Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №756/12831/23 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/12831/23

Провадження № 2/756/120/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 вересня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,

секретаря судового засідання - Донеско А.Є.,

представника відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Одинадцята київська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, -

в с т а н о в и в :

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідача, пояснення третьої особи

Позивачка, в особі представника звернулась до суду з позовом до відповідача про прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки та відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до якої входить земельна ділянка (кадастровий номер №3221888000:24:104:0166), квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

З 2000 року ОСОБА_2 проживає за межами України, а саме у Сполучених Штатах Америки (далі - США), у зв`язку з укладенням шлюбу з громадянином США.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2009 року ОСОБА_2 позбавлено права користування квартирою АДРЕСА_3 , та зобов`язано уповноважену особу зняти її з реєстраційного обліку із зазначеної квартири.

З початку березня 2020 року до середини 2023 року на території України та США введено карантин у зв`язку з поширення пандемії COVID-19. Таким чином, внаслідок запровадження карантинних заходів ОСОБА_2 не мала можливості прибути до України та вчасно подати заяву про прийняття спадщини.

Стверджує, що 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією рф. Через складну безпекову ситуацію, адміністрація США не радила своїм громадянами їхати в Україну, що також стало перешкодою для позивачки подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Враховуючи наведені обставини просить їх визнати поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, визначити додатковий строк для подачі нею до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком в три місяці з дати набрання рішенням суду законної сили та визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, які видані відповідачу Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою за реєстровими №5-393, №5-394, №5-395, №5-411, №5-412, №5-413.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що він є сином померлої ОСОБА_4 . Він тривалий час опікувався матір`ю, проживав з нею та вчасно здійснив дії щодо прийняття спадщини спадкодавця за законом. Заперечував проти поважності причин пропуску ОСОБА_2 строку для подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, оскільки позивачка неодноразово за період після смерті матері та подачі позову до суду приїжджала до України, та відповідно мала можливість вчинити зазначені дії.

Представник Одинадцятої київської державної нотаріальної контори у поясненнях зазначив, що по суті позову заперечень не має.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Оболонського районного суду м. Києва від 19 грудня 2024 року вказану справу передано на розгляд судді-доповідача Примак-Березовської О.С.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 25 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено повторне підготовче судове засідання.

В судове засідання представник позивачки ОСОБА_5 не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі. Просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі. Посилалася на те, що зазначені позивачкою обставини, що перешкоджали їй дотриматися строку подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 не є поважними. У зв`язку з чим відсутні підстави для встановлення ОСОБА_2 додаткового строку для подачі такої заяви та визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину.

Представник Одинадцятої київської державної нотаріальної контори у поясненнях зазначив, що по суті позову заперечень не має, просив розглядати справу без його участі.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що являється тещою відповідача. Зазначила, що у квартирі АДРЕСА_3 , проживає ОСОБА_3 зі своєю сім`єю, сплачує комунальні платежі за це нерухоме майно, а також користується гаражем. Підтвердила, що на момент смерті його матері, він проживав з нею, здійснював догляд та займався похованням тощо

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні зазначив, що є свекром відповідача. Пояснив, що йому відомо про наявність нерухомого майна, яким опікувався виключно відповідач.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою відповідача за адресою: АДРЕСА_4 . Зазначила, що померлою ОСОБА_4 опікувався ОСОБА_3 , позивачка не часто провідувала матір, а після початку пандемії взагалі не приїздила і спадковим майном не цікавилася.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Оцінюючи правову природу предмета спору, усі належні та допустимі докази, які містяться у матеріалах справи, з огляду на вимоги законодавства та судову практику у подібній категорії спорів, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що 25 серпня 2000 року ОСОБА_2 уклала шлюб з громадянином США та змінила прізвище з ОСОБА_9 на ОСОБА_10 . З того часу постійно мешкає на території США, а у червні 2008 року отримала громадянство США, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2009 року у справі №2-4448 та копією паспорта громадянина США № НОМЕР_2 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2009 року у справі №2-4448 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_11 задоволено, визнано відповідачку такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартири АДРЕСА_3 , та зобов`язано уповноважену особу зняти ОСОБА_2 з реєстраційного обліку.

Квартира АДРЕСА_3 на праві спільної часткової власності належала ОСОБА_3 та членам його сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_3 від 15 грудня 2009 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 5 лютого 2020 року, та довідкою про причину смерті №117 від 5 лютого 2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_12 , який є батьком позивачки та відповідача, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 22 листопада 2019 року, та довідкою про причину смерті №1112 від 22 листопада 2019 року.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до якої входить земельна ділянка (кадастровий номер №3221888000:24:104:0166), квартира АДРЕСА_3 та гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

З копії спадкової справи №167/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_3 27 лютого 2020 року подав заяву до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкодавця.

З копії спадкової справи №166/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 вбачається, що ОСОБА_3 27 лютого 2020 року подав заяву до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкодавця.

Згідно з свідоцтва про право на спадщину за законом №5-393 від 25 листопада 2020 року між спадкоємцями ОСОБА_12 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розподілено на рівні частки 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом №5-394 від 25 листопада 2020 року між спадкоємцями ОСОБА_12 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розподілено на рівні частки гараж АДРЕСА_5 .

Згідно з свідоцтва про право на спадщину за законом №5-395 від 25 листопада 2020 року між спадкоємцями ОСОБА_12 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розподілено на рівні частки земельну ділянку (кадастровий номер: 3221888000:24:104:0166).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом №5-411 від 11 грудня 2020 року ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , перейшло право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом №5-412 від 11 грудня 2020 року ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , перейшло право власності на 1/2 частини гаража АДРЕСА_5 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом №5-413 від 11 грудня 2020 року ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , перейшло право власності на 1/2 частини земельної ділянки (кадастровий номер: 3221888000:24:104:0166).

У судовому засіданні встановлено, що наразі у квартирі АДРЕСА_3 , проживає відповідач зі своєю сім`єю, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади м. Києва №48072830 від 27 лютого 2020 року та показами свідків.

IV. Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Приписи статей 1216, 1217, 1218 ЦК України передбачають, шо спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини 1 статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Приписи частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, необхідно дослідити поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 26 вересня 2012 року в справі № 6-85цс12, від 4 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15 від 28 лютого 2018 року в справі № 318/1037/15, від 21 жовтня 2019 року в справі № 662/1724/18, від 24 січня 2020 року в справі №192/1663/17.

У постановах від 11 липня 2018 року в справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18) та від 11 листопада 2020 року в справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20), від 28 березня 2022 року в справі №750/2158/21 (провадження № 61-753св22) Верховний Суд зробив висновки про те, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Водночас, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі№ 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі №626/274/22.

Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

У матеріалах справи містять свідоцтва видані ОСОБА_3 . Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою за реєстровими №5-393, №5-394, №5-395, №5-411, №5-412, №5-413 на все майно спадкодавця.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , останній день подання заяви про прийняття спадщини - 21 травня 2020 року.

Після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній день подання заяви про прийняття спадщини - 4 серпня 2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка подала зазначену позовну заяву лише через більше ніж 3 роки зі спливу шестимісячного строку, що передбачений законом для подання заяви про прийняття спадщини.

Щодо доводів ОСОБА_2 про причини пропущення строку у зв`язку з тим, що вона тривалий час проживає за кордоном, суд зазначає таке.

Місце постійного проживання позивачки за кордоном встановлено судом та не оспорюється відповідачем.

Однак, такий факт сам по собі не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивачки поза межами України не позбавляло її можливості подати заяву про прийняття спадщини консулу або засвідчити таку через місцевого іноземного нотаріуса та направити засобами поштового зв`язку.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 1 Закону України «Про нотаріат» №3425-XII вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Згідно із пунктами 3, 6 частини 1 статтею 38 Закону України «Про нотаріат» на консульські установи України серед іншого також покладений обов`язок видавати свідоцтва про право на спадщину та засвідчувати справжність підпису на документах.

Частиною 2 статті 39 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що порядок вчинення нотаріальних дій консульськими установами встановлюється цим Законом, Консульським статутом України та іншими актами законодавства України.

Аналогічна норма закріплена у статті 44 Консульського статуту України, згідно з якою консул вчиняє нотаріальні дії, передбачені законодавством України.

Підпунктом 3 пункту 1.3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України визначено, що консулами вчиняються такі види нотаріальних дій, зокрема, видаються свідоцтва про право на спадщину.

Нотаріальні дії вчиняються у приміщенні дипломатичного представництва та консульської установи. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості вчинюваних нотаріальних дій, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах території діяльності дипломатичного представництва або консульської установи, у межах консульського округу. Нотаріальні дії вчинюються в день пред`явлення всіх необхідних для цього документів, сплати консульського збору і відшкодування фактичних витрат. При вчиненні нотаріальних дій консул установлює особу, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, та перевіряє факт застосування санкцій, передбачених Законом України «Про санкції». Нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності консула. Якщо правочин, заява чи інший документ підписаний за відсутності консула, фізична особа повинна особисто підтвердити, що документ підписаний нею, та в присутності консула проставити на окремому аркуші свій підпис з тим, щоб консул міг перевірити тотожність цих підписів. (пункти 2.1, 2.2, 2.3, 2.6 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України).

Якщо особа обрала засвідчити заяву про прийняття спадщини через місцевого іноземного нотаріуса, то слід зауважити, що процес завірення підпису на такій заяві нотаріусом регулюється законодавством конкретного штату США, де практикує обраний нотаріус.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Стаття 3 Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів визначає, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою.

Стаття 79 Закону України «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Пунктом 3.11.3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини.

Пунктом 3.3 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року (надалі - Порядок) визначено, що заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі.

У разі надходження засобами поштового зв`язку заяви, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, або заяви, підписаної кваліфікованим електронним підписом або удосконаленим електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису спадкоємця, яка надійшла технічними засобами електронних комунікацій, нотаріус приймає таку заяву, заводить спадкову справу, а спадкоємцю повідомляє про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса (пункт 3.5 Порядку).

Тобто, відповідно до зазначених приписів законодавства у ОСОБА_2 була можливість звернутися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном з метою засвідчення заяви про прийняття спадщини та надіслати її до нотаріальної контори засобами поштового зв`язку.

Доказів неможливості звернутися до консульської установи або до дипломатичного представництва України за кордоном позивачка не надала, та такі не встановленні судом.

Доводи ОСОБА_2 щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з введеними карантинними обмеженнями охоплюють лише частину строку, встановленого на прийняття спадщини. Спадщина відкрилась 4 лютого 2020 року, а останній день звернення до нотаріуса із заявою 4 серпня 2020 року.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року до 31 серпня 2020 року в Україні запроваджено карантин.

Тобто позивач, обґрунтовуючи неможливість своєчасного звернення з заявою про прийняття спадщини, фактично на увазі мала період часу починаючи з 11 березня 2020 року до 4 серпня 2020 року.

Отже, позивачем не надано, а судом не встановлено існування поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини до 11 березня 2020 року. Окрім іншого, після 31 серпня 2020 року (пом`якшення карантинних обмежень) до дати звернення із позовом до суду - 3 жовтня 2023 року, минуло більше 3 років.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

Суд відхиляє аргументи позивачки про неможливість подання заяви через введення воєнного стану, оскільки позовна заява подана під час дії такого стану, що означає про відсутність перешкод у ОСОБА_2 раніше звернутися до нотаріальної контори.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що у позивачки були відсутні перешкоди подати зазначену заяву у встановлений строк за умови перебування за кордоном на постійній основі.

Також суд зауважує, що позивачка перебувала на території України, оскільки, зокрема, була присутня на похоронах матері, приїздила та спілкувалася з відповідачем, що підтверджується, зокрема, показами свідків.

Таким чином, ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, і таких не встановлено судом, на підтвердження поважності причин пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , її матері ОСОБА_4 та встановлення їй додаткового строку, а тому у цій частині позову необхідно відмовити.

Щодо позовної вимоги позивачки про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №742/740/17 (провадження №61-23св18), від 31 січня 2022 року у справі № 326/1511/20 (провадження № 61-18464св21) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

З урахуванням викладених норм матеріального права слід зауважити, що правом на оспорення свідоцтва про право на спадщину іншого спадкоємця наділяється особа, яка має право на спадкування (прийняла спадщину у встановленому законом порядку) та це право порушується іншою особою, що отримала відповідне свідоцтво на спадщину. Наведені висновки викладенні у постанові Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі № 148/1805/20.

Оскільки, у даному випадку суд залишає без задоволення позовну вимогу про надання додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_2 вважається такою, що її не прийняла, тому видача відповідачу свідоцтв про право на спадщину не порушує права позивачки.

На підставі статей 12, 16, 1216, 1217, 1218, 1223, 1268, 1269, 1270, 1272, 1301 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 2, 10-13, 76-81, 141-142, 158, 206, 259, 263-265, 268 Цивільно процесуального кодексу України, суд-

у х в а л и в :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_6 , адреса місця проживання: АДРЕСА_7

Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 )

Третя особа: Одинадцята київська державна нотаріальна контора (адреса місцезнаходження: 04212, м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, 2-Д)

Рішення складено 7 вересня 2026 року.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА