Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №477/2065/25 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 477/2065/25

Провадження № 2/487/2185/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого судді Притуляк І.О., за участю секретаря судового засідання Янковець Г.А., представника відповідача Бітюкової А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі недоплаченої заробітної плати

ВСТАНОВИВ:

29.05.2025 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Черніков Д.Ю. звернувся до Вітовського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до Держави Україна в особі: військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , Кабінету Міністрів України, третя особи – Державна казначейська служба України про стягнення матеріальної шкоди у розмірі недоплаченої заробітної плати.

Відповідно до позовної заяви, сформованої в системі «Електронний суд», представник позивача ОСОБА_1 адвокат Черніков Д.Ю. просив стягнути з Держави Україна на користь позивача ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця за період служби з 20 травня 2023 року по 09 лютого 2025 року включно у розмірі 254267,23 грн., заподіяну в результаті прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акту (пункт 2 постанови КМУ № 481 від 12 травня 2023 року), що був визнаний протиправним та нечинним, шляхом безспірного списання коштів з Державного бюджету України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (Військова частина НОМЕР_1 здійснювала виплату грошового забезпечення) у період з 01.07.2019 року по 09.02.2025 року.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова № 704). Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

В подальшому, пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі – Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова № 103 набрала чинності 24.02.2018 року, Постанова № 704 набрала чинності 01.03.2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 зміни до п.4 Постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) скасовано та визнано протиправними. Зокрема, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови № 103, згідно з якою було внесено зміни до п. 4 Постанови № 704. Вказана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду залишена без змін Верховним Судом згідно з постановою від 20.10.2022 року.

Таким чином, з дня набрання законної сили постановою у справі № 826/6453/18 застосовується редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Отже, з 29.01.2020 року з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року, на відміну від правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року

Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 р. по справі №420/18318/23 констатував, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Разом з тим, 12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (надалі – Постанова №481).

Постановою №481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виклавши абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, замість «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) знову визначено фіксовану суму в розмірі 1762 грн. (прожитковий мінімум 2018 року).

Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20.05.2023 року. Таким чином, починаючи з 20.05.2023 року розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням Позивача визначався шляхом множення не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), а фіксованої суми в розмірі 1762 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, до Постанови № 704.

Тож, на виконання положень Постанови КМУ №481 військова частина розраховувала посадовий оклад та оклад за військове звання, а також інші елементи грошового забезпечення Позивача виходячи не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а з фіксованої суми в розмірі 1762 грн.

Натомість, Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року залишено без змін), визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481. Мотиви Київського окружного адміністративного суду у справі №320/29450/24 також ґрунтуються на тому, що пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481: суперечить актам вищої юридичної сили; звужує вже існуючі права військовослужбовців та військових пенсіонерів.

Таким чином, оскільки в період служби позивача при розрахунку його грошового забезпечення військовою частиною застосувався нормативно-правовий акт (п.2 Постанова КМУ № 481), який через невідповідність актам вищої юридичної сили був скасований (визнаний протиправним та нечинним) 18.06.2025 року, позивач має право на відшкодування завданої шкоди в розмірі недоплаченого грошового забезпечення за період служби з 20.05.2023 року по 04.09.2024 року.

При цьому, для застосування ст.1175 ЦК України доведення вини Кабінету Міністрів України його службових осіб, як органу що прийняв нормативно-правовий акт, чи військової частини (його службових осіб) як органу, що застосовував нормативно-правовий акт, який був скасований, не потрібно.

За період служби з 20.05.2023 року – 31.12.2023 року позивач отримала грошове забезпечення в сумі 184566,50 грн., за період служби з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року позивач отримала грошове забезпечення в сумі 154591,50 грн., за період служби з 01.01.2025 року по 09.02.2025 року позивач отримала грошове забезпечення в сумі 64896,37 грн.

У той же час, позивачу недоплатили грошове забезпечення за період застосування п.2 Постанови № 481 Кабінету Міністрів України (20.05.2023 року по 09.02.2025 року) в загальному розмірі 254267,23 грн. (за 2023 рік служби в сумі 96565,19 грн. + за 2024 рік служби в сумі 111073,99 грн. + за 2025 рік служби в сумі 46628,04 грн.).

Тож, позивачу у зв`язку із застосуванням при розрахунку його грошового забезпечення п. 2 Постанови № 481 Кабінету Міністрів України (яка була скасована 18.06.2025 року) було завдано шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення військовослужбовця за період з 20.05.2023 року по 09.02.2025 року в розмірі 254267,23 грн., яка на підставі приписів ст. 1175 ЦК України підлягає стягненню за рахунок Держави.

Вищевикладене стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 03.10.2025 року позовну заяву було залишено без руху.

07.10.2025 року представник позивача подала до суду заяву в порядку ст.185 ЦПК України.

Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 13.10.2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Одночасно вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Міністерство оборони України.

03.11.2025 року представник відповідача військової частини НОМЕР_1 подав до суду клопотання про передачу справу за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Ухвалою Вітовського районного суду Миколаївської області від 23.12.2025 року справу за позовом ОСОБА_1 було передано до Заводського районного суду м. Миколаєва, для розгляду за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 01.04.2026 року, матеріали позовної заяви були передані для розгляду судді Притуляк І.О.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 06.04.2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

13.04.2026 року представник відповідача військової частини НОМЕР_1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивачем заявлено позов щодо виплати йому недорахованого грошового забезпечення під час проходження військової служби в Збройних силах України, слід дійти висновку, що має місці публічно-правовий спір.

При цьому, в провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №280/3843/25 за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. У вказаному позові позивач просила стягнути з військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020 року по 09.02.2025 року включно грошове забезпечення. Під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що в період з 20.05.2023 року по 09.02.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 правомірно нараховувалося грошове забезпечення і в діях військової частини відсутні протиправні дії чи бездіяльність.

Зазначав, що пункт 2 Постанови № 481 Кабінету Міністрів України припинив свою дію саме з 18.06.2025 року, з моменту набрання рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі №320/29450/24.

У заявлений період служби з 20.05.2023 року по 09 02.2025 року грошове забезпечення ОСОБА_1 розраховувалося у відповідності до чинного законодавства, яке діяло в той момент, зокрема і положень Постанови №704. Військова частина НОМЕР_1 , як суб`єкт владних повноважень не допускала порушень прав та інтересів позивача.

Така позиція військової частини підкріплюється позиціями Верховного Суду у подібних справах №460/3942/24, №280/8605/24.

При цьому, ні КАС України, ні інші акти законодавства не визначають в якості наслідку визнання нормативно-правого акту протиправним і не чинним автоматичне поновлення дії акту (актів) законодавства, що регулювали відповідні відносини раніше.

У діях військової частини НОМЕР_1 немає протиправної бездіяльності, а навпаки всі дії відповідають вимогам чинної редакції Постанови №704. Усім військовослужбовцям Збройних Сил України продовжують нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у відповідності до вимог Постанови №704 у чинних редакціях у відповідні часові проміжки.

Ухвалою суду від 06.05.2026 року ухвалено перейти до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , Кабінету Міністрів України, треті особи Державна казначейська служба України, Міністерство оборони України про стягнення матеріальної шкоди у розмірі недоплаченої заробітної плати, за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання по справі призначено на 08.06.2026 року.

Ухвалою суду від 22.06.2026 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 . Замінено у справі первісного відповідача Державу Україна в особі: військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 , Кабінету Міністрів України, на належного відповідача, а саме: військову частину НОМЕР_1 . Виключено зі складу учасників справи третіх осіб: Державну казначейську службу України, Міністерство оборони України.

Цією ж ухвалою закрито підготовче провадження по справі та розгляд справи по суті призначено на 10.09.2026 року.

10.09.2026 року в судове засідання позивач та її представник не з`явились. У заяві від 22.06.2026 року представник позивача просив розгляд заяви здійснювати без участі позивача та її представника.

10.09.2026 року в судовому засіданні представник відповідача – Бітюкова А.С. проти задоволення позову заперечувала. Підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву. Крім того, звернула увагу суду на те, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, якими визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 цієї постанови стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». У зв`язку із цим, вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, доходить наступного.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

На підставі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Згідно зі ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Судом встановлено, що відповідно до копії військового квитка позивач ОСОБА_1 перебувала на військовій службі за контрактом у період з 27.02.2019 року по 09.02.2025 року.

Представник позивача просить стягнути з Держави Україна на користь позивача ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця за період служби з 20.05.2023 року по 09.02.2025 року включно у розмірі 254267,23 грн., заподіяну в результаті прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акту (пункт 2 постанови КМУ № 481 від 12 травня 2023 року), що був визнаний протиправним та нечинним, шляхом безспірного списання коштів з Державного бюджету України.

Так, 30.08.2017 року Кабінет Міністрів України затвердив Постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02. 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).

Пунктом 6 Постанови № 103 внесені зміни до Постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 01.01.2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У зв`язку із цим, з 29.01.2020 року чинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року».

12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» (надалі Постанова №481).

Пунктом 2 постанови № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виклавши абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 неправомірними.

Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено.

Скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року.

Прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову — ОСОБА_5 , про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

У вказаній постанові колегія суддів Верховного Суду наголосила, що під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій Верховний Суд не встановив законних підстав, які б свідчили про протиправність дій Кабінету Міністрів України під час прийняття спірної Постанови №481, оскільки Уряд має право встановлювати розмір грошового забезпечення військовослужбовцям (зокрема, базової величини), що прямо регламентовано Законом № 2011-XII.

Виходячи з вищевикладеного, на сьогодні пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» не визнаний протиправним та нечинним, а дії Кабінету Міністрів України щодо прийняття вказаного пункту не визнані протиправними.

Суд зазначає, що правовою підставою звернення із даним позовом було переконання позивача щодо неправомірності дій Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, та протиправність та нечинність пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Однак, такі доводи ґрунтувалися на судових рішеннях у справі №320/29450/24, які на даний час скасовані постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року, що виключає можливість покладення їх в основу вирішення цього спору.

Отже, враховуючи, що позивач заявляє вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця, заподіяну в результаті прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акту (пункт 2 постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 року), що був визнаний протиправним та нечинним рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року, яке на сьогодні скасовано, то відсутні підстави для задоволення вказаних позовних вимог.

У зв`язку із цим, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, а позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позовної заяви, відповідно до положень ч.6 ст.141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.10,18,23,76,279,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі недоплаченої заробітної плати – відмовити.

Витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Головуючий суддя І.О. Притуляк