Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №140/8686/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/8686/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач-1) військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач-2) про визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як про особу, яка перебуває у статусі військовозобов`язаного; визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.06.2026 №323 про призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на військову службу під час мобілізації, в особливий період для проходження військової служби; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зі списків особового складу військової частини та звільнити з військової служби; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_5 внести відомості щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно паперового військово-облікового документа, а саме: військового квитка серії НОМЕР_2 від 02.12.1991, а також довідки ВЛК №125/2151 від 18.08.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є особою, яка визнана непридатною до військової служби з виключенням з військової обліку за ст.52а, гр.1, н-з МОУ №402 від 2008 року відповідно до рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18.08.2022.

10.06.2026, перебуваючи у селищі Любешів, ОСОБА_1 був затриманий невідомими особами та доставлений до приміщення збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_7 . 11.06.2026 до електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» внесені зміни, що відобразились в мобільному застосунку «Резерв+», а саме статус позивача з «Не військовозобов`язаний» змінено на « ОСОБА_2 » та в графі «Постанова ВЛК» - вказано «Придатний». В графі «Дата ВЛК» - вказано « 10.06.2026». Разом з тим, станом на 12.06.2026 у витязі військово-облікового документа, сформованого в мобільному застосунку позивач знятий з військового обліку, у графі «Категорія обліку» зазначено «Не військовозобов`язаний», в графі «Підстава зняття/ виключення» зазначено «Військовослужбовці».

16.04.2026 представником позивача направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо надання інформації про мобілізацію позивача.

23.06.2026 у відповіді на запит ІНФОРМАЦІЯ_3 надав копію висновку (довідки) ВЛК та акту обстеження медичного огляду та витяг з наказу про призов на громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно довідки військово-лікарської комісії від 10.06.2026 №2026-0610-1659-0485-0 ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 - мобілізаційний пункт від 10.06.2026 та на підставі статті 52в, 30в графи ІІ Розкладу хвороб позивач визнаний придатним до військової служби. Однак, позивач вказує, що довідка ВЛК не містить відмітки про ознайомлення з постановою ВЛК позивачем, підпис обстежуваного в картці обстеження та медичного огляду №18651 від 10.06.2026 відсутній. Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) №323 від 11.06.2026, відповідно до поіменного списку №557 від 11.06.2026, позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Оскільки позивач не виявив добровільної згоди на взяття його на військовий облік як особи, яка раніше була виключена з військового обліку, тому вважаємо невнесення представниками ІНФОРМАЦІЯ_6 відомостей до єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 порушенням його прав, що призвело до подальшої його мобілізації, що є похідними обставинами та також є незаконними з огляду на те, що на дату затримання ОСОБА_1 в додатку «Резерв+» була наявна інформація про категорію обліку - не військовозобов`язаний, підстава зняття/виключення - непридатні, електронний військово - обліковий документ містив інформацію - виключено. У зв`язку із виключенням ОСОБА_1 з військового обліку він набув статусу не військовозобов`язаного, відповідно в нього відсутній обов`язок перебувати на обліку у будь-якому ТЦК та СП.

Рішення про виключення з військового обліку є остаточним, законом не передбачено вимог стати на облік знову/повторно, окрім випадку, якщо особа робить це добровільно за власним бажанням. Такого бажання позивач не виявляв.

Відомостями, які містяться у військовому квитку № НОМЕР_3 від 02.12.1991, підтверджується той факт, що ОСОБА_1 було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Виключення з військового обліку означає, що особа втрачає статус військовозобов`язаного та на неї не поширюються обов`язки з військового обліку.

З огляду на вказані підстави позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач-2 у відзиві, поданому через систему «Електронний суд», позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Посилаючись на висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 14.05.2026 в адміністративній справі №620/183/23, а саме: «при цьому, право на звільнення з військової служби виникає після набуття особою статусу військовослужбовця та регулюється статтею 26 Закону №2232-XII. Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 вказаного Закону»; «оскільки підстави для звільнення з військової служби, передбачені частиною четвертою статті 26 Закону №2232-XII, у позивача відсутні, сама по собі протиправність призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби»; «таким чином, протиправність дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову особи, яка мала право на відстрочку, не змінює встановленого законом порядку та підстав звільнення з військової служби після набуття особою статусу військовослужбовця»; «суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те що, оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак незаконні дії ІНФОРМАЦІЯ_2, встановлені судом під час розгляду даної справи, щодо його призову на військову службу, не є підставою для звільнення з військової служби останнього, відповідно до статті 26 Закону №2232-XII».

Крім цього, вказує, що згідно п. 56 постанови Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 слідує, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Також слід відмітити сталу та послідовну позицію Верховного Суду у питаннях скасування актів індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання. Касаційний суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21).

Тобто, навіть якщо суд визнає протиправність дій та рішень Відповідача-1 щодо призову позивача на військову службу по мобілізації у спірній ситуації, то це не є підставою для визнання протиправними наказів в/ч НОМЕР_1 про зарахування позивача до списків особового складу, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо зобов`язання виключити зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та звільнити позивача з військової служби зазначає, що підпунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон 2232-ХІІ) визначено вичерпний перелік обставин, які надають підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби. У матеріалах позову відсутні будь-які обставини, передбачені зазначеними правовими нормами. У зв`язку із зазначеним, підстав для звільнення позивача з військової служби немає, а позовна вимога позову в цій частині також не підлягає до задоволення.

У відповіді на відзиві представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач-1 правом подати відзив на позов не скористався.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_4 (а. с. 10).

Відповідно до записів військового квитка позивача № НОМЕР_5 , виданого 02.12.1991 ІНФОРМАЦІЯ_9 , рішенням військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18.08.2022 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за ІІ гр. ст. 52а, 39в, 30г наказу МОУ №402 від 2008 року, що також підтверджується довідкою ВЛК від 18.08.2022 №125/2151 (а. с. 17, 18).

10.06.2026 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_10 – мобілізаційний пункт проведено медичний огляд ОСОБА_1 , за результатами якого його було визнано придатним до військової служби, про що свідчить довідка ВЛК №2026-0610-1659-0485-0 від 10.06.2026 (а. с. 25 зворот).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №323 від 10.06.2026 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до в/ч НОМЕР_1 (а. с. 27).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 №3 від 11.06.2026 солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та на всі види забезпечення з 11.06.2026 (а. с. 53).

Не погоджуючись з діями ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина друга статті 1 Закону №2232-XII передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього Закону військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

У зв`язку з введенням Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадженням та виконанням заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).

У статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Абзацом другим частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (частина третя статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (частина 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402).

Пунктом 1.2 розділу І Положення №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання (пункт 2.1 розділу І Положення №402).

Пункт 1.1 розділу ІІ Положення №402 визначає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців, призовників, військовозобов`язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення; кандидатів на навчання у ВВНЗ, ліцеїстів; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - МО) та у складі національного персоналу; військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ) та мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців до служби у спеціальних спорудах; а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров`я; потреби у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.

Згідно абзацу 1 пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення №402 постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Так, абзацом 2 підпункту «б» пункту 20.3 глави 20 розділу II Положення №402 передбачено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймається постанова, в тому числі, такого змісту: «Непридатний до військової служби».

Як вбачається з військово-облікового документа позивача, а саме військового квитка № НОМЕР_5 , виданого 02.12.1991 ІНФОРМАЦІЯ_9 , рішенням військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18.08.2022 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за ІІ гр. ст. 52а, 39в, 30г наказу МОУ №402 від 2008 року, що також підтверджується довідкою ВЛК від 18.08.2022 №125/2151 (а. с. 17, 18)

Питання виключення осіб з військового обліку врегульовано положеннями статті 37 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до пункту 3 частини шостої статі 37 Закону №2232-XII (в редакції на час проходження позивачем ВЛК 18.08.2022), виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до чинної на сьогодні редакції частини шостої статті 37 Закону №2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають, зокрема, громадяни України, які визнані непридатними до військової служби

Отже, підстава «визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку» є підставою для виключення з військового обліку як «визнані непридатними до військової служби».

Аналіз наведених вище норм Закону №2233-XII в контексті спірних правовідносин дозволяє зробити висновок про те, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що визнаний непридатним до військової служби, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-XII звільнила цю особу від виконання військового обов`язку.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Суд враховує правову позицію, викладену у пунктах 37-39 постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку». При цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військово-зобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону №2232-XII слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Водночас, як встановлено судом вище, відповідач-1 проігнорував ту обставину, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не має обов`язку проходити військово-лікарську комісію та не може бути призваний на військову службу під час мобілізації внаслідок того, що він виключений з військового обліку.

На переконання суду, після отримання повідомлення від позивача про його виключення з військового з обліку за станом здоров`я, відповідач-1 був зобов`язаний вжити належних заходів для перевірки цієї інформації та врахування її при проведенні подальших мобілізаційних заходів позивача.

Також суд звертає увагу, що відповідно до приписів пункту 3.3 розділу II Положення №402, особи, звільнені з військової служби, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу. Лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП формує електронне направлення в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатка 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання,- за графою III додатка 1 до цього Положення.

Доказів обстеження позивача у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу, наявності електронних направлень в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень позивача (як того вимагає пункту 3.3 розділу II Положення №402) ІНФОРМАЦІЯ_3 до суду не надано, судом під час розгляду даної справи не отримано.

Також матеріали справи не містять доказів того, що рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18.08.2022, відповідного до якого позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, згідно з встановленим Положенням №402 порядком переглянуто, скасовано чи змінено.

При вирішенні спору суд також зауважує, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 №3621-IX (з наступними змінами) установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, законодавець передбачив обов`язок громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

При цьому обов`язок проходити повторний медичний огляд щодо громадян, визнаних непридатними до військової служби, законодавець не встановив.

За таких обставин суд виснуває, що медичний огляд позивача ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_10 – мобілізаційний пункт проведений за відсутності на те правових підстав.

Суд вважає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов`язків не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов`язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов`язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров`я.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що складовою принципу законності та принципу верховенства права є «правова процедура» («fair procedure» - справедлива процедура), яка передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Натомість, на переконання суду, як повторний медичний огляд, так і призов на військову службу під час мобілізації позивача, визнаного непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку, не пов`язане з жодною передбаченою Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставою.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

На думку суду, питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів, проте зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Таке зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби – на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжують необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

В контексті наведеного слід звернути увагу і на доктрину «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree), яка була сформована у судовій практиці США та у подальшому знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gаfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Суть доктрини «плодів отруйного дерева» полягає у тому, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.

Іншими словами, неправомірні діяння, не можуть породжувати правомірний результат.

Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_6 стали наслідком взяття позивача на військовий облік, мобілізації позивача, винесення наказу щодо призову позивача на військову службу та включення його до наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .

Відтак, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.06.2026 №323 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову солдата ОСОБА_1 на військову службу та відправлення до в/ч НОМЕР_1 підлягає скасуванню.

В той же час, оскільки судом встановлено, що позивача незаконно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини та виключення такої особи зі складу військової частини, куди її направлено відповідним районним ТЦК та СП, то наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2026 №3 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу даної військової частини також є протиправним та підлягає скасуванню, незважаючи на те, що командир військової частини безпосередньо і фактично не вчиняв протиправної поведінки при прийнятті такого наказу.

Варто вказати, що після видання ІНФОРМАЦІЯ_3 наказу від 11.06.2026 №323 про призов та направлення позивача для проходження військової служби в/ч НОМЕР_1 , стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Вказаним законом не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про зарахування особи в списки особового складу військової частини. Наказ в/ч НОМЕР_1 від 11.06.2026 №3 вже реалізовано, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону №2232-XII такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказів на призов особи на військову службу та зарахування до складу військової частини є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.

Вказана стаття встановлює ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено у відповідності до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).

У даному ж випадку, звернувшись до суду, ОСОБА_1 оскаржував правомірність його призову на військову службу під час мобілізації.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача-1 щодо призову позивача на військову службу та, як наслідок, протиправність наказу командира в/ч НОМЕР_1 про зарахування останнього до особового складу даної військової частини.

В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Відтак, правовим наслідком скасування оскаржуваних наказів є те, що вказані накази не породжують правових наслідків від моменту їх прийняття, а правовідносини сторін повинні бути приведені до попереднього стану.

При цьому суд враховує, що Верховним Судом в постанові 11.04.2024 у справі №520/7954/22 підтверджено можливість звільнення особи з військової служби, у зв`язку із визнанням протиправним та скасуванням наказів про мобілізацію і зарахування до списків особового складу військової частини.

Наведеним спростовуються доводи представника відповідача-2 про безповоротну дію мобілізації. Протилежні ж висновки призвели б до неможливості відновлення порушеного права незаконно мобілізованих осіб.

Разом із тим, суд не позбавлений можливості відновити порушені права та захистити інтереси особи, керуючись принципом верховенства права та спираючись на статтю 129 Конституції України, яка визначає, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суду враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача-2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .

Вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Разом з тим, вирішуючи спір в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як про особу, яка перебуває у статусі військовозобов`язаного; та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно паперового військово-облікового документа, а саме: військового квитка серії НОМЕР_2 від 02.12.1991, а також довідки ВЛК №125/2151 від 18.08.2022, суд враховує наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів (п.16 Порядку №1487).

За приписами пункту 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Абзацом 3 пункту 79 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відтак до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття та виключення військовозобов`язаних з військового обліку, внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальної інформації.

Пунктом 81 Порядку №1487 визначено, що взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.

Особиста присутність призовників, військовозобов`язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов`язкова.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VІІІ та Реєстр) реєстр - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) ТЦК та СП, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України (частина восьма статті 5 Закону №1951-VIII). Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина дев`ята статті 5 Закону №1951-VIII).

ТЦК та СП АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя є органами адміністрування Реєстру, але не наділені повноваженнями органів ведення Реєстру (частини 5, 6, 8, 9 статті 5 Закону №1951-VIII).

В пункті 2 частини першої статті 9 Закону №1951-VIII визначено право звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

З аналізу коментованих вище положень чинного законодавства України випливає, що внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів/ виправлення недостовірних даних у даному реєстрі здійснюється адміністратором такого реєстру за зверненням особи.

Відповідно до статті 55 Конституції України, право на захист це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.

Позивачем не надано до суду доказів звернення до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою щодо внесення відомостей про виключення його з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Таким чином спір з цього приводу між сторонами ще не виник.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи пред`явлено позов.

Доцільно зауважити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень рішення, вчиненню ним дій чи допущенням бездіяльності порушуються права позивача. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії чи утриматись від вчинення певних дій, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому».

За відсутності ж спору відсутні й підстави для судового реагування, оскільки відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 по справі №580/1285/20.

Суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи відповідача-2 про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом:

визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.06.2026 №323 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу та направлення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ;

визнання протиправним та скасування пункту 1.11 наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2026 №3 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 ;

зобов`язання відповідача-2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та звільнити з військової служби.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 02.07.2026 (а. с. 13).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VI) при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки задоволено позов, який було подано до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», що передбачає застосування коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки судового збору (3328,00 грн х 0,4% х 0,8), тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1064,96 грн. Надміру сплачений судовий збір може бути повернуто позивачу за окремо поданим клопотанням на підставі статті 7 Закону №3674-VI.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 судовий збір в розмірі 1064,96 грн, оскільки саме внаслідок протиправних дій ІНФОРМАЦІЯ_6 позивача було призвано на військову службу по мобілізації.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.06.2026 №323 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу та направлення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати пункт 1.11 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2026 №3 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити з військової служби.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський