Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №320/16381/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Київ справа № 320/16381/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса вул. Березняківська, 4-а, м. Київ, 02152 ЄДРПОУ 42552598) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-Визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови у прийнятті від особи - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларації про відмову від громадянства російської федерації від 12.03.2026 року та декларації про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України від 12.03.2026 року;

- Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути та прийняти декларації особи - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про відмову від громадянства російської федерації від 12.03.2026 року та декларації про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України від 12.03.2026 року, з урахуванням висновків та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 року ухвалено позовну заяву залишити без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 прийнято адміністративну справу до провадження та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що відповідно до рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 31.01.2024 року набула громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» та є громадянкою України з 30.01.2024 року. 31.01.2024 року її зареєстровано громадянкою України, що підтверджується довідкою № 237/2024 від 31.01.2024 року та тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_2 від 31.01.2024 року. Зазначене посвідчення є чинним та продовженим відповідно до законодавства України на період воєнного стану. Для завершення процедури набуття громадянства України позивачу необхідно припинити громадянство російської федерації. На виконання взятого на себе зобов`язання ОСОБА_1 06.03.2026 року направила до Консульського відділу Посольства російської федерації в Угорщині заяву про вихід з громадянства російської федерації, паспорт громадянина російської федерації та інші необхідні документи. Направлення підтверджується митною декларацією та фіскальним чеком. Оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації позивачу не вдалося з незалежних від неї причин, 12.03.2026 року вона подала до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області декларацію про відмову від іноземного громадянства та декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України. Однак відповідач відмовився їх прийняти та повернув позивачу, зазначивши про відсутність підстав для їх подання. Позивач вважає такі дії протиправними. Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в Грузинській РСР. У 1987 році її сім`я переїхала до міста Харкова, де вона проживала та навчалася до 1994 року. Після переїзду сім`ї до російської федерації позивач отримала громадянство цієї держави за рішенням батьків, оскільки була неповнолітньою. У 2009 році позивач одружилася з громадянином України ОСОБА_2 та того ж року переїхала до України, де постійно проживає з 2010 року. У 2014 році вона отримала посвідку на постійне проживання в Україні. У шлюбі позивач має двох доньок — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які є громадянками України з народження. ІНФОРМАЦІЯ_5 чоловік позивача помер. На даний час ОСОБА_1 проживає в Києві разом із двома неповнолітніми доньками та одноособово їх утримує. На території України відсутній дієвий механізм звернення до компетентних органів російської федерації щодо припинення громадянства, оскільки Посольство російської федерації в Україні не здійснює консульських функцій, а консульські підрозділи російської федерації в Україні не приймають громадян та не оформлюють документи щодо припинення громадянства. За таких обставин процедура виходу з громадянства російської федерації на території України фактично не може бути реалізована. З огляду на це позивач була змушена направити документи до Консульського відділу Посольства російської федерації в Угорщині. При цьому особистий виїзд до російської федерації для проходження відповідної процедури є для позивача неможливим з огляду на воєнний стан в Україні, необхідність постійного перебування з неповнолітніми дітьми та ризики для її життя і здоров`я. ОСОБА_1 засуджує збройну агресію російської федерації проти України, відкрито підтримує Україну, її суверенітет і територіальну цілісність та не має наміру підтримувати правові зв`язки з російською федерацією. У зв`язку з її позицією звернення до компетентних органів російської федерації створює реальні ризики перевірок, переслідування та притягнення до відповідальності, зокрема з урахуванням законодавства російської федерації щодо відповідальності за дії, які можуть бути розцінені як дискредитація збройних сил російської федерації або підтримка України. Позивач подала всі необхідні документи для припинення громадянства російської федерації, передала паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, не користується правами громадянина російської федерації та не виконує обов`язків, передбачених законодавством цієї держави. При цьому уповноважені органи російської федерації прийняли клопотання позивача про припинення громадянства, однак документ про припинення громадянства їй не видали. Відмови у задоволенні клопотання позивач також не отримувала, а строк розгляду таких клопотань не встановлено. Відповідно до Закону України «Про громадянство України» іноземець, який взяв зобов`язання припинити іноземне громадянство, але з незалежних від нього причин не може отримати документ про його припинення, має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. За наявності відповідних підстав також подається декларація про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України. Отже, позивач вважає, що виконала всі залежні від неї дії для припинення громадянства російської федерації, а неможливість отримання документа про його припинення зумовлена об`єктивними обставинами, які від неї не залежать. Відповідач, повернувши подані позивачем декларації та відмовившись їх прийняти, не врахував фактичну неможливість отримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства, обумовлену відсутністю дієвого механізму консульської взаємодії з російською федерацією та іншими обставинами, що не залежать від волі позивача. Таким чином, ОСОБА_1 вважає дії відповідача протиправними, такими, що порушують її права та перешкоджають завершенню процедури оформлення громадянства України й отриманню паспорта громадянина України.

29.06.2026 року від уповноваженого представника Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.

Вказано, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою російської федерації, 15.11.2023 звернулася із заявою про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» та подала зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України. 30.01.2024 позивач набула громадянства України та отримала тимчасове посвідчення громадянина України. Первісний строк виконання зобов`язання сплив 30.01.2026. Разом з тим відповідно до пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3897-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 07.01.2025 № 33 строк подання документа про припинення іноземного громадянства продовжено на 12 місяців з дня припинення або скасування воєнного стану. 04.02.2026 строк дії тимчасового посвідчення позивача продовжено на підставі зазначених положень. 12.03.2026 позивач звернулася до відповідача із декларацією про відмову від громадянства російської федерації та декларацією про відмову від іноземного громадянства і визнання себе громадянкою України, посилаючись на те, що 06.03.2026 компетентним органом російської федерації нібито прийнято її звернення про припинення громадянства, однак документ про його припинення вона не отримала. Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 16 статті 1 Закону України «Про громадянство України» незалежною причиною неподання документа про припинення іноземного громадянства є, зокрема, прийняття компетентним органом іноземної держави клопотання про припинення громадянства та невидача відповідного документа у встановлений законодавством строк. Тому необхідним є підтвердження факту прийняття такого клопотання компетентним органом іноземної держави. Надані позивачем копії заяви від 26.02.2026 та митної декларації на відправлення не підтверджують прийняття її клопотання компетентним органом російської федерації. ОСОБА_1 також не надала документа, який відповідно до встановленого порядку підтверджує прийняття заяви про припинення громадянства для розгляду. Крім того, декларація про відмову від громадянства російської федерації подана позивачем за формою, яка застосовується закордонними дипломатичними установами України під час вчинення консульських дій щодо осіб за кордоном, а не територіальними органами міграційної служби в Україні. Декларація про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянкою України також подана не за формою, передбаченою для відповідної процедури, а у довільній формі. Таким чином, відповідач вважає, що позивач не підтвердила наявність незалежної причини для неподання документа про припинення іноземного громадянства, а подані нею декларації не відповідають установленим вимогам щодо форми та порядку їх подання. Водночас продовження строку виконання зобов`язання відповідно до пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3897-IX не передбачає права позивача на подання декларації про відмову від іноземного громадянства та не покладає на відповідача обов`язку її приймати за відсутності передбачених законом підстав. Отже, відповідач вважає, що лист від 24.03.2026 № Ч-452/6/8010-26/8010.4/868-26 про повернення поданих позивачем декларацій прийнято правомірно. Позивач залишається громадянкою України, рішення про скасування набуття нею громадянства України не приймалося, а продовження строку виконання зобов`язання дає їй можливість подати документ про припинення громадянства російської федерації у встановлений законом строк.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 в Грузинській РСР, у місті Цулукідзе, яке на сьогодні перейменовано на Хуні. Ця обставина підтверджується свідоцтвом про народження позивача, виданим Цулукідзівським РАГС 18 лютого 1981 року.

У 1987 році сім`я позивача переїхала до міста Харкова Української РСР та оселилася у квартирі АДРЕСА_2 . У місті Харкові позивач навчалася у школі № 26 у період з 1987 по 1988 рік та у Харківській школі № 162 у період з 1988 по 1994 рік.

Після 1994 року сім`я позивача вирішила переїхати до іншої країни, а саме до російської федерації. У зв`язку з цим ОСОБА_1 отримала громадянство російської федерації за рішенням своїх батьків, оскільки у зв`язку з неповноліттям не мала права самостійно вирішувати це питання.

У 2009 році позивач уклала шлюб із громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Це підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , повторно виданим 19.06.2024 року відділом РАЦС по міському округу реутів Головного управління РАЦС московської області.

У тому ж році позивач знову переїхала до України, де проживає зі своєю сім`єю на постійній основі з 2010 року і до цього часу. У 2014 році позивач оформила та отримала посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 02.07.2014 року.

У шлюбі у позивача народилися дві доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Їхнє народження підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_5 та НОМЕР_6 відповідно.

У 2014 році доньок позивача було зареєстровано громадянками України. Вони є громадянками України з народження на підставі перебування їхнього батька у громадянстві України на момент їх народження. Вказане підтверджується довідками № 1076/2014 та № 1075/2014 про реєстрацію особи громадянином України від 23.09.2014 року відповідно.

15.11.2023 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою № 8029-000059800 про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».

15.11.2023 позивач подала зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України та подати документ про його припинення до органу, який видав тимчасове посвідчення громадянина України.

30.01.2024 прийнято рішення щодо оформлення набуття позивачем громадянства України. 31.01.2024 позивачу видано довідку № 237/2024 про реєстрацію громадянином України та тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 , строк дії якого спочатку визначено до 30.01.2026.

04.02.2026 строк дії тимчасового посвідчення продовжено на 12 місяців з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні відповідно до пункту 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3897-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 07.01.2025 № 33.

12.03.2026 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із декларацією про відмову від громадянства російської федерації, зазначивши, що компетентним органом російської федерації 06.03.2026 прийнято її звернення про припинення громадянства.

12.03.2026 позивач подала декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянкою України.

До зазначених декларацій позивач додала копію заяви про припинення громадянства від 26.02.2026 та митну декларацію на відправлення № EA 010 010 753 UA від 06.03.2026.

Листом від 24.03.2026 № Ч-452/6/8010-26/8010.4/868-26 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повернуто декларацію про відмову від громадянства РФ разом із декларацією про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України через те, що:

- установа не може прийняти надані докази звернення до посольства російської федерації в Угорщині як належні та не розглядає декларацію від 12.03.2026, у якій самостійно визначено наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення громадянства від уповноваженого органу рф.

- дипломатичні/консульські установи рф у третіх країнах приймають рішення щодо виходу з громадянства, а законодавством рф встановлено строк розгляду заяв про вихід.

- декларація про відмову від іноземного громадянства є формалізованим документом, який подається згідно з додатком 45 до наказу Міністерства внутрішніх справ від 16 серпня 2012 року № 715, та не передбачає самостійного дописуванню тексту.

- у ЦМУ ДМС відсутні підстави для прийняття вказаної декларації від 12.03.2026.

ОСОБА_1 вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки відповідач не врахував обставини, які об`єктивно унеможливлюють отримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації, тому звернулась до суду із даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі Закон № 2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 2235-III, громадянство України – це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України – це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Положенням статті 6 Закону № 2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Так, особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства (частина перша статті 8 Закону № 2235-III).

Відповідно до частини восьмої статті 8 Закону № 2235-III для набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою про набуття громадянства України подається один із таких документів:

1. декларація про визнання себе громадянином України;

2. зобов`язання припинити іноземне громадянство;

3. декларація про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України, крім осіб, зазначених в абзаці 48 статті 1 цього Закону;

4. декларація про відсутність іноземного громадянства.

При цьому зобов`язання припинити іноземне громадянство – це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянство (підданство) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (абзац 15 статті 1 Закону № 2235-III).

Зі змісту поняття випливає, що умовою набуття громадянства є одностороння дія у формі письмової заяви з боку особи, що полягає у взятті зобов`язання припинити своє громадянство (підданство) чи громадянства (підданства).

Тобто зазначений обов`язок саме з моменту набуття нею громадянства України покладений виключно на іноземця.

Так, згідно з абзацами 25, 32 статті 1 Закону № 2235-III, декларація про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України – документ, що засвідчує відмову іноземця від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав, що подається іноземцем, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств) або є дитиною такої особи.

Відповідно до абзацу 16 статті 1 Закону № 2235-III, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства, документа про припинення громадянства у встановлений законодавством іноземної держави строк. Відтак обов`язковою передумовою для визнання причини неотримання такого документа незалежною від особи є факт звернення та прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства, в даному випадку — російської федерації.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особа, яка набула громадянство України, зобов`язана протягом двох років подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав або, у випадку неможливості надання такого документа з незалежних від неї причин, декларацію про відмову від іноземного громадянства та визнання себе лише громадянином України.

Відтак обов`язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, як це передбачено статтею 1 Закону № 2235-III, є факт звернення та прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства, в даному випадку російської федерації.

Судом встановлено, що підставою для звернення позивача з декларацією про відмову від іноземного громадянства від 12.03.2026 в обґрунтування незалежної причини визначено прийняття уповноваженими органами російської федерації клопотання позивача про припинення громадянства (підданства) цієї держави та неотримання документа про його припинення.

На підтвердження зазначених обставин позивачем долучено копії заяви (клопотання) про відмову від іноземного громадянства від 26.02.2026 та митної декларації про відправлення № ЕА 010 010 753 UA від 06.03.2026.

Суд зазначає, що надані докази підтверджують лише факт відправлення позивачем відповідних документів на адресу консульського відділу посольства російської федерації в Угорщині, проте не засвідчують факту прийняття цього клопотання уповноваженим органом російської федерації до розгляду.

Відповідно до наказу Міністерства закордонних справ російської федерації від 10.07.2012 № 11434, саме на підтвердження факту прийняття документів щодо виходу з громадянства російської федерації дипломатичною чи консульською установою російської федерації в третій країні оформлюється відповідна довідка. Такого документа, чи будь-якої іншої відповіді консульської установи, яка б підтверджувала факт отримання та реєстрації звернення позивача, до суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що долучені позивачем докази не засвідчують факту прийняття її клопотання про припинення іноземного громадянства уповноваженим органом держави її громадянської належності та, відповідно, не свідчать про бездіяльність цього органу, а отже, у розумінні абзацу 16 статті 1 Закону № 2235-III не є незалежною від особи причиною, яка відповідно до абзаців 25, 32 статті 1 цього Закону надає право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства взамін документа про припинення іноземного громадянства.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.01.2026 у справі № 140/34075/23, згідно з якою припинення діяльності посольства та консульства російської федерації в Україні саме по собі не потребує додаткового доведення позивачем причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства.

Разом з тим суд зазначає, що обставини цієї справи відрізняються від обставин справи № 140/34075/23, у якій позивачем було надано підтверджену комунікацію з консульськими установами держави громадянської належності, зокрема отримано відповіді від консульських відділів російської федерації у Республіці Польща та Словацькій Республіці, що свідчило про фактичне отримання та розгляд його звернень уповноваженими органами.

У справі, що розглядається, жодної відповіді від консульського відділу посольства російської федерації в Угорщині позивачем не отримано, а наявні докази обмежуються лише підтвердженням відправлення документів поштовим/митним оператором, що не є тотожним підтвердженню факту прийняття клопотання до розгляду уповноваженим органом іноземної держави.

Окрім цього, суд зазначає, що подана позивачем декларація оформлена за формою 36, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України № 389 від 23.11.2022, яка призначена виключно для використання закордонними дипломатичними установами України під час вчинення консульських дій щодо осіб, які перебувають за межами України. Позивач звернулася із зазначеною декларацією до територіального органу Державної міграційної служби України на території України, а тому вказана форма не підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Як зазначалось вище, іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Лише іноземці, які мають усі передбачені законодавством відповідної держави підстави для отримання такого документа, але з незалежних від них причин не можуть його отримати, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства (абзаци 13, 16, 25, 32 статті 1 Закону № 2235-III).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 набула громадянство України 30.01.2024 та взяла на себе зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства припинити громадянство російської федерації, тобто у строк до 30.01.2026.

Разом з тим, пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.08.2024 № 3897-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України» (далі - Закон № 3897-IX) громадянам російської федерації та громадянам республіки білорусь, які в період з 24.02.2020 набули громадянство України та подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, продовжено строк подання документа про припинення іноземного громадянства до 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

На виконання цієї норми рішенням від 04.02.2026 позивачу особисто продовжено строк дії тимчасового посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 на 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Оцінюючи доводи сторін, суд враховує сформовану Верховним Судом практику з питань застосування норм Закону № 2235-III щодо процедури подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Так, у постанові від 16.05.2024 у справі № 580/3264/22 Верховний Суд дійшов висновку, що запровадження інституту декларації про відмову від іноземного громадянства покладає на іноземця обов`язок активної поведінки, спрямованої на самостійне вирішення питання щодо отримання документа про припинення іноземного громадянства, а право на подання декларації виникає лише за наявності визначених законом підстав та в порядку, встановленому законом; поза межами такого порядку відсутні правові підстави для покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку прийняти декларацію (пункти 31, 34, 39 постанови).

За таких обставин суд дійшов висновку, що обов`язок позивача подати документ про припинення громадянства російської федерації (чи декларацію про відмову від такого громадянства за наявності визначених законом підстав) станом на дату звернення до відповідача (12.03.2026) не настав, оскільки встановлений законом строк його виконання є подовженим до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства, передбачене абзацами 13, 16, 25, 32 статті 1, частиною восьмою статті 8 Закону № 2235-III, у позивача на момент звернення не виникло.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.05.2024 у справі № 580/3264/22, згідно з якою відсутність визначених законом підстав для подання декларації унеможливлює виникнення в суб`єкта владних повноважень обов`язку її прийняти.

Враховуючи, що станом на момент звернення позивача до відповідача встановлений законом строк виконання зобов`язання припинити громадянство російської федерації не сплив, а подані декларації, крім того, не відповідають встановленій законодавством формі, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови у прийнятті декларацій протиправними, а отже про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса вул. Березняківська, 4-а, м. Київ, 02152 ЄДРПОУ 42552598) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.