Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №727/15012/25 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/15012/25

Провадження № 2/727/52/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Гавалешка П.С.,

за участі секретаря судового засідання Лепчук О.І.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та стягнення боргу за погашення кредиту,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 21 травня 2004 року між позивачем, ОСОБА_1 та відповідачкою, ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що міським відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького обласного управління юстиції було видано свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду від 01 жовтня 2021 року у цивільній справі №727/6669/21, шлюб було розірвано.

Так, під час шлюбу з ОСОБА_2 , орієнтовно в 2018 році було придбано транспортний засіб марки: KIA, модель: SPORTEGE, рік випуску: 2018, VIN: НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 . Даний транспортний засіб було зареєстровано в територіальному сервісному центрі МВС на ім`я відповідачки. Орієнтована ринкова вартість станом на 15.07.2025 (згідно мобільного додатку «АвтоНомера» (Україна) становить 18700 доларів США.

Так, згідно з даними, отриманими з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, право власності на даний автомобіль зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 . (викопіювання із електронного кабінету https://edriver.mvs.gov.ua/services/check - додаються).

Протягом усього часу, аж до моменту звернення відповідачки до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя, спору між сторонами щодо визнання/невизнання прав на транспортний засіб не існувало.

Протягом усього часу, до моменту звернення відповідачки до суду, позивач вважав себе законним співвласником автомобіля, зважаючи на зміст ст.60 Сімейного кодексу України, та був впевненим, що його право гарантоване Конституцією України та є непорушним, допоки відповідачка не ініціювала вибірковий судовий процес, звернувшись до суду у справі №727/4153/25 виключно щодо поділу будинку та земельної ділянки.

Таким чином позивач вважає, що його законні права та інтереси порушені, невизнанні та оспорювані.

Отже, на підтвердження факту порушення прав позивача свідчать наступні обставини: влітку 2025 відповідачка звернулася до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя із своїм первісним позовом, в якому уникла питання щодо поділу автомобіля, відповідачка активно заперечила проти розгляду вимог щодо транспортного засобу в межах заявленого зустрічного подову справи під час розгляду справи №727/4153/25.

Ухвалою від 10.11.2025 Шевченківський районний суд м. Чернівці (у справі №727/4153/25) повернув зустрічний позов позивача, роз`яснивши йому право звернутися до суду з цими позовними вимогами в загальному порядку.

На підставі вищевикладеного просить суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на транспортний засіб легковий марки: KIA, модель: SPORTEGE, рік випуску: 2018, VIN: НОМЕР_2 . Судові витрати покласти на відповідачку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 січня 2026 року відкрито загальне позовне провадження по справі.

Від відповідача за первісним позовом відзив на позовну заяву не надходив.

Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Чорна С.О. подано до суду зустрічну позовну заяву.

Зазначає, що у задоволенні первинної позовної заяви просить суд відмовити, оскільки первинний позов є неефективним засобом, який обрав позивач для вирішення спору, що виник між сторонами, як колишнім подружжям, щодо рухомого майна - транспортного засобу, набутого нами у період шлюбу за кредитні кошти, частину яких ОСОБА_2 сплатила банку власними особистими коштами і потягне подальші судові спори, та задовольнити зустрічну позовну заяву, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається із умов договору купівлі-продажу автомобіля із використанням банківського кредиту №614515-Y01212, від 31 жовтня 2018 року, він був укладений між ТОВ «Буковина-АВТО» - продавець, з одного боку та ОСОБА_2 - покупець, з другого боку, з врахуванням, що перед підписанням цього договору продавцем було надано покупцю пакет документів для оформлення банківського кредиту на придбання автомобіля, і покупець попередньо погодив із структурним підрозділом банку ПАТ «Кредобанк» питання про кредитування покупця для придбання автомобіля.

Пунктом 2 договору передбачено, що покупець - здійснює розрахунок за цим договором у строки згідно умов даного договору в наступному порядку: п.2.2.1 - за рахунок власних грошових коштів покупець, з урахуванням умов п.п. 2.3.-2.4. договору, сплачує суму власного внеску (надалі - аванс) в розмірі: 348 429 грн, з урахуванням ПДВ – 58 071 грн. 50 грн., що становить 50,0% повної ціни автомобіля, що еквівалентно 10950,0 Євро.

Пунктом 2.2.2. передбачено, що за рахунок грошових коштів отриманого у банку банківського кредиту, покупець сплачує різницю коштів між повною ціною автомобіля та сплачених покупцем авансом в розмірі: 348 429 грн, з урахуванням ПДВ - 58 071 грн.50 грн., що становить 50,0% повної ціни автомобіля, що еквівалентно 10950,0 Євро. З умов додатку до договору №1- Специфікація, вбачається, що загальна вартість автомобіля марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , на день покупки становила 696 858 грн. (580 715,00 грн. + 116 143,00 грн. ПДВ 20%).

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , вбачається, що автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Згідно довідки виданої Акціонерним Товариством «Кредобанк» від 23.04.2024 року №77-10449/24, вбачається, що за кредитним договором від 07.11.2018 №20732/2018, укладеним між ОСОБА_2 та АТ «Кредобанк» у період з 07.11.2018 по 03.11.2020 було сплачено наступні суми: за період з 07.11.2018 по 31.12.2018 – 17 932,76 грн. (суми сплаченого основного боргу) та 2067,24 грн. (суми сплачених відсотків); за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 202 275,13 грн. (суми сплаченого основного боргу) та 22 924,87грн. (суми сплачених відсотків); за період з 01.01.2020 по 03.11.2020 - 193 791,88 грн. (суми сплаченого основного боргу) та 8 161,23 грн. (суми сплачених відсотків).

Разом за увесь період було сплачено 413 999,77 грн. (суми сплаченого основного боргу) та 33153,34 грн. (суми сплачених відсотків).

Із зазначеного вище вбачається, що кредит, який брався ОСОБА_2 на придбання автомобіля, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 07.11.2018, згідно інформації що міститься у технічному паспорті, був повністю ОСОБА_2 погашено у листопаді 2020 року.

Автомобіль завжди перебував у ОСОБА_2 користуванні, використовувала його для власних потреб, а також за потреби возила на ньому дитину в школу, на заняття, відпочином тощо, автомобіль і нині продовжує перебувати у її користуванні.

ОСОБА_2 не погоджується, що всі кошти, які було позичено у банку для придбання автомобіля поверталися за рахунок спільного бюджету їхньої сім`ї, оскільки частина коштів на погашення кредиту була здійснена нею особисто за її власні кошти, у період їхнього окремого з відповідачем проживання до часу розірвання шлюбу терміном у один рік, під час якого не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство, що встановлено рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці про розірвання шлюбу від 01.10.2021.

З урахуванням того, що обставини встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.10.2021, щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 окремого проживання, припинення сімейних відносин, відсутність спільного бюджету та відсутність ведення спільного господарства є такими, що тривають вже більше року на час розгляду справи, то припинення шлюбних відносин між ними та відсутність сім`ї у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мало місце з вересня 2020 року.

Отже, усі кошти, які були сплачені ОСОБА_2 АТ «Кредобанку» на погашення кредиту, який брався під час шлюбу на придбання спірного автомобіля, з вересня 2020 року, були її особистими коштами.

Так, ОСОБА_2 особистими коштами, які є її особистою приватною власністю, оскільки були набуті нею у період окремого проживання з відповідачем до розірвання шлюбу, відсутності спільного бюджету та відсутності ведення спільного господарства, була проведена оплата на погашення кредиту, який видав АТ «Кредобанк» на придбання автомобіля, за період з вересня 2020 року по листопад 2020 року на суму 55 453,10 грн., з яких у листопаді 2020 - було ОСОБА_2 оплачено повернення кредиту на суму 26 453,10 грн., у жовтні 2020 - 14000,0 грн., у вересні 2020 року - 15 000,0 грн. Зазначені обставини підтверджуються Довідкою про обороти за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 по рахунку ОСОБА_2 відкритому у АТ «Кредобанк», виданою 10.12.2025 та випискою по особовому рахунку за цей же період, виданого 10.12.2025.

ОСОБА_1 визнає, що погашення кредиту за час їхнього спільного проживання у шлюбі здійснювалося за рахунок спільних сімейних коштів.

Право на регресну вимогу у ОСОБА_2 виникло з моменту виконання солідарного зобов`язання - повного погашення кредиту.

Всього за кредитом було сплачено 413 999,77 грн. суми основного боргу та 33153,34 грн.

З суми фактичного погашення кредиту, 358 546,67 грн. були сплачені за рахунок сімейного бюджету (413999,77 грн. - 55 453,1 грн) відтак вважаються такими, що сплачені обома сторонами по справі.

Сума погашення кредиту в розмірі 55 453,10 грн. – є ОСОБА_2 особистими коштами, оскільки за період з вересня 2020 року по листопад 2020 року вони сплачені нею, у той час, як вони з відповідачем фактично припинили шлюбні відносини проживали окремо та не мали спільного бюджету і не вели спільне господарство, що встановлено рішенням суду про розірвання шлюбу та не підлягає доказуванню.

Таким чином ОСОБА_2 за особисті кошти сплатила заборгованість за солідарним зобов`язанням сторін у розмірі 55 453,10 грн, а тому набула право регресної вимоги до відповідача на суму 27 726,55 грн. (половину від оплаченої нею суми), які просить стягнути з відповідача з урахуванням інфляційних втрат.

Враховуючи вказану суму заборгованості відповідача, яка становить 27 726,55 грн., розмір інфляційних втрат нарахованих на підставі статті 625 ЦК України за період з 01.12.2020 до 26.01.2026 становить 21 775,51 грн.

На підставі вищевикладеного просить суд відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_6 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 329541 грн.71 коп. - компенсацію за частки вартості автомобіля марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 . Визнати, що кошти в сумі 55 453,10 грн., сплачені ОСОБА_2 АТ «Кредобанк» у період з вересня 2020 року по листопад 2020 року на погашення кредиту за автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , борг в розмірі 27 726 грн. 55 коп. та 21 775 грн. 51 коп. - інфляційні втрати за період з 01 грудня 2020 року по 26 січня 2026 року, а всього – 49 502 грн. 06 коп. Стягнути з відповідача понесені ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з судового збору - 3790,43 грн., витрат на проведення авто товарознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу - 3000,0 грн., витрат на правничу допомогу та інших понесених ОСОБА_2 судових витрат.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10.03.2026 зустрічну позовну заяву об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Від відповідача ОСОБА_1 за зустрічним позовом, в інтересах якого діє адвокат Заставний Ю.І. надано суду відзив, в якому зазначено те, що зі змісту позовних вимог ОСОБА_2 слідує: по-перше: ОСОБА_2 не заперечує того факту, що даний автомобіль є об`єктом права їх спільної з ОСОБА_1 сумісної власності. По-друге: в силу того, що автомобіль є неподільною річчю, ОСОБА_2 бажає залишити даний транспортний засіб у своєму володінні, користуванні та розпорядженні та, як слідує зі з матеріалів справи, вона замовила експерту оцінку вартості даного транспортного засобу та визначено вартість частки, яка належить Відповідачу (за зустрічним позовом), в розмірі 329541 грн.71 коп.

Зазначена позовна вимога ОСОБА_2 , в цілому, відповідає інтересам відповідача (за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , адже останній фактично позбавлений можливості користування даним транспортним засобом і не має свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на цей автомобіль, що виданий на його ім`я.

Також ОСОБА_1 вважає за можливим припинити його право спільної сумісної власності на вказаний транспортний засіб після визнання цього права, за його первісним позовом, та одночасним стягненням з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості його частки в розмірі 329541 грн.71коп.

Водночас ОСОБА_1 звертає увагу суду на ту обставину, про яку зазначила ОСОБА_2 в зустрічному позові, зокрема, що мотивувальною частиною Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.10.2021, у цивільній справі №727/6669/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, встановлено, що сторони припинили подружні відносини, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету та проживають окремо більше одного року, тобто, припинення шлюбних відносин між сторонами та відсутність сім`ї мало місце з вересня 2020 року. Жодна із сторін не оспорює цього факту.

В той же час, звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_2 просить суд, в тому числі, визнати кошти, в сумі 55 453,10 грн., сплачені ОСОБА_2 на користь AT «Кредобанк» у період з вересня 2020 року по листопад 2020 року на погашення кредиту за автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , її особистою приватною власністю.

Однак, заявляючи таку позовну вимогу як визнання коштів особистою власністю позивача (за зустрічним позовом), ОСОБА_2 не наводить жодної ознаки порушення такого права або його не визнання чи то оспорювання.

Крім того, для захисту цивільного права законодавцем встановлено строк позовної давності, який складає 3 (три роки).

Враховуючи ту обставину, що йдеться про майнові права ОСОБА_2 на грошові кошти, які були сплачені ОСОБА_2 на користь АТ «КРЕДОБАНК» ще в 2020 році строк позовної давності на захист вказаного майнового права сплив в 2023 році.

Отже, ОСОБА_2 не навела жодного аргументу, який би свідчив про те, що в період з вересня 2020 року ОСОБА_1 якимось чином порушував, не визнавав чи то оспорював її право на кошти, котрі вона сплатила на користь АТ «КРЕДОБАНК» після вересня 2020 року в розмірі 55 453,10 грн. Так само ОСОБА_2 не вказує коли саме таке право було порушено, не визнано чи оспорено ОСОБА_1 .

Враховуючи вказані обставини, позовна вимога ОСОБА_2 , в якій вона просить суд визнати, що кошти в сумі 55 453,10 грн., сплачені ОСОБА_2 AT «Кредобанк» у період з вересня 2020 року по листопад 2020 року на погашення кредиту за автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , є її особистою приватною власністю та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , борг в розмірі 27 726 грн. 55 коп. та 21 775 грн. 51 коп. - інфляційні втрати за період з 01 грудня 2020 року по 26 січня 2026 року, а всього – 49 502 грн. 06 коп. не підлягає задоволенню в зв`язку із пропущенням позивачем строку позовної давності.

На підставі вищевикладеного просить суд застосувати позовну давність три роки та відмовити в задоволенні позовної вимоги позивача (за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , в якій вона просить суд визнати, що кошти в сумі 55 453,10 грн., сплачені ОСОБА_2 AT «Кредобанк» у період з вересня 2020 року по листопад 2020 року на погашення кредиту за автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , є її особистою приватною власністю та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , борг в розмірі 27 726 грн. 55 коп. та 21 775 грн. 51коп. - інфляційні втрати за період з 01 грудня 2020 року по 26 січня 2026 року, а всього - 49 502 грн.06коп. (сорок дев`ять тисяч п`ятсот дві грн.06 коп.). Позовні вимоги ОСОБА_2 (за зустрічним позовом) задовольнити частково: припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 й визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 329541,71 грн. (триста двадцять дев`ять тисяч п`ятсот сорок одну гривню 71 копійку) в якості компенсації за 1/2 частки вартості автомобіля марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; в задоволенні решти позовних вимог – відмовити. Судові витрати розподілити між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Від позивача ОСОБА_2 за зустрічним позовом, в інтересах якої діє адвокат Чорна С.О. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач за зустрічним позовом визнаючи, що за спільний автомобіль було сплачено особистими коштами ОСОБА_2 в сумі 55 453,10 грн., і що останній платіж на погашення кредиту наданого на купівлю автомобіля, було здійснено ОСОБА_2 - 03.11.2020 (про що він особисто зазначає у відзиві), не надав докази того, що він повернув половину цих коштів позивачці та що ним вживалися будь-які заходи щодо їх повернення ОСОБА_2 , при цьому, знаючи, що на час припинення шлюбних відносин з вересня 2020, кредит, який брався у банку на покупку спірного автомобіля ще не був повністю виплачений, і кошти в сумі 55 453,10 грн, які були сплачені ОСОБА_2 банку у період з вересня по листопад 2020 року, включно, були оплачені за кошти, які були її особистою приватною власністю.

Крім того, строки позовної давності, визначені ст.72 СК України та ст.257 ЦК України з 02 квітня 2020 року було продовжено на строк дії карантину, який було введено з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зупинені на період дії військового стану з 24 лютого 2022 року та відновлені з 4 вересня 2025 року на підставі Закону № 4434-1X, ОСОБА_2 не було пропущено строків позовної давності, оскільки пройшло тільки 4 місяці з часу як вони почали діяти (виникнення права на регресну вимогу до відповідача про стягнення боргу).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 липня 2026 призначено справу до розгляду по суті.

Позивач за первісним позовом в судове засідання не з`явився, однак його представник надав суду клопотання про розгляд справи в їх відсутності, просив суд первісний позов задовольнити повністю, зустрічний задовольнити частково.

Відповідач за первісним позовом в судове засідання не з`явилася, однак її представник спрямувала до суду заяву про розгляд справи в її відсутності, в задоволенні первісного позову просила відмовити, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Згідно положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, вивчивши та дослідивши письмові докази по справі, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 21 травня 2004 року між позивачем, ОСОБА_1 та відповідачкою, ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що міським відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького обласного управління юстиції було видано свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду від 01 жовтня 2021 року у цивільній справі №727/6669/21, шлюб було розірвано.

Як вбачається із умов договору купівлі-продажу автомобіля із використанням банківського кредиту №614515-Y01212, від 31 жовтня 2018 року, він був укладений між ТОВ «Буковина-АВТО» - продавець, з одного боку та ОСОБА_2 - покупець, з другого боку, з врахуванням, що перед підписанням цього договору продавцем було надано покупцю пакет документів для оформлення банківського кредиту на придбання автомобіля, і покупець попередньо погодив із структурним підрозділом банку ПАТ «Кредобанк» питання про кредитування покупця для придбання автомобіля.

Пунктом 2 договору передбачено, що покупець - здійснює розрахунок за цим договором у строки згідно умов даного договору в наступному порядку: п.2.2.1 - за рахунок власних грошових коштів покупець, з урахуванням умов п.п. 2.3.-2.4. договору, сплачує суму власного внеску (надалі - аванс) в розмірі: 348 429 грн, з урахуванням ПДВ – 58 071 грн.50 грн., що становить 50,0% повної ціни автомобіля, що еквівалентно 10950,0 Євро.

Пунктом 2.2.2. передбачено, що за рахунок грошових коштів отриманого у банку банківського кредиту, покупець сплачує різницю коштів між повною ціною автомобіля та сплачених покупцем авансом в розмірі: 348 429 грн, з урахуванням ПДВ – 58 071 грн.50 грн., що становить 50,0% повної ціни автомобіля, що еквівалентно 10950,0 Євро. З умов додатку до договору №1- Специфікація, вбачається, що загальна вартість автомобіля марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , на день покупки становила 696 858 грн. (580 715,00 грн. + 116 143,00 грн. ПДВ 20%).

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу сер. НОМЕР_5 , вбачається, що автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_2 , 07.11.2018, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц та постанові Верховного Суду від 06.04.2026 у справі № 686/5765/25 констатовано, що визнання права спільної сумісної власності на майно не є ефективним захистом, оскільки не призводить до реального відновлення порушених прав, а лише констатує обставини, які мають значення для вирішення справи. Належним та ефективним способом захисту є позовна вимога про поділ спільного майна подружжя.

Таким чином, для майнової вимоги про поділ спільної сумісної власності факти спільного набуття подружжям майна є лише підставами. Обґрунтування висновку суду щодо підтвердження таких фактів має бути зазначено у мотивувальній частині рішення щодо суті майнової вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц та Верховного Суду від 06.04.2026 у справі № 686/5765/25, суд вважає, що в задоволенні первісного позову про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на транспортний засіб легковий марки: KIA, модель: SPORTEGE, рік випуску: 2018, VIN: НОМЕР_2 слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав.

Питання про судові витрати вирішується судом згідно вимог ст.141 ЦПК України.

Щодо зустрічного позову.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц (провадження № 61-5837св20) вказано, що "виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. […] вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто".

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18)).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Так, як зазначалося вище, згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. (див. постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 711/2195/20 (провадження № 61-14064св23).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що сама по собі реєстрація майна, набутого під час шлюбу, на одного з подружжя, не змінює його статусу спільної сумісної власності. Це означає, що таке майно належить обом із подружжя, незалежно від того, на кого з них зареєстроване право власності (див., зокрема постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 639/5409/18).

Отже, реєстрація права власності 07.11.2018 транспортного засобу ОСОБА_2 не свідчить про те, що вона була його одноосібним власником.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, суд вважає, що спірний транспортний засіб набутий сторонами за час шлюбу, а тому є спільним майном подружжя. Відповідач за первісним позовом не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тоді як тягар доказування покладається саме на неї.

Згідно з нормами статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що автомобіль, придбаний під час шлюбу, є неподільною річчю, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача за зустрічним позовом, в порядку поділу майна подружжя, належить визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_6 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 329541 грн.71 коп. - компенсацію за частки вартості автомобіля марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 .

Вартість транспортного засобу визначена на підставі висновку №3605/2025, який відповідає вимогам чинного законодавства, приймається судом як належний і допустимий доказ.

Крім того, відповідач за зустрічним позовом визнав дані вимоги зустрічної позовної заяви.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі, гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.61 ч.3 СК України).

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її/його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового, і договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. (ст.65 ч.2, ст.65 ч.4 СК України).

Тобто, за нормами сімейного законодавства – умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя – є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з родиною, інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, – цивільні права та обов`язки за укладеним договором виникають в обох із подружжя, що узгоджується з Правовим висновком, викладеним у Постанові ВС від 05 жовтня 2021 року (справа №755/16464/20), відповідно до якого – внаслідок придбання подружжям квартири у кредит боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір.

При цьому, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього, і, якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці (ст.544 ЦК України).

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з Правовими висновками у Постановах ВС від 07 вересня 2016 року (справа №6-801цс16) та від 06 червня 2018 року (справа №712/6574/16-ц).

Згідно довідки виданої Акціонерним Товариством «Кредобанк» від 23.04.2024 року № 77-10449/24, вбачається, що за кредитним договором від 07.11.2018 №20732/2018, укладеним між ОСОБА_2 та АТ «Кредобанк» у період з 07.11.2018 по 03.11.2020 було сплачено наступні суми: за період з 07.11.2018 по 31.12.2018 – 17 932,76 грн. (суми сплаченого основного боргу) та 2067,24 грн. (суми сплачених відсотків); за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 202 275,13 грн. (суми сплаченого основного боргу) та 22 924,87 грн. (суми сплачених відсотків); за період з 01.01.2020 по 03.11.2020 - 193 791,88 грн. (суми сплаченого основного боргу) та 8 161,23 грн. (суми сплачених відсотків).

Разом за увесь період було сплачено 413 999,77 грн. (суми сплаченого основного боргу) та 33153,34 грн. (суми сплачених відсотків).

Із зазначеного вище вбачається, що кредит, який брався ОСОБА_2 на придбання автомобіля марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 07.11.2018, згідно інформації що міститься у технічному паспорті, був повністю ОСОБА_2 погашено у листопаді 2020 року.

Так, ОСОБА_2 особистими коштами, які є її особистою приватною власністю, оскільки були набуті нею у період окремого проживання з відповідачем до розірвання шлюбу, відсутності спільного бюджету та відсутності ведення спільного господарства, була проведена оплата на погашення кредиту, який видав АТ «Кредобанк» на придбання автомобіля, за період з вересня 2020 року по листопад 2020 року на суму 55 453,10 грн., з яких у листопаді 2020 - було ОСОБА_2 оплочено повернення кредиту на суму 26 453,10 грн., у жовтні 2020 - 14000,0 грн., у вересні 2020 - 15 000,0 грн. Зазначені обставини підтверджуються Довідкою про обороти за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 по рахунку ОСОБА_2 відкритому у АТ «Кредобанк», виданою 10.12.2025 та Випискою по особовому рахунку за цей же період, виданого 10.12.2025.

ОСОБА_1 визнає, що погашення кредиту за час спільного проживання у шлюбі здійснювалося за рахунок спільних сімейних коштів.

Право на регресну вимогу у ОСОБА_2 виникло з моменту виконання солідарного зобов`язання - повного погашення кредиту.

Всього за кредитом було сплачено 413 999,77 грн. суми основного боргу та 33153,34 грн.

З суми фактичного погашення кредиту, 358 546,67 грн. були сплачені за рахунок сімейного бюджету (413999,77 грн. - 55 453,1 грн) відтак вважаються такими, що сплачені обома сторонами по справі.

Сума погашення кредиту в розмірі 55 453,10 грн. – є ОСОБА_2 особистими коштами, оскільки за період з вересня 2020 року по листопад 2020 року вони сплачені нею, у той час, як вони з відповідачем фактично припинили шлюбні відносини проживали окремо та не мали спільного бюджету і не вели спільне господарство, що встановлено рішенням суду про розірвання шлюбу та не підлягає доказуванню.

Таким чином ОСОБА_2 за особисті кошти сплатила заборгованість за солідарним зобов`язанням сторін у розмірі 55 453,10 грн, а тому набула право регресної вимоги до відповідача на суму 27 726,55 грн. (половину від оплаченої нею суми).

Щодо стягнення інфляційних втрат нарахованих на підставі статті 625 ЦК України за період з 01.12.2020 до 26.01.2026 у розмірі 21 775,51 грн.

Будь-яких зобов`язань або договорів щодо порядку оплати боргу матеріали справи не містять. Підстав вважати, що відповідач за зустрічним позовом порушив права позивачки за зустрічним позовом у зв`язку із порушенням строку виконання зобов`язань не вбачається.

Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України одними з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів, що ОСОБА_2 зверталась до ОСОБА_1 за відшкодуванням вартості сплачених нею на погашення кредиту за автомобіль коштів, а ОСОБА_1 відмовився їх сплатити, матеріали справи не містять.

Тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене зустрічний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо застосування строку позовної давності.

За змістом статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Відповідач за зустрічним позовом подав до суду клопотання про застосування судом строку позовної давності.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц (провадження №14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) та інших.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивної (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні »№64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який Указами Президента України неодноразово продовжувався.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, який набрав чинності 17 квітня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Закон України №4434-ІХ від 14.05.2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного України щодо поновлення перебігу позовної давності», яким виключено пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» щодо призупинення строків позовної давності, набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 04.09.2025.

Отже, оскільки строки позовної давності, визначені ст.72 СК України та ст.257 ЦК України з 02 квітня 2020 року було продовжено на строк дії карантину, який було введено з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зупинені на період дії військового стану з 24 лютого 2022 року та відновлені з 4 вересня 2025 року на підставі Закону № 4434-IX, ОСОБА_2 не було пропущено строків позовної давності щодо вимоги про стягнення боргу.

Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Крім того, нормами ч.6, 7 ст.139 ЦПК України визначено, що розмір витрат, зокрема, на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюються судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірними зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Позивачем за зустрічним позовом були також понесені витрати, пов`язані із проведенням автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу, у розмірі 3000 грн. згідно акту прийому-передачі звіту про визначення ринкової вартості транспортного засобу.

Оскільки позовні вимоги задовольняються судом частково, з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягає стягненню судові витрати, пов`язані із проведенням автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу в сумі 2827,80 грн., в іншій частині він покладається на позивача.

При зверненні до суду позивач за зустрічним позовом понесла витрати на оплату судового збору в сумі 5121,63 грн.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задовольняються судом частково, з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4827,64 грн., в іншій частині він покладається на позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. 3, 12, 13, 81, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та стягнення боргу за погашення кредиту задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_6 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 329541 грн.71 коп. - компенсацію за частки вартості автомобіля марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 .

Визнати, що кошти в сумі 55453,10 грн., сплачені ОСОБА_2 АТ «Кредобанк» у період з вересня 2020 року по листопад 2020 року на погашення кредиту за автомобіль марки KIA Sportage, 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , борг в розмірі 27726 грн. 55 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з судового збору - 4827,64 грн., витрат на проведення автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу - 2827,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя П.С. Гавалешко