Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №300/2615/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. справа № 300/2615/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді – Главача І.А.,

за участі:

секретаря судового засідання – Сливінської М.Ю.,

представниці позивача – Кравець І.Б.,

представника відповідача – Іванчука В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною та скасування частини наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Кравець Ірина Борисівна (надалі, також – представниця позивача), звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також – відповідач), в якій просить:

– визнати протиправним та скасувати пункт "3" наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026, яким встановлено, що загальна сума матеріальної шкоди завданої військовій частині НОМЕР_1 неправомірними діями старшого лейтенанта ОСОБА_2 , складає 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок) згідно відомості залишкової вартості;

– визнати протиправним та скасувати пункт "4" наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026, яким на підставі пункту 1 статті 6 розділу ІІ Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" притягнуто старшого лейтенанта ОСОБА_1 , до повної матеріальної відповідальності шляхом стягнення з нього завданої матеріальної шкоди в розмірі 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок);

– визнати протиправним та скасувати абзац третій пункту "7" наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026, яким визначено начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 : стягувати суму 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок) з щомісячного грошового забезпечення у розмірі 20% старшого лейтенанта ОСОБА_1 до повного відшкодування завданих ним збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено низку порушень вимог законодавства при притягненні позивача до матеріальної відповідальності. Зокрема, зауважує, що підстав для покладення на позивача повної матеріальної відповідальності не було, оскільки знищення майна відбулося з необережності, позивач не виступає матеріально-відповідальною особою, а у межах кримінального провадження цивільний позов відповідачем не заявлено, шкода заподіяна не у стані сп`яніння та не під час приписки. Також зауважує про порушення процедури визначення розміру заподіяної шкоди. Зважаючи на вищевикладене, просить позов задовольнити (т. І, а.с. 1-36).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 відкрито провадження у справі за даним позовом. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (т. І, а.с. 38-40).

28.04.2026 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшов друкований примірник позовної заяви із додатками (т. І, а.с. 42-108).

15.05.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначає, що факт вчинення позивачем кримінального правопорушення є підтвердженим ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області. Відповідач зауважує, що під час вчинення кримінального правопорушення позивачем було завдано майнову шкоду у формі знищення автомобіля, яка за нормами чинного законодавства має бути відшкодована. Щодо визначення вартості, то зауважує, що вартість була визначена на підставі даних бухгалтерського обліку (т. І, а.с. 109-171).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

20.05.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив у якій позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву з мотивів, наведених у позовній заяві (т. І, а.с. 172-179).

04.06.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі (т. І, а.с. 180-191).

05.06.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження (т. І, а.с. 192).

08.06.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі (т. І, а.с. 204-206).

08.06.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про забезпечення позову (т. І, а.с. 193-202).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено (т І, а.с. 207-213).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 здійснено перехід щодо розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання на "06" липня 2026 о 13:30 (т. І, а.с. 214-216).

29.06.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від представниці позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 06.07.2026 в режимі відеоконференції за участю позивача ОСОБА_1 та представниці позивача Кравець Ірини Борисівни, з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду (т. І, а.с. 223-224).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.07.2026 клопотання позивача задоволено. Постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні в режимі відеоконференції з участю представниці позивача та позивача з використанням ними власних технічних засобів (т. І, а.с. 225-227).

06.07.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, яким до матеріалів справи долучено докази наявності повноважень у представника відповідача (т. І, а.с. 229-236).

У підготовчому засіданні 06.07.2026 судом поставлено на обговорення питання щодо закриття підготовчого провадження у справі та перехід до судового розгляду по суті спору (т. І, а.с. 237-243).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 закрито підготовче провадження по справі та перейдено до розгляду справи по суті. Розгляд справи по суті призначено на "31" липня 2026 о 10:30 (т. І, а.с. 248-250).

29.07.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 31.07.2026 та всіх подальших судових засідань в режимі відеоконференції за участю представника відповідача Іванчука Віталія Мирославовича, з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду (т. ІІ, а.с. 1-18).

Судове засідання по даній адміністративній справі, призначене на 31.07.2026 не відбулося у зв`язку з неявкою сторін, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (т. ІІ, а.с. 19).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 клопотання відповідача задоволено. Постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні в режимі відеоконференції з участю представника відповідача з використанням ними власних технічних засобів (т. ІІ, а.с. 20-23). Розгляд справи по суті призначено на "02" вересня 2026 о 10:30.

В ході судового засідання під час розгляду справи по суті було досліджено всі наявні письмові докази та заслухано позиції сторін. Представниця позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у раніше поданому відзиві та додаткових поясненнях.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті спору, встановив наступне.

Відповідно до відомостей акта службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю лейтенанта ОСОБА_1 та лейтенанта ОСОБА_3 , встановлено, ОСОБА_1 , 09.05.2025 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, рухаючись на автомобілі Peugeot Landtrek (військовий номер НОМЕР_2 ), що трапилася за складних погодних умов. Рух автомобілем здійснювався на підставі дорожнього листа № 5868 від 01.05.2025 за маршрутом Слов`янськ – Ясногірка – Слов`янськ за дозволом ОСОБА_4 . Право водіння ОСОБА_1 встановлено та підтверджується посвідченням водія. Зауважується, що відомістю щодо визначення залишкової вартості, завдані державі збитки становлять 829881,13 грн. Щодо вини військовослужбовця, зауважується, що вина ОСОБА_1 виражається у формі недостатньої обачності і необережності у поводженні з військовим майном. За результатами розслідування встановлено факт заподіяння шкоди державі позивачем, яка має бути стягнена в повному розмірі (т. І, а.с. 119-125).

До матеріалів службового розслідування долучено копію відомості щодо визначення залишкової вартості легкового автомобіля Peugeot Landtrek (військовий номер НОМЕР_2 ) станом на 09.05.2025, за змістом якого, обчислення залишкової вартості здійснювалася з наступних розрахунків: ціна придбання – 763555,00 грн, коефіцієнт індексації 1,189, первинна вартість 907866,90 грн, коефіцієнт технічного (фізичного) зносу становить 0,9141, залишкова вартість 829881,13 грн. Зазначається, що ціна залишкової вартості за ціною металобрухту, який підлягає оприбуткуванню після розбракування становить 19285,00 грн (т. І, зворотна сторона а.с. 146).

За змістом висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виданого КНП "Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ" від 13.05.2025, за результатами огляду стану ОСОБА_1 ознак сп`яніння не виявлено (т. І, а.с. 15).

До матеріалів справи позивачем долучено висновок щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № ЕР-14/01-26 від 25.01.2026, розмір прямого матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Peugeot Landtrek становить 855951,34 грн, а ринкова вартість з урахуванням пошкоджень – 261710,11 грн (т. І, а.с. 16-32).

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 ОСОБА_1 задоволено. Звільнено позивача від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 415 Кримінального кодексу України у зв`язку із примиренням обвинуваченого із потерпілим (т. І, а.с. 9-11).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026 затверджено результатами службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю лейтенанта ОСОБА_1 та лейтенанта ОСОБА_3 . Відповідно до пункту 3 резолютивної частини наказу, встановлено, що загальна сума матеріальної шкоди завданої військовій частині НОМЕР_1 неправомірними діями старшого лейтенанта ОСОБА_1 , складає 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок) згідно відомості залишкової вартості. Відповідно до змісту пункту 4 наказу, яким визначено, що на підставі пункту 1 статті 6 розділу ІІ Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" притягнуто старшого лейтенанта ОСОБА_1 , до повної матеріальної відповідальності шляхом стягнення з нього завданої матеріальної шкоди в розмірі 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок). За змістом абзацу третього пункту 7 резолютивної частини згаданого наказу, начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 наказано стягувати суму 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок) з щомісячного грошового забезпечення у розмірі 20% старшого лейтенанта ОСОБА_1 до повного відшкодування завданих ним збитків (т. І, а.с. 12-14).

Вважаючи прийняте відповідачем рішення про стягнення суми завданої майнової шкоди незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовано нормами Конституції України, Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", Закону України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі, Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (надалі, також – Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 (надалі, також – Статут ВС ЗСУ). Відповідно до статті 16 Статуту ВС ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтями 26 та 27 Статуту ВС ЗСУ передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (надалі, також – Дисциплінарний статут), визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту , військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Згідно статті 7 Дисциплінарного статуту ЗСУ застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

Відповідно до частини 3 статті 12 Дисциплінарного статуту ЗСУ, заступники Міністра оборони України, командувачі видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, заступники керівників державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями користуються стосовно підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача виду Збройних Сил України.

Статтею 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Згідно пунктом ґ статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовців може бути накладено таке дисциплінарне стягнення: попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби).

Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту. Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Статтею 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам – співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Отже, для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Попередження про неповну службову відповідність є одним з видів дисциплінарного стягнення, який може бути застосовано за будь-яке невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення. При цьому, вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.

Механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (надалі, також – Порядок № 608; у редакції, чинній на момент проведення службового розслідування).

Згідно пункту 2 Порядку проведення службового розслідування, службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння) (пункт 3 розділу ІІ).

Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Відповідно до пункту 3 Розділу ІІІ Порядку службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну (пункт 1 розділу V Порядку № 608). Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку № 608, в описовій частині акту службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. Вимогами пункту 6 розділу V Порядку № 608 визначено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 передбачено, що за результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIІІ Порядку, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (пункт 1 Розділу VIІІ Порядку).

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (пункт 3 Розділу VIІІ Порядку).

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (пункт 3 Розділу VIІІ Порядку).

Пунктом 7 Розділу І Порядку встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (надалі, також – Закон України № 160-IX).

Пунктами 4, 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" передбачено, що матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі – шкода) – збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Частинами 1-4 статті 3 Закону № 160-ІХ встановлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Види матеріальної відповідальності розмежовані законодавцем на обмежену матеріальну відповідальність (стаття 5 Закону № 160-ІХ), повну матеріальну відповідальність (частина 1 статті 6 Закону № 160-ІХ), підвищену матеріальну відповідальність (частина 3 статті 6 Закону № 160-ІХ).

Так, відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 160-ІХ особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Отже, кваліфікуючою ознакою обмеженої матеріальної відповідальності є завдання військовослужбовцем шкоди з необережності за виключенням випадків, котрі охоплюються повною матеріальної відповідальністю чи підвищеною матеріальної відповідальністю.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" особа несе повну матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Отже, у випадку притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності, наявність майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та її розмір, повинні доводитись в межах розгляду кримінального провадження шляхом пред`явлення цивільного позову. При цьому можливість задоволення судом в межах кримінального провадження цивільного позову про стягнення майнової шкоди залежить від доведеності події кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого.

Суд зазначає, що лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності, визначених частиною 2 статті 3 Закону України № 160-ІХ, можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.

При цьому, дискреція командира у виборі виду матеріальної відповідальності не є необмеженою, а повинна ґрунтуватись на вимогах закону, який в свою чергу пов`язує настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності саме із умисними протиправними діями військовослужбовця, наслідком яких стала втрата військового майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 813/2751/17, від 13.11.2019 у справі № 620/302/19, від 25.03.2020 у справі № 814/2281/16, від 25.03.2020 у справі № 825/1000/18, від 11.06.2020 у справі № 1540/4486/18 та від 25.06.2020 у справі № 825/2405/18.

Відповідно до частини 6 статті 8 Закону України № 160-IX, за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Згідно статті 7 Закону України № 160 ІХ, розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Статтею 8 Закону України № 160-ІХ, визначено, що посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів (частина 1 статті 8).

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (частина 2 статті 8).

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом (частина 4 статті 8 Закону України № 160-ІХ).

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис (частина 7 статті 8 Закону України № 160-ІХ).

Також статтею 9 Закону України № 160-ІХ передбачені обставини, що виключають матеріальну відповідальність, так завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною 1 статті 12 цього Закону (частина 1 статті 10 Закону України № 160-ІХ).

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відповідно до частини 4 статті 10 Закону України № 160-ІХ відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону (у разі незаконного звільнення зі служби чи переміщенні військовослужбовця), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України № 160-ІХ у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

Також стаття 12 Закону України № 160-ІХ передбачено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення (частина 1 статті 13 Закону України № 160-ІХ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 825/730/16 суд зазначив, що вирішення питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, спричинених ним державі під час проходження військової служби, нерозривно пов`язане з наданням судом оцінки правомірності наказу командира військової частини, тобто наказу суб`єкта владних повноважень, про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

Отже перелічені норми законодавства передбачають чіткий порядок притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності, одним з етапів якого є проведення службового розслідування, за результатами якого складається акт, до якого додається довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Під час проведення такого службового розслідування в обов`язковому порядку підлягають з`ясуванню: наявність шкоди; протиправна поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.

Аналізуючи положення Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", суд дійшов висновку, що обсяг матеріальної відповідальності (обмежена, повна чи підвищена) ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.

Суд зауважує, що в оскаржуваному наказі та акті службового розслідування не вказана правова підстава застосування до позивача повної матеріальної відповідальності, тобто не вказано конкретний пункт частини 1 статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Таким чином, суд вважає за необхідне проаналізувати наявність підстав кожного з пунктів частини 1 статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Пунктом 1 частини 1 статті 6 цього Закону передбачено, що особа несе повну матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

У судовому засіданні представник відповідача зауважив, що повна матеріальна відповідальність застосована щодо позивача саме на підставі цього пункту частини 1 статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Суд критично ставиться до таких доводів, оскільки це спростовується відомостями самого акту службового розслідування, в якому зазначається, що вина ОСОБА_1 виражається у формі недостатньої обачності і необережності у поводженні з військовим майном. За результатами розслідування встановлено факт заподіяння шкоди державі позивачем, яка має бути стягнена в повному розмірі.

Таким чином відповідач визнав, що вчинене позивачем діяння характеризується необережністю, що виключає можливість застосування пункту 1 частини 1 статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Характеризуючи положення пункту 2 частини 1 статті 6 цього Закону, суд зауважує, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб.

Даний пункт не є застосовним до спірних правовідносин, оскільки цілком не відповідає фактичним обставинам справи.

З приводу пункту 3 частини 1 статті 6 вищезгаданого Закону, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

За змістом висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виданого КНП "Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ" від 13.05.2025, за результатами огляду стану ОСОБА_1 ознак сп`яніння не виявлено.

Таким чином, фактичними обставинами справи спростовується можливість застосування повної матеріальної відповідальності на підставі даного пункту частини 1 статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Положенням пункту 4 частини 1 статті 6 Закону № 160-ІХ передбачено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 128 Кримінального процесуального кодексу України (надалі, також – КПК України) передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

За частинами 1, 2 статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові.

Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

Отже, у випадку притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності, наявність майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та її розмір, повинні доводитись в межах розгляду кримінального провадження шляхом пред`явлення цивільного позову. При цьому можливість задоволення судом в межах кримінального провадження цивільного позову про стягнення майнової шкоди залежить від доведеності події кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого.

В ході офіційного з`ясування обставин у справі судом встановлено, що позивача покладено матеріальну відповідальність у повному розмірі за вчинення діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, оцінку якому наразі не надано у відповідному судовому кримінальному провадженні.

Разом з тим, суд зауважує, що наявність ознак злочину в діях позивача повинен встановлювати суд в кримінальному провадженні, шляхом всебічного дослідження всіх доказів наданих стороною обвинувачення і стороною захисту та постановлення вироку. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України). Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Вирішуючи спірне питання суд звертає увагу на те, що будь-яких відомостей, інформації, копій слідчих постанов про порушення кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , немає, відсутній вирок суду, яким повинна бути доведена вина позивача у недбалому ставленні до військової служби, що заподіяло істотну шкоду згідно частиною 3 статті 425 КК України.

Щодо пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

В матеріалах справи відсутні докази подання позивачем письмового зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, які передані йому, у зв`язку з чим застосування даної правової норми є неможливим.

Інших підстав для покладення на позивача повної матеріальної відповідальності матеріали справи не містять.

Виходячи із вищенаведеного, суд робить висновок про те, що відповідачем не доведено існування підстав для застосування щодо позивача повної матеріальної відповідальності, у зв`язку з чим відповідні зобов`язання з відшкодування завданої шкоди не можуть бути покладені на позивача.

У зв`язку з цим, суд робить висновок про те, що пункт 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026, яким визначено, що на підставі пункту 1 статті 6 розділу ІІ Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" притягнуто старшого лейтенанта ОСОБА_1 , до повної матеріальної відповідальності шляхом стягнення з нього завданої матеріальної шкоди в розмірі 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок) є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування абзацу 3 пункту 7 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026, за змістом якого начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 наказано стягувати суму 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок) з щомісячного грошового забезпечення у розмірі 20% старшого лейтенанта ОСОБА_1 до повного відшкодування завданих ним збитків, то суд зауважує, що дана позовна вимога є пов`язаною з вимогою про притягнення позивача до матеріальної відповідальності. Оскільки судом визнано відсутність підстав для притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, то даний пункт наказу, яким визначено порядок стягнення з позивача майнової шкоди також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Шодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 3 резолютивної частини наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026, яким встановлено, що загальна сума матеріальної шкоди завданої військовій частині НОМЕР_1 неправомірними діями старшого лейтенанта ОСОБА_1 , складає 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок) згідно відомості залишкової вартості, суд звертає увагу на наступне.

Залишкова вартість майна Збройних Сил, СБУ, Управління державної охорони, Національної гвардії, Держприкордонслужби та інших утворених відповідно до законів військових формувань, Держспецзв`язку, а також майна МВС для цілей його відчуження, реалізації, утилізації, списання та оренди рухомого військового майна визначається методикою визначення залишкової вартості майна Збройних Сил України та інших військових формувань, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 759 від 29.05.1998 (надалі, також – Методика № 759).

Пунктом 4 розділу ІІ Методики № 759 передбачено, що для проведення роботи з визначення залишкової вартості військового майна у військових формуваннях утворюються комісії, до яких подаються документи, що містять інформацію про оцінюване військове майно, в тому числі завірені належним чином копії формулярів, паспортів, актів технічного стану, які затверджені уповноваженими особами військових формувань. Залишкова вартість військового майна зазначається у відомості за формою згідно з додатком 1, що затверджується уповноваженою особою військового формування. До роботи у складі комісій у разі потреби можуть залучатися фахівці міністерств, інших органів виконавчої влади, а також суб`єкти оціночної діяльності – суб`єкти господарювання. З метою визначення технічного стану військового майна складається акт згідно з додатком 2. Для цілей визначення залишкової вартості військового майна, знищеного (втраченого) або пошкодженого (якщо відновлення такого майна неможливе або економічно недоцільне) внаслідок бойових або інших дій з боку противника, а також у зв`язку з виконанням бойового (спеціального) завдання, акт технічного стану не складається.

Пунктом 6 розділу ІІІ Методики № 759 закріплено, що залишкова вартість військового майна (Взал) розраховується за такою формулою:

Взал = Вп х Кскз,

де Вп – первісна вартість військового майна;

Кскз – сукупний коефіцієнт зносу, який розраховується на підставі акта технічного стану військового майна (паспорта якості).

Суд зауважує, що сукупний коефіцієнт зносу розраховується на підставі акта технічного стану військового майна (паспорта якості).

В ході розгляду справи по суті представником відповідача підтверджено, що акт комісією не складався.

Поряд з цим, щодо визначення суми відшкодування завданої шкоди, суд зауважує, що відповідачем не наведено мотивів неврахування наданого позивачем звіту щодо оцінки завданої шкоди.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що з копії відомості щодо визначення залишкової вартості легкового автомобіля Peugeot Landtrek (військовий номер НОМЕР_2 ) станом на 09.05.2025, за змістом якого, обчислення залишкової вартості здійснювалася з наступних розрахунків: ціна придбання – 763555,00 грн, коефіцієнт індексації 1,189, первинна вартість 907866,90 грн, коефіцієнт технічного (фізичного) зносу становить 0,9141, залишкова вартість 829881,13 грн. Зазначається, що ціна залишкової вартості за ціною металобрухту, який підлягає оприбуткуванню після розбракування становить 19285,00 грн.

Суд зазначає, що фактично сума залишкової вартості становить 829881,13 грн. При цьому, у відомості міститься інформація щодо суми можливого відшкодування залишкової вартості за ціною металобрухту, який підлягає оприбуткуванню після розбракування становить 19285,00 грн. Суд зазначає, що відповідачем не враховано жодним чином суму коштів, яка буде ним отримана в результаті оприбуткування металобрухту. Зокрема, сума 829881,13 грн є загальною сумою завданої шкоди, водночас, оприбуткування коштів у сумі 19285,00 грн призведе до зменшення суми завданої відповідачу шкоди, яка підлягала відшкодуванню, що відповідачем враховано не було.

Таким чином, беручи до уваги те, що відповідачем не підтверджено належними та достатніми доказами розміру завданої йому шкоди, суд робить висновок про наявність підстав для визнання протиправним та скасування пункту 3 резолютивної частини наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026, яким встановлено, що загальна сума матеріальної шкоди завданої військовій частині НОМЕР_1 неправомірними діями старшого лейтенанта ОСОБА_1 , складає 829881,13 грн (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 13 копійок) згідно відомості залишкової вартості.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 (т. І, а.с. 8).

У зв`язку з цим позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати пункт 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026 щодо встановлення загальної суми матеріальної шкоди завданої військовій частині НОМЕР_1 неправомірними діями старшого лейтенанта ОСОБА_1 у розмірі 829881 (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна) гривня 13 (тринадцять) копійок згідно відомості залишкової вартості.

Визнати протиправними та скасувати пункт 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026 щодо притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності шляхом стягнення з нього завданої матеріальної шкоди в розмірі 829881 (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна) гривня 13 (тринадцять) копійок.

Визнати протиправними та скасувати абзац 3 пункту 7 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 2542 від 23.03.2026 щодо визначення порядку стягнення з ОСОБА_1 завданої матеріальної шкоди в розмірі 829881 (вісімсот двадцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна) гривня 13 (тринадцять) копійок з щомісячного грошового забезпечення у розмірі 20% до повного відшкодування завданої шкоди.

Копію рішення надіслати учасникам справи через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );

відповідач – Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).

Суддя Главач І.А.

Рішення складене в повному обсязі 14 вересня 2026 р.