Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №147/1498/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1498/26

Провадження № 2/147/784/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борейко О. Г.,

із секретарем Задверняк Т. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2026 року надійшла до суду та передана в провадження судді Борейко О. Г. позовна заява ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 7620,80 грн.

Стислий виклад позиції позивача.

27.04.2025 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 281673, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн строком на 90 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,72 % на добу. Кредитні кошти були перераховані відповідачу на банківський рахунок.

Позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 20.02.2026 утворилася заборгованість у загальному розмірі 7620,80 грн, яка, за розрахунком позивача, складається з 4000,00 грн заборгованості за сумою кредиту, 2620,80 грн заборгованості за процентами та 1000,00 грн плати за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту відповідно до пункту 1.4 договору.

19.12.202 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 19122025/1, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників. Згідно з реєстром боржників позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 281673.

Позивач вказує, що кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а перерахування кредитних коштів підтверджується інформаційною довідкою.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором та невиконанням вимоги про дострокове погашення заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача 7620,80 грн заборгованості за кредитним договором, 2662,40 грн судового збору, а також 15500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Процесуальні дії у справі. Заяви (клопотання) учасників справи.

Суд, з огляду на подання позивачем документів в електронній формі та їх значний обсяг, враховуючи зміст Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 (зі змінами), з метою процесуальної економії, вважає за можливе розглядати (формувати та зберігати) справу у змішаній формі.

Так, відповідно до п.122 Перехідних положень Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 (зі змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Ухвалою суду від 22 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

08 липня 2026 року від представника позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат у справі №147/1498/26 за позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 281673 від 27.04.2025. У позовній заяві позивачем було зазначено орієнтовний розмір судових витрат 18162,40 грн, з яких 2662,40 грн – судовий збір та 15500,00 грн – витрати на професійну правничу допомогу. За твердженням заявника, фактичний розмір гонорару адвоката становить 15500,00 грн, що підтверджується актом про отримання правової допомоги від 07.07.2026 та квитанцією про оплату. Заявник посилається на положення статей 137, 141 ЦПК України, статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також практику Верховного Суду та ЄСПЛ щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Просить стягнути зі ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» 15500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та розглянути заяву без виклику сторін.

Сторони в судове засідання призначене на 08:30 годину 15 вересня 2026 року не прибули.

Представник позивача у позові клопотав про розгляд справи без його участі та в разі неявки відповідача ухвалити заочне рішення на підставі наявних доказів.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В попередні судові засідання відповідач також не з`являвся, зокрема у судове засідання призначене на 10:00 годину 05 серпня 2026 року, у зв`язку з чим за його клопотанням, мотивованим перебуванням у тривалому службовому відрядженні, розгляд справи було відкладено на іншу дату.

09 вересня 2026 року від відповідача повторно надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з тієї самої підстави — у зв`язку з перебуванням у відрядженні.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності відповідача, суд враховує, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, його неявка є повторною, а розгляд справи вже відкладався за його клопотанням на значний строк.

Водночас відповідачем не подано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових заперечень проти позову, а також доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість подання таких заперечень у встановлений судом строк, відповідачем також не надано.

Суд також враховує, що перебування відповідача у службовому відрядженні саме по собі не позбавляло його можливості реалізувати процесуальні права та обов`язки, зокрема шляхом подання до суду письмових заяв по суті справи, доказів та інших процесуальних документів. Також, відповідач мав можливість скористатися професійною правничою допомогою, однак таке своє право не реалізував і не залучив до справи представника.

Крім того, відповідач мав можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, однак таким правом не скористався та відповідного клопотання до суду не подавав.

Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Відповідно до частини першої статті 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Провадження у цій справі відкрито 22 червня 2026 року. Таким чином, на час проведення судового засідання встановлений законом строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження вже сплив.

За таких обставин, враховуючи повторну неявку відповідача, попереднє відкладення розгляду справи за його клопотанням, відсутність відзиву, письмових заперечень та доказів на їх підтвердження, а також наявність у відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права в інший спосіб, у тому числі шляхом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд не вбачає підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Суд вважає, що подальше відкладення розгляду справи призведе до її безпідставного затягування, а тому справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Оскільки сторони в судове засідання не прибули, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 27 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 281673, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику фінансовий кредит, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти й інші платежі на умовах, визначених договором.

Кредитний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов договору датою його укладення визначено дату перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 4000,00 грн строком на 90 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,72 % на добу.

Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено сплату комісії у розмірі 25 % від суми фінансового кредиту, що становить 1000,00 грн, за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації та довідок, пов`язаних із наданням та обслуговуванням кредиту, а також юридичне оформлення.

На виконання умов кредитного договору ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн, що підтверджується наданою позивачем інформаційною довідкою про перерахування 27.04.2025 відповідної суми на платіжну картку відповідача.

19 грудня 2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу № 19122025/1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 19 грудня 2025 року до договору факторингу №19122025/1 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №281673.

Згідно з наданою позивачем випискою з особового рахунку, станом на 20 лютого 2026 року за кредитним договором обліковувалась заборгованість у загальному розмірі 7620,80 грн, з яких: 4000,00 грн – заборгованість за сумою кредиту, 2620,80 грн – заборгованість за процентами та 1000,00 грн – заборгованість за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту відповідно до пункту 1.4 договору.

Позивач зазначає, що після виникнення заборгованості відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо її погашення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Водночас після набуття права вимоги позивачем додаткових нарахувань та штрафних санкцій не здійснювалося.

Позивачем надано суду документи на підтвердження укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, переходу до позивача права грошової вимоги за договором факторингу та розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Дослідивши надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає встановленим, що між первісним кредитором та відповідачем виникли договірні цивільні правовідносини, за якими відповідачу були надані кредитні кошти на умовах, визначених кредитним договором, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити передбачені договором платежі. У зв`язку з невиконанням відповідачем зазначених зобов`язань виникла заборгованість, право вимоги за якою на підставі договору факторингу перейшло до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС».

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка та висновки суду.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним (що відповідає належному виконанню відповідно до ст. 516 ЦК України). Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 06 лютого 2019 року у справі №361/2105/16-ц.

Відповідно до ст. 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 27 квітня 2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 281673, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 4000,00 грн строком на 90 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,72 % на добу.

У подальшому, 19 грудня 2025 року, на підставі договору факторингу № 19122025/1 право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС», що підтверджується відповідним договором та реєстром боржників.

За даними позивача, станом на 20 лютого 2026 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 7620,80 грн, з яких 4000,00 грн – заборгованість за сумою кредиту, 2620,80 грн – заборгованість за процентами та 1000,00 грн – плата за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту.

Із приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача комісії у розмірі 1 000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору комісія встановлена у розмірі 25 відсотків від суми фінансового кредиту, що становить 1000,00 грн, за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, пов`язаних із наданням та обслуговуванням кредиту, а також юридичне оформлення.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Водночас положення частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачають право споживача після укладення договору про споживчий кредит вимагати від кредитодавця інформацію про поточний розмір його заборгованості, суму кредиту, повернуту кредитодавцю, виписку щодо погашення заборгованості та іншу передбачену законом інформацію, причому така інформація надається безоплатно один раз на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, хоча положеннями статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачена можливість встановлення комісій кредитодавця, така плата може стосуватися додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, а не послуг, які відповідно до закону мають надаватися споживачу безоплатно.

Саме по собі включення до умов кредитного договору положення про сплату комісії та зазначення загального переліку дій, які кредитодавець відносить до послуг з надання, обслуговування та повернення кредиту, не свідчить про правомірність стягнення такої комісії. Кредитодавець має зазначити, які саме додаткові чи супутні послуги надаються споживачу за встановлену плату, а у разі виникнення спору – довести їх фактичне надання.

У пункті 1.4 кредитного договору до складу комісії включено плату за надання, обслуговування і повернення кредиту, обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації та довідок, пов`язаних із наданням та обслуговуванням кредиту, а також юридичне оформлення. Водночас конкретний перелік додаткових та супутніх послуг, за які встановлено комісію, договором не визначений, як не визначено і вартість кожної окремої послуги.

Позивачем не надано суду доказів фактичного надання відповідачу конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено комісію у розмірі 1000,00 грн. Надана позивачем виписка з особового рахунку лише відображає зазначену суму як заборгованість за комісією, однак сама по собі не підтверджує факту надання відповідачу конкретних платних послуг.

Разом з тим, включення до складу комісії плати за надання інформації та довідок, пов`язаних із наданням та обслуговуванням кредиту, також не може бути підставою для стягнення відповідної плати у тій частині, в якій йдеться про інформацію, яку споживач відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» має право отримувати безоплатно.

Правовий висновок щодо нікчемності умови договору про споживчий кредит у частині встановлення плати за надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно один раз на місяць, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Верховний Суд зазначив, що для правової оцінки відповідної умови має значення не сама назва комісії, а її зміст, тобто те, за які саме дії кредитодавця вона встановлена.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, у якій зазначено, що якщо кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності й переліку додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена комісія за обслуговування кредиту, відповідне положення договору є нікчемним відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За встановлених у цій справі обставин кредитний договір не містить конкретного переліку додаткових та супутніх послуг, за які відповідач повинен сплатити комісію у розмірі 1000,00 грн, а позивачем не доведено фактичного надання таких послуг. Також у договорі не відмежовано вартість комісії за надання кредиту, як і не надано доказів виокремлення вартості одноразової комісії занадання кредиту. Таким чином сама лише домовленість сторін про сплату комісії не є достатньою правовою підставою для її стягнення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що умова пункту 1.4 кредитного договору щодо обов`язку відповідача сплатити комісію у розмірі 1000,00 грн є нікчемною, а тому позовна вимога про стягнення зазначеної суми задоволенню не підлягає.

Отже, з огляду на наведене вище суд дійшов висновку, що позивач довів належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами факт укладення відповідачем кредитного договору, отримання ним кредитних коштів та наявність заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 4000,00 грн, а також заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 2620,80 грн.

Водночас позовна вимога про стягнення з відповідача комісії у розмірі 1000,00 грн задоволенню не підлягає, оскільки умова пункту 1.4 кредитного договору щодо її сплати є нікчемною, а позивачем не доведено фактичного надання відповідачу конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які встановлена зазначена плата.

З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню, а з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 6620,80 грн, з яких 4000,00 грн – заборгованість за основним зобов`язанням та 2620,80 грн – заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Вирішуючи питання щодо інших заявлених позовних вимог, суд виходить із наведених вище висновків щодо правової природи та обґрунтованості заявленої до стягнення заборгованості.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці зазначає, що відповідно до принципу, пов`язаного з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції не може тлумачитися як такий, що вимагає від суду детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Обсяг обов`язку щодо обґрунтування рішення може бути різним залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), заява № 4909/04, § 58, від 10 лютого 2010 року).

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Як убачається з позовної заяви, позивачем заявлено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15500,00 грн, який складається з 1500,00 грн за зустріч та консультацію, 9000,00 грн за складення та подання позовної заяви, підготовку доказів і додатків та моніторинг судової практики, 4500,00 грн за підготовку інших клопотань, заяв та процесуальних документів, моніторинг Єдиного державного реєстру судових рішень, а також 500,00 грн канцелярських витрат. Водночас ціна позову у даній справі становить 7620,80 грн, тобто заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу більш ніж удвічі перевищує ціну позову.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що при вирішенні питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу необхідно враховувати, зокрема, складність справи, обсяг та час виконаних адвокатом робіт, а також ціну позову. Разом з тим, оцінка співмірності витрат здійснюється з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Так, у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 910/5352/21 зазначено, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд враховує критерії складності справи, часу, обсягу наданих послуг та ціни позову, а зменшення витрат у зв`язку з їх неспівмірністю можливе за клопотанням іншої сторони.

У цій справі спір виник щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором. Обставини справи не є складними, доказова база є обмеженою документами щодо укладення кредитного договору, перерахування кредитних коштів, відступлення права вимоги та розрахунку заборгованості. Складення позовної заяви та підготовка доданих до неї документів не потребували значного обсягу юридичної роботи, а необхідність моніторингу судової практики сама по собі не свідчить про складність спору.

Крім того, заявлений розмір витрат на правничу допомогу у 15500,00 грн є явно неспівмірним із ціною позову 7620,80 грн, оскільки перевищує її більш ніж у два рази. Така величина витрат не відповідає характеру та складності спору, обсягу фактично необхідної для його вирішення правничої роботи та значенню справи для сторін.

Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15500,00 грн є неспівмірним із складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову, а розумним і співмірним розміром таких витрат у даній справі є 5500,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позов задоволено на суму 6620,80 грн із заявлених 7620,80 грн, що становить 86,87 % від заявлених позовних вимог.

Таким чином, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню: судовий збір — 2313,95 грн та витрати на професійну правничу допомогу — 4778,85 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України, ст. 526, 530, 549, 610-612, 625, 1054, 1082 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 281673 від 27.04.2025 у розмірі 6620 (шість тисяч шістсот двадцять) гривень 80 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» 2313 (дві тисячі триста тринадцять) гривень 95 копійок судового збору та 4778 (чотири тисячі сімсот сімдесят вісім) гривень 85 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», код ЄДРПОУ – 43561872, рахунок НОМЕР_1 в АТ «КОМІНБАНК», МФО 322540, юридична адреса: вул. Львівська, буд. 23, офіс 703, м. Київ, 03115;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя О. Г. Борейко