Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №756/11793/25 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/11793/25

Провадження № 2/756/876/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 вересня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Примак-Березовської О.С. розглянув у порядку спрощеного (письмового) позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 8 548 грн, що утворилася внаслідок невиконання зобов`язання за умовами договору №1324511 від 8 грудня 2020 року, який укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 (далі - Боржник) про надання фінансового кредиту.

В обґрунтування вимог зазначив, що між ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» та ТОВ «Лінеура Україна», ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС ГРУП» (далі - Клієнтами) укладено договори факторингу від 7 вересня 2021 року, відповідно до якого позивач отримав право грошової вимоги до відповідача.

Представник відповідача у відзиві заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі. Зазначила, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору, а нарахування суми заборгованості є неправомірним. Розмір витрат на професійну правничу допомогу не співмірні з категорією даної справи. Також відсутні підтверджуючі документи про передачу права вимоги позивачу, а строк позовної давності звернення до суду з вимогами про стягнення боргу пропущено.

Представник позивача у відповіді на відзив заперечувала проти доводів сторони відповідача та зазначила, що до позовної заяви додано докази на підтвердження укладення договору, нарахування суми заборгованості та належного передачі прав вимоги. Також подала заяву про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного (письмового) провадження без повідомлення сторін.

Представник позивача подала заяву про розгляд справи без її участі, у відповіді на відзив заперечувала проти доводів відповідача та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача подала відзив на позову, у якому заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі частини 5 статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Зміст спірних правовідносин сторін зводиться до стягнення заборгованості, що утворилась внаслідок неналежного виконання зобов`язання відповідачем перед третьою особою за договором споживчого кредиту, право вимоги за яким відступлено позивачу згідно з договором факторингу.

Оцінюючи правову природу предмета спору, усі належні та допустимі докази, які містяться у матеріалах справи, з огляду на вимоги законодавства та усталену судову практику у подібній категорії спорів, суд зазначає про таке.

8 грудня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1324511, відповідно до якого кредитодавець зобов`язався передати у власність позичальника грошові кошти в сумі 4 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, шляхом перерахування на банківський рахунок із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника № НОМЕР_1 , строком на 30 днів, а останній зобов`язався повернути таку ж суму у день закінчення строку кредиту, сплатити проценти у розмірі 1,90% від суми кредиту (пункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 2.1 Договору).

Пунктами 1.4, 1.4.1, 1.4.2 Договору передбачено, що тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування кредитом залежить від фактичного виконання Клієнтом умов Договору та становить: знижена процентна ставка становить 0,01% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (3,65 % річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, якщо в цей строк Клієнт здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою повернення кредиту, що вказана в Графіку платежів. Стандартна процента ставка складає 1,90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693,50 % річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, якщо Клієнт не виконав умови зазначені в підпункті 1.4.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки.

Встановлено, що матеріали справи містять інформаційну довідку №2643_250702150718 від 2 липня 2025 року, яка видана ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якої на сайті торговця через платіжний сервіс «iPay.ua» 8 грудня 2020 року проведена успішно транзакція № 31551-74549987 на суму 4 000 грн, оскільки із вказаної довідки не вбачається, що картковий рахунок № НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , а вказана сума коштів переведена на виконання умов кредитного договору № 1324511 від 8 грудня 2020 року.

Інших доказів у підтвердження того, що вказаний банківський рахунок належить саме відповідачу, суду не надано. Так само, як не надано жодних інших первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок відповідача на підставі Договору № 1324511 від 8 грудня 2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що сума непогашеного зобов`язання за договором №1324511, у межах строку нарахування процентів, передбаченого у Договорі, становить 4 000 грн наданого кредиту та 4 548 грн прострочених відсотків, а всього сума заборгованості становить 8 548 грн.

Кредитний договір №1324511 підписано відповідачем електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора «Н599».

7 вересня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу № 1-07092021, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Згідно з даними Витягу з Реєстру боржників від 7 вересня 2021 року до Договору факторингу № 1-07092021 ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором № 1324511, у сумі 8 548 грн.

7 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» укладено договір факторингу № 2-07/09/2021, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» передає (відступає) ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» приймає належні ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Згідно з даними Витягу з Реєстру боржників від 7 вересня 2021 року до Договору факторингу № 2-07/09/2021 ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором № 1324511, у сумі 8 548 грн.

Суд вважає недопустимим доказом надану досудову вимогу від 13 червня 2025 року, оскільки така не містить підтвердження належного її отримання ОСОБА_1 .

Таким чином, суд вважає непідтвердженими доводи позивача про фактичне надання споживчого кредиту відповідачу.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» є фінансовою установою, яка має право (ліцензію) здійснювати факторингові операції згідно з вимогами Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про споживче кредитування» та Положення про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 24 грудня 2021 року № 153 (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

ІV. Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина 4 цієї Статті передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з вимогами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 4 статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Вимогами статті 1055 ЦК України передбачено, що договір кредиту укладаються у письмовій формі, якщо позикодавець є юридична особа. При цьому абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

При цьому, згідно з пунктом 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 753/20537/18) вказав, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) (постанова Верховного Суду від 8 травня 2024 року, справа №381/1647/21).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з вимогами пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року № 75, банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій; бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації; виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року (справа № 554/4300/16) зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій; тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.

На підтвердження факту видачі кредитних коштів за кредитними договорами позивачем надано копію Договору, додатків до нього, договори факторингу та додатки до них, виписку з особового рахунка за Договором та лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 2643_250702150718 від 2 липня 2025 року.

Однак, надані докази є неналежними у частині підтвердження перерахунку відповідачу кредитних коштів у розмірі 4 000 грн. Так, у матеріалах справи відсутні докази перерахування грошових коштів на цю суму на банківський рахунок ОСОБА_1 , а також не надано будь-яких інших документів, оформлених відповідно до вимог Закону № 996, які підтверджували б здійснення первісним кредитором господарських операцій з надання кредиту та позики відповідачу. Наявні в матеріалах справи документи не є належними доказами факту перерахування коштів, зокрема не підтверджує факт перерахування коштів за Договором лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 2643_250702150718 від 2 липня 2025 року про успішний переказ коштів 8 грудня 2020 року на платіжну картку № НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua №74549987, зарахування 4 000 грн, оскільки він не є первинним обліковим документом в розумінні законодавства України, зокрема Закону № 996. Крім того, згаданий документ не містить відомостей про особу отримувача грошового переказу та призначення платежу. В матеріалах справи відсутня виписки за картковим рахунком, яка б підтверджувала рух коштів та те, що відповідач розпоряджався кредитними коштами на власний розсуд. Також додатки до позову не містять розрахунку заборгованості на підтвердження суми боргу.

Крім того, відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.

Порядок надання такого права та видача ліцензії визначаються Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Положенням про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 24 грудня 2021 року № 153 (чинному на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом частини 1 статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини 1 статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини 1 статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Отже, стороною договору факторингу може бути лише фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати такі послуги. На підтвердження такого права фінансова установа повинна надати відповідні документи.

Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі №490/8336/21 (провадження №61-536св25).

Однак матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що позивач є фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингову діяльність.

Щодо аргументів відповідача про пропущений позивачем строк позовної давності, суд зазначає таке.

Згідно з матеріалами справи, кредитний договір укладений сторонами 8 грудня 2020 року. У той же день відповідачу надані кредитні кошти у користування.

Відповідно до умов кредитного договору №1324511 строк кредитування становить 30 днів, тобто до 8 січня 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України встановлено карантин. З урахування всіх продовжень дія карантину тривала до 30 червня 2023 року.

Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дій норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

4 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX.

Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Тобто, строк позовної давності за договором №1324511 переривався з початку дії карантину та воєнного стану на території України - 11 березня 2020 року до 4 вересня 2025 року. Оскільки, згідно з умова кредитного договору позичальник повинен виконати зобов`язання до 8 січня 2021 року, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за одноразовим платежем, розпочався з наступного дня після настання терміну внесення або прострочення такого платежу.

Відповідно до графіку платежів за договором ОСОБА_1 повинен був здійснити платіж на погашення суми кредиту 8 січня 2021 року, вже після початку карантину та дії воєнного часу на території України.

Згідно з частиною 1 статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Зі змісту статті 257 ЦК України вбачається, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1, 5 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, строк позовної давності з урахуванням наведених вище правових норм, щодо пропущеного платежу розпочався лише з 4 вересня 2025 року та спливає 4 вересня 2028 року. Оскільки позивач звернувся з позовом до суду 4 серпня 2025 року, то суд зауважує, що строк позовної давності за простроченим платежем не сплив.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 2, 10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 280-284, 287-289 ЦПК України, суддя -

У Х В АЛ И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (код ЄДРПОУ - 44002941, адреса місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, 12)

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 )

Рішення складено 14 вересня 2026 року.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА