Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №260/5488/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2026 року м. Ужгород№ 260/5488/26

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393), Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України, якою просить: « 1) визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень Державної податкової служби України стосовно умисного систематичного невиконання п. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 2) стягнути із розрахункових рахунків суб`єкта владних повноважень Державної податкової служби України вартість мого санаторно-курортного оздоровлення в ДП «Клінічний санаторій Карпати в 2026 році в розмірі 31800,00 грн. згідно п. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 3) стягнути із розрахункових рахунків суб`єкта владних повноважень Державної податкової служби України компенсацію вартості мого санаторно-курортного оздоровлення за період 2010 – 2025 роки в розмірі 161760,00 грн. згідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 4) стягнути із розрахункових рахунків суб`єкта владних повноважень Державної податкової служби України матеріальну шкоду в розмірі 10500 гривень та моральну шкоду в розмірі 25500 гривень; 5) зобов`язати співвідповідача по справі Державну казначейську службу України належним чином і в повному обсязі виконати судове рішення про стягнення із відповідача по справі на користь позивача грошові кошти за даним судовим рішенням по справі».

03 серпня 2026 року ухвалою суду задоволено заяву позивача про відвід судді Ващиліна Р.О.. Адміністративну справу № 260/5488/26 передано до відділу документообігу та забезпечення судового процесу Закарпатського окружного адміністративного суду для здійснення повторного автоматизованого розподілу між суддями.

04 серпня 2026 року зазначена справа за результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана для розгляду судді Скраль Т.В..

05 серпня 2026 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху та надано 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду:

- позовну заяву із зазначенням відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідачів у відповідності до пункту 2 частини 5 статті 160 КАС.

07 серпня 2026 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

12 серпня 2026 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін.

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що станом на липень місяць 2026 року відповідач умисно не надав путівку за 2026 рік, та не оплатив Рахунок-фактуру № СК-00000167 в ДП «Клінічний санаторій Карпати» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», тобто не виконав норму Закону. Керівництвом ДПС України систематично не виконуються вимоги чинного законодавства стосовно щорічного забезпечення санаторно-курортними путівками ветеранів війни-інвалідів війни, учасників бойових дій та членів їх сімей, тому він щорічно змушений звертатися до суду і на підставі судових рішень стягує вартість путівок для його оздоровлення. Безперечно, умисне невиконання вимог закону відповідачем - є доказом того, що наноситься відповідачем моральна та матеріальна шкода; а тому просить суд стягнути із відповідача на його користь моральну та матеріальну шкоду, та витрати понесені на поштовий зв`язок, витрати на проїзд в судові інстанції. Матеріальну шкоду він визначає в розмірі 10500 грн. (вартість проїзду в санаторій і назад, поштовий зв`язок, проїзд в судові інстанції, проїзд до відповідача); моральну шкоду визначаю в розмірі 25500 грн.

24 серпня 2026 року відповідачем 2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначають, що жодного належного доказу щодо підтвердження сум Позивачем не надано. Крім того, реалізація Позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної влади не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди. При цьому, Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки Відповідача, а й наявність самого моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою Відповідача та заподіяною шкодою. Позивач обмежився лише загальними посиланнями на дій Відповідача та завдання йому моральної шкоди, не довівши належними, допустимими та достовірними доказами ні факту наявності такої шкоди ні впливу на його авторитет, на його думку, діями Відповідача та можливим завданням такої шкоди. Разом з тим, вважаємо за належне повідомити, що Позивачем подавався до Закарпатського окружного адміністративного суду позов з ідентичних правовідносин, а саме справа № 260/5700/22. Згідно з резолютивною частиною рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 по справі № 260/5700/22 – у задоволенні позовних вимог – відмовлено повністю. Таким чином, заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди є недоведеним та такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, отже не підлягають задоволенню.

28 серпня 2026 року відповідачем 1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначають, що наказом Державної податкової адміністрації України від 15.02.2010 № 130-о ОСОБА_1 , підполковника податкової міліції, звільнено з податкової міліції у відставку за станом здоров`я. Таким чином, правовим джерелом заявлених Позивачем соціальних вимог є проходження ним служби саме у податковій міліції Державної податкової адміністрації України та набуття відповідного статусу після припинення такої служби. На момент виникнення спірного статусу сучасної Державної податкової служби України як центрального органу виконавчої влади не існувало. ДПС у її сучасному організаційно-правовому статусі утворено постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18.12.2018 № 1200. Станом на момент виникнення спірних правовідносин Позивач не перебував у службових або трудових правовідносинах із ДПС. Отже, заявлений Позивачем обов`язок не може виникати для ДПС безпосередньо із факту проходження ним служби, оскільки така служба у ДПС не проходилася. Єдиною можливою юридичною підставою для покладення відповідного обов`язку на ДПС могло б бути встановлення переходу до неї у порядку публічного правонаступництва саме тієї адміністративної компетенції, з якої походять відповідні соціальні правовідносини. Нормативно-правові акти, якими регулювалися утворення ДПС та реорганізація Державної фіскальної служби України, такого переходу адміністративної компетенції не передбачають. Наданий Позивачем рахунок-фактура від 26.03.2026 на суму 31 800,00 грн підтверджує виключно визначену санаторно-курортним закладом вартість відповідної послуги. Рахунок-фактура не є доказом виникнення у ДПС грошового зобов`язання на зазначену суму. Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX на 2026 рік зупинено дію, зокрема, пункту 3 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII. Отже, правова норма, яку Позивач визначив безпосередньою матеріально-правовою підставою вимоги про стягнення 31 800,00 грн за 2026 рік, у відповідному бюджетному періоді не діє. Вимога про стягнення 31 800,00 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Позовна заява не містить розрахунку 161 760,00 грн відповідно до правил Порядку № 785. Крім того, зміст позовної заяви містить внутрішню суперечність щодо зазначеної суми. Позивач указує, що компенсація за перелічені ним дворічні періоди буде предметом окремого позову, одночасно просить у прохальній частині цього позову стягнути 161 760,00 грн, що відповідає сумі зазначених ним у тексті позовної заяви показників за відповідні періоди. Таким чином, позовна заява не дає можливості встановити належний нормативний розрахунок заявленої суми, конкретні юридичні підстави її складових та відповідність заявленого розміру встановленому державою механізму компенсації. Незалежно від зазначеного, адміністративна компетенція щодо відповідних соціальних правовідносин колишнього працівника податкової міліції до ДПС не передавалася, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні зазначеної вимоги до ДПС.

28 серпня 2026 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач по справі не спростував і не заперечив, що за рішеннями судів ДПС України виплачувала позивачеві ОСОБА_1 компенсацію за вчасно не забезпечене санаторно-курортне лікування (доказ: рішення судів та виконавчі листи, які містяться в матеріалах справи) та надання путівки в санаторій ДПС України селище Гаспра у Автономній республіці Крим 15 грудня 2013 року. Також відповідач по справі не спростував і не заперечив розрахунки надані позивачем по виставленим рахункам отриманим від ДП «Санаторій Карпати» стосовно вартості санаторно-курортне лікування в оскаржуваний період.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 26 квітня 2010 року, (а.с. 13).

28 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Державної податкової служби України із заявою, в якій просить ДПС України (Кабінет міністрів України) виконати вимогу п. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» видати наказ (Розпорядження) про оплату санаторно-курортного лікування в ДП «Клінічний санаторій Карпати» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» Олександра Биркович (рахунок-фактура № СК-0000067 від 26.03.2026 р.) з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, (а.с. 5).

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення регламентується нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 13 Закону особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. {Дію пункту 3 частини першої статті 13 зупинено на 2026 рік згідно із Законом № 4695-IX від 03.12.2025} {Дію пункту 3 частини першої статті 13 зупинено на 2025 рік згідно із Законом № 4059-IX від 19.11.2024} {Дію пункту 3 частини першої статті 13 зупинено на 2024 рік згідно із Законом № 3460-IX від 09.11.2023} {Дію пункту 3 частини першої статті 13 зупинено на 2023 рік згідно із Законом № 2710-IX від 03.11.2022}.

Особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, безплатно забезпечуються санаторно-курортним лікуванням першочергово із числа позачерговиків.

Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров`я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку або за місцем її роботи.

Абзац 5 пункту 3 частини 1 статті 13 цього Закону, визначає, що за бажанням осіб з інвалідністю замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: особи з інвалідністю внаслідок війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, особи з інвалідністю внаслідок війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань;

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позичав відноситься до категорій осіб, на яких поширюється вимоги пункту 3 частини 1 статті 13 Закону.

Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просить стягнути із розрахункових рахунків суб`єкта владних повноважень Державної податкової служби України компенсацію вартості санаторно-курортного оздоровлення в ДП «Клінічний санаторій Карпати» за період 2010 - 2025 роки в розмірі 161 760,00 грн відповідно до пункту 3 статті 13 Закону.

Пунктом 3 частини 1 статті 13 Закону встановлено, що порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, нормами Закону Кабінету Міністрів України делеговано повноваження на визначення порядку надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 13 зазначеного законодавчого акту.

Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців, ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших категорій осіб і членів їх сімей затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року № 446 (далі - Порядок №446).

Відповідно до пунктів 10 - 12 Порядку №446 закупівля та забезпечення путівками здійснюються в межах коштів, передбачених відповідному державному органу на зазначену мету в державному бюджеті на відповідний рік.

Військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, особи, зазначені у статтях 6-1- 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветерани військової служби, органів внутрішніх справ, служби цивільного захисту та інших державних органів, які не мають у сфері управління санаторно-курортних закладів, забезпечуються путівками до санаторно-курортних закладів інших міністерств та центральних органів виконавчої влади відповідно до Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 р. № 1923

Закупівля санаторно-курортних путівок здійснюється відповідно до законодавства.

Таким чином, Порядок №446 передбачає надання особам, передбаченим пунктом 3 частини 1 статті 13 Закону, путівок до санаторно-курортних закладів в порядку черговості у міру їх надходження шляхом закупівлі у встановленому законом порядку в межах коштів, передбачених відповідному державному органу на зазначену мету в державному бюджеті на відповідний рік.

Тобто, Порядком №446 не передбачена можливість реалізації права, гарантованого пунктом 3 частини 1 статті 13 Закону, на отримання безплатного позачергового щорічного забезпечення санаторно-курортним лікуванням шляхом самостійного придбання такими особами путівок до санаторно-курортних закладів за їх вибором з подальшим відшкодуванням їх вартості відповідним органом.

Натомість норми Закону передбачають альтернативний варіант реалізації особами права, гарантованого пунктом 3 частини 1 статті 13 Закону, шляхом отримання один раз на два роки грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування.

Так, механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» та «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», визначається порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 р. №785 (далі - Порядок №785).

Пунктом 2 Порядку №785 визначено, що грошова компенсація виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни та особам з інвалідністю, зазначеним у статті 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» ( 1584-14 ), за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

Грошова компенсація виплачується у таких розмірах (округлених до однієї гривні): особам з інвалідністю I і II групи - 100 відсотків середньої вартості путівки; особам з інвалідністю III групи - 75 відсотків середньої вартості путівки.

У разі зміни групи інвалідності за період перебування особи з інвалідністю на обліку грошова компенсація виплачується у розмірі відповідно до групи інвалідності, встановленої їй на дату виплати.

Після отримання особами з інвалідністю внаслідок війни та особами з інвалідністю, зазначеними у статті 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» 1584-14, грошової компенсації наступний період перебування їх на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням або для отримання наступної грошової компенсації обчислюється з дня подання ними заяви та інших документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку №785 підставою для виплати грошової компенсації є такі документи:

- заява про виплату грошової компенсації;

- посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку;

- облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.

Відповідно до пункту 4 Порядку №785 компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування учасникам бойових дій, учасникам війни, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, особам, зазначеним у статтях 6-1, 6-3 і 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» ( 1584-14 ), та ветеранам праці відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» ( 3721-12 ) виплачується за їх бажанням у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування на час проведення оздоровлення, але не більше ніж середня вартість санаторно-курортної путівки, визначена відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Відповідно до пункту 4-1 Порядку №785 після отримання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування особами, зазначеними у пункті 4 цього Порядку, період наступного їх перебування на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням або для отримання наступної компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування обчислюється з дня подання ними заяви та необхідних документів.

Згідно з пунктом 5 Порядку №785 підставою для виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування є такі документи:

заява про виплату компенсації;

про сплату повної вартості санаторно-курортної путівки, про підтвердження проходження санаторно-курортного лікування або зворотний талон санаторно-курортної путівки строком санаторно-курортного лікування не менш як 18 днів;

посвідчення особи (зокрема електронне посвідчення ветерана), що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 4 цього Порядку.

Норми пункту 6 Порядку №785 передбачають що грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки.

Для осіб, які не перебувають на обліку для санаторно-курортного лікування, вперше грошова компенсація виплачується у разі звернення із заявою через два роки після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Право на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування настає з дня звернення із заявою про її виплату один раз на два роки (з урахуванням року проходження самостійного санаторно-курортного лікування).

У разі зміни статусу особи період перебування її на обліку для одержання грошової компенсації обчислюється з дня набуття нового статусу.

Відповідно до пункту 8 Порядку №785 грошова компенсація за умови подання довідки з місця роботи, навчання, служби про те, що протягом попередніх двох років особа не одержувала безоплатної санаторно-курортної путівки, виплачується:

- структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах у разі їх утворення (крім мм. Києва та Севастополя) рад особам, які перебувають в них на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням;

- територіальними відділеннями Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю особам, які перебувають на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням у Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, ДСНС, розвідувальних органах, Мін`юсту, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужбі та ДФС.

Компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування особам, зазначеним у пункті 4 цього Порядку, виплачується структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах у разі їх утворення (крім мм. Києва та Севастополя) рад за умови їх перебування на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням та подання довідки з місця роботи, навчання, служби про те, що протягом попередніх двох років вони не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки.

Грошова компенсація особам, які перебувають на обліку в органах Міноборони, ДСНС, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органах, Державної кримінально-виконавчої служби, Управління державної охорони, Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби та ДФС для забезпечення санаторно-курортним лікуванням, проводиться у порядку, визначеному Мінсоцполітики разом з Мінфіном та Казначейством.

На підставі проведеного правового аналізу законодавчих норм, що регулюють порядок компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, суд дійшов висновку, що підставою для виплати такої є звернення особи із заявою з долученням відповідних документів. При цьому така виплачується органом, передбаченим пунктом 8 Порядку №785, виключно 1 раз на два роки та тільки через два роки після звернення за умови, якщо заявник протягом цього періоду не одержав безоплатної санаторно-курортної путівки.

Судом встановлено, що 28 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Державної податкової служби України із заявою, в якій просить ДПС України (Кабінет міністрів України) виконати вимогу п. 3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» видати наказ (Розпорядження) про оплату санаторно-курортного лікування в ДП «Клінічний санаторій Карпати» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» Олександра Биркович (рахунок-фактура № СК-0000067 від 26.03.2026 р.) з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, (а.с. 5).

Разом з тим, позивач просить суд стягнути із розрахункових рахунків Державної податкової служби України компенсації вартості санаторно-курортного оздоровлення в ДП «Клінічний санаторій Карпати» за 2010 - 2023 роки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із заявою про компенсації вартості санаторно-курортного оздоровлення згідно з пунктом 3 Порядку №785 за 2010 - 2025 рік в розмірі 161760,00 грн, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.

З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про компенсації вартості санаторно-курортного оздоровлення згідно з пунктом 3 Порядку №785, а відповідач 1 не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, тому право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

З огляду на вищенаведене суд вважає, що заявлені позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Державної податкової служби України стосовно невиконання пункту 3 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та стягнення із розрахункових рахунків Державної податкової служби України компенсації вартості санаторно-курортного оздоровлення в ДП «Клінічний санаторій Карпати» за період 2010 - 2025 рік в розмірі 161760,00 грн згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги щодо стягнення із розрахункових рахунків суб`єкта владних повноважень Державної податкової служби України матеріальної шкоди в розмірі 10500 гривень та моральної шкоду в розмірі 25 500 гривень, зобов`язання співвідповідача по справі Державну казначейську службу України належним чином виконати судове рішення про стягнення із відповідача по справі на користь позивача грошові кошти за даним судовим рішенням по справі є похідними, а відтак не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії” (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відтак, на переконання суду, решта доводів позивача на обґрунтування своїх вимог у даній справі, не вимагають детального спростування в рамках даної адміністративної справи.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (стаття 9 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його права, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача викладені в адміністративному позові не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14 вересня 2026 року.

СуддяТ.В.Скраль