Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №473/3229/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3229/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"15" вересня 2026 р.Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої - судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання, Соколенко Д.К.,

представника Вознесенської окружної прокуратури прокурор, Андріїшиної Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, Вознесенська окружна прокуратура, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ

У червні 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, поданим в її інтересах адвокатом Перебійніс Світланою Василівною, до відповідача ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 вказує, що вона є матір`ю малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком останньої є відповідач ОСОБА_2 , з яким позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2014 року по 20 жовтня 2016 року, проте рішенням Косунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 20 жовтня 2016 року шлюб розірвано. З 04 січня 2017 року видано наказ про стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки в розмірі частини всіх доходів відповідача. Проте, останній тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, зокрема, не бере участі у вихованні, матеріальному утриманні, не цікавиться потребами, не підтримує з жодних зв`язків, у зв`язку з чим у позивачки виникають перешкоди у здійсненні в інтересах дитини різних соціально значимих дій. Станом на 01 жовтня 2025 року заборгованість відповідача по аліментам становить 113 393, 50 грн.

Враховуючи вказані обставини, з метою найкращого врахування та забезпечення інтересів дитини, позивачка просила позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 05 серпня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 19 серпня 2026 року залучено до участі у справі прокурора Вознесенської окружної прокуратури.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представниця адвокат Перебийніс С. В. не з`явилися, проте надали заяву про підтримання позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився.

Представник третьої особи без самостійних вимог, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради - не з`явився, проте надав заяву про розгляд без його участі та підтримання позовних вимог, вказував на наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Прокурор Вознесенської окружної прокуратури, Андріїшина Т. С., в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки позивачка не заперечувала проти такого порядку вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині захист і піклування, необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Отже, батьківські права є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. Вирішуючи спір, суд передусім має встановити та врахувати найкращі інтереси дитини з огляду на конкретні обставини справи.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача (відповідачів), його (їх) поведінки.

Під час розгляду суд також враховує правові позиції Верховного Суду. Серед них наступні.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, тому з`ясуванню підлягають усі обставини, які характеризують дотримання батьками своїх обов`язків з виховання дитини. Саме лише заперечення одного з батьків проти позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання спілкуватися з дитиною і не є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав (постанова КЦС ВС від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23).

Позбавлення батьківських прав є обґрунтованим за умови встановлення свідомої та винної поведінки батьків в ухиленні від виконання обов`язків, що призвело до повного розриву сімейних зв`язків з дітьми. Формальне заперечення проти позову без реальних дій щодо налагодження стосунків з дітьми не є підставою для збереження батьківських прав (постанова КЦС ВС від 02 липня 2025 року у справі № 490/3580/21).

Судам під час розгляду спорів про повернення батькам дитини, яка була відібрана від них без позбавлення батьківських прав, необхідно перевіряти всі обставини, які можуть бути перешкодою для повернення дитини батькам, а батькам навпаки необхідно довести, що відпали перешкоди, які стали підставою для відібрання дитини (постанова КЦС ВС від 09.09.2020 у справі № 400/936/18).

Тлумачення статті 4, частини першої статті 170 СК України дає змогу дійти висновку про те, що у разі неможливості (у тому числі, на час пред`явлення позову і вирішення справи) передати дитину родичам, то дитина передається органу опіки та піклування для вжиття заходів щодо захисту особистих та майнових прав дитини й забезпечення тимчасового влаштування дитини (постанова КЦС ВС від 02/05/2022 у справі № 308/12188/18).

Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов`язку з виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування з нею. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або навчальному закладу, означає, що саме їхній напрям та умови виховання одержали перевагу над тими, які здатні створити батьки, і із цим напрямом батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку (постанова КЦС ВС від 14/04/2020 у справі № 328/2433/18).

З урахуванням принципу забезпечення «якнайкращих інтересів дитини» суд може застосувати до батька дитини крайній захід впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав у разі непідтримання ним стосунків з дитиною протягом тривалого часу, відсутність у батька інтересу до її життя, самоусунення від виконання своїх батьківських обов`язків (постанова КЦС ВС від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18).

Відповідно до вимог ст. ст. 150, 155, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею освіти, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Зазначене узгоджується з положеннями Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 якого передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п.2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

При цьому ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» за № 3 від 30.03.2007 року).

Вказані фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Водночас позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Суд встановив, що ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з позивачкою.

З досліджених матеріалів справи (а.с. 8-16) встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, зокрема: не підтримує з донькою жодних зв`язків, не піклується про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не бере участі у її вихованні, не цікавиться навчанням, успіхами, потребами дитини.

Отже, з наданих доказів вбачається, що відповідач свідомо обрав такі життєві умови, за яких не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні ст. 164 СК України.

Органом опіки та піклування виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради надано письмовий висновок від 11 травня 2026 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його доньки, оскільки це буде відповідати інтересам останньої.

Таким чином, враховуючи наявні докази, встановлені в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави також підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 1 331,20 грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 2 500 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради, Вознесенська окружна прокуратура, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно його малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1331, 20 грн. та правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М. С. Булкат