Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №420/9233/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9233/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) (далі – відповідач, НОМЕР_1 прикордонний загін, в/ч НОМЕР_2 ), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 25.03.2025 включно;

зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військову частину НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2024 по 25.03.2025 включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач була звільнена з військової служби 15.03.2024, однак належне їй грошове забезпечення, донараховане на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №420/12534/24, виплачено лише 25.03.2025, що, на її думку, свідчить про несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні. Позивач зазначає, що спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 117 КЗпП України. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні та зобов`язати виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Ухвалою суду від 03.04.2025 року позовну заяву у справі залишено без руху.

Ухвалою від 11.04.2025 провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.04.2026 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що норми статей 116– 117 КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки військова служба не є трудовою діяльністю, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним військовим законодавством. На думку відповідача, відсутність у спеціальному законодавстві положень про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виключає можливість застосування положень КЗпП України за аналогією, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати до суду відомості та відповідні докази щодо дати та сум остаточного розрахунку з позивачем, довідку про грошове забезпечення позивача за останні два місяці до звільнення з обов`язковим зазначенням кількості днів та складових грошового забезпечення.

Відповідні документи були надані відповідачем разом із відзивом на позов.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.

ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 12.03.2024 року №145-ОС була звільнена з військової служби та в подальшому відповідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 15.03.2024 була виключена зі списків особового складу та знята з усіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №420/12534/24, яке набрало законної сили 18.02.2025, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної службі України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 04.09.2020 року по 19.05.2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, грошової компенсації за невикористані відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року по справі №420/12534/24, військовою частиною НОМЕР_2 позивачу здійснено виплату коштів 25.03.2025 року на картковий рахунок позивачки у сумі – 180 771,46 грн.

При цьому відповідач не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 15.03.2024 по 25.03.2025.

Позивачем на адресу відповідача направлено заяву про виплату середнього заробітку.

Листом №09/М-1354/1697 від 06.03.2025 року відповідач відмовив у здійснені виплат.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України не було виплачено все належне їй при звільненні грошове забезпечення за період з 04.09.2020 по 19.05.2023.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 проходила службу у Державній прикордонній службі України та звільнена зі служби наказом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) №145-ОС від 12.03.2024 року.

Між тим, остаточні розрахунки на виконання судового рішення у справі №420/12534/24 проведено лише 25.03.2025 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Оскільки позивач виключений зі списків особового складу частини 15.03.2024, тому початковою датою буде наступний день після виключення позивача зі списків частини, тобто 16.03.2024.

Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 25.03.2025, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 24.03.2025 - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому було виплачено всі суми грошового забезпечення.

Таким чином, позивач виключений зі списків частини 15.03.2024, а виплата всіх сум грошового забезпечення в сумі 180 771,46 грн. відповідачем здійснена лише 25.03.2025, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 16.03.2024 (наступний день після виключення позивача зі списків частини) по 24.03.2025 включно (день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли йому були виплачені всі суми грошового забезпечення).

Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 16.03.2024 по 24.03.2025 є протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 по 24.03.2025 року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

Судом встановлено, що позивача звільнено 15.03.2024 згідно витягу з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.03.2024 року №145-ОС.

Строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 16.03.2024, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №420/12534/24 Військовою частиною НОМЕР_3 на розрахунковий рахунок позивача перерахована сума грошового забезпечення у розмірі 180 771,46 грн.

Відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 25.03.2025, виплативши на виконання рішення суду від 10.09.2024 у справі №420/12534/24 всі суми грошового забезпечення у сумі 180 771,46 грн.

Відповідно до Довідки Військової частини НОМЕР_3 про середньоденний заробіток за два останні місяці перед звільненням за січень 2024 року та лютий 2024 року від 17.04.2025 №232 за останні два місяці перед звільненням позивачу нараховано грошове забезпечення за січень – лютий 2024 року у сумі 47 532,00 грн (23766,00 грн + 23766,00 грн). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 60 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 792,20 грн (47 532,00 грн/60 календарний день).

Затримка розрахунку при звільненні становить 374 календарні дні (період з 16.03.2024 по 24.03.2025 включно).

З 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 25.03.2025, лише в межах шести місяців - з 16.03.2024 по 15.09.2024 року включно.

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 по 24.03.2025 включно суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарні дні (з 16.03.2024 по 15.09.2024).

Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 145 764,80 грн (792,20 грн х 184 календарні дні).

Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 145 764,80 грн. за період з 16.03.2024 по 15.09.2024 року.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2024 по 24.03.2025 включно.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ІПН НОМЕР_5 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.03.2024 по 24.03.2025 у розмірі 145 764 (сто сорок п`ять тисяч сімсот шістдесят чотири) грн 80 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний