Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №160/9734/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокуСправа №160/9734/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ремез К. І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпро заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі № 160/9734/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

03 квітня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач, серед іншого, просив суд:

«зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 26.06.2022 по 28.02.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року в адміністративній справі № 160/9734/25 адміністративний позов задоволено частково.

Абзацом другим резолютивної частини рішення (у редакції ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року про виправлення описок) визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомоги на оздоровлення, з 26.06.2022 по 28.02.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.

Абзацом третім резолютивної частини рішення Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 26.06.2022 по 28.02.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Абзацом четвертим резолютивної частини рішення визначено: «У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку представником позивача в частині відмовлених позовних вимог з проханням прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року - без змін.

Рішення набрало законної сили 30 березня 2026 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року заяву представника позивача про виправлення описок у рішенні суду від 07 липня 2025 року задоволено частково: виправлено описки в абзаці другому резолютивної частини рішення; у доповненні абзацу третього резолютивної частини рішення одноразовими додатковими видами грошового забезпечення та грошовою допомогою на оздоровлення відмовлено.

14 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшла заява представника позивача - адвоката Чернікова Дениса Юрійовича від 12 вересня 2026 року про ухвалення додаткового судового рішення, в якій заявник просить:

«1. Ухвалити додаткове рішення у справі № 160/9734/25 щодо позовної вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, щодо якої рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року не ухвалено рішення.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 26.06.2022 по 28.02.2023 включно одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.»

Заяву обґрунтовано тим, що вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку та грошову допомогу на оздоровлення було заявлено і з приводу неї суд досліджував докази (лист Військової частини НОМЕР_1 від 24.01.2025 № 1536, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2023 № 65, картки особового рахунку за 2022 та 2023 роки). На думку заявника, ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення не містять висновку суду щодо зобов`язання відповідача в цій частині; ухвалою від 10 вересня 2026 року суд підтвердив, що обов`язок відповідача щодо зазначених виплат рішенням не визначено; формулювання абзацу четвертого резолютивної частини рішення стосується лише вимог щодо включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, до розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток; вимога про зобов`язання є похідною від вимоги про визнання дій протиправними, яку суд задовольнив щодо одноразових додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення.

Згідно з частиною третьою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому суд розглядає заяву в порядку письмового провадження. Необхідності розглядати заяву в судовому засіданні з повідомленням учасників справи суд не вбачає.

Розглянувши заяву та матеріали справи, суд дійшов висновку, що в її задоволенні слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (частина друга статті 252 КАС України). Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу (частина четверта статті 252 КАС України).

Перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення, визначений частиною першою статті 252 КАС України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 9901/459/21 (пункт 151) зазначила: «додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення. Додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази. Разом із тим додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі».

У постанові від 18 грудня 2025 року у справі № 990/216/25 (пункт 181) Велика Палата Верховного Суду, пославшись на свій висновок у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, виснувала: «Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12 листопада 2024 року у справі № 320/7765/21 (пункти 18, 21) зазначив, що стаття 252 КАС України передбачає можливість ухвалення додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення, тобто невирішеність якихось питань, які необхідно було вирішити під час ухвалення рішення по суті спору, і погодився з відмовою в ухваленні додаткового рішення, оскільки заявники у спосіб, не передбачений КАС України, намагалися ініціювати повторне вирішення питання, яке вже було вирішено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 216/910/16-ц, аналізуючи аналогічний за змістом інститут додаткового рішення, наголосив, що суд не вправі під виглядом додаткового рішення змінити зміст рішення або вирішити нові питання, що не досліджувалися в судовому засіданні, а незгода позивача з ухваленим судовим рішенням, яке набрало законної сили, не може бути підставою для ухвалення додаткового рішення. У тій справі Верховний Суд погодився з відмовою в ухваленні додаткового рішення щодо позовної вимоги, яка була предметом апеляційного перегляду.

Застосовуючи наведені норми та висновки до обставин цієї справи, суд зазначає таке.

По-перше, вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення та інші виплати суд вирішив. У мотивувальній частині рішення суд визначив обсяг обов`язку відповідача, зазначивши, що «суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 26.06.2022 по 28.02.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії». Цей висновок відтворено в абзаці третьому резолютивної частини рішення, а щодо решти позовних вимог суд у абзаці четвертому резолютивної частини відмовив у їх задоволенні.

Отже, резолютивна частина рішення відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 246 КАС України містить висновок суду щодо кожної із заявлених вимог: позовну вимогу про зобов`язання задоволено в обсязі, визначеному абзацом третім, а в частині, яка цим абзацом не охоплена, зокрема щодо одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку та грошової допомоги на оздоровлення, у задоволенні позову відмовлено. Щодо цієї частини вимоги рішення ухвалено, а тому підстава, передбачена пунктом 1 частини першої статті 252 КАС України, відсутня.

Довід заявника про те, що абзац четвертий резолютивної частини рішення стосується лише вимог щодо включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, до розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток, суд відхиляє, оскільки текст резолютивної частини такого обмеження не містить: відмовлено у задоволенні всіх позовних вимог, які не були задоволені абзацами другим і третім резолютивної частини рішення.

По-друге, доводи заявника про відсутність у рішенні окремих мотивів відмови в зобов`язанні відповідача здійснити зазначені виплати та про розбіжність між обсягом дій, визнаних протиправними (абзац другий), і обсягом покладеного на відповідача обов`язку (абзац третій) стосуються повноти мотивування і правильності вирішення спору по суті. Такі доводи можуть бути підставою для апеляційного оскарження рішення, однак не свідчать про те, що щодо позовної вимоги не ухвалено рішення. Інститут додаткового рішення не призначений для доповнення мотивів або перегляду висновку суду щодо вже вирішеної вимоги.

По-третє, рішення суду в частині відмовлених позовних вимог було предметом апеляційного оскарження за скаргою представника позивача, в якій містилося прохання задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 30 березня 2026 року, зазначивши, що «рішення суду першої інстанції оскаржується представником позивача в частині відмовлених позовних вимог», дійшов висновку, що «суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог», і залишив рішення без змін. Рішення набрало законної сили.

За таких обставин ухвалення додаткового рішення про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку та грошову допомогу на оздоровлення означало б зміну суті основного рішення, яке набрало законної сили, в частині відмови в позові, тобто перегляд вирішеної вимоги, що частиною першою статті 252 КАС України не передбачено.

По-четверте, ухвала суду від 10 вересня 2026 року не підтверджує доводів заявника. У цій ухвалі суд, вирішуючи питання в межах статті 253 КАС України, встановив, що перелік складових грошового забезпечення, які підлягають нарахуванню та виплаті, у мотивувальній і резолютивній частинах рішення є тотожним, а доповнення абзацу третього резолютивної частини рішення означало б покладення на відповідача обов`язку в більшому обсязі, ніж це визначено рішенням суду. Отже, суд констатував, що обсяг обов`язку відповідача рішенням визначено. Те, що обов`язок щодо інших виплат рішенням на відповідача не покладено, є наслідком часткового задоволення позову і відмови в задоволенні решти позовних вимог, а не відсутності рішення щодо відповідної вимоги.

Аналогічного підходу дотримується Третій апеляційний адміністративний суд, який у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 201/12126/25 зазначив, що «додаткове судове рішення є засобом усунення недоліків основного рішення, яким вирішено спір по суті позовних вимог за результатами судового розгляду справи», і погодився з відмовою в ухваленні додаткового рішення, оскільки судом першої інстанції вирішено усі заявлені позовні вимоги. В ухвалі від 27 квітня 2026 року у справі № 160/7176/25 Третій апеляційний адміністративний суд, відмовляючи в ухваленні додаткового рішення, наголосив, що «незгода учасника справи із судовим рішенням може бути реалізована шляхом оскарження такого рішення, а не шляхом його скасування внаслідок прийняття додаткового судового рішення з підстав, встановлених ст. 252 КАС України».

Заяву подано до закінчення строку на виконання судового рішення, однак обставин, передбачених частиною першою статті 252 КАС України, які б давали підстави для ухвалення додаткового рішення, суд не встановив. Заява за своїм змістом спрямована на перегляд рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, яке набрало законної сили після апеляційного перегляду.

З огляду на викладене у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями 243, 248, 252, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернікова Дениса Юрійовича про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі № 160/9734/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез