Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №380/24087/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 рокусправа № 380/24087/25

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 05506460, далі позивач, ЛМКП «Львівтеплоенерго») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі також відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №681/33-00-07-02 від 12.09.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновком контролюючого органу про частковий реальний товарний характер господарських операцій з контрагентом ТОВ «ТМК-Дніпро» (код ЄДРПОУ 39120314) за вересень 2018 року, оскільки факт придбання, оплати, оприбуткування та подальшого використання товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підтверджується належно оформленими первинними та іншими документами. Позивач вказує, що він визначає дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом відповідно до пункту 187.10 статті 187 та підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а спірний податковий кредит сформовано саме в періодах фактичного списання коштів з рахунку підприємства в оплату поставленого товару (лютий та березень 2019 року), що узгоджується з вимогами абзацу шостого пункту 198.6 статті 198 Кодексу.

Позивач вважає, що висновки акту перевірки ґрунтуються виключно на даних автоматизованих інформаційних систем контролюючого органу щодо ланцюга постачання товару контрагентами контрагента постачальника за вибірковий період (лютий, березень, квітень, червень, серпень 2018 року), що саме по собі не спростовує реальності господарської операції з безпосереднім постачальником та не є належним доказом нереальності господарської операції з позивачем. Позивач посилається на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, практику Європейського суду з прав людини у справах «Булвес АД проти Болгарії», а також на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 18.12.2018 у справі №816/1118/17, від 15.01.2019 у справі №809/2918/13-а, від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (Велика Палата Верховного Суду), відповідно до яких порушення контрагентами платника податків вимог податкового законодавства саме по собі не є підставою для позбавлення покупця товару права на податковий кредит за відсутності доведеності його обізнаності про протиправну поведінку контрагента та злагодженості дій між ними.

Відповідач позовні вимоги не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки встановлено розбіжність між обсягом придбання труб безпосереднім постачальником позивача ТОВ «ТМК-Дніпро» у контрагентів по ланцюгу постачання (ТОВ «Південтрансбудкомплект», ТОВ «Інтерпайп Україна», ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб») та обсягом, реалізованим позивачу, а саме: труба 133х5 ст20 (ндл) ГОСТ 8732 - різниця 380 кг, труба 219х6 ДСТУ 8732-78 - різниця 1809 кг, труба 273х7 ДСТУ 8732 - різниця 2481 кг, а також розбіжність номенклатури труб, вказаної у податковій накладній №2 від 17.09.2018 (труби 83,00х4,00 мм у кількості 1575 кг) порівняно з видатковою накладною №РН-408 від 17.09.2018 (труби 159,00х5,00 мм), що, на думку відповідача, свідчить про частковий реальний товарний характер господарської операції та про документальне оформлення операції за відсутності її повного фактичного виконання. Відповідач вважає, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» в порушення пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України завищено податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2019 року на суму 35 833,33 грн та за березень 2019 року на суму 11 503,77 грн, а дії платника податків є умисними в розумінні пункту 109.1 статті 109 Кодексу, що є підставою для застосування штрафної санкції за пунктом 123.2 статті 123 Кодексу у розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання.

Встановлені обставини справи.

На підставі наказу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 02.06.2025 №111 та направлень на перевірку від 03.06.2025 №434/33-00-07-01 та №435/33-00-07-02 у період з 03.06.2025 по 04.08.2025 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ЛМКП «Львівтеплоенерго» з метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ «ТМК-Дніпро» (код ЄДРПОУ 39120314) за вересень 2018 року, що відображено в деклараціях з податку на додану вартість за лютий, березень, квітень, вересень, листопад, грудень 2019 року з урахуванням поданих уточнюючих розрахунків, а також з ТОВ «Сервіскотломонтаж-Львів» (код ЄДРПОУ 37801512) за жовтень 2021 року.

За результатами перевірки складено акт від 07.08.2025 №320/33-00-07-01/05506460, яким встановлено порушення позивачем пункту 44.1, пункту 44.6 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 47 337,10 грн за лютий та березень 2019 року по взаємовідносинах з ТОВ «ТМК-Дніпро» за вересень 2018 року.

21.08.2025 позивач подав заперечення №05-8527-08/25 на акт перевірки, яке рішенням постійно діючої комісії з розгляду спірних питань (висновок від 08.09.2025 №43/33-00-07-02/05506460) залишено без задоволення, а висновки акту перевірки визнано правомірними, про що позивача повідомлено листом від 08.09.2025 №3182/6/33-00-07-02-05.

12.09.2025 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №681/33-00-07-02 форми «Р», яким ЛМКП «Львівтеплоенерго» на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 47 337,10 грн та на підставі пункту 123.2 статті 123 Кодексу застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 11 834,28 грн, а всього на загальну суму 59 171,38 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Державної податкової служби України. Рішенням Державної податкової служби України від 25.11.2025 №33780/6/99-00-06-01-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 12.09.2025 №681/33-00-07-02 - без змін.

Позивач не погодився з прийнятим податковим повідомленням-рішенням та звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, що підлягають застосуванню та висновки щодо правозастосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 4 ПК України до принципів податкового законодавства України віднесено, зокрема, презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків, а обов`язок доведення обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову, покладається на суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Підпунктом 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що касовий метод - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов`язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на рахунки платника податку в банку, на електронний гаманець у емітента електронних грошей та/або на рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а дата віднесення сум податку до податкового кредиту визначається як дата списання коштів з рахунків платника податку в банку, з електронних гаманців у емітента електронних грошей та/або з рахунків в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Пунктом 187.10 статті 187 та пунктом 44 підрозділу 2 розділу XX ПК України передбачено, що платники податку, які постачають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), надають послуги з водопостачання, водовідведення чи послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим бюджетним установам та організаціям, визначають дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом.

Абзацом шостим пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту протягом періоду 365 календарних днів з дати складення таких податкових накладних у зв`язку з відсутністю фактів списання коштів з рахунку платника податку в банку, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з рахунку платника податку, але не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання.

Суд встановив, що позивач сформував податковий кредит за податковою накладною, складеною ТОВ «ТМК-Дніпро» у вересні 2018 року, саме в тих податкових періодах, у яких відбулося фактичне списання коштів з рахунку підприємства в оплату поставленого товару (застосував касовий метод податкового обліку) у лютому та березні 2019 року, що узгоджується з наведеними вище приписами пункту 187.10 статті 187, підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 та абзацу шостого пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг, незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.6 статті 44 ПК України встановлено, що якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 4 Закону №996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначено принцип превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Статтею 9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, та мати обов`язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм у сукупності дає підстави для висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість настають лише за умови реального (фактичного) здійснення господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка пов`язана з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, відповідає економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Суд установив, що спірна господарська операція ЛМКП «Львівтеплоенерго» з ТОВ «ТМК-Дніпро» оформлена: договором поставки від 06.09.2018 №09/18-319, укладеним за результатами процедури відкритих торгів (оголошення UA-2018-04-19-000394-а) на загальну суму 7 500 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 1 250 000,00 грн, з умовами поставки DDP (Правила ІНКОТЕРМС-2000) та оплатою протягом 120 календарних днів з дати постачання кожної партії товару; видатковою накладною №РН-408 від 17.09.2018; товарно-транспортною накладною №170920218/1 від 17.09.2018; прибутковим ордером від 18.09.2018 №4347; сертифікатом відповідності якості товару; податковою накладною, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних; платіжними дорученнями за період з 18.02.2019 по 12.12.2019, якими здійснено оплату поставленого товару; оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 за вересень 2018 року; нарядами-замовленнями на виконання аварійних робіт та поточних ремонтів технологічних трубопроводів, котлоагрегатів та водопідігрівачів власними силами та вимогами з центрального складу, якими підтверджується списання придбаних труб та їх використання у господарській діяльності позивача. Копії та оригінали зазначених документів надавалися позивачем контролюючому органу в ході проведення перевірки.

Суд дослідив наведені вище документи та встановив, що ними документально підтверджено факт реального руху активів між позивачем та ТОВ «ТМК-Дніпро»: товар поставлений контрагентом, отриманий позивачем, оприбуткований, оплачений у повному обсязі та в подальшому використаний позивачем у власній господарській діяльності з виробництва і постачання теплової енергії.

Суд відхиляє доводи відповідача про частковий нереальний товарний характер спірної господарської операції, обґрунтовані розбіжністю між обсягами придбання труб безпосереднім постачальником позивача ТОВ «ТМК-Дніпро» у контрагентів по ланцюгу постачання та обсягом, реалізованим позивачу, а також розбіжністю номенклатури труб у податковій та видатковій накладних, з огляду на таке.

Доводи відповідача базуються виключно на даних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем контролюючого органу щодо ланцюга постачання товару без врахування дати здійснення досліджуваної поставки співвідносно до періоду, за який проведено аналіз баз даних податковим органом. Суд враховує, що податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах даних контролюючого органу щодо контрагентів (суб`єктів господарювання) по ланцюгах постачання товарів (послуг), носить виключно інформаційний характер та може бути підставою для ініціювання перевірок або зустрічних звірок суб`єктів господарювання, проте сама по собі, без дослідження первинних документів учасника спірної операції, не є безумовним доказом нереальності господарської операції.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях (зокрема у постановах від 9 квітня 2025 року у справі № 320/7062/24, від 20 травня 2026 року у справі № 160/122/25) про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС "Податковий блок" та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.

Пункт 73.5 статті 73 ПК України визначає, що з метою отримання податкової інформації, необхідної у зв`язку з проведенням перевірок, контролюючі органи мають право здійснювати зустрічні звірки даних суб`єктів господарювання щодо платника податків. Під час зустрічної звірки: здійснюється зіставлення даних, отриманих від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування повноти їх відображення в обліку платника податків.

Разом з тим, висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо спірних контрагентів без проведення зустрічних звірок, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у періоді, який перевірявся, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарської операції

Суд наголошує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов`язку здійснювати контроль за додержанням його безпосереднім постачальником (тим більше - контрагентами постачальника по ланцюгу постачання) вимог податкової дисципліни та законодавства у сфері здійснення господарської діяльності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 виснувала, зокрема, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (пункт 63 Постанови). Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64 Постанови).

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (пункт 65 Постанови).

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Булвес АД проти Болгарії» (заява №3991/03). Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 р. надає змогу не допустити обмеження законного права платника податків на податковий кредит, віднесення певних сум до витрат, за умови реальності господарської операції, у випадку порушення його контрагентом та контрагентами такого контрагента податкової дисципліни. Вказаним рішенням роз`яснено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про обізнаність позивача щодо можливої протиправної поведінки ТОВ «ТМК-Дніпро» чи його контрагентів по ланцюгу постачання або про злагодженість дій між позивачем та вказаними особами.

Щодо доводів відповідача про розбіжність номенклатури труб, зазначеній у податковій накладній №2 від 17.09.2018, порівняно з видатковою накладною №РН-408 від 17.09.2018, суд враховує, що факт передання товару позивачеві та набуття ним права власності на товар підтверджується саме видатковою накладною та іншими долученими доказами. Позивачем надано контролюючому органу як під час проведення перевірки, так і додатково листом від 31.05.2024 №05-6898-05/24 на запит від 14.05.2024 №1914/6/33-00-07-02, повний пакет первинних та інших документів, що підтверджують реальність господарської операції з ТОВ «ТМК-Дніпро», зокрема докази використання придбаних труб у господарській діяльності (наряди-замовлення на виконання аварійних робіт та поточних ремонтів технологічних трубопроводів, котлоагрегатів та водопідігрівачів, вимоги з центрального складу).

Згідно усталеної практики Верховного Суду визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

Суд дослідив подані позивачем докази та дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи в сукупності підтверджують реальність (фактичне здійснення) господарської операції позивача з ТОВ «ТМК-Дніпро» за вересень 2018 року, у зв`язку з чим висновок контролюючого органу про частковий нереальний товарний характер вказаної операції та про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2019 року на суму 35 833,33 грн та за березень 2019 року на суму 11 503,77 грн, а всього на суму 47 337,10 грн, є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд враховує, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» займає монопольне становище на ринку послуг з постачання теплової енергії на території міста Львова, а заміна, ремонт і прокладання трубопроводів здійснюються працівниками підприємства на постійній основі протягом календарного року, у зв`язку з чим придбання труб та їх використання є складовою частиною основної господарської діяльності позивача, спрямованої на отримання доходу від постачання теплової енергії, що відповідає меті діяльності, визначеній статутом підприємства.

Щодо застосованої відповідачем на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення штрафної (фінансової) санкції за пунктом 123.2 статті 123 ПК України у розмірі 11 834,28 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку. Умисел відповідно до пункту 109.1 статті 109 Кодексу має місце, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Оскільки судом встановлено реальність господарської операції позивача з ТОВ «ТМК-Дніпро» та правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками такої операції, відсутнє й саме податкове правопорушення, відповідальність за яке передбачена пунктом 123.2 статті 123 ПК України. За таких обставин застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції у розмірі 11 834,28 грн є також протиправним.

Суд враховує, що згідно зі статтею 4 ПК України одним з принципів податкового законодавства України є принцип презумпції правомірності рішень платника податку, а обов`язок доведення обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти адміністративного позову, покладається на суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач позовні вимоги не спростував.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі та скасування податкового повідомлення-рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №681/33-00-07-02 від 12.09.2025.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №681/33-00-07-02 від 12.09.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 44045187, адреса: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 05506460, адреса: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола,1) судовий збір у розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяКрутько Олена Василівна