Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №240/19488/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/19488/26

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 064250012552 від 12.05.2026 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, зарахувати до страхового стажу позивача, період роботи з 05.08.1991 по 31.12.1998 рік на підприємстві "Коростенська дистанція цивільних споруд";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 12.05.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою та відповідним пакетом документів про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". На свою заяву про призначення пенсії був повідомлений про те, що рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 12.05.2026 йому відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. В рішенні про відмову зокрема зазначено, що страховий стаж особи становить 30 років 11 місяців 15 днів. За результатами розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці прізвище не збігається з паспортними даними. За наданими документами період проживання особи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить - 3 роки 4 місяці 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

08.06.2026 до суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 25.11.1994 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

З метою реалізації права на пенсійне забезпечення зі зниженням пенсійного віку звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуло ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, яке 12.05.2026 прийняло рішення № 064250012552 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатнім періодом проживання, роботи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993, 3 роки 4 місяці 2 дні.

На думку позивача рішення відповідача є протиправним, з огляду на те, що відповідно до довідки Веселівського старостинського округу Коростенського району Житомирської області від 06.04.2026 № 106, позивач з 26.04.1986 по 23.06.1989 проживав та був зареєстрований в селі Розівка Коростенського району Житомирської області (зона посиленого радіологічного контролю, 4 зона), що станом на 01.01.1993 складає 3 роки 4 місяці 02 дні.

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , запис № 3, в період з 05.08.1991 по 01.01.1993 позивач працював на Коростенській дистанції сигналізації та зв`язку (зона гарантованого добровільного відселення). Таким чином, на думку позивача, в сукупності періодів проживання і роботи, він має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Згідно зі статтею 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.

Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені в статті 55 Закону № 796-XII.

Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Водночас відповідно до абзацу 6 пункту 2 статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993; факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 протягом 4 років;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи (у зоні гарантованого добровільного відселення), 1 рік за 3 роки проживання, роботи (у зоні посиленого радіологічного контролю) на відповідній місцевості.

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, час проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення (протягом 3 років), проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (протягом 4 років) станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно з чинним законодавством нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку № 22-1 чітко передбачено, які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей не передбачено чинним законодавством.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 в справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 10.12.2020 у справі № 195/840/17.

Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з недостатнім періодом проживання особи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993, що становить 3 роки 4 місяці 2 дні.

Однак відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 , а саме в записі № 3 зазначено, що 05.08.1991 позивач прийнятий токарем до Коростенської дистанції сигналізації та зв`язку (зона гарантованого добровільного відселення, 3 зона). Суд зазначає, що станом на 01.01.1993 період роботи позивача на даному підприємстві становить 1 рік 4 місяці 25 днів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 м. Коростень Житомирської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС.

Таким чином, період проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 1 рік 4 місяці 25 днів.

При цьому суд зазначає, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Надаючи відповідь на спірне у цій справі питання, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 15 Закону України № 796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення органами місцевого самоврядування.

Тобто факт проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03 2019 року у справі № 569/7589/17 (№ 14-560цс18), від 10.04.2019 у справі № 162/760/17 (№ 14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 381/3359/17 (№ 61-16015св18).

При цьому, суд наголошує, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 572/245/17.

Надаючи правову оцінку характеру обчислення періодів проживання позивача на різних територіях радіоактивного забруднення, суд зазначає таке.

Чинне законодавство України не передбачає механічного чи прямого арифметичного сумування періодів проживання в різних зонах забруднення як відірваних один від одного юридичних фактів для досягнення цензу проживання по кожній із зон окремо.

Водночас, системний та телеологічний (цільовий) аналіз положень Закону № 796-XII у поєднанні із загальноправовим принципом "a maiori ad minus" (від більшого до меншого) свідчить про обґрунтованість і правомірність зарахування періоду проживання у зоні з вищим рівнем радіоактивного забруднення (зоні з більш суворим правовим режимом) до періоду проживання у зоні з нижчим рівнем забруднення.

Статтею 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено категорії зон. За рівнем негативного впливу радіаційного чинника зона гарантованого добровільного відселення (3 зона) характеризується вищою щільністю забруднення порівняно із зоною посиленого радіологічного контролю (4 зона).

Оскільки проживання особи в умовах вищого радіаційного навантаження (3 зона) завдає здоров`ю людини інтенсивнішого негативного впливу, перебування у такій зоні повністю охоплює за своїм шкідливим потенціалом перебування у зоні посиленого радіологічного контролю. Проживаючи у 3 зоні, особа апріорі перебувала в умовах екологічного неблагополуччя, які щонайменше дорівнюють або перевищують умови 4-ї зони.

Неврахування періоду проживання у 3 зоні до загального строку проживання у 4 зоні є виявом надмірного правового формалізму, який порушує баланс інтересів та нівелює сутність права на соціальний захист. Держава, гарантуючи пільги особам, які зазнали меншого радіаційного впливу, не може позбавляти аналогічного захисту особу, яка перебувала в умовах значно більшого радіаційного впливу за той самий проміжок часу.

З огляду на це, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) підлягає зарахуванню до періоду його проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю (4 зона) для обчислення сумарного строку, необхідного для зниження пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Суд враховує, що в окремих постановах Верховного Суду сформульовано підхід, за яким зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII застосовується лише за однією з передбачених цією статтею підстав, а сумування періодів проживання (роботи) у різних зонах радіоактивного забруднення законом не передбачено (зокрема, постанова Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23). Разом із тим, наведена практика стосується ситуацій, коли особа, не досягнувши встановленого законом цензу проживання в жодній із зон окремо, прагне штучно, шляхом прямого арифметичного додавання розрізнених періодів проживання у формально різних зонах, досягнути потрібного порогового значення.

Обставини цієї справи є іншими: період роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона), яка відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" законодавчо віднесена до території з вищим рівнем радіоактивного забруднення і суворішим правовим режимом, ніж зона посиленого радіологічного контролю (4 зона), суд зараховує саме до періоду проживання у менш забрудненій (4-й) зоні, ценз перебування в якій позивач частково підтвердив самостійно. Таке зарахування не є забороненим законом сумуванням розрізнених цензів проживання у різних зонах з метою одержання пільги, а випливає з логічного співвідношення обсягу гарантій, наданих Законом № 796-XII особам, які зазнали більшого і меншого радіаційного впливу відповідно.

Визначаючи конкретну тривалість зниження пенсійного віку, суд враховує, що позивач проживав у с. Розівка Коростенського району з 26.04.1986, тобто з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, а отже підпадає під дію частини другої статті 55 Закону № 796-XII, якою початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у відповідній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 включно. Сукупний період проживання (роботи) позивача у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 4 роки 8 місяців 27 днів, тобто перевищує визначений законом мінімальний ценз (4 роки) для зони посиленого радіологічного контролю. Суд також враховує, що позивач продовжує безперервно проживати на території зони гарантованого добровільного відселення (м. Коростень) з 1994 року й дотепер, тобто понад 30 років, що підтверджується довідкою № 966 від 02.04.2026. З огляду на встановлений факт проживання позивача з моменту аварії на ЧАЕС, набуття ним мінімального цензу проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 та подальше тривале, практично безперервне проживання на радіоактивно забрудненій території, суд, керуючись метою Закону № 796-XII - компенсувати особам шкоду, зумовлену радіаційним впливом, пропорційно сукупній тривалості такого впливу, - доходить висновку про наявність підстав для зниження пенсійного віку позивача на максимально передбачені частиною другою статті 55 Закону № 796-XII 5 років. Суд звертає увагу, що саме такий, найбільш сприятливий для позивача підхід до обчислення тривалості зниження пенсійного віку є предметом судового розсуду в межах наданих йому повноважень з оцінки доказів, а остаточність математичного обґрунтування конкретної кількості років зниження (а не лише самого факту права на зниження) підлягає додатковій перевірці за наявності відповідних заперечень учасників справи.

Суд звертає увагу, що у позивача наявне також посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).

Суд також бере до уваги, що згідно з довідкою № 966 від 02.04.2026, виданою відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради, про періоди проживання на території, яка згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований та постійно проживав у

АДРЕСА_1 з 15.09.1994 по 30.07.1998;

- АДРЕСА_2 з 30.07.1998 по 20.09.2006 ;

- АДРЕСА_3 з 20.09.2006 по теперішній час.

Отже, проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області неправомірно відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсі із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Похідна вимога зобов`язального характеру призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 12.05.2026, є такою що також підлягає задоволенню. Згідно зі статтею 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Судом встановлено, що 30.04.2026 позивачу виповнилося 55 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Із заявою про призначення пенсії позивач звернувся до органів ПФУ 05.05.2026, тобто у межах передбаченого законом тримісячного строку, однак в межах позовних вимог позивач просить призначити пенсію з 12.05.2026, що не заперечується судом.

Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу позивача, періоду роботи з 05.08.1991 по 31.12.1998 рік на підприємстві "Коростенська дистанція цивільних споруд" суд зазначає.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (надалі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Водночас, оцінюючи позовну вимогу щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 05.08.1991 по 31.12.1998 саме на зазначеному підприємстві "Коростенська дистанція цивільних споруд", суд зазначає таке.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить чіткий запис від 05.08.1991 про прийняття його до Коростенської дистанції сигналізації та зв`язку. Проте у трудовій книжці відсутні будь-які відомості про переведення позивача, як і відсутні записи про звільнення чи припинення трудових відносин станом на 31.12.1998. Наступні записи у трудовій книжці відображають лише внутрішні переведення, тоді як правового запису про звільнення трудова книжка не містить. Суд також зазначає, що позивачем не надано жодних уточнюючих довідок чи архівних документів, які б підтверджували, що у позивача змінювалось місце роботи, з Коростенської дистанції сигналізації та зв`язку або була реорганізація підприємства. Оскільки факт початку трудових відносин від 05.08.1991 є доведеним, а відомостей про звільнення чи переривання стажу в цей період матеріали справи не містять, суд приходить до висновку про безперервність трудової діяльності позивача. Таким чином, в межах заявлених позовних вимог, суд задовольняє позовну вимогу позивача та зараховує до його страхового стажу період роботи з 05.08.1991 по 31.12.1998.

Суд також звертає увагу на розбіжність у найменуванні підприємства: у тексті позовної заяви та позовних вимогах період роботи позивача заявлено на підприємстві "Коростенська дистанція цивільних споруд", тоді як за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач 05.08.1991 прийнятий на роботу саме до Коростенської дистанції сигналізації та зв`язку (Укрзалізниця). Оскільки жодних доказів перейменування, реорганізації чи іншого перетворення цього підприємства матеріали справи не містять, суд зараховує позивачу період роботи з 05.08.1991 по 31.12.1998 на підприємстві "Коростенська дистанція сигналізації та зв`язку" (Укрзалізниця, її правонаступник), як це підтверджено трудовою книжкою позивача, а зазначену в позовній заяві неточність у найменуванні підприємства суд відхиляє як таку, що не відповідає наявним у справі доказам.

Щодо доводів відповідача про те, що на титульній сторінці трудової книжки прізвище позивача не збігається з його паспортними даними, суд зазначає таке. Дослідивши копію паспорта позивача НОМЕР_3 та копію титульної сторінки трудової книжки серії НОМЕР_1 , судом встановлено, що дані (прізвище, ім`я та по батькові) в обох документах є ідентичними та повністю збігаються між собою. Жодних розбіжностей, орфографічних помилок чи неузгодженостей у написанні прізвища позивача судом не виявлено. За таких обставин, зазначений довід відповідача не підтверджується матеріалами справи та спростовується наявними у справі письмовими доказами, у зв`язку з чим суд відхиляє цей аргумент відповідача як необґрунтований.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.

Обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд звертає увагу, що питання призначення та перерахунку пенсії на підставі того чи іншого закону (з урахуванням наявного в особи загального та пільгового страхового стажу), є повноваженнями пенсійного органу.

Натомість суд надає оцінку діям/рішенням пенсійного органу у разі виникнення спору про правомірність таких дій/рішень.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб`єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов`язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб`єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб`єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Як установлено судом, позивач має право на пенсію зі зниженням пенсійного віку.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Згідно з Рекомендацією №(80)2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджували право позивача на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 12.05.2026, то Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області мало призначити таку пенсію.

Отже, такі повноваження відповідача не є дискреційними.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, 49094, ЄДРПОУ 21910427) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 064250012552 від 12.05.2026 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, зарахувати до страхового стажу позивача, період роботи з 05.08.1991 по 31.12.1998 рік на Коростенській дистанції сигналізації та зв`язку (Укрзалізниця).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 12.05.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (однієї тисячі трьохсот тридцяти однієї гривні 20 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 14 вересня 2026 р.

14.09.26