Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №260/5389/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2026 рокум. Ужгород№ 260/5389/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася в інтересах позивача – ОСОБА_1 , звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить: 1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 072150017062 від 02.07.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років. 2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з 21.05.2026, зарахувавши до спеціального стажу періоди роботи з 12.10.2017 по 31.12.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.91 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» як працівнику закладів охорони здоров`я. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.07.2026 року №072150017062 відмовлено в призначенні пенсії позивачу за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України від 05.11.91 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» в зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася із цим позовом до суду.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до його страхового стажу періоди роботи, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, чим порушено права та законні інтереси позивача.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто в строк, наданий судом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02 вересня 2026 року на адресу суду надійшли матеріали електронної пенсійної справи позивача.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав. З довідки про доставку електронного листа видно, що така була доставлена до електронного кабінету 28.07.2026 року. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 21 травня 2026 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Згідно принципу екстериторіальності, заява позивача було розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та 28.05.2026 року винесло рішення №072150017062 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, яким до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1992 по 02.07.1994.

26 червня 2026 року позивач повторно звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Згідно принципу екстериторіальності, заява позивача було розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та 26.06.2026 року винесло рішення №072150017062 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII та пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.

Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом першим частини другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзаців першого та третього частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

За змістом частини першої статті 44 Закону №1058-IV:

- призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом;

- звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи;

- порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Закон №1058-IV на час його прийняття самостійно не визначав порядку та підстав для призначення пенсії за вислугу років, проте його прикінцеві положення передбачали можливість призначення такого виду пенсії за нормами Закону №1788-XII.

Разом з тим, Законом України від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що набув чинності 11 жовтня 2017 року, Закон №1058-IV доповнений новим розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян», яким, зокрема, передбачені підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Одночасно розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як раніше зазначалося, Закон України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11 жовтня 2017 року.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII у редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому Законом №213-VIII, що набув чинності з 01 квітня 2015 року, пункт «е» статті 55 Закону №1788-XII викладений у новій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 року не менше 25 років та після цієї дати: з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців; з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років; з 01 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців; з 01 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року не менше 29 років; з 01 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року не менше 29 років 6 місяців; з 01 квітня 2024 року або після цієї дати не менше 30 років.

Законом №911-VIII, що набув чинності з 01 січня 2016 року, в абзаці першому пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і» та доповнено пункт «е» статті 55 Закону №1788-XII абзацами дванадцятим двадцять п`ятим такого змісту: «До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців які народилися з 01 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік які народилися з 01 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців які народилися з 01 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки які народилися з 01 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців які народилися з 01 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки які народилися з 01 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки які народилися з 01 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років які народилися з 01 січня 1971 року».

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 положення статті 55 Закону №1788-XII (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII та №911-VIII) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Конституційний Суд України наголосив на тому, що збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII. Стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788-XII, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тому положення щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Також Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Згідно з статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII і №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В абзацах другому, четвертому пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010, Конституційний Суд України зазначив, що визнання неконституційним Закону №2222 у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом №2222. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з 04 червня 2019 року положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно застосовувати у редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідний порядок був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

В указаної постанові у редакції, що діяла станом до 01 квітня 2015 року, визначено, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що додається.

До розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, віднесені лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органів Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів.

Суд наголошує на тому, що позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії 21.05.2026 року, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04 червня 2019 року №2-р/2019.

Отже, згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII, що діяв на час звернення за призначенням пенсії за вислугу років, позивачу як працівнику охорони здоров`я необхідно мати спеціальний стаж роботи 25 років.

Як встановлено судом, відмовляючи спірним рішенням у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зазначило, що у позивача станом на 10 жовтня 2017 року не достатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії, а саме: 26 років 6 місяців, в той час, як спеціальний стаж позивача на вказану дату становить лише 25 років 10 місяців 7 днів.

Щодо незарахування до спеціального стажу роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років, періоду з 11.10.2017 року по 31.12.2025 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637 в редакції, чинній на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).

Згідно з абзацом першим пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком №637, а страховий стаж, набутий після 01 січня 2004 року, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з цим, з аналізу положень Порядку №637 та Порядку №22-1 вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є саме оригінал трудової книжки, а за відсутності оригіналу трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як встановлено судом, згідно з трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_2 від 01.08.1994 року слідує, що вона у період з 01.08.1994 по 31.12.2025 року працювала в системі охорони здоров`я.

При цьому, з долученого до матеріалів справи розрахунку стажу позивача (Форма РС-право) слідує, що період роботи з 25.08.2016 по 31.08.2020 року зараховані пенсійним органом також лише до загального страхового стажу позивача, а до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-XII, не враховані.

Приймаючи до уваги записи трудової книжки позивача, які підтверджують її роботу в онкологічних закладах охорони здоров`я у період з 25.08.2016 по 31.08.2020 року, цей період роботи має бути зарахований до спеціального стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону « 1788-XII, відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи позовні вимоги про призначення позивачу пенсії, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», судом враховується, що позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії 21.05.2026 року, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04 червня 2019 року №2-р/2019.

Отже, згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII, що діяв на час звернення за призначенням пенсії за вислугу років, позивачу, як працівнику охорони здоров`я, для призначення відповідної пенсії за вислугу років, необхідно мати спеціальний стаж роботи 25 років.

Зарахований відповідачем спеціальний стаж роботи позивача склав 22 роки 10 місяців 04 дні.

Підсумовуючи суд зазначає, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 02.07.2026 року №072150017062 прийнято не на підставі Конституції та законів України, без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за вислугу років та прийняти відповідне рішення.

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №072150017062 від 02.07.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич