Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №340/3404/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3404/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також – відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач-2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати усіх видів грошового забезпечення , тобто посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та додаткових, одноразових видів грошового забезпечення, доплат та допомог, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в період служби з 18.06.2025 по 19.03.2026 включно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13, і 14 до Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) перерахувати усі види грошового забезпечення, тобто посадовий оклад , оклад за військовим званням, усі щомісячні та додаткові, одноразові види грошового забезпечення, доплати та допомоги, в тому числі грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період служби з 18.06.2025 по 19.03.2026 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13, і 14 до Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 року, та виплатити перераховані виплати за вирахуванням фактично виплачених сум.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 22.10.2023 по 19.03.2026 та був звільнений з військової служби наказом від 19.03.2026 № 84. Позивач вказав, що під час проходження військової служби не був обізнаний щодо складу та розміру нарахованого і виплаченого йому грошового забезпечення. Після звільнення, 24.04.2026, його представник звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання інформації про складові грошового забезпечення та проведення відповідного перерахунку, однак відповіді на запит не отримано. Позивач послався на рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, та зазначив, що з цієї дати розмір посадового окладу та окладу за військовим званням мав визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідач протиправно не здійснив належний розрахунок і виплату грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 19.03.2026, у тому числі щомісячних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням відповідного розміру прожиткового мінімуму.

Відповідач-1 подав відзив, у якому заперечив проти позову та зазначив, що протиправність у його діях відсутня, оскільки грошове забезпечення виплачувалося на підставі чинних на відповідний момент нормативно-правових актів та в межах наданих повноважень. Відповідач-1 також послався на частину п`яту статті 122 КАС України, вказавши, що до спірних правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, застосовується спеціальний строк звернення до суду, а положення частини першої статті 233 КЗпП України застосуванню не підлягають. При цьому відповідач-1 визнав, що докази повідомлення позивача після звільнення про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за спірний період відсутні (а.с.28-36).

Відповідач-2 заперечив проти доводів позивача щодо застосування прожиткового мінімуму відповідного року як розрахункової величини та зазначив, що у період з січня 2020 року розміри посадових окладів і окладів за військовими званнями мають визначатися виходячи з фіксованої величини 1762 грн, помноженої на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. Крім того, відповідач-2 вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_5 є його структурним підрозділом і перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_6 , не має власних банківських рахунків та самостійно не здійснює нарахування і виплату грошового забезпечення військовослужбовцям. У зв`язку з цим відповідач-2 вважає ІНФОРМАЦІЯ_5 неналежним відповідачем у справі, оскільки у разі задоволення позову виконання рішення щодо нарахування та виплати грошового забезпечення таким підрозділом може бути неможливим (а.с.47-52).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач з 22.10.2023 по 19.03.2026 проходив військову службу за призовом під час мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 19.03.2026 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу (по стройовій частині) від 19.03.2026 № 84 (а.с.7).

Не є спірним, що в період проходження служби посадовий оклад позивача та оклад за військовим званням визначалися виходячи з розрахункової величини 1762 грн шляхом її множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни наділені правом на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок № 260).

Згідно з пунктом 2 Розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів за основними типовими посадами та військовими (спеціальними) званнями, а також додаткові види грошового забезпечення і розміри надбавок, зокрема за вислугу років, для відповідних категорій осіб (далі – Постанова № 704).

Пунктом 2 Постанови № 704 було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України було прийнято постанову "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 № 103 (далі – Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 було викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Постанова №103 набрала чинності 24.02.2018.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Відтак, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Так, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону № 2262-XII та Постанови № 704 виснував таке:

а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);

в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий висновок згодом також неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 22.09.2022 у справі № 500/3840/21, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22-а, від 22.03.2023 у справі № 340/10333/21, від 29.03.2023 у справі № 640/8668/21 та від 09.05.2023 у справі № 380/5158/22.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" визначено, що станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1921,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" визначено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" визначено, що станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" визначено, що станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3028,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначено, що станом на 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3028,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" визначено, що станом на 01 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3328,00 грн.

Отже, редакція законів України про державний бюджет на 2018-2026 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх збільшення.

Разом з тим, судом також ураховано, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704", яка набрала чинності 20.05.2023, було внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Отже, починаючи з 20.05.2023 року пункт 4 Постанови № 704 було викладено в новій редакції, яка не передбачала застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481; визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За вказаних обставин, пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 втратив чинність з 18.06.2025.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Отже, зважаючи на те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 набрало законної сили 18.06.2025, то відповідно наведений нормативно-правовий акт втратив чинність 18.06.2025.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24, в якій Верховний Суд зауважив, що визнання у судовому порядку пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.

Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 30.06.2025 у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24, № 460/3942/24, від 02.07.2025 у справі № 240/29489/23, від 18.08.2025 № 300/8187/24 вже сформував висновок про застосування у спірний період пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481. Неведений висновок є релевантним до обставин цієї справи і колегія суддів не бачить підстав для відступу від цього висновку.

Судом враховано, що постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 було скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, а у задоволенні позову про визнання нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 відмовлено.

Разом з тим, зазначена постанова суду касаційної інстанції не впливає на оцінку правомірності дій відповідача-2 у період з 18.06.2025 по 19.03.2026. На момент виникнення спірних правовідносин пункт 2 Постанови №481 був визнаний нечинним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, яка набрала законної сили та була обов`язковою до виконання.

Отже, у цей проміжок часу відповідач-2, як орган, на який покладено повноваження щодо фінансового забезпечення, нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям відповідних структурних підрозділів, не мав правових підстав для застосування до спірних правовідносин, встановлених Постановою № 481. Ухвалена згодом постанова Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 не відновлює чинність акта ретроспективно і не може слугувати підставою для перегляду правовідносин, які вже виникли та завершилися в період його офіційної нечинності.

За такого правового врегулювання та обставин справи, суд дійшов висновку, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим (спеціальним) званням у період з 18.06.2025 по 19.03.2026 включно мав би визначатися відповідачем-2 саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а не на 1 січня 2018 року, тобто 1762 грн). З тих же самих мотивів відповідач неправильно нараховував також інші складові грошового забезпечення позивача, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення, які розраховуються із розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням та які фактично були нараховані та виплачені йому у цей період.

При цьому, оскільки спірні правовідносини стосуються правильності визначення розміру грошового забезпечення позивача, суд не надає окремої правової оцінки порядку обчислення кожного з видів виплат, які є похідними від розміру грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо). Розмір таких виплат визначається залежно від розміру грошового забезпечення, тому наслідком встановлення неправильності його обчислення є необхідність проведення відповідного перерахунку похідних виплат, які були нараховані та виплачені позивачу у спірний період.

Разом з тим, позивач у позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі, а також зобов`язати зазначений орган здійснити відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 19.03.2026 включно. Водночас судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_7 та не здійснює самостійного фінансового забезпечення військовослужбовців. Нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям відповідних структурних підрозділів здійснюються ІНФОРМАЦІЯ_2 як органом, на який покладено відповідні повноваження щодо фінансового забезпечення, нарахування та виплати грошового забезпечення.

Отже, спірні правовідносини щодо визначення розміру грошового забезпечення позивача та проведення відповідних нарахувань і виплат виникли безпосередньо з ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 не є суб`єктом, уповноваженим самостійно здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, а тому не може бути зобов`язаний судом до вчинення відповідних дій.

Також, зі змісту позовних вимог убачається, що фактично предметом спору у справі є правомірність визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, застосованих при нарахуванні позивачу грошового забезпечення у період з 18.06.2025 по 19.03.2026, а також залежних від їх розміру щомісячних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Отже, спір виник у зв`язку з вчиненням відповідачем-2 дій щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у визначеному ним розмірі, а не з його бездіяльністю щодо ненарахування чи невиплати таких виплат.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача-2 щодо нарахування та виплати позивачу у період з 18.06.2025 по 19.03.2026 включно грошового забезпечення без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026, та зобов`язання відповідача-2 здійснити перерахунок і виплату позивачу за вказаний період грошового забезпечення, у тому числі щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які фактично були нараховані та виплачені позивачу у цей період, із застосуванням зазначеного показника та з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо доводів про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, положення частини п`ятої статті 122 КАС України встановлюють спеціальний строк звернення до суду саме у справах щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Водночас предметом цього спору є не питання прийняття позивача на військову службу, проходження ним військової служби чи його звільнення з військової служби, а правильність нарахування та виплати йому грошового забезпечення, а саме визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, застосованих при обчисленні грошового забезпечення.

При цьому положення статті 122 КАС України не містять спеціальної норми, яка б визначала строк звернення до адміністративного суду осіб, які перебувають або перебували на публічній службі, саме з вимогами про стягнення належного їм грошового забезпечення у зв`язку з порушенням законодавства про оплату праці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 122 КАС України не містить спеціальної норми щодо строку звернення осіб, які перебувають або перебували на публічній службі, з вимогами про стягнення належної їм заробітної плати. За відсутності відповідного регулювання підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України. Такий підхід узгоджується з висновком Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002, відповідно до якого за відсутності у спеціальному законодавстві норм, що регулюють відповідні правовідносини щодо публічної служби, суд може застосовувати норми КЗпП України.

Також, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів адміністративного суду від 29.01.2025 у справі № 500/6880/23, від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, від 23.01.2025 у справі № 400/4829/24, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23, та сформував правовий висновок щодо застосування строків звернення до суду у цій категорії справ.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що у разі тривалих правовідносин, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, та припинилися після набрання чинності новою редакцією цієї статті, то до правовідносин, що мали місце до 19.07.2022, застосовується попередня редакція статті 233 КЗпП України, а до правовідносин після 19.07.2022 – її редакція, чинна на відповідний період.

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

При цьому частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025.

Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації та у зв`язку із звільненням з військової служби за станом здоров`я з 19.03.2026 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення на підставі наказу (по стройовій частині) від 19.03.2026 № 84 (а.с.7).

З даним позовом до суду позивач звернувся 26.05.2026 через підсистему "Електронний суд", тобто через два місяці та сім днів після виключення його зі списків особового складу.

Суду не надано доказів одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Водночас навіть за умови обчислення строку звернення до суду з 19.03.2026 – дати виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення – на момент звернення до суду 26.05.2026 тримісячний строк не сплив. Таким чином, незалежно від визначення моменту початку перебігу строку звернення до суду, позивач звернувся до суду в межах установленого законом строку та підстави для висновку про його пропуск відсутні.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 за період з 18.06.2025 по 19.03.2026 включно грошового забезпечення без використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 за період з 18.06.2025 по 19.03.2026 включно грошового забезпечення, у тому числі щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які фактично були нараховані та виплачені йому у цей період, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН