Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №160/21680/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокуСправа №160/21680/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, що полягає у нерозгляді по суті звернення позивача щодо проведення особистого прийому у дистанційному режимі, неподанні належної відповіді, неприйнятті мотивованого рішення та невчиненні дій, необхідних для забезпечення реалізації права позивача на особистий прийом відповідно до вимог законодавства України;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області повторно розглянути звернення позивача, зареєстроване за № 122869-2026 від 18 червня 2026 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі, та вимог: Конституції України; Закону України «Про звернення громадян»; Закону України «Про адміністративну процедуру»; Закону України «Про Національну поліцію»; Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»; Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю; Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини; принципів належного урядування, пропорційності, добросовісності, рівності, недискримінації та забезпечення розумного пристосування;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області під час повторного розгляду звернення забезпечити ефективний розгляд заяви позивача щодо проведення особистого прийому в дистанційному режимі, надати належну оцінку можливості забезпечення такого прийому із застосуванням засобів відеоконференцзв`язку або інших засобів електронної комунікації, а у разі неможливості — прийняти законне, належно мотивоване рішення із зазначенням конкретних правових та фактичних підстав такої неможливості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни І групи, у зв`язку з чим подав до ГУНП у Дніпропетровській області звернення щодо проведення особистого прийому в дистанційному режимі із застосуванням засобів електронного зв`язку. Подане звернення було прийняте відповідачем та належним чином зареєстроване 18.06.2026 року за № 122869-2026, що підтверджується офіційним повідомленням відповідача. Однак після реєстрації звернення відповідач не здійснив жодних дій, спрямованих на організацію чи проведення особистого прийому: позивача не було повідомлено про дату, час, місце або спосіб проведення такого прийому, не запропоновано альтернативних варіантів його проведення, а також не прийнято вмотивованого рішення щодо заявленого прохання, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 12.08.2026, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

07.08.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що звернення позивача надійшло до відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області 19.06.2026 і було зареєстровано за вхідним номером 122869-2026. Наступного робочого дня (20.06.2026) дізнавач СД відділу поліції № 4 Дніпровського РУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області лейтенант поліції Святослав Рябенко направив позивачу відповідь № 284395-2026, у якій прямо зазначено: «Повідомляємо Вам, що подане Вами клопотання, що надійшло до СД відділу поліції №4 Дніпровського районного управління поліції №1 ГУНП в Дніпропетровській області 19.06.2026 за вх. 122869-2026 розглянуто та задоволено.» Додатково у відповіді повідомлено про закриття кримінального провадження № 12026047150000150 від 12.06.2026 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Відповідь направлена на електронну пошту, вказану самим позивачем у зверненні. Отже, на думку відповідача, у даній справі всі зазначені обов`язки виконано: звернення прийнято; зареєстровано за № 122869-2026, розглянуто; задоволено клопотання позивача та повідомлено позивача про результати офіційним листом від 20.06.2026.

10.08.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій підтримав доводи позовної заяви, заперечував проти аргументів відповідача, викладених у відзиві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим 20.12.2024 УСЗН Новомосковської МР.

18.06.2026 позивач направив звернення за вих. №ХОЛДВ-007 на ім`я начальника відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області підполковника поліції Холодненка Дмитра Вікторовича, у якому зазначено наступне:

«На виконання Указу Президента України №119/2021 від 3 березня 2021 року та положень частини 3, Розпорядження КМУ №366-р від 14 квітня 2021 р. національної стратегії із створення без бар`єрного простору в Україні на період до 2030 року «Про схвалення Національної стратегії із створення без бар`єрного простору в Україні на період до 2030 року» На виконання положень частини b, статті 9 «Конвенції про права осіб з інвалідністю» яка підписана і ратифікована Україною, та набрала чинність 06.03.2010 року.

1.Прошу забезпечити доступність та цифрову безбар`єрність шляхом надання можливості особистого прийому в дистанційному режимі, засобами електронного зв?язку.

2.Прошу зареєструвати належним чином цей лист та повідомити мене, в день надходження до вас цього звернення, його реєстраційний номер, як передбачено пунктом 3, статті 42 ЗУ «Про адміністративну процедуру».

3.Прошу надати відповідь у строки згідно закону виключно в електронному вигляді на наданий мною імейл, як передбачено ст. 5 і 19 Закону «Про звернення громадян» та ст. 19 і 22 Закону «Про доступ до публічної інформації».

Вказане звернення ОСОБА_1 від 18.06.2026 надійшло до відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області 19.06.2026 і було зареєстровано за вхідним номером 122869-2026.

20.06.2026 дізнавач СД відділу поліції № 4 Дніпровського РУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області лейтенант поліції Святослав Рябенко направив позивачу відповідь № 284395-2026, у якій зазначив, що подане клопотання позивача, що надійшло до відділу поліції 19.06.2026 за вх. №122869-2026 розглянуто та задоволено; та додатково повідомлено про закриття кримінального провадження № 12026047150000150 від 12.06.2026 на підставі п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Позивач, не отримавши по суті свого звернення від 18.06.2026 відповіді щодо надання можливості особистого прийому в дистанційному режимі засобами електронного зв`язку, вважаючи, такі дії відповідача протиправними, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII).

За приписами статей 1 – 3 Закону № 580-VIII, Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. На працівників поліції (поліцейських та державних службовців) поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції".

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно преамбули Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Частиною 1 ст. 1 Закону №393 передбачено право громадянина України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»).

Визначення «заяви» (клопотання) міститься у ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» та означає, що звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ст. 4 цього Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Статтею 7 Закону №393 передбачено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Статтею 18 Закону №393 встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до ст. 19 Закону №393 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень громадян.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що кожен громадянин в разі порушення його законних прав має право звернутися органів влади, їх посадових осіб із заявою (клопотанням), пропозицією чи скаргою, при цьому, таке право кореспондується із обов`язками органів влади здійснити розгляд таких звернень та повідомити про наслідки розгляду таких заяв (клопотань) з урахуванням їх функціональних обов`язків у порядку та з дотримання умов, визначених Законом України «Про звернення громадян».

Відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов`язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина регулюються, зокрема, Законом України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі – Закон № 2073-IX).

Відповідно до ст. 3 Закону № 2073-IX адміністративна процедура визначається Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.

Статтею 4 Закону № 2073-IX встановлено, що принципами адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів.

За приписами статей 5- 18 Закону № 2073-IX, адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративний орган: забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи; під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи; забезпечує однакове ставлення до всіх учасників адміністративного провадження.

Не допускається неправомірна заінтересованість адміністративного органу в результатах розгляду та вирішення справи.

Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом; при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства.

Адміністративний орган забезпечує розгляд і вирішення справи з вчиненням процедурних дій, що є достатніми та необхідними для належного вирішення справи.

Дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи. Сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності.

Адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи. Адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом; не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.

Особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.

Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків. Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.

Відповідно до п. 1, 4 ст. 54 Закону № 2073-IX учасник адміністративного провадження має право подати до адміністративного органу свої пояснення та/або зауваження у справі, включно з доказами, на будь-якому етапі провадження до моменту прийняття адміністративного акта, а в разі проведення слухання у справі - до дня проведення або під час слухання.

Особа може надавати пояснення та/або зауваження в режимі відеоконференції поза межами приміщення адміністративного органу, за умови наявності в адміністративного органу відповідної технічної можливості, крім випадків, якщо присутність особи згідно із законом є обов`язковою.

Використовувані адміністративним органом і особою технічні засоби і технології мають забезпечувати можливість підтвердження вільного волевиявлення особи, належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку.

За клопотанням особи відеоконференція, у якій бере участь особа, фіксується адміністративним органом, що здійснює адміністративне провадження, за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Відео- та/або звукозапис відеоконференції зберігається адміністративним органом у встановленому ним порядку протягом строку, передбаченого для оскарження рішення в такій справі, з подальшою передачею цих матеріалів до відповідного архіву.

Аналіз зазначених норм Закону України «Про адміністративну процедуру» свідчить, що законодавством закріплено право учасника адміністративного провадження надавати пояснення та зауваження у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення адміністративного органу, яке реалізується за відповідним клопотанням особи за наявності в органу технічної можливості та із забезпеченням належної якості зв`язку, інформаційної безпеки й фіксування перебігу відеоконференції технічними засобами відео- та звукозапису.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у своєму зверненні від 18.06.2026, просив забезпечити доступність та цифрову безбар`єрність шляхом надання можливості особистого прийому в дистанційному режимі засобами електронного зв?язку; зареєструвати звернення та повідомити його реєстраційний номер; надати відповідь у строки згідно закону.

Суд вважає необхідним зауважити, що зазначене прохання щодо надання можливості особистого прийому в дистанційному режимі засобами електронного зв`язку, цілком обумовлене тим, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.12.2024, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи.

З матеріалів справи вбачається, що відділ поліції № 4 Дніпровського РУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області листом від 20.06.2026 повідомив позивача про розгляд та задоволення його звернення від 18.06.2026. Разом з тим, матеріали справи не містять, і судом не встановлено доказів того, що відповідач надав мотивовану відповідь (та/або відмову) на п.1 звернення позивача від 18.06.2026 щодо можливості особистого прийому у дистанційному режимі із застосуванням засобів електронного зв`язку.

Таким чином, відповідач, проігнорувавши волевиявлення позивача щодо реалізації права на особистий прийом, проявив формальний підхід, обмежившись лише письмовим повідомленням про «розгляд та задоволення» звернення. Подібні дії суб`єкта владних повноважень свідчать про надмірний формалізм, що суперечить фундаментальним засадам адміністративної процедури, зокрема принципам добросовісності, розсудливості, ефективності та гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні.

Оскільки ключова вимога звернення ОСОБА_1 від 18.06.2026 щодо проведення особистого прийому відповідачем фактично розглянута не була, надану відповідь від 20.06.2026 не можна вважати такою, що надана по суті порушеного питання.

Внаслідок чого відповідачем не надано повної та точної інформації на звернення, доказів надання якої відповідачем суду не надано. Крім того, відповідач не обґрунтував мотивованою відмовою причини, через які було залишено без відповіді частину поставлених питань.

Відповідно, відповідачем порушено й вимогу щодо розгляду звернення та вирішення порушених у ньому питань у встановлений законом строк.

Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи свої повноваження, органи державної влади повинні уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Застосовуючи фундаментальні принципи права «Summum jus summa injuria» (надто суворе тлумачення закону породжує несправедливість) та «Placuit in omnibus rebus...» (справедливість має перевагу над строгим розумінням права), суд доходить висновку, що відповідач діяв всупереч інтересам правосуддя.

Згідно частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому судовий захист повинен бути повним та забезпечувати реальне поновлення порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а обраний судом спосіб захисту має виключати необхідність повторного звернення до суду за захистом того самого права.

У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити дії з урахуванням висновків суду є належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача, оскільки саме такий спосіб забезпечує дотримання балансу між захистом прав особи та дискреційними повноваженнями органу публічної влади.

Підсумовуючи викладене, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд доходить висновку, що бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, яка полягає у нерозгляді звернення ОСОБА_1 від 18 червня 2026 року (вх. № 122869-2026) у повному обсязі, є протиправною, у зв`язку з чим порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 18 червня 2026 року (вх. № 122869-2026) з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

За приписами частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до частини четвертої ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно частини п`ятої ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області (49001, м.Дніпро, вул. Троїцька, 20А, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, яка полягає у нерозгляді звернення ОСОБА_1 від 18 червня 2026 року (вх. № 122869-2026) у повному обсязі.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 18 червня 2026 року (вх. № 122869-2026) з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець