Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №127/25567/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/25567/26

Провадження № 2/127/7028/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Воробйова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, мотивуючи позовну заяву тим, що сторони перебувають у шлюбі, який рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18.09.2017 року був розірваний. В період шлюбу у них народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки ОСОБА_1 самостійно важко задовольнити потреби дитини, а нормальне утримання потребує значних коштів. Разом з тим, відповідач працездатний, отримує дохід, інших утриманців немає. З огляду навикладенеОСОБА_1 змушена була звернутися до суду з цим позовом та просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред`явлення позову, до суду і до досягнення дітьми повноліття. Також просила стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою суду від 27.07.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачами відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такі відзиви.

Відповідачем було надіслано суду відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач із позовними вимогами не погоджується у повному обсязі. ОСОБА_2 повністю, сумлінно та в значно більшому обсязі, ніж передбачено законом, виконує обов`язок щодо матеріального забезпечення їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги є безпідставними, оскільки відповідач добровільно капітально забезпечив утримання дитини на роки наперед та його перерахунок. Зокрема, 07.02.2020 року позивач власноруч написала розписку про отримання від нього в якості аліментів на сина майна, вартість якого на момент передачі (лютий 2020 року) було спільно зафіксовано в сумі 1218000 грн. Передані активи є твердим матеріальним капіталом, цінність якого за минулі роки колосально зросла. Також позивачу було передано 2 кг 300 г золота в ювелірних виробах 585 проби, що складало 1 150 000 грн. вартість якого наразі зросла. Крім того, позивач отримала 3 кг 800 г срібла у виробах ціною 38 000 грн. Крім того, було передано комерційну нерухомість (торгову секцію ювелірних виробів в АДРЕСА_1 ) вартістю 30 000 грн на момент передачі. Таким чином, загальна ринкова вартість переданих активів з урахуванням сучасного курсу золота повністю забезпечує та перекриває базові потреби дитини до досягнення повноліття та на роки вперед. Відповідач здійснив повне фінансування капітального ремонту дитячої кімнати у 2025 році. На Новий рік (січень 2026 року) подарував сину мобільний телефон Samsung Galaxy S25 FE 8/256GB вартістю 25 000 грн. Щороку повністю забезпечує дитину якісним імпортним одягом та взуттям на всі чотири сезони на рік наперед. Щоліта особисто забирає сина на декілька місяців на оздоровлення та відпочинок на морі, повністю оплачуючи його проживання, харчування, розваги та транспортні витрати. Примусове стягнення аліментів є недоцільним та призведе до неправомірного подвійного стягнення коштів на користь позивачки, яка вже отримала аліменти авансом. На підставі викладеного, відповідач просив перейти від розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін; проводити розгляд справи виключно за його особистої участі та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.09.2026 року у задоволенні клопотання відповідача про розгляд за правилами загального позовного провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини було відмовлено.

Вподальшому відповідачем надано суду клопотання про доручення доказів, зокрема копії заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30.09.2025 року у справі № 756/10804/25, яким вже встановлено його скрутний майновий стан та стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно. З метою дотримання балансу інтересів та рівності прав обох його дітей, розмір аліментів у даній справі на думку відповідача, не може перевищувати 1/6 частини доходу платника. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., то вона є повністю необґрунтованою, неспівмірною. У прохальній частині позову адвокат вимагає стягнути аліменти на сторонню малолітню дитину — « ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка не має жодного відношення до Відповідача. Якісна та професійна правнича допомога не може містити таких критичних помилок щодо предмету спору. Позивач та її представник приховали від суду факт наявності у відповідача іншої дитини та чинного судового рішення про стягнення 1/6 доходу, чим проявили процесуальну недобросовісність. Крім того, дана справа є типовою та нескладною, не потребує значних затрат часу, а розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та обсягом наданих послуг. Позовна заява, складена за шаблоном із грубими помилками в анкетних даних дитини, не може коштувати 6 000 грн. за рахунок відповідача, який перебуває у скрутному матеріальному становищі. На підставі викладеного вище відповідач просив долучити до матеріалів копію заочного рішення № 756/10804/25 та у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з Відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. — відмовити в повному обсязі.

Позивач своїм правом на надання суду відповіді на відзив не скористалась.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що рішеням Голосіївського районного суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі №752/6135/17, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 21.02.2015 року реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького районного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №368 (а.с. 6).

В період шлюбу у сторін народився неповнолітній син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є відповідач, що підтверджується свідоцтвом про його народження (а.с. 7).

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданих 11.04.2022 року вбачається, що син сторін проживає за адресою: АДРЕСА_2 , разом з позивачем (а.с. 8, 9).

Відповідно до положень ст.ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 Сімейного кодексу України - батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей, і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення; тощо. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Так, з метою визначення розміру аліментів суд враховує, що:

- у платника аліментів наявна інша неповнолітня дитина. Так, заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30.09.2025 року у справі №756/10804/25 було зменшено розмір аліментів, стягнутих судовим наказом Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2022 року у справі № 756/5096/22 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 5). При цьому підставою зменшення аліментів було: наявність на утриманні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та після видачі судового наказу змінився майновий стан ОСОБА_2 , він не працює, через похилий вік можливість для його працевлаштування суттєво обмежена, а пенсію за віком йому на цей час не призначили (а.с. 32-33);

- 07.02.2020 року позивач написала розписку про отримання від ОСОБА_2 2 кг 300 г золота в ювелірних виробах на суму 1150000 грн., а також 3 кг 800 г. срібла в ювелірних на суму 38000 грн. в якості аліментів на їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і торгову секцію вартістю 30000,00 грн. розміщену в АДРЕСА_1 . Гроші отримала в повній мірі, претензій немає (а.с. 25).

Слід відзначити, що факт скрутного майнового стану, визначений вказаним рішенням суду, не є актуальним на час звернення до суду з цим позовом (2026 рік), тому судом не приймається до уваги. Разом з тим, доказів щодо скрутного майнового стану, станом на час розгляду справи, відповідачем не надано, тому відсутні докази на зменшення розміру аліментів до 1/6 частини.

Щодо наявності розписки про передачу майна в якості аліментів, то звільнитись від сплати аліментів у майбутньому шляхом передачі нерухомого майна можливо лише за нотаріально посвідченим договором, за участю органу опіки та піклування, тоді як звичайна розписка не має юридичної сили, оскільки вона не є нотаріально посвідченим договором визначеним ст. 190 СК України. Таким чином, позовна вимога позивачач про стягнення аліментів є законною.

З приводу посилання відповідача на здійснення ремонту в кімнаті дитини, придбання йому одягу та взуття на сезон, оплати відпочинку на морі, дарування мобільного телефону, то ці витрати є добровільними та не враховуються при вирішенні даного спору. Крім того, вказані витрати не підтвердженні відповідачем жодними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Підстави визначення розміру аліментів у частині до заробітку (доходу) або у твердій грошовій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.

Згідно з ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При цьому, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позивачем суду не надано доказів щодо необхідності стягнення аліментів в більшому розмірі (1/3) ніж визначено законодавством України (1/4).

Визначаючись щодо розміру аліментів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує те, що спільа дитина сторін проживає разом з позивачем, перебуває на її утриманні, що потребує значних коштів. Разом з тим, зважаючи на розмір заявлених вимог, суд вважає можливим встановити аліменти в розмірі 1/4 частки доходу відповідача щомісячно, що буде розумним, справедливим та зваженим.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн., оскільки позивач при подачі позову була звільнена від його сплати.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн., то вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Положенням п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід відзначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.

До суду на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги №б/н від 08.07.2026 року (а.с. 10), ордер (а.с. 13), розрахунок витрат на правову допомогу (а.с. 11) та квитанція до прибуткового касового одрера №б/н від 08.07.2026 року на суму 6000,00 грн. (а.с. 12).

За змістом ч. 4 ст. 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно з п. 3.1. договору про надання правової допомоги, вартість послуг за даним договором складає 6000,00 грн.

Як вбачається з розрахунку витрат на правову допомогу адвокатом було надано наступні послуги: зустріч, консультація клієнта тривалістю 0,5 год. вартістю 1000,00 грн.; підготовка і подання цивільного позову про стягнення аліментів тривалістю 2 год. вартістю 4000,00 грн.; підготовка і оформлення копій позову з додатками для відповідача та прибуття на поштове відділення для її направлення тривалістю 0,5 год. вартістю 1000,00 грн. Загальна вартість послуг склала 6000,00 грн.

Вирішуючи питання обґрунтованості щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., слід приймати до уваги викладене нижче.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 року № 640/8316/20, від 21.10.2021 року у справі № 420/4820/19 тощо).

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Частиною 6 ст. 137 ЦПК України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідачем частково доведено неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги.

Так, як зазначено ВС в постанові від 17.01.2022 року № 756/8241/20, зустріч із клієнтом та погодження заперечень на касаційну скаргу мають організаційний характер, є складовими підготовки відзиву на касаційну скаргу та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга, немає підтвердження, що клієнту разом із тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

З огляду на викладене, надання представником позивача такої правової послуги як зустріч, консультація клієнта, не можуть включатися до витрат на правову допомогу, оскільки вони не підтвердженні належними доказами. Тому сума в розмірі 1000,00 грн. не підлягає відшкодуванню.

Отже, при визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише зі складення позовної заяви, підготовки та друку необхідних документів.

На підставі викладеного, суд вважає, що розмір витрат на оплату послуги двоката є не співмірним зі складністю справи. Керуючись принципами співмірності, справедливості та верховенства права, заявлена позивачем вартість таких витрат підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 5000,00 грн., саме така сума, на думку суду, буде обґрунтованою та відповідатиме принципу розумності, є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та витраченим часом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», ст. 51 Конституції України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 7, 180, 199-200 СК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 279, 352, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви, а саме з 20.07.2026 року до досягнення дитиною повноліття.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.).

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складений 15.09.2025 року.

Суддя: