Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №753/13970/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 753/13970/26

РІШЕННЯ

іменем України

"15" вересня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого – судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання, Соколенко Д. К.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Вознесенськ адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у м. Києві, в якому просив скасувати постанову ЕНА №7406590 від 20.06.2026, якою його, ОСОБА_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за ч.1 ст.126 КУпАП.

В обґрунтування позову позивач вказує, що 20 червня 2026 року 00:10 годині на м. Київ, міст Південний був зупинений його транспортний засіб інспектором патрульної поліції Гром Дмитром Олександровичем. Під час зупинки була порушена процедура розгляду справи, реалізувати свої права ОСОБА_1 під час розгляду справи можливості не було надано, таким чином була порушена процедура розгляду справи та були порушені його конституційні права як громадянина України.

Також вказує, що на час зупинки транспортного засобу та розгляду справи працівником поліції було допущено істотні порушення вимог чинного законодавства, зокрема ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 268 КУпАП. Постанова була винесена без належного з`ясування всіх обставин справи, без надання позивачу можливості надати пояснення та скористатися правовою допомогою.

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року адміністративну справу передано за підсудністю за зареєстрованим місцем проживання позивача, а саме до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

27 серпня 2026 року на адресу Вознесенського міськрайонного суду надійшли вищевказані матеріали адміністративної справи.

Ухвалою судді Вознесенського міськрайонного суду від 28 серпня 2026 року позовна заява була залишена без руху, а позивачу був наданий строк для усунення недоліків заяви.

Ухвалою судді Вознесенського міськрайонного суду від 31 серпня 2026 року відкрито провадження за правилами Глави 11 Параграф 2 КАС України (ст. 286) з повідомленням (викликом) сторін та витребувано від Управління патрульної поліції у м. Києві матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП.

07 вересня 2026 року на адресу суду надійшли витребувані матеріали та відзив відповідача, в якому відповідач зазначає, що постанова серії ЕНА № 7406590 є законною та обґрунтованою. Відповідач вказує, що позивач 20.06.2026 о 00:10 год. під час дії комендантської години був зупинений працівниками поліції та відмовився пред`явити документи, передбачені п. 2.1 ПДР України, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Також відповідач зазначає, що зупинка транспортного засобу була законною, оскільки відбувалася під час комендантської години, а дії інспектора відповідали вимогам чинного законодавства. Відповідач стверджує, що права позивача, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, були роз`яснені, що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери. Крім того, відповідач посилається на практику Верховного Суду та Шостого апеляційного адміністративного суду і вважає, що підстав для скасування оскаржуваної постанови немає. У зв`язку з цим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

09 вересня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивача, в якій зазначено, що поліцейським не було повідомлено конкретної підстави зупинки транспортного засобу, передбаченої статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію». Позивач зазначає, що посилання інспектора на пункт 11 частини першої статті 23 цього Закону не визначає конкретної фактичної підстави для зупинки. Позивач також заперечує посилання відповідача на комендантську годину як на підставу зупинки, зазначаючи, що така причина не була повідомлена йому на місці події та не зафіксована на відеозаписі. Крім того, позивач вказує на неповноту відеозапису, оскільки на ньому відсутній момент фактичної зупинки транспортного засобу та первинне повідомлення причини зупинки.

В судове засідання позивач не з`явився, надав додаткові пояснення.

Відповідач, Департамент патрульної поліції, у судове засідання не з`явився, проте у відзиві просив про розгляд без його участі.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд дійшов наступного висновку.

20 червня 2026 року о 00 год. 10 хв. позивач керував транспортним засобом Peugeot 3008, д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Києві під час дії комендантської години.

Транспортний засіб був зупинений працівниками патрульної поліції, після чого позивач на вимогу поліцейського не пред`явив документи, передбачені п. 2.1 ПДР України. За даним фактом інспектором винесено постанову серії ЕНА № 7406590 за ч. 1 ст. 126 КУпАП із накладенням штрафу 425 грн.

Правомірність зупинки транспортного засобу та дотримання працівником поліції процедури розгляду справи підтверджувалися відеозаписом з нагрудної камери № 476498.

Згідно відеозапису нагрудної камери поліцейського після зупинки транспортного засобу водій не виконав вимогу інспектора щодо пред`явлення документів, передбачених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України, та фактично не надав їх для перевірки, що в подальшому стало підставою для винесення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП.

При цьому з відеозапису вбачається, що протягом спілкування з працівником поліції водій неодноразово запитував про причину зупинки транспортного засобу. Зокрема, на 00:08:36 хвилині відеозапису інспектор повідомляє водієві, що зупинка транспортного засобу здійснена на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію».

Водночас після надання інспектором пояснення щодо підстави зупинки водій продовжував наполягати на з`ясуванні причин зупинки, не переходячи до виконання вимоги поліцейського щодо пред`явлення документів. Із відеозапису також вбачається, що основною причиною подальшого складання Постанови стало саме невиконання водієм вимоги працівника поліції про пред`явлення документів, а не його незгода з підставами зупинки.

Таким чином, водій був обізнаний про вимогу працівника поліції пред`явити документи, однак замість її виконання продовжував з`ясовувати підстави зупинки транспортного засобу. При цьому незгода водія з повідомленою поліцейським підставою зупинки не звільняла його від обов`язку виконати вимогу щодо пред`явлення документів.

Отже, оцінюючи відеозапис у сукупності з іншими доказами у справі, суд доходить висновку, що саме невиконання водієм вимоги поліцейського щодо пред`явлення документів стало безпосередньою підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП. Доводи водія щодо причин та законності зупинки не спростовують встановленого факту непред`явлення документів та не свідчать про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ч.5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі ПДР України).

За п.1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).

В силу положень ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Частиною 2 ст.258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі (ст. 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.

Так, предметом дослідження судом є постанова серії ЕНА №7406590 від 20.06.2026 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу в розмірі 425,00 грн.

Відповідно до п.1.10 ПДР України - водій особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

В розділі 2 Правил дорожнього руху України закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів.

Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися дотриманням вимог цих Правил та згідно пункту 2.4 «а» пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 Правил дорожнього руху. Аналогічні положення закріплені законодавцем у статті 16 Закону України «Про дорожній рух».

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та страховий поліс (сертифікат).

Тобто, з наведених вище правових норм - право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Дана правова позиція викладена у Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2019 року у справі №127/19283/17.

Також в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20.10.2020 справа №444/2115/17 зазначено, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.

Доводи позивача про відсутність законної причини для зупинки транспортного засобу та порушення працівниками поліції порядку його зупинки не впливають на правильність висновків щодо наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.

Суд виходить із того, що обов`язок водія пред`явити на вимогу поліцейського документи, передбачені пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України, є самостійним обов`язком учасника дорожнього руху. Такий обов`язок прямо передбачений пунктом 2.4 Правил дорожнього руху України та не ставиться у залежність від згоди водія з підставами зупинки транспортного засобу.

Зокрема, відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху України водій на вимогу поліцейського зобов`язаний пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 цих Правил. До таких документів належать, зокрема, посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та документ, що підтверджує чинність обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, після зупинки транспортного засобу та пред`явлення поліцейським вимоги щодо перевірки документів водій зобов`язаний виконати таку вимогу. Незгода водія з причинами зупинки, його переконання щодо неправомірності дій працівника поліції або незгода з необхідністю перевірки документів не надають йому права самостійно вирішувати чи виконувати вимогу поліцейського.

При цьому питання правомірності зупинки транспортного засобу та питання виконання водієм вимоги про пред`явлення документів є різними за своїм змістом правовідносинами. У разі виникнення у водія сумнівів щодо законності зупинки такі сумніви можуть бути предметом подальшого оскарження дій працівника поліції, однак самі по собі не звільняють водія від виконання передбаченого Правилами дорожнього руху обов`язку пред`явити документи.

Отже, посилання позивача на те, що працівником поліції не було належним чином повідомлено причину зупинки, не спростовує встановленого факту невиконання ним вимоги щодо пред`явлення документів та не виключає наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.

Суд також враховує, що відповідно до статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі документи, передбачені законодавством, та пред`являти їх у встановленому порядку на вимогу поліцейського. Аналогічний обов`язок встановлено пунктами 2.1 та 2.4 Правил дорожнього руху України.

Таким чином, невиконання водієм вимоги поліцейського про пред`явлення посвідчення водія та реєстраційного документа на транспортний засіб утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, незалежно від того, чи погоджується водій із підставами, які передували зупинці транспортного засобу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо незаконності зупинки транспортного засобу не спростовують факту невиконання ним обов`язку, встановленого Правилами дорожнього руху України, та не дають підстав для скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок доказування в адміністративних справах.

Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина 1 ст.76 КАС України, передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

За правилами п.5 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 року № 1026 (далі Інструкція №1026) включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Слід відзначити, що в силу вимог ст. 251 КУпАП візуальне спостереження працівником поліції за порушенням не може бути доказом порушення ПДР.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, а саме: фото- або відеозаписом правопорушення.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23 жовтня 2019 року (справа № 357/10134/17).

Відповідно до частини 1 статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

З відтвореного відеозапису вбачається, що після зупинки транспортного засобу інспектор звернувся до водія з вимогою пред`явити документи, передбачені пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України. Водій вимогу працівника поліції не виконав, натомість неодноразово вимагав повідомити причину зупинки транспортного засобу.

На 00:08:36 хвилині відеозапису інспектор повідомив водієві, що транспортний засіб було зупинено відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію». Після цього водій продовжував ставити питання щодо підстав зупинки, однак документи на вимогу працівника поліції так і не пред`явив.

Зазначені обставини узгоджуються з відомостями, викладеними в оскаржуваній постанові, та підтверджують факт невиконання водієм вимоги поліцейського щодо пред`явлення документів, що стало підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП.

З огляду на зазначене, в межах розгляду справи не знайшли свого підтвердження твердження позивача ОСОБА_1 про порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП, під час прийняття спірної постанови.

Відповідно до позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.03.2020 року у справі № 2а-475/09/1370, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Пуризм у загальноприйнятому розумінні є надмірним прагненням до чистоти, переваги форми над змістом. Правовий пуризм може мати як добровільний характер і виявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, недопущення відступу від правових приписів. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них».

Не кожен дефект певного адміністративного акта, який має й оскаржувана постанова, робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Такий вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод "оцінки справедливості процесу в цілому" не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, "чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий".

22 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 825/2328/16, адміністративне провадження №К/9901/23055/18 (ЄДРСРУ № 89396394) досліджував питання щодо наслідків порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень.

Так, Верховний Суд зазначив, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Отже, Верховний Суд наголосив, що у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Відповідачем, в порядку вимог ст.77 КАС України, в обґрунтування своїх заперечень надано суду відеозапис з відеореєстратора в якості доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Таким чином, надані відповідачем матеріали на оптичному диску підпадають під визначення електронного доказу, встановленого ст. 99 КАС України, отже, копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого ознак цифрового підпису автора.

Враховуючи те, що факт вчинення позивачем правопорушення знайшов своє підтвердження під час розгляду справи, суд дійшов висновку щодо правомірності винесеної інспектором 2 взводу 1 роти 1 батальйону управління патрульної поліції в місті Києві старшим лейтенантом Гром Д. О. постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №7406590. При цьому, поліцейським не було порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення та права позивача при прийнятті рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність оскаржуваної постанови від 20.06.2026 року, яка є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Тому, керуючись приписами наведених норм законодавства, оцінивши надані сторонами до матеріалів справи докази, враховуючи, що відповідачем доведено правомірність встановлення адміністративного правопорушення, законність дії щодо винесення адміністративного постанови, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова від 20.06.2026 не підлягає скасуванню, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо інших доводів позивача та відповідача суд враховує правові висновки, викладені у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, де Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Також, згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.2 ,3, 77, 94, 139, 143, 242-246, 250, 255, 286 КАС України, ст. 9, 33, ч.8 ст.121, 222, 251, 258, 280, 283, КУпАП, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 вересня 2026 року.

Суддя М. С. Булкат