Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №420/1811/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1811/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-2), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 1547500014498 від 21.12.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з урахуванням спеціального стажу з 01.08.2005 р. по 14.01.2010 р. та з 16.02.2012 р. по 04.03.2015 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.12.2025 р. досяг 55-річного віку, у зв`язку з чим звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пільгових умов для призначення пенсії. Дану заяву відповідно до принципу екстериторіальності, розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 154750014498 від 31.12.2025 р. позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю спеціального стажу роботи. Як зазначено у вказаному рішенні, до спеціального стажу не зараховано періоди роботи відповідно до довідки від 05.05.2021 р. № 06-01/05-21, оскільки, на думку відповідача, зазначена довідка не відповідає вимогам Додатка 5 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, зокрема у довідці відсутні підписи начальника відділу кадрів та головного бухгалтера. У зв`язку з незарахуванням зазначених періодів роботи спеціальний стаж позивача, за розрахунком пенсійного органу, склав 18 років 1 місяць 21 день, тобто менше встановлених 20 років, що стало підставою для відмови у призначенні пенсії. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки під час звернення із заявою про призначення пенсії ним було надано копію трудової книжки, яка містить усі необхідні записи про його трудову діяльність, у тому числі відомості про відповідні періоди роботи та займані посади. Крім того, записи у трудовій книжці, внесені після 01.01.2004 р., підтверджуються даними системи персоніфікованого обліку, у зв`язку з чим, на думку позивача, у пенсійного органу були наявні всі необхідні підстави для врахування відповідних періодів до спеціального стажу на підставі записів трудової книжки. Позивач також зазначає, що ним була надана довідка від 05.05.2021 р. № 06-01/05-21, складена за формою, передбаченою Додатком № 5 до Порядку № 637, яка додатково підтверджувала відомості, зазначені у трудовій книжці. На переконання позивача, недоліки в оформленні зазначеної довідки, на які послався пенсійний орган, самі по собі не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи, оскільки такі періоди підтверджуються записами у трудовій книжці та даними персоніфікованого обліку. Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 1547500014498 від 21.12.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою від 30.01.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву; залучено до участі в розгляді справи в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

13.02.2026 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивач звернувся до Головного управління із заявою від 22.12.2025 р. про призначення пенсії згідно Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Після перевірки наданих позивачем документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років від 31.12.2025 р. № 154750014498. Підставою для відмови у призначенні пенсії стала відсутність необхідного спеціального стажу 20 років, спеціального стаж позивача становить 18 років 1 місяць 21 день. З наведеного вбачається, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1058. Відповідач-2 зазначив, що загальний страховий стаж позивача становить 35 років 2 місяці 8 днів, а спеціальний стаж роботи на посадах, передбачених п."г" ч. 1 ст. 55 Закону № 1788, становить 18 років 1 місяць 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 31.12.2025 р. №154750014498 було відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. Право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ч. 1 ст. 55 Закону № 1788 зберігається виключно у тих осіб, які станом на 11.10.2017 р. мають достатній спеціальний стаж для призначення пенсії, в даному випадку - стаж на посаді механізатора (докера-механізатора) у сумі 20 років. Довідка №06-01/05-21 від 05.05.2021 р. не взята до уваги, оскільки не відповідає додатку 5 Порядку підтвердження наявного стажу роботи (у довідці відсутні підписи начальника відділу кадрів та головного бухгалтера). Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

23.02.2026 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що за результатами розгляду звернення за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії згідно рішення № 154750014498 від 31.12.2025 р. Зазначає, що до спеціального стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.08.2005 р. по 14.01.2010 р. та з 16.02.2012 р. по 04.03.2015 р. відповідно до довідки від 05.05.2021 р. № 06-01/05-21, так як довідка не відповідає додатку 5 Порядку № 637, а саме у довідці відсутні підписи начальника відділу кадрів та головного бухгалтера. Отже, спеціальний стаж роботи позивача станом на 11.10.2017 р. становить 18 років 01 місяць 21 день, страховий стаж позивача складає 35 років 02 місяці 08 днів. За наданими документами до страхового зараховано всі періоди. Тому в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" правомірно відмовлено, оскільки станом на 11.10.2017 р. відсутній необхідний спеціальний стаж роботи 20 років.

З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22.12.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення від 31.12.2025 р. № 154750014498 про відмову у призначення пенсії. У рішенні, зокрема, зазначено: "Страховий стаж складає 35 років 2 місяці 8 днів. За наданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди. Спеціальний стаж роботи станом на 11 жовтня 2017 року складає 18 років 1 місяць 21 день. До спеціального стажу не зараховано періоди роботи відповідно до довідки від 05.05.2021 № 06-01/05-21, оскільки довідка не відповідає додатку 5 Порядку підтвердження наявного стажу роботи (у довідці відсутні підписи начальника відділу кадрів та головного бухгалтера). В призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "г" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відмовити, оскільки спеціальний стаж становить менше 20 років.".

Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 (дата заповнення 03.09.1992 р.):

запис №6 - 01.08.2005 р. - прийнятий на посаду докера-механізатора згідно переведення з ПП "ІМТП";

запис №7 - 14.01.2010 р. - звільнений згідно скорочення штату.;

запит №8 - 16.07.2009 р. - прийнятий на посаду докера-механізатора 1-го класу бригади 2022 Контейнерного терміналу;

запис №9 - 15.02.2012 р. - звільнено за переводом;

запис №10 - 16.02.2012 р. - прийнятий докером-механізатором 1 класу згідно переведення з ПП "ІМТП";

запис № 11 - 04.03.2015 р. - звільнений з посади згідно переведення.

Відповідно до довідки від 05.05.2021р. № 06-01/05-21 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, позивач працював повний робочий день в ЧП "Контейнерній термінал Іллічівськ" з 01.08.2025 р. по 14.01.2010 р. та з 16.02.2012 р. по 04.03.2015 р.

Вважаючи вказане рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 р.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 р. № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017 р.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VІІІ), право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах:

чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі;

жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.

Відповідно до п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 р., право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.

Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Отже, п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" діє у редакції, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах:

чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Отже, спеціальний стаж роботи для призначення пенсії на підставі п."г" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" складає 20 років.

Законом України від 03.10.2017 р. № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон № 2148-VIII), що набрав чинності 11.10.2017 р., доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Тобто, виходячи з пунктів 2-1, 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, відповідні умови для призначення пенсії за вислугу років мають визначатись на день набрання чинності Законом України № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", тобто 11.10.2017 р.

Вказані законодавчі положення неконституційними не визнавались.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 р. у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 2-р/2019, а не Закону № 1058-ІV.

У Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 р. № 1-р/2018).

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 р. у справі № 240/24/21 сформував правовий висновок у правовідносинах щодо застосування пункту "в" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення № 2-р/2019 при наявності колізії з п.2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058.

Вказаний правовий висновок релевантний до спірних правовідносин.

Як висновує Верховний Суд, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.112021 р. у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:

"Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 р. у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV".

Відповідно до ч.1 ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Також за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку № 637).

Згідно з пп.1.1 п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. (далі - Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 р. у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 р. у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 р. у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 р. у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 р. у справі № 550/927/17, від 25 .02.2021 р. у справі № 683/3705/16-а.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Однак, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд наголошує, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, в тому числі запропонувати йому надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Також суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неналежний порядок організації ведення документообігу на підприємстві, не здача ним первинної документації до архівних установ, що позбавляє заявника виконати вимоги органу пенсійного фонду в частині надання додаткових документів на підтвердження страхового стажу, не може бути правомірною підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист в питанні зарахуванні страхового стажу та призначення пенсії за віком.

Судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення від 31.12.2025 р. № 154750014498 про відмову у призначення пенсії, оскільки спеціальний стаж становить менше 20 років. Зокрема, страховий стаж складає 35 років 2 місяці 8 днів. За наданими документами до страхового стажу зараховані всі періоди. Спеціальний стаж роботи станом на 11 жовтня 2017 року складає 18 років 1 місяць 21 день. До спеціального стажу не зараховано періоди роботи відповідно до довідки від 05.05.2021 р. № 06-01/05-21, оскільки довідка не відповідає додатку 5 Порядку підтвердження наявного стажу роботи (у довідці відсутні підписи начальника відділу кадрів та головного бухгалтера).

З матеріалів справи слідує, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 (дата заповнення 03.09.1992 р.) в період з 01.08.2005 р. по 14.02.2010 р. позивач працював на посаді докера-механізатора згідно переведення з ПП "ІМТП" та з 16.02.2012 р. по 04.03.2015 р. - на посаді докера-механізатора 1 класу згідно переведення з ПП "ІМТП".

При цьому, суд зазначає, що відповідачем-1 не вказано будь-які посилання щодо невідповідності даних щодо вказаного періоду, зазначеного у трудовій книжці, помилок у їх оформленні.

Суд звертає увагу, що зазначені записи в трудовій книжці позивача чітко містять відомості щодо характеру роботи позивача у спірні періоди. Також, в трудовій книжці є посилання на відповідні накази, записи завірені підписом повноважної особи та печаткою, які оформлені належним чином.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, (далі - Порядок № 637) встановлено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Позивачем надано пенсійному органу довідку від 05.05.2021 р. № 06-01/05-21 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, позивач працював повний робочий день в ЧП "Контейнерній термінал Іллічівськ" з 01.08.2025 р. по 14.01.2010 р. та з 16.02.2012 р. по 04.03.2015 р. докером-механізатором комплексних бригад контейнерного термінала на вантажно-розвантажувальних роботах.

Вказана довідка від 05.05.2021 р. № 06-01/05-21 підписана директором.

Між тим, вказаний у довідці період не враховано відповідачем-1 до пільгового стажу, так як не містить підписи начальника відділу кадрів та головного бухгалтера.

З цього приводу суд зауважує, що діючим законодавством передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто довідка передбачена в разі відсутності у особи належним чином оформленої трудової книжки, але в даному випадку, трудова книжка відповідачу-1 надана, зауваження щодо її оформлення у відповідача-1 відсутні, періоди роботи зараховано відповідачем-1 до загального стажу.

Суд зазначає, що довідка від 05.05.2021р. № 06-01/05-21 по формі та змісту містить всю інформацію про періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу та первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка позивачу.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що відповідачем-1 вчинялись будь-які дії щодо витребування необхідних документів, а не вчинення органами Пенсійного фонду України таких дій, на думку суду, не покладає надмірного тягаря та обов`язку на позивача.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно пункту 4.7 вказаного Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Таким чином, відповідачем-1 при винесені спірного рішення необґрунтовано не враховано довідку надану позивачем на підтвердження пільгового стажу, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що відповідачем-1 протиправно не зараховано позивачу до пільгового стажу спірного періоду роботи позивача, відповідно до довідки від 05.05.2021р. № 06-01/05-21, що дає право на пенсію на пільгових умовах, відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та з метою належного захисту прав позивача, зобов`язати зарахувати до пільгового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки та вказаної довідки.

За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 1547500014498 від 21.12.2025 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачу пенсію за вислугу років, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Оскільки відповідачем-1 протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку пенсійним органом такого стажу, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 22.12.2025 р., та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

При цьому, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком.

Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву викладені у постановах Верховного Суду від 08.02.2024 р. у справі № 500/1216/23, від 07.05.2024 р. у справі № 460/38580/22.

Так як заява про призначення пенсії розглядалася за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду в Чернігівській області, саме на вказаний орган ПФУ слід покласти зазначені вище зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв`язку з неправильним формулюванням способу поновлення порушених прав, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача-1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, буд. 83а, код ЄДРПОУ 21390940), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м.Одеса, вул. Канатна, буд. 83, єдрпоу 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, буд. 83а, код ЄДРПОУ 21390940) № 1547500014498 від 21.12.2025 р. про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, буд. 83а, код ЄДРПОУ 21390940) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до спеціального стажу період роботи з 01.08.2005 р. по 14.01.2010 р., 16.02.2012 р. по 04.03.2015 р. та повторно розглянути заяву від 22.12.2025 р. про призначення пенсії за вислугу років.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, буд. 83а, код ЄДРПОУ 21390940) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко