Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №727/2492/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м. Чернівці

Справа № 727/2492/24

Провадження №22-ц/822/1332/26

Провадження №22-ц/822/1336/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.

суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н.,

за участю секретаря судового засідання: Яреми А. С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради Чернівецької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року, та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_3 , та на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Калмикова Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у березні 2024 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради Чернівецької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 лютого 2022 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований 14 лютого 2014 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис №142.

Вказував на те, що рішенням суду про розірвання шлюбу не визначено місце проживання дитини; син зареєстрований разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що ОСОБА_2 без відома та згоди батька утримує малолітнього ОСОБА_4 у будинку своїх батьків у АДРЕСА_2 , постійно його залякуючи та забороняючи будь-які контакти з батьком, бабусею, дідусем та прабабусею.

Він завжди забезпечував усі потреби єдиного сина як у батьківському плані, так і з фінансової сторони, регулярно дає кошти відповідачу на утримання дитини. Між ним та сином завжди існував тісний взаємозв?язок, застосований на взаємній любові.

З моменту розірвання шлюбу зі сторони відповідачки та її батьків постійно створюються штучні перешкоди, що унеможливлюють спілкування з сином. Відповідачка систематично не допускає жодних контактів між батьком та сином. При намаганні поспілкуватися з дитиною на позивача та його близьких родичів, зокрема ОСОБА_6 (бабусі малолітнього ОСОБА_7 ), ОСОБА_8 (прабабусі), ОСОБА_9 (дідуся) постійно вчиняється тиск зі сторони відповідачки та її батьків, що полягає у недопущенні їх до дитини за місцем її фактичного проживання, цькуванні, приниженні честі і гідності, погроз, у тому числі із застосуванням зброї.

Посилався на те, що він неодноразово звертався з повідомленнями до відділення поліції №1 Яворівського районного відділу поліції ГУНП Львівської області про неприйнятну та неправомірну поведінку ОСОБА_2 та її батьків щодо обмеження його прав.

Також він неодноразово звертався до Служби у справах дітей Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області з метою захисту інтересів та психологічного стану сина.

У відповідь йому рекомендовано вирішити питання в судовому порядку у відповідності до статті 157 СК України.

Просив зобов?язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своїм сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі способи участі, а саме:

встановити можливість систематичних побачень ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 з можливим відвідуванням дитиною місця проживання батька; надати можливість спільного відпочинку ОСОБА_1 з сином, а саме: надати можливість на спільне дозвілля батька з дитиною на всі державні свята на території України, а також на день народження самої дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 та на день народження батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 та під час канікул дитини у школі та відпустки батька; надати можливість ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідувати місце проживання батька ОСОБА_1 та залишатися із ночівлею без супроводу матері; надати можливість ОСОБА_1 забирати дитину з дому або школи в дні побачень особисто; необмежене спілкування з сином ОСОБА_4 особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв?язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та сином.

Зобов?язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про факти захворювання та лікування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов?язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про факти пропуску шкільних занять ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов?язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про від`їзд (обставини та напрям) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі міста Судова Вишня більше ніж на два дні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначено спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши наступний порядок спілкування:

- кожної середи кожного тижня кожного місяця з 14:00 год. до 20:00 год. без присутності матері за місцем проживання батька ОСОБА_1 або в іншому громадському місці, надавши можливість ОСОБА_1 забирати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з місця проживання або школи в дні побачень особисто;

- кожної п?ятниці кожного другої та четвертої неділі кожного місяця з 13:00 год. до 20:00 год. суботи без присутності матері за місцем проживання батька ОСОБА_1 або в іншому громадському місці, надавши можливість ОСОБА_1 забирати дитину з місця проживання або школи в дні побачень особисто;

- спільний відпочинок ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: спільне дозвілля батька з дитиною на державні свята на території України - почергово, а також на день народження самої дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 – в порядку чергування рік через рік та на день народження батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 з 13:00 год. до 20:00 год., під час літніх канікул 30 днів, зимових канікул 10 днів за домовленістю з матір?ю дитини ОСОБА_2 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що через конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у ОСОБА_1 дійсно існують перешкоди у спілкуванні з дитиною, як у вигляді неможливості систематичних побачень із нею, так і безпосереднього спілкування. Тому наявні підстави для захисту права ОСОБА_1 у спосіб зобов?язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своїм сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначаючи способи участі у вихованні дитини, суд першої інстанції виходив з характеру відносин, які склались між батьками дитини, віку дитини, а також принципу рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, бажання батька брати участь у вихованні сина та часткову згоду матері на їх спілкування та проведення зустрічей.

Запропонований ОСОБА_2 спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_4 у виді побачення кожної третьої неділі місця з 12:00 години до 14:00 години у присутності педагога та психолога у приміщенні Народний дім м. Судова Вишня за бажанням дитини та без присутності відповідачки, проте за участі представника відповідачки, який буде супроводжувати дитину для зустрічі із позивачем, є обмеженням, а спілкування недостатнім щоб налагодити контакт батька з сином, порушує рівність прав батьків стосовно дитини, розумний баланс на участь обох батьків у вихованні дитини.

Обов?язок матері повідомляти батька дитини про поїздки обмежує право вільного перебування та приватності особистого життя.

Обов?язок щодо повідомлення про факти пропуску дитиною шкільних занять та захворювання і лікування дитини є неправомірним, оскільки ОСОБА_1 може самостійно реалізовувати свої права в цій сфері, спілкується з класним керівником дитини та сімейним лікарем.

Відповідачка не надала, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спілкування батька з дитиною, що є предметом спору у цій справі, порушує інтереси дитини та дії позивача негативно впливають на психологічне здоров`я сина.

Крім цього, ОСОБА_2 не позбавлена можливості у разі зміни обставин, які б підтверджували наявність негативного впливу контакту батька і дитини на нормальний розвиток дитини, порушення інтересів дитини, у визначеному судом порядку, на звернення до суду з відповідним позовом про зміну встановленого способу участі батька у вихованні сина.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що 27 квітня 2026 року у цій справі ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином задоволено частково.

Втім, представник позивача ОСОБА_3 докази на підтвердження сплати витрат на правничу допомогу подав через електронний суд 11 травня 2026 року, тобто з порушенням строків надання таких доказів, передбачених ч. 8 ст. 142 ЦПК України.

Не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 червня 2026 року, представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначає, що заявник підтвердив належними доказами понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, що стверджується договором про надання правничої допомоги від 02.02.2024, укладеним між АО «АК «Фавор» та ОСОБА_1 , узгодженням оплати правової допомоги, копією акту приймання виконаних робіт із розрахунком робіт (наданих послуг), виконаних для надання правничої (правової) допомоги.

Зі сторони позивача заява про відшкодування судових витрат з відповідними доказами подавалась у строки, визначені ЦПК України, а саме 01.05.2026, з подальшими відповідними клопотаннями від 04.05.2026 та від 08.05.2026. Проте через тривалі технічні затримки у шлюзі обміну даними між Електронним кабінетом та КП "Д-3" суду (реєстраційні затримки центральних серверів, неправильною роботою підсистеми “Електронний суд” тощо) докази фактичних витрат доставлені до бази даних суду та зареєстровані лише 11.05.2026, незважаючи на те, що такі подавалися із заявою від 01.05.2026 та клопотанням від 04.05.2026.

Суд першої інстанції, залишивши заяву адвоката Луки Т.М. без розгляду виключно з формальних мотивів, пов`язаних із часом технічного проходження документа всередині судової системи та несправностями такої, без фактичного проведення судового засідання 11.05.2026 та заслуховування учасників справи, їхніх думок та клопотань тощо, проявив надмірний формалізм (надмірне чіпляння за форму на шкоду змісту права), порушивши у свою чергу право позивача на справедливий суд за ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Також представник позивача Лука Т. М. подав апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 квітня 2026 року, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з грубим порушенням норм чинного законодавства.

Вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у встановленні обов`язку матері повідомляти про стан здоров`я, навчання та поїздки дитини. Суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог щодо зобов`язання ОСОБА_2 повідомляти батька про факти захворювання, лікування, пропуску шкільних занять та від`їзди сина за межі м. Судова Вишня більше ніж на два дні, мотивуючи це тим, що ці вимоги нібито стосуються відносин, які "мають виникнути у майбутньому", а обов`язок повідомляти про поїздки обмежує право матері на вільне пересування. Однак суд повністю проігнорував той факт, що Орган опіки та піклування Судововишнянської міської ради у своєму висновку від 16.05.2024 прямо рекомендував суду встановити саме такі способи участі та зобов`язати матір надавати цю інформацію батькові. Крім того, висновок суду про те, що позивач може самостійно реалізовувати своє право, спілкуючись із вчителями та лікарями, є неправомірним перекладанням тягаря на батька, який проживає окремо. Також суд ігнорує встановлений самим же судом факт, що між позивачем та відповідачкою існує конфлікт і остання чинить саме батькові перешкоди. Ненадання інформації про дитину є формою перешкоджання батькові у вихованні такої. Суд також безпідставно відмовив у задоволенні вимоги батька щодо необмеженого спілкування з сином засобами телефонного, поштового та електронного зв`язку, знову пославшись на те, що це стосується "майбутнього".

Незважаючи на це, суд першої інстанції визначив графік побачень виключно в межах годин (наприклад, по середах з 14:00 до 20:00 та у вихідні з 13:00 до 20:00), фактично проігнорувавши та не задовольнивши вимогу щодо ночівлі дитини, без наведення жодних обґрунтувань щодо того, чому ночівля суперечить інтересам дитини та чому є неможливою за таких обставин. Окрім того, поза увагою суду залишилась фізична можливість виконання даного рішення суду в цій частині, оскільки суд дозволив батькові забирати дитину за місцем проживання (м. Чернівці), обмеживши таке право побачень до 20:00 год. без права ночівлі, не врахувавши, що таке виконання є фізично неможливим та суперечить найкращим інтересам дитини, оскільки дитина фактично проживає з матір`ю у м. Судова Вишня (Львівська область), а відстань між населеними пунктами становить понад 300 км, що займає 4,5-5 год. дороги в один бік. Наголошує, що задоволення вимоги щодо ночівлі є єдиним логічним та безпечним для дитини способом реалізації права батька на побачення за своїм місцем проживання.

У відзиві представник відповідача ОСОБА_10 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, оскільки твердження апелянта є безпідставними та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.

Вказує на те, що відповідачка не чинить позивачу перешкод у спілкуванні з дитиною та, навпаки, надала йому номер телефону сина для підтримання зв`язку та спілкування.

Водночас саме позивач не виявляє належної ініціативи щодо спілкування з дитиною та підтримання відносин з сином. Крім того, син самостійно заблокував номер телефону батька, оскільки не бажає підтримувати з ним спілкування, що є наслідком особистого ставлення дитини та не пов`язане з будь-якими діями чи впливом відповідачки.

Звертає увагу на те, що інтерес позивача до дитини є лише маніпулювання дитиною та використання дитини як інструменту впливу на відповідачку з метою вимагання вчинення майнових дій на його користь. Про це зокрема вказує поведінка позивача - численні виклики працівників поліції до місця проживання дитини, відсутність наміру узгодити графік побачень з дитиною шляхом переговорів з відповідачкою чи звернення до органу опіки та піклування. Внаслідок тривалих конфліктів в присутності дитини, вчинення психологічного насильства відносно дитини та його матері, малолітній ОСОБА_1 не хоче спілкуватись із власної волі з батьком і відповідачка не вчиняє будь-яких перешкод у спілкуванні.

Постійні виклики позивачем працівників поліції до місця проживання малолітньої дитини спричинило гостре небажання дитини спілкуватись з ним, оскільки постійні конфліктні ситуації, які він створює, негативно впливають на дитину та остання вбачає в ньому агресора. Це спричинено не намовлянням відповідачки дитини, а агресивною поведінкою з боку позивача, застосування психологічного тиску на дитину в призмі постійного зображення відповідачки як поганої матері та вчинення дій з метою раптового відібрання дитини від матері.

На рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, встановивши позивачу наступний графік побачень із дитиною:

– спілкуватися з дитиною за допомогою технічних засобів телекомунікаційного зв`язку (телефонного, поштового, інтернет-програмного, електронного та іншого зв`язку) за бажанням дитини, за виключенням часу зайнятості дитини у навчальному процесі, часу відвідування гуртків, секцій тощо;

- побачення кожної третьої неділі місяця з 11:00 год. до 14:00 год. у присутності педагога та психолога, у приміщенні Народний дім м. Судова Вишня за адресою: м. Судова Вишня, вул. Івана Франка, 4, за бажанням дитини та без присутності відповідачки, проте за участі представника відповідачки, який буде супроводжувати дитину для зустрічі з позивачем, з можливістю зміни графіка зустрічей за домовленістю сторін та з урахуванням стану здоров`я дитини.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вказане рішення ухвалене за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Дане рішення суду грубо порушує права малолітньої дитини, яка судом не була залучена до прийняття вказаного рішення, незважаючи на досягнення ОСОБА_11 десятирічного віку і наявністю власної негативної думки щодо спілкування з батьком. У вказаному рішенні судом надано перевагу інтересам батька, а не інтересам малолітньої дитини, що є першочерговим при вирішенні справ цієї категорії.

Відсутнє рішення органу опіки та піклування, яким би було визначено місце та час побачень ОСОБА_1 із сином за місцем проживання колишньої дружини із сином у приватному будинку її батьків, який знаходиться по АДРЕСА_2 .

Наслідком тривалих конфліктів в присутності дитини, вчинення психологічного насильства відносно дитини та його матері, у малолітнього ОСОБА_1 відсутнє бажання у спілкуванні з власної волі з батьком і відповідачка не вчиняє будь-яких перешкод у їх спілкуванні.

Сам по собі факт звернення позивача до правоохоронних органів та фіксація виїзду поліції не підтверджує наявності реальних перешкод у спілкуванні з дитиною. Працівники поліції фактично не здійснювали перевірку обставин за місцем проживання, зокрема не встановлювали, чи перебуває дитина вдома, та не фіксували фактів відмови у дозволі на спілкування з нею.

Під час дослідження висновку щодо розв`язання спору, який затверджений рішенням виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Львівської області №165 від 04 червня 2024 року, судом допущено істотні процесуальні порушення, які вплинули на повноту та об`єктивність встановлення обставин справи. По-перше, судом не забезпечено явку та участь представника органу опіки та піклування у судовому засіданні, хоча висновок цього органу був покладений в основу розгляду справи. З огляду на характер спору, що стосується прав та інтересів малолітньої дитини, участь органу опіки та піклування є обов`язковою та необхідною для надання суду повної та об`єктивної позиції щодо найкращих інтересів дитини. Отже, суд грубо порушив норми законодавства, розглянувши дану категорію справи взагалі без участі органу опіки та піклування та без належного їх висновку. По-друге, незважаючи на те, що суд у рішенні визнав поданий висновок органу опіки та піклування таким, що не відповідає вимогам законодавства та неналежним доказом, він не вжив заходів для отримання повторного висновку.

Суд фактично визначив спосіб реалізації батьківських прав позивача на власний розсуд, що виходить за межі заявленого предмета спору та змінює його зміст. Запропонований судом порядок спілкування не враховує фактичні обставини справи та інтереси дитини, зокрема її емоційний стан і ставлення до позивача, що суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, який має бути визначальним при вирішенні таких спорів.

У відзиві представник позивача Лука Т. М. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Вказує на те, що ОСОБА_1 жодного разу не було притягнуто до будь-якого виду відповідальності за результатами розгляду зазначених скарг ОСОБА_2 та її батьків, компетентними органами навіть не ініціювалося таке притягнення, що очевидно вказує на їх безпідставність та надуманість.

Не відповідає дійсності твердження ОСОБА_2 про те, що сторони справи після фактичного припинення шлюбних відносин за їх взаємною згодою визначили місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю.

ОСОБА_2 системно створюються усі можливі перешкоди з метою не допустити жодного спілкування малолітнього сина з батьком. При цьому, ОСОБА_2 під загрозою фізичного покарання забороняє дитині будь-яким чином контактувати з ним.

Звертає увагу на те, що запропонований відповідачкою графік спілкування батька з дитиною – за допомогою технічних засобів телекомунікаційного зв`язку за бажанням дитини, а також побачення 1 раз на місяць на 3 години у присутності педагога та психолога у приміщенні Народний дім у м. Судова Вишня за бажанням дитини за участі представника відповідачки – свідчить лише про те, що ОСОБА_2 й надалі усілякими можливими способами, у тому числі залякуванням дитини, перешкоджатиме відновленню стосунків ОСОБА_1 з малолітнім сином і, відповідно, перешкоджатиме їхньому спілкуванню та контролюватиме його за допомогою сторонніх осіб.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року лід задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2026 року слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 лютого 2022 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований 14 лютого 2014 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис №142, розірвано. Після розірвання шлюбу позивачу змінено прізвище на дошлюбне « ОСОБА_12 ».

Судовим наказом Галицького районного суду м. Львова від 18 березня 2022 року у справі №461/1248/22 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 23 лютого 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області від 04 червня 2024 року №165 затверджено висновок щодо розв?язання спору, а саме, усунення перешкод батькові ОСОБА_1 у вихованні, спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення способів участі батька ОСОБА_1 у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з висновком Органу опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області (комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Судововишнянської міської ради) від 16 травня 2024 року, виходячи з інтересів дитини, враховуючи пропозиції батьків дитини, за доцільне рекомендувати визначити способи участі у вихованні та спілкування батька з малолітнім сином:

1) зобов?язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своїм сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2) встановити ОСОБА_1 для участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі способи участі, а саме:

- встановити можливість систематичних побачень ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з можливим відвідуванням дитиною місця проживання батька;

- надати можливість спільного відпочинку ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

- надати можливість на спільне дозвілля батька з дитиною на державні свята на території України - почергово, а також на день народження самої дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 – в порядку чергування рік через рік, та на день народження батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 та під час канікул дитини у школі та відпустки батька;

- надати можливість ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідувати місце проживання батька ОСОБА_1 та залишатися із ночівлею без супроводу матері;

- надати можливість ОСОБА_1 забирати дитину з дому або школи в дні побачень особисто;

- необмежене спілкування з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та сином;

3) зобов?язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про факти захворювання та лікування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4) зобов?язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про факти пропуску шкільних занять ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

5) зобов?язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про від`їзд (обставини та напрям) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі міста Судова Вишня більше ніж на два дні.

За повідомленням Служби у справах дітей Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області від 29 грудня 2023 року №400/01-24 на заяву від 12 грудня 2023 року ОСОБА_2 надіслано лист від 27 грудня 2023 року №398/-1-24, в якому проінформовано про звернення, а також вкотре рекомендовано задля найкращих інтересів дитини (малолітнього ОСОБА_7 ) вирішити питання щодо виховання дитини з врахуванням ст. 157 СК України.

З метою уникнення конфліктних ситуацій та безперешкодного спілкування і відвідування сина ОСОБА_4 вкотре рекомендовано звернутися до органу опіки та піклування або до суду про вирішення спору щодо способів участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від дитини.

До матеріалів справи долучено повідомлення відділення поліції №1 Яворівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 07 листопада 2021 року №5466/65/05-21 про розгляд звернення ОСОБА_1 щодо перешкоджання бачитись із малолітнім сином. Рекомендовано звернутися в службу в справах дітей Судововишнянської міської ради для розгляду питання на засіданні комісії з питань захисту прав та інтересів дитини для визначення періодичних побачень із сином.

За повідомленням відділення поліції №1 Яворівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 09 січня 2023 року №7262/63/05-23 розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо неправомірних дій зі сторони колишньої дружини ОСОБА_5 та її батьків. По даному факту відносно ОСОБА_13 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 ч.1 КУпАП (вчинення домашнього насильства).

Рекомендовано звернутися в службу в справах дітей Судововишнянської міської ради для розгляду питання на засіданні комісії з питань захисту прав та інтересів дитини для визначення періодичних побачень із сином.

Відповідно до повідомлення відділення поліції №1 Яворівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 09 лютого 2023 року №452/65/05-23 розглянуто звернення ОСОБА_1 про перешкоди у побаченні з малолітнім сином ОСОБА_4 . Розгляд за зверненням припинено, оскільки в діях ОСОБА_14 відсутні ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення. Рекомендовано звернутися у Службу в справах дітей Судововишнянської міської ради для розгляду питання на засіданні комісії з питань захисту прав та інтересів дитини для визначення періодичних побачень із сином.

Розгляд аналогічного звернення ОСОБА_1 про перешкоди в побаченні з малолітнім сином ОСОБА_4 також мало місце згідно з повідомленням відділення поліції №1 Яворівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 24 лютого 2023 року №622/65/06; 23 березня 2023 року №885/65/66; 01 квітня 2023 року №1234/65/06; 28 травня 2023 року №2142/65/06; 08 червня 2023 року №2351/65/06; 13 червня 2023 року №2532/65/06; 21 липня 2023 року №3168/65/06; 14 серпня 2023 року №3527/65/06; 04 жовтня 2023 року №4237/65/06; 02 жовтня 2023 року №4457/65/06; 27 жовтня 2023 року №4890/65/06.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У § 54 рішення від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. також рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway», § 78)

Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі – Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).

У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Тобто у дитини є право, а не обов`язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим із батьків, який проживає окремо.

У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий статті 15 Закону № 2402-III).

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Приймаючи рішення в інтересах дитини, суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних й світових історичних і культурних цінностей, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі, її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди (див. постанови Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19, від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22).

Колегія суддів зауважує, що право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам. Батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. Водночас, відновлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком перебуває у площині належного виконання обома батьками своїх обов`язків з виховання дитини і повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, між батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , склалися неприязні відносини і досягти згоди щодо способу участі батька, який проживає окремо від дитини, у її вихованні і спілкуванні вони не можуть.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив встановити для участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином такі способи участі:

- встановити можливість систематичних побачень з сином ОСОБА_4 з можливим відвідуванням дитиною місця проживання батька; надати можливість спільного відпочинку з сином, а саме: надати можливість на спільне дозвілля батька з дитиною на всі державні свята на території України, а також на день народження самої дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 та на день народження батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 та під час канікул дитини у школі та відпустки батька; надати можливість сину відвідувати місце проживання батька та залишатися із ночівлею без супроводу матері; надати можливість ОСОБА_1 забирати дитину з дому або школи в дні побачень особисто; необмежене спілкування з сином особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв?язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та сином.

Також просив зобов?язати ОСОБА_2 повідомляти його про факти захворювання та лікування сина, повідомляти про факти пропуску шкільних занять сином, про від`їзд (обставини та напрям) сина за межі міста Судова Вишня більше ніж на два дні.

Суд першої інстанції, встановивши наявність у позивача перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оцінивши фактичні обставини справи на момент її розгляду в суді першої інстанції, дійшов правильного висновку про необхідність та можливість забезпечення участі батька у вихованні дитини шляхом установлення певного режиму спілкування дитини з батьком.

У межах заявлених позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, а також про визначення порядку участі батька у вихованні дитини, з урахуванням як положень статті 159 СК України, так і фактичних обставин справи на час її розгляду, суд застосовує той спосіб захисту прав позивача, який відповідає сучасним реаліям, є ефективним та спрямований на забезпечення найкращих інтересів дитини.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення у справах «Странд Лоббен та інші проти Норвегії», заява № 37283/13, від 30 листопада 2017 року; «Хаддад проти Іспанії», заява № 16572/17, від 18 червня 2019 року).

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дитини обумовлена поведінкою самих батьків або одного з них та їх небажанням чи неможливістю винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку у найкращих інтересах своєї дитини. Батьки не змогли погодити між собою порядок участі батька у вихованні дитини, отже цей порядок визначив суд у межах своїх повноважень, врахувавши всі обставини справи у сукупності.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що батько, який проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за обставин справи, яка переглядається в апеляційному порядку, забезпечення стабільного періодичного контакту батька і дитини шляхом встановленого графіка побачень спрямоване на забезпечення інтересів та прав дитини на спілкування з обома батьками.

Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне змінити визначений судом першої інстанції спосіб участі батька ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітньою дитиною, оскільки з огляду на вік дитини, сформований розпорядок дня, усталений спосіб життя, враховуючи інші встановлені у справі обставини, встановлений судом першої інстанції графік побачень та спілкування батька з дитиною, зокрема, побачення в будні дні кожної середи кожного тижня місяця з 14:00 год. до 20:00 год. за місцем проживання батька ОСОБА_1 або в іншому громадському місці, кожної п?ятниці другої та четвертої неділі кожного місяця з 13:00 год. до 20:00 год. суботи за місцем проживання батька ОСОБА_1 або в іншому громадському місці, спричинить зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, зміну звичного побутового, соціального середовища, що вплине на її подальше життя, розвиток і виховання.

Слід зазначити, що позовна заява ОСОБА_1 про визначення способу участі батька у вихованні дитини, а також висновок органу опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області від 16 травня 2024 року, не містять чіткого і детального графіку (дні тижня, години, місце зустрічей) побачень батька із сином. Формулювання на кшталт «надання можливості систематичних побачень» є неконкретним, однак суд першої інстанції не уточнив заявлені вимоги і встановив порядок спілкування батька із сином, зокрема у будні дні за місцем проживання батька ОСОБА_1 , не врахувавши, що дитина ОСОБА_4 проживає з матір`ю у Львівській області, а батько ОСОБА_1 працює і проживає в м. Чернівці, і відстань між зазначеними населеними пунктами становить понад 300 км.

При цьому безпідставними є посилання апелянта ОСОБА_1 на те, шо суд обмежив його право побачень з дитиною до 20:00 год., не задовольнивши вимогу щодо ночівлі дитини у батька, оскільки, як вбачається з резолютивної частини рішення суду першої інстанції, суд встановив побачення батька з дитиною кожної п?ятниці кожного другого та четвертого тижня кожного місяця з 13:00 год. до 20:00 год. суботи, тобто з ночівлею, за місцем проживання батька ОСОБА_1 .

Отже, вирішуючи питання встановлення ОСОБА_1 конкретного способу участі у вихованні та спілкуванні з сином, виходячи з принципу рівності батьків у реалізації їх права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, бажання батька проводити більше часу разом із сином ОСОБА_4 , колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про зміну рішення суду першої інстанції в цій частині та встановлення ОСОБА_1 способу його участі у вихованні та спілкуванні із сином, а саме:

- у другу суботу і неділю, четверту суботу і неділю кожного місяця з 15:00 год. суботи до 16:00 год. неділі, за місцем проживання батька, без присутності матері, з урахуванням стану здоров`я, бажання та розкладу дня дитини, надавши можливість ОСОБА_1 забирати дитину в дні побачень особисто з місця проживання чи перебування дитини, з обов`язковим поверненням дитини батьком до місця її проживання;

- спільний відпочинок ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 на день народження батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 з 13:00 год. до 20:00 год., та кожного парного року на день народження дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у святкові дні, як: Новий Рік - з 15:00 год. 31 грудня по 15:00 год. 01 січня; Різдво, Великдень, День незалежності України - з 12:00 год. до 19:00 год., з урахуванням стану здоров`я дитини та його бажання, без присутності матері;

- щорічно під час літніх канікул, з метою оздоровлення та відпочинку дитини, протягом чотирнадцяти днів, та зимових канікул – протягом п`яти днів, без присутності матері, з урахуванням стану здоров`я, бажання та розпорядку дня дитини;

- безперешкодне вільне щоденне спілкування з сином ОСОБА_4 в телефонному режимі, в тому числі засобами відеозв`язку, які доступні для користування дитині та/або його батькові ОСОБА_1 , з урахуванням розпорядку дня дитини та її зайнятості (навчання в закладах освіти, відвідування гуртків, секцій тощо), стану здоров`я та бажання дитини щодо часу спілкування.

Так, суд апеляційної інстанції, враховуючи важливі (визначальні) описані вище чинники, такі як, насамперед якнайкращі інтереси дитини, її вік, здоров`я та розпорядок дня, на основі встановлених обставин, зважаючи на те, що сторони працюють та проживають у різних містах, між якими відстань більше ніж 300 км, вважає, що побачення батька із сином у вихідні з ночівлею з суботи на неділю через тиждень є компромісним для сторін і оптимальним для дитини.

У зв`язку з наведеним, оскільки за місцем проживання батька створені нормальні побутові умови для проживання дитини, є окреме спальне місце, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неможливості тривалих побачень батька із дитиною.

Колегія суддів вважає, що визначення участі батька у спілкуванні та вихованні сина шляхом проведення щорічного спільного дозвілля під час літніх та зимових канікул, спільний відпочинок у святкові дні забезпечить баланс інтересів обох батьків та їхньої дитини.

Оскільки дні народження є критично важливими датами, де присутність батька є ознакою збереження повноцінного контакту, а батько має законне право та обов`язок брати участь у житті дитини, колегія суддів вважає, що спільний відпочинок ОСОБА_1 із сином ОСОБА_4 на день народження позивача – ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також кожного парного року на день народження дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 , дає право батькові забрати дитину на кілька годин або на цілий день, щоб провести цей час разом та розділити особисте свято, що закладає міцний фундамент теплих дитячих спогадів, які дитина пронесе крізь усе життя.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиті судом формулювання «з урахуванням стану здоров`я, бажання та розпорядку дня дитини» спрямовані на забезпечення якнайкращих інтересів дитини і створення для неї комфортних умов у процесі налагодження стосунків із батьком.

Колегія суддів наголошує на тому, що у статті 18 Конвенції визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

З урахуванням наведеного, встановлення побачень батька з малолітньою дитиною проводиться виключно за бажанням дитини на зустріч, оскільки дитина не може бути примушена до вчинення певних дій поза її волею.

Враховуючи наведене, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю переважають інтереси батьків.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Як встановлено судом, дитина ОСОБА_4 тривалий час проживає з матір`ю та має відповідні соціальні контакти за місцем проживання матері. Однак вочевидь дитина потребує і батьківської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на її розвиток.

Подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дитини, налагодження емоційного контакту дитини з батьком має відбуватися у співпраці матері і батька, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів. Доказів, які б свідчили про неможливість підтримання належного емоційного контакту між батьком та дитиною або шкідливість таких контактів для дитини у цій справі не здобуто.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив визначити спосіб його участі у вихованні дитини шляхом встановлення графіка побачень із сином без присутності матері.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить встановити побачення дитини з батьком у присутності педагога та психолога, за бажанням дитини та без присутності відповідачки, проте за участі представника відповідачки.

За змістом частини другої статті 159 СК України обумовлення побачень з дитиною присутністю іншої особи можливе лише в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, що ОСОБА_1 тривалий час не спілкувався з сином, об`єктивні умови, які впливали на обсяг спілкування батька з сином та з метою мінімізації стресу у дитини, колегія суддів приходить до висновку про доцільність визначення порядку проведення перших зустрічей ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 після набрання рішенням законної сили у неділю з 12:00 год. до 17:00 год., тобто без ночівлі, за участю психолога/педагога.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 , що з метою створення безпечного та комфортного середовища для дитини, на перехідний період такого спілкування, необхідно забезпечити участь під час спілкування батька з дитиною педагога/психолога.

Вибір психолога та педагога має визначити Служба у справах дітей Виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області.

При цьому колегія суддів зауважує, що присутність матері ОСОБА_2 під час зустрічей позивача з дитиною не сприятиме перебуванню дитини у цей час у спокійному та стійкому середовищі, з огляду на неприязні стосунки сторін у справі (постанова Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 466/3563/19).

Крім того, слід встановити, що за бажанням сина та за домовленістю між його батьками може бути погоджено додатковий час та порядок побачень ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Колегія суддів вважає, що такий графік побачень (спілкування) батька ОСОБА_1 з дитиною відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме підтриманню родинних зв`язків, формуванню емоційного зв`язку з батьком та гармонійному розвитку дитини за присутності в її житті обох батьків на такому рівні, який має найбільш позитивний вплив на дитину і найменш обтяжливий для обох батьків з огляду на напруженість в їхніх відносинах один до одного і, як наслідок, враховуватиме рівність прав батьків на виховання дитини.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 у позовній заяві не конкретизував порядок участі батька у вихованні сина і що, на її думку, встановлений судом спосіб участі батька у вихованні дитини свідчить про порушення судом норм процесуального права та вихід за межі позовних вимог, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд розглядає справу у межах заявлених позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, а також про визначення порядку участі батька у вихованні малолітньої дитини, враховуючи при цьому як положення статті 159 СК України, так і фактичні обставини справи на час її розгляду, застосовуючи той спосіб захисту прав позивача, який відповідає сучасним реаліям, є ефективним та спрямований на забезпечення найкращих інтересів дитини. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 березня 2024 року у справі № 755/13068/21.

Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2025 року у справі №753/11897/23 виснував, що під час вирішення спору щодо поділу батьківського часу та способів участі кожного із них у вихованні дитини, суд, виходячи з найвищих інтересів дитини, справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами кожного з батьків та інтересів громадянського суспільства, враховуючи обставини конкретної справи, уповноважений застосувати найкращий для дитини варіант поділу батьківського часу або контакту, а тому застосування судом відповідних способів участі батька у вихованні дітей, зокрема їх корегування, з урахуванням необхідності дотримання балансу інтересів батьків та дітей, врахування громадських інтересів, не є виходом за межі позовних вимог чи вимог апеляційних скарг, а є застосуванням принципу найкращих інтересів дитини.

Крім цього, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині необмеженого спілкування батька із сином засобами телефонного та іншого зв`язку не стосуються порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів позивача, оскільки дистанційний зв`язок є найважливішим інструментом для підтримки цього контакту в умовах роздільного проживання і допомагає батькові компенсувати свою фізичну відсутність і довести дитині, що розрив стосунків із матір`ю не означає відмову від ролі батька.

Отже, за будь-яких обставин, доцільним є встановлення вільного щоденного безперешкодного спілкування ОСОБА_1 із сином засобами телефонного, електронного та інших засобів зв`язку, в тому числі відеозв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та сином.

Обмеження ж такого спілкування певними часовими інтервалами або ж конкретними годинами не відповідає інтересам дитини, оскільки не враховує її графіку та власне бажання дитини щодо цього.

Оскільки згідно із законодавством України матір та батько мають однакові права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи проживають вони разом, і той із батьків, хто проживає окремо, має право брати участь у вихованні та отримувати повну інформацію про життя дитини, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати ОСОБА_2 на вимогу батька надавати інформацію про місцезнаходження дитини, стан здоров`я, умови її життя, навчання та виховання.

При цьому висновок суду першої інстанції на те, що такі вимоги не можуть бути задоволені, оскільки виникнуть тільки у майбутньому, є незаконним, необґрунтованим та таким, що суперечить нормам Сімейного кодексу України.

Також забезпечуючи якнайкращі інтереси дитини, враховуючи неприязні відносини між батьками ОСОБА_4 , слід зобов`язати ОСОБА_1 під час спілкування із сином дотримуватися розпорядку його дня і режиму харчування, не допускати негативних розмов стосовно матері дитини та письмово або в електронній формі повідомляти ОСОБА_2 про намір забрати дитину під час канікул - не пізніше ніж за два тижні до початку спільного відпочинку.

Відповідна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 липня 2026 року у справі № 753/15552/24.

На переконання колегії суддів визначення саме такого способу участі позивача у спілкуванні та вихованні сина є таким, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов`язку буде достатнім для забезпечення його участі у процесі виховання сина.

Апеляційний суд зауважує, що правосуддя у справах про піклування над дитиною завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, особливостей формування соціальних та сімейних зв`язків, батьки не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини, що буде відповідати її інтересам.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття "сімейне життя", і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення у справах "Странд Лоббен та інші проти Норвегії", заява № 37283/13, від 30 листопада 2017 року; "Хаддад проти Іспанії", заява № 16572/17, від 18 червня 2019 року).

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що у більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Водночас будь-які дії, вчинені батьками стосовно дитини, мають бути спрямовані на забезпечення її найкращих інтересів, зокрема, забезпечення її розвитку у безпечному та спокійному середовищі, яке полягає не лише у фізичній безпеці та матеріальному забезпеченні, а й у безпечному та стабільному емоційному стані дитини.

Посилання сторін на наявність між ними стійкого особистісного конфлікту не повинно впливати на участь кожного з батьків у житті сина та не може бути виправданням їх небажанню спільно вирішувати важливі питання стосовно життя їх спільної дитини.

Апеляційний суд зауважує, що наслідки особистого конфлікту між батьками негативно впливають на дитину. Такі непорозуміння між батьками абсолютно не сприяють якнайкращим інтересам дитини. Виключно на батьках лежить обов`язок діяти в інтересах своєї дитини. Крім того, сторони не позбавлені можливості відшукувати та узгоджувати додатковий час та спосіб участі у вихованні дитини, ніж визначений судом.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в оскаржуваній частині знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, оскільки доводи апеляційних скарг в оскаржуваній частині знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції, відповідно до статті 376 ЦПК України, - зміні в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Щодо оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2026 року.

01 травня 2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_3 подав до суду першої інстанцію заяву про стягнення понесених судових витрат.

Вказував на те, що 27 квітня 2026 року у цій справі прийнято рішення. При прийнятті рішення представник позивача був відсутнім, про таке стало відомо шляхом отримання рішення у підсистемі «Електронний суд». Відповідно до вимог ЦПК України зі сторони представника позивача заявлено, що докази понесених судових витрат будуть надані суду протягом 5-ти денного терміну з дати винесення судового рішення у справі. У зв`язку з розглядом зазначеної справи в суді понесені витрати на професійну правничу допомогу становлять 70 000 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що 27 квітня 2026 року у цій справі ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином задоволено частково.

Втім, представником позивача ОСОБА_3 докази на підтвердження сплати витрат на правничу допомогу подано через електронний суд 11 травня 2026 року, тобто з порушенням строків надання таких доказів, передбачених ч. 8 ст. 142 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін, диспозитивність, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (статті 141, 142 ЦПК України).

Наведені етапи відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є загальними, тобто як для розподілу судових втрат згідно зі статтею 141 ЦПК України, так і статтею 142 ЦПК України. Іншого процесуальний закон не передбачає.

Згідно з частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення Європейського суду з прав людини від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, а отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, слід зазначити, що вказівку у частині восьмій статті 141 ЦПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину, а як останній етап перед ухваленням судового рішення за наслідками розгляду справи, коли сторона може заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 947/2075/21.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.

До подібних правових висновків неодноразово доходив Верховний Суд у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22; в ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21; постановах Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 160/16902/20, від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21.

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21, постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 касаційний суд виснував, що:

- у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі;

- у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат.

У постанові Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 757/40871/20 зазначено: «[…] представник позивача при зверненні 27 січня 2025 року із заявою про ухвалення додаткового рішення за результатами повторного апеляційного перегляду справи не зазначив про існування поважних причин, які перешкоджали поданню доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі, не посилався на них до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції. Не наведено заявником поважних причин неможливості подання таких доказів і у заяві про ухвалення додаткового рішення, поданій до апеляційного суду 27 січня 2025 року.».

З матеріалів справи вбачається, що 01 травня 2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача Лука Т. М. подав до суду першої інстанції заяву про стягнення понесених судових витрат, проте заявник до неї не долучив докази про понесені витрати на правничу допомогу.

08 травня 2026 року через систему «Електронний суд» представник позивача Лука Т. М. подав клопотання про стягнення судових витрат, до якої долучив докази понесених судових витрат на правничу допомогу, обґрунтовуючи тим, що через технічні недоліки роботи у системі «Електронний суд» він не зміг вчасно подати зазначенні докази.

Колегія суддів звертає увагу, що судові дебати не є єдино можливою стадією розгляду справи, на якій дозволяється повідомити суду про обставину неможливість вчасно подати докази понесених витрат, а є останнім етапом, до закінчення якого законодавець дозволяє це зробити; згідно з матеріалами справи адвокат Лука Т. М. не заявляв клопотання про неможливість вчасно подати докази понесених витрат.

Враховуючи, що об`єктивних обставин, які поза його волею перешкодили стороні позивача подати докази понесених витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, позивач не навів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі докази подані з порушенням строків, передбачених ч. 8 ст. 142 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Предметом позову у справі є одна вимога немайнового характеру, а саме, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні батька з дитиною.

За подачу позову було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 1816,80 грн.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 1996,50 грн.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, позов ОСОБА_1 про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні батька з дитиною підлягає частковому задоволенню, проте вимогу пропорційності розподілу судових витрат у цій справі точно визначити неможливо.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Вказаний підхід підтримано Верховним Судом у постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 610/1905/18, від 01 березня 2023 року у справі № 332/81/21 від 27 березня 2024 року у справі № 127/7331/21.

З урахуванням викладеного, за наслідками перегляду позову ОСОБА_1 в суді першої та апеляційної інстанцій, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог, у результаті взаємозаліку понесених сторонами судових витрат, підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 515,75 грн ((1211,20+1816,80)/50%) –(1996,50/50%)).

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області, Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради Чернівецької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином в частині визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити.

Визначити способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і спілкуванні з ним у формі зустрічей та спільного відпочинку за таким графіком:

- у другу суботу і неділю, четверту суботу і неділю кожного місяця з 15:00 години суботи до 16:00 години неділі, за місцем проживання батька, без присутності матері, з урахуванням стану здоров`я, бажання та розкладу дня дитини, надавши можливість ОСОБА_1 забирати дитину в дні побачень особисто з місця проживання чи перебування дитини, з обов`язковим поверненням дитини батьком до місця її проживання;

- спільний відпочинок ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день народження батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 з 13:00 години до 20:00 години, та кожного парного року на день народження дитини – ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у святкові дні, як: Новий Рік - з 15:00 години 31 грудня по 15:00 годину 01 січня; Різдво, Великдень, День незалежності України - з 12:00 години до 19:00 години, з урахуванням стану здоров`я дитини та його бажання, без присутності матері;

- щорічно під час літніх канікул, з метою оздоровлення та відпочинку дитини, протягом чотирнадцяти днів, та зимових канікул – протягом п`яти днів, без присутності матері, з урахуванням стану здоров`я, бажання та розпорядку дня дитини;

- безперешкодне вільне щоденне спілкування з сином ОСОБА_4 в телефонному режимі, в тому числі засобами відеозв`язку, які доступні для користування дитині та/або його батькові ОСОБА_1 , з урахуванням розпорядку дня дитини та її зайнятості (навчання в закладах освіти, відвідування гуртків, секцій тощо), стану здоров`я та бажання дитини щодо часу спілкування.

Установити перехідний період до визначеного рішенням суду графіка: перші чотири зустрічі ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 проводити у другу та четверту неділю місяця – з 12:00 години до 17:00 години, за участю психолога/педагога, без присутності матері.

Вибір психолога та педагога визначається Службою у справах дітей Виконавчого комітету Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області.

Зобов`язати ОСОБА_1 під час спілкування із сином дотримуватися розпорядку його дня і режиму харчування, не допускати негативних розмов стосовно матері дитини та письмово або в електронній формі повідомляти ОСОБА_2 про намір забрати дитину під час канікул - не пізніше ніж за два тижні до початку спільного відпочинку.

Зобов`язати ОСОБА_2 на вимогу батька дитини надавати інформацію про місцезнаходження дитини, стан здоров`я, умови її життя, навчання та виховання.

За бажанням сина та за домовленістю між його батьками може бути погоджено додатковий час та порядок побачень ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2026 року залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 515 гривень 75 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Суддя- доповідач І. М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

І. Н. Лисак