Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №420/10322/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10322/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач), в інтересах якого діє адвокат Погібко Олександр Олегович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

визнати дії Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування за період проходження ОСОБА_1 військової служби з 27.03.2022 по 03.04.2023 у Військовій частині НОМЕР_1 розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 протиправними;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з 27.03.2022 по 03.04.2023 усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 2022 рік і на 2023 рік, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідному році, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу за період з 03.04.2023 по 02.05.2025 у розмірі 2000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 27.03.2022 по 03.04.2023, після чого був виключений зі списків особового складу військової частини. За час проходження служби належне позивачу грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося у заниженому розмірі, оскільки при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), не враховуючи розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлені законами про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки, чим порушено вимоги пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

Позивач зазначає, що 17.03.2025 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою про перерахунок грошового забезпечення з урахуванням приписів постанови № 704, заяву доставлено відповідачу 18.03.2025, проте відповіді на неї надано не було. Невиплату належного грошового забезпечення у повному обсязі позивач вважає триваючою протиправною бездіяльністю відповідача, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою від 09.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Окремою ухвалою суду від 09.05.2025 позовну заяву в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 по 03.04.2023, повернуто позивачу з мотивів пропуску строку звернення до суду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 про повернення частини позовних вимог скасовано, а справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою від 06.04.2026 провадження у справі поновлено.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву до суду не подав.

Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 був зарахований 27.03.2022 на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2023 № 95 виключений зі списків особового складу військової частини.

За період проходження позивачем військової служби з 27.03.2022 по 03.04.2023 нарахування та виплата належного йому грошового забезпечення здійснювалися відповідачем із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн, без урахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законами про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки.

17.03.2025 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою про перерахунок грошового забезпечення з урахуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; заяву доставлено відповідачу 18.03.2025. Відповідь на зазначену заяву позивачу не надано, перерахунок грошового забезпечення не здійснено.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок виплати та розміри грошового забезпечення військовослужбовців визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – постанова № 704), якою затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

Пунктом 4 постанови № 704 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2022 рік: з 01 січня 2022 року – 2481,00 грн, з 01 липня 2022 року – 2600,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2023 рік – 2684,00 грн.

Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не будь-який інший (у тому числі раніше встановлений) його розмір.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, згідно з якими обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року; розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосовується з іншою метою. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 13.12.2022 у справі № 240/12647/21, від 04.01.2023 у справі № 640/17686/21, від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21.

Зазначені висновки Верховного Суду в силу частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.

Судом встановлено, що за період проходження позивачем військової служби з 27.03.2022 по 03.04.2023 відповідач при нарахуванні грошового забезпечення застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), тоді як відповідно до пункту 4 постанови № 704 розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, тобто на 2022 рік (2481,00 грн, а з 01.07.2022 – 2600,00 грн) та на 2023 рік (2684,00 грн).

За таких обставин суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування за період проходження позивачем військової служби з 27.03.2022 по 03.04.2023 розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови № 704 є протиправними, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок відповідних виплат виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 та 2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача та про зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення підлягають задоволенню.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026 у цій справі, яка набрала законної сили, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду та про наявність підстав для повернення частини позовних вимог визнано передчасним. Апеляційний суд, врахувавши Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, яким визнано неконституційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, а також правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21, дійшов висновку, що зазначене обмеження строком до спірних правовідносин не застосовується, а до них підлягають застосуванню приписи статей 43, 55 Конституції України. З урахуванням наведеного підстав для відмови у задоволенні позову з мотивів пропуску строку звернення до суду немає.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації за втрату частини доходу за період з 03.04.2023 по 02.05.2025 у розмірі 2000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою КМ України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, разом із сумою індексації: у редакції, чинній до 14.04.2022 про це зазначено у першому абзаці цього пункту, у чинній редакції у шостому абзаці.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

Стаття 7 Закону № 2050-III визначає, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів.

При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Постановою Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 вказано, що згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України, згідно з якою умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до суб`єкта владних повноважень за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж відповідачем активної дії з остаточної виплати заборгованості ще не здійснена, а тому, суд вказує, що вимога про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсацію втрати частини доходів в даному випадку є передчасною та задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Отже, обов`язковою складовою обчислення компенсації втрати частини доходу є розмір невиплаченого доходу за відповідний період. Разом з тим розмір належного позивачу, але недоотриманого грошового забезпечення внаслідок застосування відповідачем неправильної розрахункової величини на час вирішення справи не встановлений, оскільки перерахунок грошового забезпечення відповідачем не проведено. За таких умов заявлений позивачем до стягнення фіксований розмір компенсації – 2000,00 грн – не ґрунтується на відповідному розрахунку та не підтверджений належними і допустимими доказами.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки розмір заявленої до стягнення компенсації позивачем не доведено, позовна вимога про стягнення з відповідача компенсації за втрату частини доходу у розмірі 2000,00 грн задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Відповідач правомірність своєї поведінки належними та допустимими доказами не довів; заявлені позивачем обставини не спростував.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим підстави для розподілу судового збору відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення), у період з 27.03.2022 по 03.04.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 27.03.2022 по 03.04.2023 усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 2022 рік і на 2023 рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний