Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №140/7376/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/7376/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Курбай Людмила Миколаївна, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування відмови у звільненні з військової служби, викладену письмово у листі тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 04.05.2026 №2632 згідно з підпунктом 3 частини 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт від 20.04.2026 та звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби.

В обгрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .

06.02.2026 позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пункту 3 частини 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із потребою здійснювати догляд за батьком ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду. Проте поданий рапорт від 06.02.2026 Військова частина НОМЕР_1 повернула без належної реєстрації та розгляду по суті, проігнорувавши надані документи та застосувавши формальний підхід.

20.04.2026 оригінал рапорту з необхідними документами, що підтверджують підстави звільнення з військової служби, надіслано до Міністерства оборони України з проханням скерувати вказаний рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 , а також зобов`язати зареєструвати вказаний рапорт, здійснити належний розгляд рапорту та надати письмову відповідь ОСОБА_1 .

У відповіді від 04.05.2026 відповідач вказав, що подані документи надано не в оригіналах чи нотаріально засвідчених копіях безпосередньо до військової частини, а у пункті 17.1.3 Витягу з рішення експертної команди зазначено про відсутність потреби в постійному сторонньому догляді («Ні»). На основі цього Військова частина НОМЕР_1 зробила висновок про недоведеність права солдата ОСОБА_1 на звільнення за сімейними обставинами на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Представник позивача вважає таку відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення із військової служби протиправною.

Зазначає, що батько позивача - ОСОБА_3 є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду. Мати позивача - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є пенсіонеркою та за станом здоров`я сама потребує постійного стороннього догляду довічно (підтверджується Заключенням ЛКК №528 від 28.11.2025). Сестра позивача - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) за станом здоров`я має протипоказання до важкої фізичної праці, проживає окремо в іншому населеному пункті та має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Отже, на переконання представника позивача, ОСОБА_1 є єдиною працездатною особою, здатною забезпечити постійний догляд за своїм батьком, а тому наявні усі правові підстави для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач надав відзив на позов, у якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на їх безпідставність.

Зазначив, що позивач не подавав належним чином оформлений рапорт про звільнення з підтверджуючими документами, тому він не реєструвався у військовій частині. Позивач звертався лише за усною консультацією, надавши непідписаний проект рапорту та неналежно завірені копії документів, після чого отримав роз`яснення щодо усунення недоліків і повернув документи собі.

Наголошує, що подання рапорту через представника чи надсилання його до Міністерства оборони України суперечить вимогам ч. 2 ст. 238 Цивільного кодексу України та п. 233 Положення про проходження військової служби, оскільки рапорт має подаватися військовослужбовцем особисто «по команді» із отриманням погодження безпосередніх командирів.

Звертає увагу суду, що витяг з рішення експертної команди (п.п. 17.1.3) прямо вказує про відсутність потреби у постійному сторонньому догляді. Надана форма № 080-4/0 підтверджує лише потребу в соціальній послузі з догляду на непрофесійній основі, а не потребу в постійному догляді, як того вимагає абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». В свою чергу, висновок ЛКК щодо сестри позивача лише протипоказує їй важку фізичну працю та певні умови праці, але не підтверджує, що вона сама потребує постійного догляду, що є обов`язковою умовою для звільнення за цією статтею.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами спору.

Позивач вказує, що 06.02.2026 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пункту 3 частини 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_3 , який відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №42/25/3053/В від 31.10.2025 є особою з інвалідністю II групи, та відповідно до висновку ЛКК від 17.11.2025 №43 потребує постійного стороннього догляду.

24.02.2026 представник позивача адвокат Курбай Л.М. звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом у якому просила надати інформацію про результати розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби (а.с.50).

Листом №1981 від 05.03.2026 відповідач повідомив, що військовою частиною НОМЕР_1 не було отримано та не зареєстровано встановленим порядком рапорту про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 з наданням підтверджуючих документів щодо підстав звільнення. Однак, солдат ОСОБА_1 дійсно звертався за консультацією щодо підстав звільнення його з військової служби у зв?язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю ІІ групи. в результаті чого йому було роз`яснено вимоги чинного законодавства щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також вимоги Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, щодо надання до рапорту про звільнення з військової служби необхідних підтверджуючих документів на обґрунтування підстав (а.с.51).

20.04.2026 представник позивача адвокат Курбай Л.М. звернулася до Міністерства оборони України з листом у якому зазначила про позбавлення позивача можливості належної реєстрації рапорту на звільнення з військової служби та просила скерувати вказаний рапорт із документами, що підтверджують право на звільнення позивача з військової служби командиру військової частини НОМЕР_1 , зобов`язати зареєструвати вказаний рапорт та здійснити належний розгляд рапорту (а.с.54-56).

Листом №2632 від 04.05.2026 відповідач повідомив, що: «Військовою частиною НОМЕР_1 не було отримано та не зареєстровано встановленим порядком рапорту про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 з наданням підтверджуючих документів щодо підстав звільнення. Інформація щодо позбавлення солдата ОСОБА_1 можливості подати рапорт встановленим порядком з наданням завірених належним чином копій додатків на підтвердження підстав звільнення з військової служби необґрунтована заявником та не відповідає дійсності. Надана представником у листі від 20.04.2026 №б/н копія Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №42/25/3053/В від 31.10.2025 за номером рішення 42/25/3053/P щодо ОСОБА_3 у п.п. 17.1.3. зазначає, що «рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді – НІ», тобто не приймалось/не потребує. Зважаючи на викладене, а також виходячи з аналізу копій наданих документів, попередньо встановлено, що у солдата ОСОБА_1 підстави для звільнення його з військової служби у зв?язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю І групи на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - відсутні» (а.с.8).

Також вказаним листом роз`яснено, що рапорт про звільнення з лав ЗСУ в письмовій формі та всі документи, які підтверджують підстави для звільнення, повні бути надані виключно до військової частини НОМЕР_1 в оригіналі або їх копії мають бути нотаріально засвідчені для подальшого їх долучення до особової справи військовослужбовця.

Не погоджуючись з відмовою щодо звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону N 2232-XII).

Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Суд враховує, що позивач подав рапортом про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підтягають застосуванню положення частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.

Однією із таким сімейних обставин згідно частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Порядок звільнення регламентований пунктом 233 Положення №1153/2008, яким, зокрема, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531), відповідно до пункту 1 розділу І якого цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (пункт 1 розділу ІІ Порядку №531).

Пунктами 1-3 розділу ІІІ Порядку №531 визначено, що у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Статтею 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Таким чином, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.

Суд звертає увагу, що подання рапорту «по команді» передбачає його направлення в порядку підпорядкованості безпосередньому командиру, який після розгляду передає такий рапорт разом із відповідним клопотанням наступному за підпорядкованістю командиру, і так до посадової особи, уповноваженої вирішувати порушене у рапорті питання по суті, зокрема питання щодо звільнення військовослужбовця з військової служби. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Суд погоджується з представником відповідача, що рапорт ОСОБА_1 від 20.04.2026 про звільнення з військової служби поданий не по команді, тобто не через безпосереднього керівника.

Разом з тим суд враховує, що лист-скарга представника позивача від 20.04.2026 (до якої долучено оригінал рапорту на звільнення), надісланий на адресу Міністерства оборони України, містить аргументації такого способу подання рапорту, а саме: відомості про вжиття позивачем встановленого порядку подання рапорту безпосередньому командиру, відсутність реагування відповідача на вказаний рапорт, та як наслідок – прохання до Міністерства оборони України вжити заходів щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.

На переконання суду, подання військовослужбовцем під час воєнного стану документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику, а направлення такої поштовим шляхом на адресу Міністерства оборони України, хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення №1153/2008, однак не може бути підставою для не розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.

Відтак, твердження відповідача про те, що позивачем не подано рапорту встановленої форми на ім`я безпосереднього командира, є безпідставними.

Системний аналіз п. «г» п. 2 ч. 4 та частини 12 статті 26 Закону №2232-XII дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав у сукупності:

1) в разі наявності у них батьків чи одного з батьків із числа осіб з інвалідністю І чи II групи;

2) необхідністю здійснення постійного догляду за таким членом сім`ї відповідно до висновку МСЕК чи ЛКК;

3) відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Другий сенат Конституційного Суду України у своєму рішенні від 20.12.2023 у справі №3-72/2023 (145/23) зауважив, що ч. 2 ст. 51 Конституції України покладає відповідальність на батьків і дітей обопільно, із чого випливає обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття та обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Конституювання такого роду стосунків, що їх охоплює також право на недоторканність особистого і сімейного життя, є показником їх посиленої охорони державою як важливого етико-морального стандарту українського суспільства, в якому сім`я є одним із найцінніших соціальних інститутів.

З метою належного забезпечення вказаних вище положень Основного Закону, ч. 1 ст. 172 СК України визначено, що дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що, зокрема, підтверджується свідоцтвом про народження позивача (а.с.13).

Батько позивача ( ОСОБА_3 ) відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №42/25/3053/В від 31.10.2025 (а.с.27-30) є особою з інвалідністю II групи, та відповідно до Висновку ЛКК від 17.11.2025 року №43 (а.с.31) потребує постійного стороннього догляду.

Мати позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є пенсіонеркою та за станом здоров`я нездатна самостійно постійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки, потребує постійної сторонньої допомоги та догляду довічно, що підтверджується заключенням ЛКК №528 від 28.11.2025 (39).

Сестра позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за станом здоров`я протипоказано важка фізична праця, тривале перебування на ногах, в несприятливих метеорологічних умовах, нічний час, психоемоційне навантаження що підтверджується заключенням ЛКК №515 від 21.11.2025 (а.с.47).

У постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийшов висновку, що в контексті Закону №2232-XII поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини.

Надалі зазначену правову позицію було підтверджено та розвинуто Верховним Судом у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25, відповідно до якої суди зобов`язані досліджувати реальний стан речей, враховуючи сукупність обставин: де проживає потенційний доглядач, чи має він фізичну та матеріальну можливість здійснювати догляд, чи наявні у нього малолітні діти або інші об`єктивні обставини, що унеможливлюють виконання функцій доглядача. Зазначений підхід є загальнообов`язковим при тлумаченні абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.

Суд зауважує, що відомостями акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 19.12.2025 (а.с.20-21) та акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_3 підтверджено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, окрім позивача, які б могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 .

Посилання відповідача на ненадання позивачем документів про те, що його сестра сама потребує постійного догляду, наведених висновків не спростовує.

Умови, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню за цією підставою, є альтернативними: достатньо або відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду, або підтвердження того, що такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду. Такий висновок викладено у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

З огляду на встановлені обставини, суд погоджується з представником позивача, що ОСОБА_1 є єдиною працездатною особою, здатною забезпечити постійний догляд за своїм батьком з ІІ групою інвалідності.

Як вбачається зі змісту листа відповідача №2632 від 04.05.2026, підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зазначено відсутність у п.п. 17.1.3. витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №42/25/3053/В від 31.10.2025 за номером рішення 42/25/3053/P щодо батька позивача ( ОСОБА_3 ) запису про необхідність постійного догляду.

Надаючи оцінку таким твердженням відповідача, суд враховує наступне.

Форму направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи та витягу рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10.12.2024 №2067.

Так, у п. 27 направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи вказується мета направлення особи на оцінювання, зокрема - зазначаються числа, що відповідають таким цілям направлення особи на оцінювання: встановлення інвалідності - 1; зміна причини інвалідності - 2; закінчення строку, на який встановлено інвалідність, - 3; повторне оцінювання у разі настання змін у стані здоров`я - 4; оновлення рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, - 5; встановлення ступеню втрати професійної працездатності - 6; продовження тимчасової непрацездатності - 7; визначення медичних показань для забезпечення автомобілем та/або електроскутером і протипоказань до керування ними - 8; встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я - 9; визначення потреби в постійному догляді та інших соціальних послугах - 10; призначення допоміжних засобів реабілітації (технічних та інших засобів реабілітації) та/або медичних виробів - 11; встановлення причинного зв`язку інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві – 12.

Форма витягу з рішення експертної команди передбачає проставлення навпроти питань, які вирішувалися експертною командою, одного із двох варіантів рішення - «так» або «ні».

Аналіз змісту затверджених форм документів, що застосовуються під час проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, свідчить про те, що встановлення інвалідності та визначення потреби у постійному сторонньому догляді є різними за своєю правовою природою цілями проведення такого оцінювання. Вони передбачені як самостійні підстави направлення на оцінювання та не є взаємозалежними процедурами. Отже, вирішення одного з цих питань не означає автоматичного розгляду іншого.

В свою чергу, зазначення у наданому позивачем витязі із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №42/25/3053/В від 31.10.2025 у графі 17.1.3 «не застосовується» свідчить про те, що експертна команда не розглядала це питання та не приймала щодо нього рішення.

Натомість відповідачем не враховано та залишено поза увагою, що факт необхідності здійснення постійного догляду за батьком позивача з інвалідністю II групи підтверджується наданим до рапорту висновком ЛКК №528 від 28.11.2025.

Суд звертає увагу на правовий висновок щодо допустимості рішення ЛКК комісії КНП на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами, який висловив Верховний Суд у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 11.04.2024 у справі №420/16689/23.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що під час розгляду справи, знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІI групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відтак відмова Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами є протиправною.

Щодо способу відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах, суд наголошує, що саме відповідач є суб`єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі №380/12913/21.

Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, з метою їх ефективного захисту суд вважає за можливе, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 20.04.2026, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІI групи, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат суду не надано. Відтак питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби ОСОБА_1 через сімейні обставини на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за рідним батьком ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють постійний догляд).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 20.04.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за рідним батьком ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють постійний догляд), з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 15 вересня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Н. В. Стецик