майно, про кількість заявників, про статус позивача як однієї з осіб, стосовно яких здійснювалося розслідування), суд виходить із такого.

Судом встановлено, що станом на дату поширення Публікації 2 стосовно позивача дійсно здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016210010000181 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, у якому позивач мав процесуальний статус підозрюваного та до нього застосовувався запобіжний захід. Отже, ця інформація мала фактичне підґрунтя.

Суд враховує, що твердження про зв`язок конкретної фізичної особи зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням має фактичне підґрунтя у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Водночас має проводитися розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні злочину, і визнанням того, що вона його вчинила. Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 1 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц та від 22 березня 2021 року у справі № 482/1474/16-ц. У цій справі позивач мав статус підозрюваного, а тому відомості про його зв`язок із кримінальним провадженням мають фактичне підґрунтя.

Доводи позивача про порушення презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України) суд оцінює в межах предмета позову. Інформація про фактично здійснюване кримінальне провадження та процесуальний статус особи в ньому не стає недостовірною через відсутність обвинувального вироку.

Вимог з підстав порушення права на використання імені (частина четверта статті 296 ЦК України) позивач не заявляв. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог, а тому такі обставини не є предметом розгляду у цій справі.

Довідки про відсутність у позивача судимості не спростовують факту здійснення стосовно нього кримінального провадження та застосування до нього запобіжного заходу. Доказів того, що станом на час поширення спірних публікацій зазначене кримінальне провадження щодо позивача було закрито, позивач суду не надав.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів недостовірності інформації Публікації 2.

5.5. Щодо Публікації 3 (веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_5, ТОВ «Видавництво «РІА»)

Спірне висловлювання Публікації 3 фактично дослівно відтворює офіційне повідомлення прес-служби прокуратури Тернопільської області від 2 грудня 2016 року, розміщене на офіційному веб-сайті Тернопільської обласної прокуратури. Роздруківку цього повідомлення ТОВ «Видавництво «РІА» надало разом із відзивом. Сама публікація містить посилання на джерело.

Відповідно до частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело.

За змістом частини четвертої статті 30 Закону України «Про інформацію» (у чинній редакції) додаткові підстави звільнення від відповідальності медіа та журналістів встановлюються Законом України «Про медіа» та іншими законами України. Закон України «Про медіа» набрав чинності вже після поширення Публікації 3. Тому суд враховує його лише як підтвердження підходу, закладеного у частині другій статті 302 ЦК України, яка діяла і на той час. Так, за змістом пунктів 3, 4 частини першої статті 117 Закону України «Про медіа» суб`єкти у сфері медіа та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності та порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від державних органів у письмовій формі, а також якщо вона є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням публічних виступів чи повідомлень юридичних осіб, державних органів, їх посадових і службових осіб.

Верховний Суд у постанові від 1 липня 2026 року у справі № 161/12000/24 (провадження № 61-6909св26, пункт 110) наголосив, що українське законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення офіційного матеріалу, і що таке положення відповідає підходу щодо свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими, зокрема офіційними, особами (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1994 року у справі «Йерзільд проти Данії», пункт 35, та рішення ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу», заява № 38432/97, пункт 62). Покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення. Суд застосовує цей підхід і до ТОВ «Видавництво «РІА» як власника веб-сайту, на якому поширено Публікацію 3.

Застосовуючи наведене до спірних правовідносин, суд виходить із того, що зміст Публікації 3 не є власним твердженням відповідача про доведену винуватість позивача. Формулювання «досудовим розслідуванням встановлено» описує саме стадію та проміжний результат досудового розслідування, а не констатує вину особи, встановлену обвинувальним вироком суду. Такий виклад є коректним відтворенням процесуального стану кримінального провадження.

Крім того, судом встановлено, що зазначені у Публікації 3 обставини мали місце в дійсності: досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016210010000181 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, дійсно здійснювалося, а до позивача у грудні 2016 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави.

За таких обставин суд дійшов висновку, що інформація Публікації 3 має фактичне підґрунтя, поширена з посиланням на офіційне джерело і не є недостовірною. Доказів того, що ця інформація принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача або порушує інші його особисті немайнові права, позивачем також не надано.

5.6. Щодо Публікації 4 (веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_7, ТОВ «ІА «Волинські новини», ПП «Волинські новини»)

Стосовно викладених у Публікації 4 окремих висловлювань щодо позивача, а саме «аферист» і «пропагує вкладення грошей довірливих вкладників», суд виходить із такого.

Слово «аферист» є емоційно забарвленим епітетом, який не містить конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення ним конкретного правопорушення або злочинної дії. Таке висловлювання не містить вказівки ні на статтю кримінального закону, ні на конкретний епізод, ні на потерпілих, ні на суму, а тому не може бути перевірене на предмет відповідності дійсності.

Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 761/28992/15-ц, у якій суд касаційної інстанції погодився з тим, що вислів «аферистка» не містить посилань на вчинення особою конкретного кримінально караного діяння та за правовою оцінкою є суб`єктивною думкою, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати.

Словосполучення «пропагує вкладення грошей довірливих вкладників» суд також розцінює як стилістичний прийом викладення, за допомогою якого автор публікації у загостреній формі висловлює власне ставлення до продовження позивачем публічної активності у соціальних мережах. Означення вкладників як «довірливих» є суб`єктивною оцінкою автора, а дієслово «пропагує» вжите як експресивний синонім до опису публічної активності, а не як опис конкретної, піддатної перевірці дії.

Це узгоджується з викладеними в розділі 5.2 цього рішення висновками щодо меж допустимої критики та права журналіста на використання стилістичних засобів.

Таким чином, спірні висловлювання Публікації 4 у контексті всієї публікації, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, викладені у провокативній формі, проте їх характер зводиться до оціночних та особистих суб`єктивних суджень автора. Вони не містять однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення, а відповідність їх дійсності не може бути піддана перевірці.

Суд дійшов таких висновків з урахуванням подібних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 490/9966/19 та від 13 травня 2026 року у справі № 761/45146/23.

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а тому не є предметом судового захисту в порядку статті 277 ЦК України.

Суд додатково зауважує, що позивач не позбавлений права скористатися наданим йому законодавством правом на відповідь та на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень (абзац другий частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію»).

5.7. Щодо строку звернення до суду

За заявою ТОВ «Видавництво «РІА» про застосування наслідків спливу позовної давності та за заявою представника позивача про поновлення строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для вимоги про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації, встановлено спеціальну позовну давність в один рік. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.

ТОВ «Видавництво «РІА» вважає, що до вимоги про спростування Публікації 3 застосовується саме спеціальна річна позовна давність. Натомість представник позивача вважає, що веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_5 не мав статусу зареєстрованого засобу масової інформації, а тому застосуванню підлягає загальна позовна давність, пропущена з поважних причин.

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Разом з тим позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, що узгоджується з пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі». Згідно з цим пунктом «встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього».

Аналогічно Верховний Суд у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 761/45146/23 наголосив, що за результатами розгляду спору про визнання інформації недостовірною слід встановити не лише наявність підстав для визнання інформації недостовірною та її спростування, але й визначити, чи було порушене цивільне право, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як зазначено у розділах 5.3-5.6 цього рішення, суд не встановив факту порушення особистих немайнових прав позивача поширенням спірних публікацій. Частина спірних висловлювань є оціночними судженнями, які спростуванню та доведенню їх правдивості не підлягають, а недостовірність решти висловлювань позивачем не доведена.

За таких обставин суд відмовляє в позові саме з підстав його необґрунтованості, а не у зв`язку зі спливом позовної давності. Оцінка моменту, з якого позивач довідався або міг довідатися про поширені відомості, у цьому разі має допоміжний, а не самостійний характер, і підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за заявою ТОВ «Видавництво «РІА» суд не вбачає.

Поряд із цим суд критично оцінює доводи представника позивача про те, що про існування спірних публікацій позивачу стало відомо лише 2 квітня 2021 року з листа ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять доказів реального направлення такого листа засобами поштового або електронного зв`язку у спірний період.

Крім того, судом встановлено, що позивачу було достеменно відомо про кримінальне провадження № 12016210010000181 та про застосований до нього у грудні 2016 року запобіжний захід від часу вчинення цих процесуальних дій, а не з квітня 2021 року. Тоу немає підстав вважати, що особа, стосовно якої особисто застосовано запобіжний захід у межах кримінального провадження, могла не знати про сам факт цього провадження та пов`язану з ним публічність через увагу великої кількості вкладників.

Водночас, оскільки суд відмовляє у позові по суті заявлених вимог, подальша розгорнута оцінка наслідків застосування позовної давності та поважності причин пропуску строку звернення до суду не впливає на результат вирішення спору.

5.8. Висновки суду за результатами розгляду справи

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд виходить із того, що частина поширених відповідачами висловлювань, а саме означення позивача як «аферист», «організатор фінансової піраміди», твердження про те, що керівники «ошукали своїх клієнтів», і про те, що позивач «пропагує вкладення грошей довірливих вкладників», у контексті їх викладення та загального змісту публікацій має характер суто оціночних суджень. Ці висловлювання відображають суб`єктивну думку авторів, сформовану в умовах суспільно значущої дискусії щодо діяльності товариства, від якої постраждала значна кількість вкладників, і не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Решта спірних висловлювань, які за своєю формою є фактичними твердженнями, поширені з посиланням на джерело - офіційне повідомлення органу прокуратури, названу в публікації особу або позицію іншого учасника корпоративного конфлікту. Відомості Публікацій 2 і 3 мають фактичне підґрунтя у вигляді реально здійснюваного стосовно позивача кримінального провадження, у якому він мав процесуальний статус підозрюваного і до нього застосовано запобіжний захід. Відомості Публікації 1 є викладом позиції іншої сторони корпоративного конфлікту, недостовірність якої позивач не довів.

Жодних доказів недостовірності цієї інформації позивач суду не надав. Матеріали справи не містять даних, які давали б змогу перевірити і спростувати поширені відомості, зокрема відомостей про остаточні наслідки зазначеного кримінального провадження. При цьому, довідки про відсутність судимості такими доказами не є.

Враховуючи викладене та керуючись завданнями і основними засадами цивільного судочинства, у тому числі щодо змагальності сторін і стандарту більшої переконливості (статті 76, 80, 81, 89 ЦПК України, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц), суд вважає, що позивач не довів достатніми та переконливими доказами недостовірність поширеної інформації в обсязі, необхідному для задоволення позову.

За таких обставин втручання суду у право відповідачів на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції, було б непропорційним і таким, що не є необхідним у демократичному суспільстві.

Суд ураховує висновок Верховного Суду у цій справі про те, що вимога про видалення статті з мережі Інтернет є належним способом захисту. Тому відмова у задоволенні позову в цій частині зумовлена не обраним позивачем способом захисту, а відсутністю порушення його особистих немайнових прав.

Отже, оскільки юридичного складу правопорушення, наявність якого могла б бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі та ділової репутації, судом не встановлено, тому у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

6. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з пунктом 2 частини другої цієї статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача. Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати позивача відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають.

На підставі викладеного, статей 3, 28, 32, 34, 62, 68 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 201, 258, 261, 267, 268, 277, 297, 299, 302 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», статті 30 Закону України «Про інформацію», статті 117 Закону України «Про медіа» та керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76, 80, 81, 82, 89, 110, 141, 259, 263-265, 268, 273, 417 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ТРК ЛЮКС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід.Нет», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «РІА», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Волинські новини», Приватного підприємства «Волинські новини» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «ТРК ЛЮКС» (ЄДРПОУ 20765851, адреса: 79008, м. Львів, пл. Галицька, 15).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід.Нет» (ЄДРПОУ 37123250, адреса: 79008, м. Львів, пл. Галицька, 15).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво «РІА» (ЄДРПОУ 34095069, адреса: 21032, м. Вінниця, вул. Ширшова, 3-А).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Волинські новини» (ЄДРПОУ 41637310, адреса: 43000, м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3).

Відповідач: Приватне підприємство «Волинські новини» (ЄДРПОУ 35963888, адреса: 43000, м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3).

Повний текст рішення складено 15 вересня 2026 року.

Суддя Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА