Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №160/17684/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокуСправа №160/17684/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби із лав ЗСУ за сімейними обставинами на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 та п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби із лав ЗСУ через сімейні обставини на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 та п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років, та прийняти рішення по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 20.05.2026 позивачем направлено на поштову адресу відповідача рапорт від 19.05.2026 про його звільнення з військової служби з підстав, передбачених ч.ч. 4, 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей. Зазначений рапорт отриманий Військовою частиною НОМЕР_1 26.05.2026, що підтверджується повідомленням про вручення листа №5120000236750. Не отримавши відповідь на рапорт від 19.05.2026, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 22.07.2026, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

09.07.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимоги, обґрунтовуючи тим, що до Військової частини НОМЕР_1 надійшов 28.05.2026 рапорт ОСОБА_1 від 19.05.2026 про звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (перебування на утриманні трьох і більше дітей до 18-ти років), разом із додатками. Листом від 11.06.2026 №2456/59266 Військова частина НОМЕР_1 відмовила у задоволенні рапорту позивача від 19.05.2026 за відсутності необхідного пакету документів.

14.07.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що позивач не погоджується із результатом розгляду рапорту по суті (відмова у задоволенні рапорту), при цьому позивач стверджує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували належний розгляд рапорту позивача з послідуючим направленням відповіді останньому.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

20.05.2026 позивачем направлено поштовим відправленням за №5120000236750 до Військової частини НОМЕР_1 рапорт від 19.05.2026 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі ч.ч. 4, 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки на його утриманні перебувають троє неповнолітніх дітей.

Відповідно до трекінгу АТ «Укрпошта» поштового відправлення №5120000236750, зазначений рапорт від 19.05.2026 отримано Військовою частиною НОМЕР_1 26.05.2026.

Представник позивача у позові зазначає, що відповідь на рапорт на адресу заявника не надходила, у зв`язку з чим був змушений звернувся до суду із цією позовною заявою.

Разом з цим, судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 розглянула рапорт ОСОБА_1 від 19.05.2026 про звільнення з військової служби та листом від 11.06.2026 №2456/59266 відмовила у його задоволенні за відсутності необхідного пакету документів.

Суд вважає за необхідне зауважити, що предметом розгляду цієї адміністративної справи є виключно питання розгляду (або нерозгляду) відповідачем поданого позивачем рапорту від 19.05.2026 про звільнення з військової служби та прийняття рішення за наслідком такого розгляду, без надання правової оцінки змісту та правомірності самого рішення про відмову від 11.06.2026 №2456/59266.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою, другою статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні" введений воєнний стан. У подальшому воєнний стан було неодноразово продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно ч. 1-2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

Згідно пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до пп.3) п.12 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану.

За приписами п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджених указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно статті 14 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до п.14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі – Порядок 531), набрав чинності 08.08.2024 року, та не містить жодних перехідних та/або прикінцевих положень стосовно його дії у часі.

Порядок 531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Згідно п. 3 та 4 розділу ІІІ Порядку 531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Отже, аналізуючи вищенаведене суд доходить висновку, що подання військовослужбовцем рапорту про звільнення до безпосереднього командира призводить до обов`язку останнього вчинити відповідні дії, тобто розглянути такий рапорт та прийняти відповідне рішення (наказ, лист).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рапорт ОСОБА_1 від 19.05.2026 разом з підтверджуючими документами був направлений на поштову адресу відповідача поштовим відправленням за номером 5120000236750.

Відповідачем підтверджено, що вказаний рапорт отримано та листом від 11.06.2026 №2456/59266 надано відповідь про відмову у його задоволенні за відсутності необхідних підтверджуючих документів.

Таким чином, позивачем 19.05.2026 було реалізовано право на подання рапорту про звільнення, який розглянуто відповідачем з прийняттям рішення про відмову в його задоволенні.

При цьому, підстави відмови у задоволенні рапорту позивача не є предметом розгляду в межах даної справи, оскільки відповідні обставини не існували на момент подання до суду цієї позовної заяви, також позивач не змінив підстав або предмету позову, з урахуванням факту отримання відмови у звільненні, відтак питання правомірності такої відмови, а відповідно й процедури її ухвалення судом не розглядається.

Отже, відповідач у відповідності до вимог чинного законодавства розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби, надавши вмотивовану відповідь, про що до матеріалів справи долучено відповідні докази, у зв`язку з чим судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах.

Інші доводи сторін не спростовують вказані вищі висновки суду.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці з 10.09.2026 по 14.09.2026, рішення складено першого робочого дня - 15.09.2026.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець