Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №465/5871/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 465/5871/25

провадження № 51-913 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025142410000112, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , військовослужбовця, раніше не судимого,

та

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , військовослужбовця, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28-ч.2 ст.369-2 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Франківського районного суду міста Львова від 06 серпня 2025 року засуджено:

- ОСОБА_7 за ч.2 ст. 28 - ч.2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн;

- ОСОБА_8 за ч.2 ст. 28 - ч.2 ст. 369-2 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів, судових витрат у провадженні та скасовано арешт на майно.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції здійснювався за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вироком суду встановлено, що військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою незаконного збагачення, отримали від ОСОБА_9 неправомірну вигоду в два етапи 18 березня 2025 року близько 21:00, поблизу будинку №166 по вул. Науковій у м. Львові в розмірі 500 доларів США, що згідно курсу НБУ становило 20720 грн, та 20 березня 2025 року близько 17:00, неподалік будинку №12 по вул. Симоненко у м. Львові, 2000 доларів США, що згідно курсу НБУ становило 83146 грн, за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення службовими особами кадрового підрозділу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо укладення контракту з ОСОБА_9 про проходження останнім військової служби у цій військовій частині та призначення його на посаду у підрозділі, який не приймає участі у бойових діях.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді.

Зазначає, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 і ОСОБА_8 покарання не застосував положення ч.2 ст. 53 КК України та визначив кожному із них розмір штрафу, який є меншим за майновушкоду, завдану кримінальним правопорушенням.

Суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновком місцевого суду в цій частині, а також проігнорував те, що не було встановлено конкретної ролі кожного співучасника.

Позиції інших учасників судового провадження

Від захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на касаційну скаргу прокурора надійшло письмове заперечення, у якому захисник, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни. Аналогічну позицію висловили засуджений та захисник у суді касаційної інстанції.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: застосування судом закону, який не підлягає застосуванню; незастосування закону, який підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею(частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність ( ст. 413 КПК України).

Мотиви суду

Обґрунтованість засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч.2 ст. 28 - ч.2 ст. 369-2 КК України та правильність кваліфікації їхніх дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування положень ч.2 ст.53 КК України при призначенні засудженим покарання, заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповіднодо статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації.

Нормами ч. 2 ст. 53 КК України передбачено, що за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Суд, встановивши, що таке кримінальне правопорушення вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу.

Із системного аналізу наведеної норми слідує, що законодавець передбачив певний виняток щодо можливості призначення розміру штрафу із врахуванням ступеня участі співучасника без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу. Цей виняток, безумовно, є проявом принципу індивідуалізації покарання, гарантованого ст. 61 Конституції України. Проте слід наголосити, що диспозиція ч.2 ст. 53 КК України надає суду право, а не обов`язок, враховувати незначну роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника та індивідуалізувати розмір штрафу. Тому навіть встановивши незначущість ролі винного у вчиненні кримінального правопорушення, суд може призначити штраф, розмір якого не буде меншим за розмір заподіяної майнової шкоди чи розмір отриманого внаслідок вчинення злочину доходу.

За матеріалами справи, суд першої інстанції засудив ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28-ч.2 ст.369-2 КК України, та призначив кожному із них покарання у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 грн.

Між тим, санкція ч.2 ст.369-2 КК України передбачає основне покарання, в тому числі у виді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, при обранні засудженим заходу примусу у виді штрафу мали бути враховані норми ч. 2 ст. 53 КК України, відповідно до якої розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (всієї неправомірної вигоди) , яка в даному випадку складає 2500 доларів США, що згідно курсу НБУ становило 103866 грн.

Наведене узгоджується з практикою Верховного Суду (до прикладу, постанови ВС у справах №607/18731/23, №715/2391/17).

Попри це суд першої інстанції хоча і процитував у вироку приписи ч. 2 ст. 53 КК України, однак проігнорував точні положення наведеної норми матеріального закону та призначив кожному із засуджених покарання в розмірі меншому за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Крім того,призначаючи ОСОБА_7 і ОСОБА_8 розмір штрафу без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, суд також не встановлював конкретної ролі кожного співучасника, що не узгоджується з вимогами ч.2 ст. 53 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, не врахував наведених положень кримінального закону, не зважив на доводи прокурора про призначення судом першої інстанції ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за ч.2 ст.28-ч.2 ст.369-2 КК України покарання у виді штрафу без дотримання приписів ч.2 ст. 53 КК України, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень ст.65 КК України принцип індивідуалізації покарання полягає в тому, що суд призначає кожній особі покарання індивідуально, з огляду на ступінь тяжкості злочину, особливості особистості винного та конкретні обставини справи.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апеляційної скарги прокурора, не врахував наведеного та зазначив про те, що сумарний розмір штрафу, призначений обом засудженим, є більшим за суму отриманої ними неправомірної вигоди. Тобто суд об`єднав суму штрафів, призначених кожному із засуджених, та порівняв її із розміром заподіяної шкоди, що не узгоджується з принципом індивідуалізації покарання.

У контексті викладеного ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч.1 ст.438 КПК України з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційний суд повинен урахувати вищенаведене та ухвалити законне, обґрунтоване й належним чином умотивоване рішення.

У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 412,413, 436, 438, 441,442 КПК України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає до задоволення.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокуроразадовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_10 ОСОБА_3