Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №336/5638/26 — Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 336/5638/26

Провадження №:2/138/1791/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі головуючого судді Ясінського Ю.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , мотивованим тим, зокрема, що 15.02.2022 між АТ «Таксомбанк» та відповідачем укладено договір №2931309-150 відповідно до умов якого АТ «Таксомбанк» надав позичальнику кредит в розмірі 49 999,54 грн., тип кредиту – кредит на власні потреби, процентна ставка за користування кредитом: 0,01%, строк кредиту 48 місяців, цільове призначення кредиту – на споживчі потреби. АТ «Таксомбанк» взяті на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Разом з тим, відповідач взятті на себе зобов`язання не виконує, кредитні кошти не повертає, у зв`язку з чим, станом на 14.02.2025, у неї виникла заборгованість у розмірі 91 655,28 грн. 14.02.2025 між АТ «Таксомбанк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором №2931309-150 від 15.02.2022.

Враховуючи наведене вище, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за вказаним вище договором у розмірі 91 655,28 грн. та судові витрати.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.06.2026 позовну заяву передано за підсудністю до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області 09.07.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав.

Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін шляхом надсилання копії ухвали суду про відкриття провадження в порядку спрощеного позовного провадження з копією позовної заяви з доданими до неї документами за зареєстрованою адресою проживання як внутрішньо переміщеної особи, однак поштове відправлення повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази, суд приходить до такого висновку.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а в ч.1 ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

15.02.2022 між АТ «Таскомбанк» та відповідачем було підписано заяву-договір про надання споживчого кредиту №2931309-150. Відповідно до вказаної заяви-договору ОСОБА_1 просила надати їй споживчий кредит на власні потреби в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. АТ «Таскомбанк» надало ОСОБА_1 споживчий кредит на наступних умовах: Тип та мета кредиту: кредит на власні потреби/кредит на рефінансування заборгованості в іншій фінансовій установі; загальна сума кредиту: 49 999,54 грн.; комісія за надання кредиту: 4,9%, що складає 2 335,54 грн.; сума кредиту без комісії за надання кредиту: 47 664,00 грн.; спосіб надання кредитних коштів: кредитні кошти перераховуються на поточний рахунок № НОМЕР_1 , операції за яким здійснюються із використанням електронних платіжних засобів; строк кредиту: 48 місяців; супровідні/додаткові послуги третіх осіб: відсутні; проценти за користування кредитом: 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту: 4,9% щомісячно.

Позивачем також надано до суду графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит №2931309-150 від 15.02.2022, інформаційне повідомлення (згода третіх сторін про передачу до АТ «Таскомбанк» персональних даних) на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування з метою укладення Заяви-договору щодо споживчого кредиту, Паспорт споживчого кредиту за продуктом «Зручна готівка Максимум», заяву-анкету на оформлення банківських продуктів, довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Вказані документи підписані відповідачем власноручним підписом і в цих документах містяться відомості про тип кредиту, суму кредиту, строк надання кредиту та спосіб надання кредиту, розмір процентної ставки, порядок користування та повернення кредиту, відповідальність за порушення умов кредитного договору тощо.

Факт отримання та використання відповідачем кредитних коштів підтверджується і наявною в матеріалах справи випискою по особовим рахункам кредитного договору №2931309-150 за період з 15.02.2022 по 14.02.2025.

Як стверджує позивач, відповідач, порушуючи умови договору, свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, в частині погашення заборгованості за кредитом, внаслідок чого у неї виникла заборгованість.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, зокрема, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ч.1.ст.526 ЦК України встановлює, що з має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

14.02.2025 між АТ «Таксомбанк» та позивачем укладено договір факторингу №НІ/11/26-Ф, відповідно до умов якого, фактор зобов`язався передати клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язався відступити факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Перелік позичальників, підстави виникнення права вимоги до позичальників, сума боргу та інші дані зазначаються у реєстрі прав вимог, який формується згідно додатку №1 та є невід`ємною частиною цього договору.

Того ж дня, між тими самими сторонами було підписано акт прийому-передачі реєстру прав вимоги, який скріплений печатками.

Також, позивачем надано платіжну інструкцію №660 від 14.02.2025 на підтвердження оплати договору факторингу №НІ/11/26-Ф від 14.02.2025.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №НІ/11/26-Ф від 14.02.2025 позивач отримав право вимоги до відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором №2931309-150 від 15.02.2022 у розмірі 91 655,28 грн., яка складається зі заборгованості за тілом кредиту у розмірі 49 999,54 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 6,08 грн. та заборгованості по комісіям в розмірі 41 649,66 грн.

Відповідно до п. 1 ч. ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Отже, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором до боржника ОСОБА_1 .

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), згідно яких у разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Позивач зазначає, що відповідач має непогашену заборгованість по кредиту, оскільки вона не виконала взяті на себе зобов`язання передбачені вказаним договором.

З наданого до суду розрахунку заборгованості по кредитному договору №2931309-150 від 15.02.2022 слідує , що станом на 14.02.2025 заборгованість відповідача становить 91 655,28 грн, яка складається зі заборгованості за тілом кредиту у розмірі 49 999,54 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 6,08 грн. та заборгованість за щомісячними процентами в розмірі 41 649,66 грн.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідач не надала суду докази, які б спростовували, як факт надання кредиту в розмірі, визначеному кредитним договором, так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника.

Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно розрахунку заборгованості, первісним кредитором було здійснено нарахування ОСОБА_1 за період з 15.02.2022 по 10.07.2023 щомісячних процентів в розмірі 41 649,66 грн. за 17 місяців по 2 449,98 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача зазначених щомісячних процентів в сумі 41 649,66 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 року по справі № 727/5461/23.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 суд касаційної інстанції врахував, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Умовами договору про надання споживчого кредиту №2931309-150 від 15.02.2022 передбачено сплату позичальником комісії за обслуговування кредиту в розмірі 4,9% щомісячно (49 999,54 грн. х 4,9% = 2 449,98 грн.) (п. 1.4 ).

Необхідність внесення плати за обслуговування кредитної заборгованості (комісії) передбачена й у Графіку платежів за вказаним договором.

При цьому ані в кредитному договорі, ані в інших документах не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Суд звертає увагу на те, що позивач не надав суду доказів наявності, переліку відповідних послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому умови п. 1.4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що вимога про стягнення заборгованості за комісією в сумі 41 649,66 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Зважаючи на викладені вище норми права та встановлені обставини і враховуючи те, що кредитний договір, укладений між сторонами, встановлює обов`язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цим договором, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, суд приходить до висновку, що обґрунтованими, доведеними, та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 50 005,62 грн., з яких 49 999,54 грн. заборгованість по тілу кредиту, 6,08 грн. заборгованість за процентама, а в іншій частині позову слід відмовити за необгрунтованістю заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 815,75 грн. (3328/54,56%).

Крім того, позивач у своєму позові просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати у виді витрат на правничу допомогу.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така позиція суду відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній в постанові від 23.11.2020 у цивільній справі № 638/7748/18.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 03.07.2024 між адвокатом Литвиненко О.І. та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір №03-07/24 про надання правничої допомоги та розділом 3 договору передбачено, зокрема, що вартість послуг адвоката встановлюється з розрахунку, що ціна однієї години витраченої адвокатом часу на надання послуг становить 2000,00 грн. Конкретні суми до оплати наводять у акті приймання-передачі послуг, надісланих адвокатом та погоджених з клієнтом.

Згідно акту №4 від 02.06.2025 про приймання-передачі наданих послуг, сторони погодили вартість послуг адвоката в сумі 9200,00 грн. за надання правничої допомоги, які складаються із надання первинної консультації замовнику у справі протягом 0,5 год., правового аналізу наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства, правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини протягом 2 год., підготовка та подання позовної заяви протягом 2,1 год.

Позивачем також надано копію платіжної інструкції №2721 від 10.06.2025 про оплату ТОВ «ФК «Еліт фінанс» 9 200,00 грн згідно договору №03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові від 28.09.2023 у справі 686/31892/19 (провадження 61-4683св23).

Також, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу при задоволенні позову звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України такі витрати покладаються на відповідача.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо).

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, ціни позову, розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, виходячи з конкретних обставин даної справи та те що дана категорія справ не є складною і з даного питання є установлена судова практика, а також те, що окрім позовної заяви стороною позивача більше жодних заяв, клопотань чи заперечень суду подано не було, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 9 200,00 грн. є завищеними та недостатньо обґрунтованими.

З урахуванням предмета спору, ціни позову, складністю справи, обсягу виконаної роботи, необхідності та розумності відповідних витрат, враховуючи, що витрати у визначеному позивачем розмірі не є пропорційними до ціни позову, часткове задоволення позовних вимог, суд визначає вартість наданих юридичних послуг в розмірі 2 500,00 гривень, що відповідає критеріям розумності та співмірності.

На підставі викладеного та керуючись, ст. 3, 525, 526, 626, 629, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-268, 279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором №2931309-150 від 15.02.2022 у розмірі 50 005 (п`ятдесят тисяч п`ять) гривень 62 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судові витрати у виді судового збору в сумі 1 815 (одна тисяча вісімсот п`ятнадцять) гривень 75 коп.

Решту судового збору залишити за позивачем.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судові витрати у виді витрат на правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: пл. Солом`янська, 2, м. Київ, 03035.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.А. Ясінський