Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №320/34792/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Київ №320/34792/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нараховувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році, з урахуванням щомісячної доплати до пенсії у сумі 2000 грн. відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 №713 та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 року по день проведення перерахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 2262-ХІІ. З 01.03.2025 року йому проведено індексацію пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2025 № 209, однак відповідач обмежив розмір пенсії максимальним розміром. За розрахунком пенсії з 01.03.2025 розмір нарахованої пенсії становить 25 408,10 грн, тоді як фактично до виплати визначено 23 610,00 грн. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням проведеної індексації, однак відповідач відмовив у перерахунку. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а тому обмеження розміру його пенсії максимальним розміром є неправомірним. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розміру його пенсії максимальним розміром та зобов`язати відповідача здійснити нарахування і виплату пенсії з 01.03.2025 без такого обмеження, з урахуванням індексації та щомісячної доплати у розмірі 2000 грн, а також виплатити різницю між належним та фактично виплаченим розміром пенсії.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пенсію позивачу призначено з 30.06.2011.

24.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».

На виконання зазначеної постанови з 01.03.2025 позивачу проведено індексацію пенсії. Відповідно до пункту 2 постанови № 209 з 01.03.2025 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-ХІІ, підлягали підвищенню на визначений постановою коефіцієнт збільшення з урахуванням установлених нею положень.

При цьому підвищення пенсії, передбачене постановою № 209, встановлювалося додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі № 320/14048/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві було зобов`язано нарахувати та виплачувати позивачу з 01.02.2024 року щомісячну доплату до призначеної пенсії у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713.

Відповідно до розрахунку пенсії від 01.03.2025 року позивачу було нараховано пенсію у розмірі 25 408,10 грн. Водночас фактично до виплати було визначено 23 610,00 грн. Таким чином, позивач вважає, що відповідач, здійснюючи індексацію пенсії з 01.03.2025 року, протиправно обмежив її максимальним розміром.

У зв`язку з цим позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із письмовою заявою, у якій просив нарахувати та виплачувати йому з 01.03.2025 року пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, проведеної відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209. У заяві позивач посилався, зокрема, на положення Закону № 2262-ХІІ, рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ визнано неконституційними, практику Верховного Суду та положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за результатами розгляду заяви відмовлено позивачу у проведенні перерахунку пенсії.

Позивач не погодився з такими діями відповідача та звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу","Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.

Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема: від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.

До позовної заяви позивач надав розрахунок пенсії станом на 01.03.2025, з якого вбачається, що пенсія позивача дійсно обмежена максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

За таких обставин, суд вважає, що твердження позивача про неправомірне обмеження відповідачем його пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність є обґрунтованими.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії з урахуванням суми індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000 грн, без обмеження максимальним розміром, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, позивачу з 01.03.2025 проведено індексацію пенсії відповідно до постанови № 209, однак фактично до виплати визначено пенсію у розмірі 23 610,00 грн, тоді як розмір нарахованої пенсії становив 25 408,10 грн. Крім того, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі № 320/14048/24 відповідача зобов`язано виплачувати позивачу з 01.02.2024 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713.

Водночас частину сьому статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження максимального розміру пенсії, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційною, а відповідні положення втратили чинність з дня ухвалення цього рішення.

Отже, після визнання зазначених положень неконституційними правові підстави для обмеження пенсії позивача, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, максимальним розміром відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.03.2025 року в обмеженому максимальним розміром розмірі не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з правомірністю тверджень позивача про необхідність зобов`язання відповідача виплатити позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації пенсії.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16 ЄДРПОУ 42098368) нараховувати та виплачувати з 01.03.2025 пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП - НОМЕР_1 ) без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", з урахуванням щомісячної доплати до пенсії у сумі 2000 грн. відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 №713 та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2025 по день проведення перерахунку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.