Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №757/22672/21-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 757/22672/21

провадження № 61-6129св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

треті особи:товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», товариство з обмеженою відповідальністю «ЮС Імпорт Експорт», товариство з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційно-виробнича фірма «Резерв», товариство з обмеженою відповідальністю «Маренда», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року, ухвалених у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Євграфової Є. П., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» (далі - ТОВ «Інститут геоінформатики») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» (далі - ТОВ «Карбон ЛТД»), товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон» (далі - ТОВ «Денді-Карбон»), товариство з обмеженою відповідальністю «ЮС Імпорт Експорт» (далі - ТОВ «ЮС Імпорт Експорт»), товариство з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД» (далі - ТОВ «Констеб ЛТД»), товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційно-виробнича фірма «Резерв» (далі - ТОВ «КВФ «Резерв»), товариство з обмеженою відповідальністю «Маренда» (далі - ТОВ «Маренда»), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба В. М., про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання правочину недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів.

Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Інститут геоінформатики» є законним власником об`єкта нерухомості, а саме нежитлових приміщень, площею 3 тис. кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 секції 3-4, м. Київ, номер реєстраційної справи у реєстрі об`єктів нерухомого майна - 911460380382 (далі - нерухоме майно). Право власності на вказане нерухоме майно було набуто товариством на підставі протоколу № 70 загальних зборів засновників ТОВ «Карбон ЛТД» від 20 травня 2016 року та акту приймання-передачі від 20 травня 2016 року, укладеного між ТОВ «Карбон ЛТД» та ТОВ «Інститут геоінформатики». Зазначене право власності зареєстроване за ТОВ «Інститут геоінформатики» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 травня 2016 року Державним реєстратором-приватним нотаріусом Кударенко В. М.

Позивач зазначав, що ТОВ «Карбон ЛТД», від якого перейшло право власності до ТОВ «Інститут геоінформатики», володіло цим нерухомим майном на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, що набрало законної сили. Його право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 травня 2016 року Державним реєстратором-приватним нотаріусом Кударенко В. М.

Факт законності вчинення цієї реєстраційної дії також був предметом розгляду Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/7844/16 за позовом ТОВ «Денді-Карбон» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., за результатами розгляду якої постановою від 27 жовтня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «Денді-Карбон» відмовлено та підтверджено право власності ТОВ «Карбон ЛТД» на нерухоме майно на підставі вищевказаного рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, визнано законними вчинені ТОВ «Карбон ЛТД» реєстраційні дії.

Крім того, факт законності права власності ТОВ «Карбон ЛТД» на спірне нерухоме майно також було підтверджено рішенням Господарським судом м. Києва від 03 квітня 2013 року у справі № 5011-74/12502-2012, що набрало законної сили, яким, зокрема, позов ТОВ «Карбон ЛТД» задоволено та витребувано із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал» (далі - ПАТ «КБ «Земельний капітал») на користь ТОВ «Карбон ЛТД» вищевказане нерухоме майно; визнано договір оренди нежилих приміщень, укладений 25 листопада 2011 року між ПАТ «КБ «Земельний капітал» та ТОВ «Констеб ЛТД», недійсним.

Проте, 26 квітня 2016 року ТОВ «Денді-Карбон» незаконно зареєструвала за собою право власності на спірне майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24 березня 2009 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2010 року та постанови Вищого господарського суду України від 17 травня 2010 року у справі № 18/142-50/323, що стосувалися обставин, які існували станом на 2009 рік, але на момент вчинення ТОВ «Денді-Карбон» зазначених вище реєстраційних дій вже не підтверджували право власності ТОВ «Денді-Карбон» на спірне нерухоме майно.

06 червня 2016 року ТОВ «Денді-Карбон» було повторно незаконно зареєстровано за собою право власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі зазначених вище судових рішень.

Однак, на момент здійснення цієї реєстраційної дії право власності на об`єкт нерухомості вже було зареєстровано 17 травня 2016 року за ТОВ «Карбон ЛТД», на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, що набрало законної сили.

Крім того, на час здійснення зазначеної реєстраційної дії, 03 лютого 2016 року Господарським судом м. Києва було ухвалено рішення у справі № 910/27203/15 за позовом ТОВ «Денді-Карбон» до ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «Карбон ЛТД», ПАТ «КБ «Земельний капітал» про визнання права власності на спірне майно, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Денді-Карбон» відмовлено.

Зазначене рішення Господарського суду м. Києва від 03 лютого 2016 року у справі № 910/27203/15 було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2018 року.

У подальшому, 08 червня 2016 року в Державному реєстрі Іпотек була зареєстрована іпотека за ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», що діяло від імені і за рахунок ТОВ «Констеб ЛТД», на підставі договору про іпотеку від 08 червня 2016 року № 2096, укладеного з ТОВ «Денді-Карбон». Цей договір про іпотеку від 08 червня 2016 року № 2096 було визнано недійсним рішенням Господарського суду м. Києва від 07 серпня 2019 року у справі № 910/11650/16, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року.

27 березня 2017 року в Державному реєстрі Іпотек була зареєстрована іпотека за ТОВ «КВФ «Резерв» на підставі іпотечного договору від 27 березня 2017 року № 336, укладеного з ТОВ «Денді-Карбон». Цей іпотечний договір від 27 березня 2017 року № 336 також було визнано недійсним рішенням Господарського суду м. Києва від 19 червня 2018 року у справі № 910/1485/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2018 року та постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року.

Проте, 23 червня 2017 року право власності на спірний об`єкт нерухомості було зареєстровано за ТОВ «КВФ «Резерв» на підставі іпотечного договору від 27 березня 2017 року № 336, який було визнано недійсним вищевказаним рішенням господарського суду.

21 липня 2017 року у Державному реєстрі Іпотек була також зареєстрована іпотека за ТОВ «Маренда», на підставі іпотечного договору від 21 липня 2017 року № 1065, укладеного з ТОВ «КВФ «Резерв» на підставі вже визнаного недійсним договору іпотеки від 27 березня 2017 року № 336, тому, відповідно, такий договір, не створював будь-яких правових наслідків для сторін цього правочину.

23 квітня 2018 року право власності на спірний об`єкт нерухомості було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року № 475, укладеного з ТОВ «КВФ «Резерв».

Позивач вважав, що вказаний договір купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року № 475, за яким ОСОБА_1 набула право власності на спірне нерухоме майно, слід визнати недійсним, оскільки такий був укладений на підставі договорів, які були визнані недійсними у судовому порядку, тому вони не можуть створювати жодних правових наслідків та підтверджувати право власності відповідача.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Інститут геоінформатики» просило суд:

- визнати протиправним та скасувати запис про право власності № 14833126, внесений 03 червня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. на підставі рішення про державну реєстрацію № 29919993;

- визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки № 14867676, внесений 08 червня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М., на підставі рішення про державну реєстрацію № 29953480;

- визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки № 19710408, внесений 27 березня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Вакуленко С. О., на підставі рішення про державну реєстрацію № 34525070;

- визнати протиправним та скасувати запис про право власності № 21084587, внесений 23 червня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карташовою А. С. на підставі рішення про державну реєстрацію № 35845385;

- визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки № 21504615, внесений 21 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. на підставі рішення про державну реєстрацію № 36255644;

- визнати протиправним та скасувати запис про право власності № 25847516, внесений 23 квітня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського, нотаріального округу Якуба Ю. А. на підставі рішення про державну реєстрацію № 40769571;

- витребувати у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інститут геоінформатики»нежитлові приміщення, площею 3 тис. кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (номер реєстраційної справи в реєстрі об`єктів нерухомого майна 911460380382);

- визнати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2018 року, укладений між ТОВ «КВФ «Резерв» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю. А. та за реєстровим № 475, недійсним;

- визнати іпотечний договір від 21 липня 2017 року № 1065, укладений між ТОВ «Маренда» та ТОВ «КВФ «Резерв», що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. та за реєстрований за № 1065, недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року у складі судді Ільєвої Т. Г. позов ТОВ «Інститут геоінформатики» задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інститут геоінформатики» нежитлові приміщення, площею 3 тис. кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (номер реєстраційної справи у реєстрі об`єктів нерухомого майна 911460380382). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інститут геоінформатики» судовий збір у розмірі 11 312,12 грн та 681,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- позивач є законним власником спірного нерухомого майна, яке було відчужено поза його волею на підставі нікчемних правочинів особою, яка, відповідно, не мала на це право. Зазначене підтверджується як наявними у матеріалах справи доказами, так і преюдиційними судовими рішеннями у господарських та адміністративних справах, на які посилався позивач;

- відповідачка, як кінцевий набувач спірного нерухомого майна, була обізнана про наявність перешкод для вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу, зокрема, про те, що спірне нерухоме майно вибуло поза волею позивача із його володіння та власності, так як вона є керівником ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», ТОВ «Маренда», які були учасниками судових справ, де оспорювалися правочини, на підставі яких спірне нерухоме майно вибуло із власності позивача;

- отже, позовна вимога щодо витребування спірного нерухомого майна з володіння кінцевого набувача на користь власника є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню;

- оскільки для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними всі наступні правочини, які слугували підставою для його відчуження, а також скасування рішень про проведення на їх підставі державної реєстрації про право власності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зазначених вимог у зв`язку з їх неефективністю для захисту порушеного права позивача. Суд вказав, що є достатнім встановити той факт, що майно вибуло із власності позивача протиправно.

- суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування положень ЦК України щодо позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачкою, оскільки позивачем такий строк не пропущено.

Суд першої інстанції послався на релевантні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року у частині задоволення позову ТОВ «Інститут геоінформатики» та витребування у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інститут геоінформатики» нежитлові приміщення, площею 3 тис. кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 секції 3-4, м. Київ (номер реєстраційної справи у реєстрі об`єктів нерухомого майна 911460380382), стягнення судового збору скасовано. Ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ТОВ «Інститут геоінформатики» відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- рішенням Господарського суду м. Києва від 11 грудня 2017 року у справі № 910/15915/17 позов ТОВ «Маренда» до ТОВ «КВФ «Резерв» про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 21 липня 2017 року № 1065 задоволено. Стягнуто з ТОВ «КВФ «Резерв» на користь ТОВ «Маренда» заборгованість у розмірі 660 270 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 904,05 грн. Цим самим судовим рішенням визначено, що після набрання рішенням законної сили видати наказ. Вказане судове рішення господарського суду набрало законної сили, не скасовано (не змінене) на час перегляду апеляційним судом цієї справи;

- продаж спірного нерухомого майна здійснено за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року в межах процедури виконавчого провадження (далі - ВП) № 55534391 з примусового виконання наказу № 910/15915/17 Господарського суду м. Києва щодо стягнення з ТОВ «КВФ «Резерв» на користь ТОВ «Маренда» заборгованості у розмірі 660 270 грн з метою реалізації, за погодженням із стягувачем - ТОВ «Маренда», належного боржнику (ТОВ «КВФ «Резерв») нерухомого майна: нежитлових приміщень 3, 4 секцій, загальною площею 3 тис. кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 секції 3-4, м. Київ. Кошти від реалізації вказаного нерухомого майна передаються стягувачу - ТОВ «Маренда» у рахунок повного погашення боргу за виконавчим документом - наказу № 910/15915/17 Господарського суду м. Києва щодо стягнення з ТОВ «КВФ «Резерв» на користь ТОВ «Маренда» заборгованості у розмірі 660 270 грн. Продаж нерухомого майна вчинений за 754 141 грн, які на виконання вимог частини восьмої 8 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», покупець - ОСОБА_1 перерахувала у безготівковій формі на рахунок приватного виконавця Шмідт К. В. (ЄДРПОУ 3062515667, р/р № НОМЕР_1 у гривні, відкритий у ТВБВ № 10026/0160 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» МФО322669);

- майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);

- частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень (див.: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27липня 2023 року у справі № 932/1139/21, провадження № 61-475св23);

- суд першої інстанції залишив поза увагою віндикаційний імунітет (частина друга статті 388 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при якому не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець. Завдяки віндикаційному імунітету, який передбачений парламентом, для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення, досягається охорона прав добросовісної особи, яка набула майно, що було відчужене чи передане на виконання судового рішення і стабільність цивільного обороту. Якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то таке рішення набрало законної сили. Виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не по волі власника), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення;

- отже, набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно відбулося в межах процедури ВП № 55534391 на виконання судового наказу № 910/15915/17, виданого за набравшим законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 11 грудня 2017 року у справі № 910/15915/17, яке не скасоване і не змінене;

- продаж нерухомого майна вчинений за 754 141 грн, які на виконання вимог частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 перерахувала у безготівковій формі на рахунок приватного виконавця Шмідт К. В. (ЄДРПОУ 3062515667, р/р № НОМЕР_1 у гривні, відкритий у ТВБВ № 10026/0160 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» МФО322669);

- за таких обставин витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_1 не є можливим, адже її права захищені віндикаційним імунітетом;

- доводи позивача про те, що ОСОБА_1 не може вважатись добросовісним набувачем та мала б бути обізнаною станом на 23 квітня 2018 року про наявність перешкод на укладення правочину щодо спірного майна є безпідставними;

- ОСОБА_1 станом на 18 червня 2015 року була керівником ТОВ «ЮС Імпорт Експорт» та станом на 27 травня 2016 року була директором ТОВ «Маренда» про що свідчать відповідні накази;

- доказів того, що ОСОБА_1 була керівником (бенефіціаром) та (або) мала б належність до вищевказаних товариств станом на час набуття нею прав на спірний об`єкт нерухомості у квітні 2018 року суду не надано;

- спірне майно придбане ОСОБА_1 у ТОВ «КВФ «Резерв» 23 квітня 2018 року, яким останній володів на підставі іпотечного договору від 27 березня 2017 року № 336;

- на час укладення договору купівлі-продажу (23 квітня 2018 року) іпотечний договір від 27 березня 2017 року № 336 був чинним, а рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/1485/18 про визнання недійним вказаного іпотечного договору від 27 березня 2017 року № 336, укладеного між ТОВ «КВФ «Резерв» та ТОВ «Денді-Карбон» було постановлено 19 червня 2018 року, а набуло законної сили 03 вересня 2018 року, тобто пізніше часу укладення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року;

- факт відсутності обізнаності щодо наявності судової справи № 910/1485/18 (у межах якої оскаржувався іпотечний договір від 27 березня 2017 року № 336) з боку ОСОБА_1 підтверджується тим, що остання не була залучена до участі у цій справі та не мала відношення до юридичних осіб, що були сторонами вказаного судового процесу, а саме: ТОВ «Денді-Карбон» та/або ТОВ «КВФ «Резерв» (не входила до складу органів управління, не була власником корпоративних прав тощо);

- перебування ОСОБА_1 на посаді керівника ТОВ «ЮС Імпорт Експорт» у червні 2015 року та ТОВ «Маренда» у травні 2016 року не підтверджує факт її обізнаності щодо наявності судової справи № 910/1485/18, оскільки зазначені товариства не входили до складу учасників цієї справи та не були залучені до неї будь-яким іншим чином;

- отже, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, оскільки мала б бути належним чином обізнаною про наявність перешкод для вчинення правочину, у тому числі про те, що спірна нерухоме майно вибуло проти волі позивача із його володіння та власності.

- судом першої інстанції не зазначено будь-яких достовірних даних про те, яким чином, в який спосіб та коли відповідачка повинна була б дізнатися про наявність перешкод для вчинення правочину, у тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати спірне майно;

- за таких обставин районний суд зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення вимог ТОВ «Інститут геоінформатики» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння;

- крім того, суд першої інстанції помилково застосував положення статті 261 ЦК України щодо визначення початку перебігу позовної давності, оскільки ТОВ «Інститут геоінформатики» дізналося про порушення свого права, як власник майна, а саме про припинення державної реєстрації права власності за ним 10 червня 2016 року. При цьому позивач фактично не володів зазначеним майном з моменту його придбання за актом приймання-передачі від 20 травня 2016 року, проте подав позов про витребування майна до відповідачки 23 квітня 2021 року (тобто зі спливом майже 5-ти річного терміну). Проте, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на неможливість витребування спірного майна, зважаючи на набуття такого ОСОБА_1 під час здійснення процедури виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, тому суд не вирішував питання про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності.

Апеляційний суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо права особи на мирне володіння майном, а також щодо віндикаційного імунітету.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Інститут геоінформатики» на користь ОСОБА_1 30 тис. грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу під час розгляду справи апеляційним судом.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що понесені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами. Проте з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію розумності вартості їх розміру, апеляційний суд вважав, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 180 414 грн є завищеними щодо позивача, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час, що суперечить принципу співмірності розподілу судових витрат. Тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви відповідачки та стягнення з ТОВ «Інститут геоінформатики» на користь ОСОБА_1 30 тис. грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачкою у суді апеляційної інстанції. При цьому апеляційний суд врахував наявність заперечення позивача щодо заявленого відповідачкою розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Крім того, апеляційний суд відмов відповідачці у стягненні з позивача понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, оскільки відповідачка не заявляла клопотання у суді першої інстанції про відшкодування таких витрат, а суд першої інстанції не ухвалював судове рішення про такі витрати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Інститут геоінформатики», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. У задоволенні клопотання ТОВ «Інститут геоінформатики» про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2026 року клопотання ТОВ «Інститут геоінформатики» про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року задоволено. Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2026 року справу за позовом ТОВ «Інститут геоінформатики» до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Карбон ЛТД», ТОВ «Денді-Карбон», ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «КВФ «Резерв», ТОВ «Маренда», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба В. М., про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання правочину недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів, за касаційною скаргою ТОВ «Інститут геоінформатики» на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Інститут геоінформатики» мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що відчуження спірного майна відбулося на підставі нікчемних договорів, що підтверджується преюдиційними рішеннями господарських та адміністративних судів. Зазначене унеможливлює набуття відповідачкою статусу добросовісного набувача й, відповідно, застосування віндикаційного імунітету.

У спірних правовідносинах спірне нерухоме майно не виставлялося на прилюдні торги, а було реалізоване шляхом укладення договору купівлі-продажу між боржником - ТОВ «КВФ «Резерв» та ОСОБА_1 , які є підконтрольними одній і тій самій групі осіб. Апеляційний суд помилково застосував віндикаційний імунітет (частина друга статті 388 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на договір купівлі-продажу, який був укладений у позаторговий спосіб між афілійованими особами. Здійснення продажу за погодженням зі стягувачем без проведення торгів не створює того ступеня публічності та конкуренції, який є необхідним для застосування віндикаційного імунітету. Застосування цієї норми права до правочинів між пов`язаними особами, вчинених поза межами конкурентних процедур, суперечить меті законодавця та порушує права власника майна, яке вибуло з володіння поза його волею.

Апеляційний суд не надав оцінки тому, що відповідачка була обізнана про наявність судових спорів щодо спірного майна на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки була пов`язаною особою з попередніми учасниками правочинів (керівником ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», ТОВ «Маренда»), в управлінні компаніями, які протягом багатьох років брали активну участь у ланцюгу незаконних правочинів щодо спірного майна, що спростовує її добросовісність.

Аналіз реєстраційних справ та наявних у матеріалах справи документів свідчать про наявність стійкої групи афілійованих осіб, чиї дії скоординовані для утримання контролю над спірним нерухомим майном шляхом укладення низки нікчемних правочинів. Суд апеляційної інстанції не дослідив, що наявність виконавчого провадження не є автоматичною гарантією добросовісності чи законності відчуження. У цьому випадку механізм виконавчого провадження був використаний лише як формальна підстава для укладення договору купівлі-продажу між пов`язаними особами за заниженою вартістю. Такий договір не є публічною реалізацією арештованого майна, а є звичайною приватно-правовою угодою, щодо якої не діють правила про імунітет набувача.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки не врахував, що перебіг позовної давності за віндикаційним позовом починається з моменту, коли власник довідався або міг довідатися про конкретне порушення свого права останнім набувачем майна.

Посилається на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу, та пояснення

У червні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу ТОВ «Інститут геоінформатики», в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

Відповідачка набула спірне нерухоме майно у власність за нотаріально посвідченим, оплатним правочином із дотриманням всіх вимог законодавства щодо порядку придбання нерухомого майна, у тому числі із дослідженням відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якими були відсутні права будь-яких третіх осіб на зазначене майно, його обтяження чи арешту. Придбання цього майна було здійснено у порядку виконання судового рішення за процедурою частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а тому відповідачка, як вірно зазначив апеляційний суд, має віндикаційний імунітет.

Судом апеляційної інстанції належним чином досліджено питання добросовісності/недобросовісності кінцевого набувача, проте у зв`язку із відсутності належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність фактів недобросовісності відповідачки, судом зроблено вірний висновок про те, що відповідачка є добросовісним набувачем спірного майна. Віндикаційний імунітет не обмежується умовами придбання майна виключно через публічні торги. Будь-яка процедура придбання/відчуження майна, у тому числі передання в погашення боргу, яка відбувається за правилами або в межах процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», є такою, що охоплюється поняттям «порядку, встановленому для виконання судового рішення» у розумінні частини другої статті 388 ЦК України. Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, є нерелевантними до обставин цієї справи.

У червні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ТОВ «Констеб ЛТД» - Утіралової А. М. на касаційну скаргу ТОВ «Інститут геоінформатики».

Зазначено, що у позивача відсутні правові підстави для пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки він не є власником спірного майна, що встановлено преюдиційним рішенням у справі № 910/11650/16. Апеляційний суд дійшов вірного висновку про неможливість витребування спірного майна у відповідачки, оскільки її права захищені віндикаційним імунітетом, що узгоджується із відповідною судовою практикою Верховного Суду. Позивачем не надано доказів того, що відповідачка була керівником (бенефіціаром) та (або) мала б належність до зазначених товариств станом на час набуття прав на спірне нерухоме майно у квітні 2018 року.

У червні, липні та у серпні 2026 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1 та ТОВ «Інститут геоінформатики».

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду додаткові пояснення ТОВ «Інститут геоінформатики» та ОСОБА_1 підлягають залишенню без розгляду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20; від 14 грудня 2022 року у справа № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

30 травня 1994 року між Фондом державного майна України та Товариством покупців Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України укладено договір купівлі-продажу державного майна - цілісного майнового комплексу Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 м. Київ, на земельній ділянці, площею 0,25 га. Договір посвідчений Гарбузовим В. Г., державним нотаріусом сімнадцятої державної нотаріальної контори 30 травня 1994 року та зареєстрований у реєстрі за № 2с825.

Згідно з протоколом № 4 від 07 липня 1994 року зборів Товариства покупців Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, 07 липня 1994 року були прийняті рішення створити ТОВ «Карбон ЛТД» на базі викупленого товариством покупців цілісного майнового комплексу Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України; головою зборів товариства (Президента) обрати Нагорнюка Б. В. , генеральним директором обрати Якимчука М. А.

Згідно з актом прийому-передачі майна цілісного майнового комплексу від 13 липня 1994 року, укладеного між Фондом державного майна України та Товариством покупців Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, цілісний майновий комплекс Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України за адресою: АДРЕСА_2 м. Київ, було передано від Фонду державного майна України до Товариства покупців Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України.

Відповідно до свідоцтва про власність від 13 липня 1994 року, реєстраційний номер П-321, виданого Фондом державного майна України, Товариство покупців Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України стало власником цілісного майнового комплексу Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України за адресою: АДРЕСА_2 м. Київ.

22 липня 1994 року було зареєстровано ТОВ «Карбон ЛТД».

02 вересня 1994 року між Інститутом бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, в особі ректора Нагорнюка Б. В., та ТОВ «Карбон ЛТД», в особі генерального директора Якимчука Н. А., було укладено акт прийому-передачі будівлі по АДРЕСА_2, у м. Києві, згідно з яким Інститут бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України передав, а ТОВ «Карбон ЛТД» прийняло будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, у ТОВ «Карбон ЛТД» виникло право власності на цілісний майновий комплекс Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, у тому числі на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 7 240 кв. м, розташований на земельній ділянці, площею 0,25 га, що встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 04 лютого 2011 року у справі № 61/23, що набрало законної сили.

У жовтні 1994 року між ТОВ «Карбон ЛТД», від імені якого діяв Президент (Голова зборів учасників) Нагорнюк Б. В., Українсько-Італійським спільним підприємством «Денді» та Українсько-Італійським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Венето» був підписаний Установчий договір про створення та діяльність ТОВ «Денді-Карбон». Відповідно до пункту 13 Установчого договору ТОВ «Карбон ЛТД» вносить в якості внеску до статутного фонду ТОВ «Денді-Карбон» нежиле приміщення, загальною площею 3 тис. кв. м, що складається з 3-ї й 4-ї секцій споруди у будинку АДРЕСА_2 , який знаходиться на праві власності у товариства згідно з договору купівлі-продажу.

14 липня 1995 року між ТОВ «Карбон ЛТД» та ТОВ «Денді-Карбон» укладено акт прийому-передачі, згідно з яким нежитлове приміщення 3 та 4 секції, загальною площею 3 тис. кв. м, по АДРЕСА_2 , було передане від ТОВ «Карбон ЛТД» до ТОВ «Денді-Карбон».

Вказані обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи доказами і встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 31 січня 2012 року (т. 1, а. с. 21-25, 26-29, 30-33).

Проте, рішенням Господарського суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року заяву ТОВ «Констеб ЛТД» про перегляд рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20 скасовано, у позові ТОВ «Констеб ЛТД» до ТОВ «Денді-Карбон» відмовлено, у позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ТОВ «Карбон ЛТД» відмовлено, стягнуто з ТОВ «Карбон ЛТД» 7 076,09 грн судового збору.

Поряд з цим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2015 року у справі № 18/492-40/110-61/20 рішення Господарського суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року скасовано, у задоволенні заяви ТОВ «Констеб ЛТД» про перегляд рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року відмовлено. Рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року залишено без змін. Стягнуто з ТОВ «Констеб ЛТД» та ТОВ «Денді-Карбон» на користь ТОВ «Карбон ЛТД» по 3 538,05 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постановою Вищого господарського суду України від 09 червня 2015 року у справі № 18/492-40/110-61/20 постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2015 року залишено без змін.

Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 04 лютого 2011 року у справі № 61/23 визнано право власності за ТОВ «Карбон ЛТД» на нежиле (адміністративне) приміщення, яке складається з трьох блоків №№ 290, 390, 490, по 200 кв. м кожний (загальна площа 600 кв. м), розташованих на дев`ятому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на які до цього було зареєстроване за ТОВ «Олімп-96». Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 , видане ТОВ «Олімп-96», яке посвідчує, що нежиле приміщення (блоки №№ 290, 390, НОМЕР_3 ) площею 617,100 (591,90) кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 м. Київ, літера А, належить ТОВ «Олімп-96» на праві колективної власності та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстровим № 230-П від 20 липня 1999 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2011 року рішення Господарського суду м. Києва від 04 лютого 2011 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 19 липня 2011 року у справі № 61/23 постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2011 року у справі № 61/23 скасовано, а рішення Господарського суду м. Києва від 04 лютого 2011 року у справи №61/23 залишено без змін.

Вищезазначеним рішенням Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 31 січня 2012 року позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ТОВ «Карбон ЛТД» задоволено повністю, а саме: переведено на ТОВ «Карбон ЛТД» права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу, що був укладений між ТОВ «Денді-Карбон» і ТОВ «Констеб ЛТД» та визнано право власності за ТОВ «Карбон ЛТД» на нежилі приміщення в 3-й та 4-й секції, загальною площею 3 тис. кв. м, у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , що складає 42/100 частин вказаної будівлі.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. прийнято рішення від 17 травня 2016 року, індексний номер 29624420, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким за ТОВ «Карбон-ЛТД» зареєстровано права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення 3, 4 секцій, загальною площею 3 тис. кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі цього рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 14530668 про право власності ТОВ «Карбон-ЛТД» на вказане нерухоме майно; дата державної реєстрації: 13 травня 2016 року. Підставою виникнення права власності зазначено: рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року, постанова Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року, постанова Вищого господарського суду України від 31 січня 2012 року у справі № 18/492-40/110-61/20.

У подальшому, законність такої реєстрації була підтверджена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2017 року у справі № 826/7844/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року (т. 1, а. с. 34-36).

На підставі протоколу № 70 загальних зборів засновників ТОВ «Карбон ЛТД» від 20 травня 2016 року та акту приймання-передачі між ТОВ «Карбон ЛТД» та ТОВ «Інститут геоінформатики» від 20 травня 2016 року, право власності на зазначені нежилі приміщення перейшли до ТОВ «Інститут геоінформатики». Вказане право власності було зареєстроване за ТОВ «Інститут геоінформатики» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором-приватним нотаріусом Кударенко В .М. 27 травня 2016 року, номер рішення 29782851 (т. 1, а. с. 10, 11, 66 зворот).

Водночас, рішенням Господарського суду м. Києва від 24 березня 2009 року у справі № 18/142-50/323 визнано за ТОВ «Денді-Карбон» право власності на нежитлові приміщення 3 та 4 секцій, загальною площею 3 тис. кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ТОВ «Констеб ЛТД» на користь ТОВ «Денді-Карбон» витрати по сплаті держмита у розмірі 42,50 грн та 59 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з ТОВ «Карбон ЛТД» на користь ТОВ «Денді-Карбон» витрати по сплаті держмита в розмірі 42,50 грн та 59 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т. 1, а. с. 12-16).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2010 року у справі № 18/142-50/323 апеляційну скаргу ТОВ «Карбон ЛТД» задоволено частково. Рішення Господарського суду м. Києва від 24 березня 2009 року у справі № 18/142-50/323 змінено, виклавши пункти 1, 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «1. Позов задовольнити частково. 2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон» право власності на частину нежитлових приміщень, які складаються з 3 та 4 секції, загальною площею 3 тис. кв. м, та знаходяться в домоволодінні АДРЕСА_2 . В іншій частині рішення залишити без змін» (т. 1, а. с. 17-18).

Постановою Вищого господарського суду України від 17 травня 2010 року у справі № 18/142-50/323, рішення Господарського суду м. Києва від 24 березня 2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2010 року залишено без змін (т. 1, а. с. 19-20).

26 квітня 2016 року третя особа - ТОВ «Денді-Карбон» на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24 березня 2009 року у справі № 18/142-50/323, зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2010 року та залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17 травня 2010 року, зареєструвала за собою право власності на зазначені нежилі приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 67 зворот - 68).

06 червня 2016 року ТОВ «Денді-Карбон» було повторно зареєстровано за собою право власності на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі зазначених вище судових рішень (т. 1, а. с. 66 - 67).

Разом з тим, 17 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. прийнято рішення про здійснення реєстраційної дії, індексний номер 29624420, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким за ТОВ «Карбон-ЛТД» зареєстровано права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення 3 та 4 секцій, загальною площею 3 тис. кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року, постановою Вищого господарського суду України від 31 січня 2012 року.

Таким чином, наявні два судові рішення Господарського суду м. Києва від 24 березня 2009 року у справі № 18/142-50/323 та від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, які не скасовані та набрали чинності у встановленому законодавством порядку, про визнання права власності на одне й те саме нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення 3 та 4 секцій, загальною площею 3 тис. кв. м, у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , за різними особами: ТОВ «Денді-Карбон» та ТОВ «Карбон-ЛТД».

Такі фактичні обставини були встановлені, зокрема, у рішенні Господарського суду м. Києва від 03 лютого 2016 року у справі № 910/27203/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 лютого 2018 року (т. 1, а. с. 37-41).

08 червня 2016 року між ТОВ «Денді-Карбон» та ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», яке діяло від свого імені за рахунок ТОВ «Констеб ЛТД», було укладено іпотечний договір, за умовами якого боржник передав нежилі приміщення 3 та 4 секцій, загальною площею 3 тис. кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , в іпотеку ТОВ «ЮС Імпорт Експорт» у рахунок забезпечення виконання договору безпроцентної позики.

27 березня 2017 року між ТОВ «КВФ «Резерв» та ТОВ «Денді-Карбон» укладено іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі за № 336, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором безпроцентної позики від 24 березня 2017 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем нежитлові приміщення 3 (третьої) та 4 (четвертої) секції, загальною площею 3 тис. кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

23 червня 2017 року право власності на вказаний об`єкт нерухомості було зареєстровано за ТОВ «КВФ «Резерв» на підставі договору іпотеки від 27 березня 2017 року № 336 (т. 1, а. с. 66).

21 липня 2017 року у Державному реєстрі Іпотек була також зареєстрована іпотека за ТОВ «Маренда» на підставі договору іпотеки № 1065, укладеного з ТОВ «КВФ «Резерв».

23 квітня 2018 року між ТОВ «КВФ «Резерв» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 3 та 4 секцій, загальною площею 3 тис. кв. м, що знаходяться адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю. А. та зареєстровано в реєстрі за № 475 (т. 1, а. с. 64; т. 2, а. с. 19-20).

Згідно з пунктом 3 вказаного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2018 року вказане нерухоме майно належить продавцю (ТОВ «КВФ «Резерв») на підставі іпотечного договору, посвідченого 27 березня 2017 року Вакуленко С. О., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за реєстром № 336, право власності зареєстровано 23 червня 2017 року Карташовою А. С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 21084587, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 911460380382.

Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2018 року продаж нерухомого майна здійснюється в межах процедури виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 910/15915/17 Господарського суду м. Києва щодо стягнення з ТОВ «КВФ «Резерв» на користь ТОВ «Маренда» заборгованості у розмірі 660 270 грн. (ВП № 55534391) з метою реалізації, за погодженням із стягувачем - ТОВ «Маренда», належного боржнику (ТОВ «КВФ «Резерв») нерухомого майна: нежитлових приміщень 3 та 4 секцій, загальною площею 3 тис. кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Кошти від реалізації вказаного нерухомого майна передаються стягувачу - ТОВ «Маренда» у рахунок повного погашення боргу за виконавчим документом - наказу № 910/15915/17 Господарського суду м. Києва щодо стягнення з ТОВ «КВФ «Резерв» на користь ТОВ «Маренда» заборгованості у розмірі 660 270 грн.

Згідно з пунктом 6 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2018 року продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за 754 141 грн, які на виконання вимог частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», покупець ( ОСОБА_1 ) перерахував у безготівковій формі на рахунок приватного виконавця Шмідт К. В. (ЄДРПОУ 3062515667, р/р № НОМЕР_1 у гривні, відкритий у ТВБВ № 10026/0160 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» МФО322669) (т. 1, а. с. 64; т. 2, а. с. 19-20).

23 квітня 2018 року право власності на спірний об`єкт нерухомості було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2018 року № 475 (т. 1, а. с. 64, 82).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19 червня 2018 року у справі № 910/1485/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 вересня 2018 року та постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року, іпотечний договір від 27 березня 2017 року № 336, укладений між ТОВ «КВФ «Резерв» та ТОВ «Денді-Карбон», визнано недійсним (т. 1, а. с. 60-63).

Рішенням Господарського районного суду міста Києва від 07 серпня 2019 року у справі № 910/11650/16, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року, іпотечний договір від 08 червня 2016 року, укладений між ТОВ «Денді-Карбон» та ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», яке діяло від свого імені за рахунок ТОВ «Констеб ЛТД», визнано недійсним (т. 1, а. с. 57-59).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ «Інститут геоінформатики» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення апеляційного суду не відповідають.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17, провадження № 14-201цс21, пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові.

Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, провадження № 12-148гс19, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Схожі за змістом правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, та багатьох інших.

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тобто за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18, пункт 98, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, провадження № 12-135гс19, пункт 80, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, провадження № 14-125цс20, та інших.

Судом першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно установлено, що ТОВ «Інститут геоінформатики»є законним власником спірного нерухомого майна, яке було відчужено поза його волею на підставі нікчемних правочинів особою, яка, відповідно, не мала на це право. Зазначене підтверджується як наявними у матеріалах справи доказами, так і преюдиційними судовими рішеннями у господарських та адміністративних справах.

Апеляційний суд хоча прямо не зазначив про правильність таких висновків суду першої інстанції, проте зі змісту його постанови вбачається, що він не піддавав сумнівам такі висновки, так як, з`ясувавши обставини справи, апеляційний суд одразу вдався до дослідження можливості витребування спірного нерухомого майна на користь позивача із володіння відповідачки, а також оцінки добросовісності/недобросовісності дій останньої, як кінцевого набувача майна.

Отже, з урахуванням установленого судами факту протиправного вибуття спірного нерухомого майна із власності позивача поза його волею, Верховний Суд вважає, що у справі, яка переглядається, вирішальне правове значення має оцінка добросовісності/недобросовісності кінцевого набувача майна і, як наслідок, можливість витребування спірного майна на користь законного власника, яким за обставинами цієї справи є ТОВ «Інститут геоінформатики».

Зазначене питання було предметом дослідження у судах попередніх інстанцій, проте суди дійшли протилежних висновків.

Верховний Суд ураховує, що правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині третій цієї самої статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, у тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див.: пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України).

Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див.: пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, провадження № 12-10гс21, зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч положенням статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Отже, як уже зазначалося, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 наголосив, що заборона зловживання правом є конституційно виправданою і спрямована на забезпечення балансу приватних і публічних інтересів, а також на запобігання недобросовісній реалізації цивільних прав.

Верховний Суд послідовно підтримує позицію, що використання формально законних приватно-правових конструкцій (ланцюгів правочинів, механізмів виконавчого провадження) з метою створення видимості законного набуття майна в обхід прав законного власника кваліфікується як зловживання правом. Такий підхід відображено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (див.: пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (див.: постанова від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19). Однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20, конкретизовані аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19. Означена конкретизація полягала, зокрема, у тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див.: пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).

Судами встановлено, що відповідачка набула спірне нерухоме майно у власність за нотаріально посвідченим, оплатним договором купівлі-продажу. Придбання цього майна було здійснено у порядку виконання судового рішення за процедурою, яка регламентується частиною восьмою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Пославшись на положення частини другої статті 388 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, апеляційний суд дійшов висновку про неможливість витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_1 , адже її права захищені віндикаційним імунітетом. При цьому, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, оскільки доказів, які б свідчили про наявність фактів її недобросовісності відсутні.

Проте Верховний Суд з такими висновками апеляційного суду не погоджується, оскільки вважає, що позивачем доведено недобросовісність кінцевого набувача спірного нерухомого майна, яким є відповідачка, і саме до таких правильних висновків дійшов суд першої інстанції. А віндикаційний імунітет захищає добросовісного набувача.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див.: постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18, від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21, провадження № 61-2058сво23).

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див.: пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21, провадження № 12-24гс23).

У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21, провадження № 61-2058сво23).

Верховний Суд у постановах від 10 грудня 2025 року у справі № 372/790/23, провадження № 61-17136св24, та від 25 лютого 2026 року у справі № 932/3042/24, провадження № 61-4962св25, зазначив, що добросовісний набувач, окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, повинен оцінювати й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер правочину. До таких обставин, зокрема, можуть належати: істотно занижена ціна договору; неодноразовий перепродаж майна протягом короткого проміжку часу; зміна вигляду або стану об`єкта нерухомості (наприклад, багаторазове об`єднання чи поділ об`єкта нерухомості без очевидної необхідності); наявність та значна кількість судових спорів щодо продавця стосовно цього або аналогічного майна у подібних правовідносинах; наявність кримінальних проваджень щодо незаконних дій продавця стосовно такого чи іншого аналогічного майна тощо.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, судом установлено таке.

26 квітня 2016 року ТОВ «Денді-Карбон» зареєструвало за собою право власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24 березня 2009 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2010 року, постанови Вищого господарського суду від 17 травня 2010 року у справі № 18/142-50/323.

Зазначені рішення господарських судів дійсно набрали законної сили, не скасовані, проте встановлюють обставини, які підтверджують право власності за ТОВ «Денді-Карбон», що існували станом на 2009 рік.

17 травня 2016 року ТОВ «Карбон ЛТД» зареєструвало за собою право власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року, постанови Вищого господарського суду України від 31 січня 2012 року у справі № 18/492-40/110-61/20.

Вказані рішення господарських судів не скасовані, набрали законної сили та ухвалені із урахуванням обставин та фактів, встановлених вищезазначеними рішеннями господарських судів у справі № 18/142-50/323, згідно з якими у 2009 році за ТОВ «Денді-Карбон» було визнано право власності на спірне нерухоме майно.

Крім того, факт законності вчинення цієї реєстраційної дії був предметом розгляду Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/7844/16 за позовом ТОВ «Денді-Карбон» до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., третя особа - ТОВ «Карбон ЛТД». За результатами розгляду цієї справи постановою від 27 жовтня 2017 року у задоволенні позову ТОВ «Денді-Карбон» відмовлено. Підтверджено право власності ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі вищевказаного рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, що набрало законної сили, та визнано законними вчинені ТОВ «Карбон ЛТД» реєстраційні дії.

27 травня 2016 року за ТОВ «Інститут геоінформатики» на підставі акту приймання-передачі від 20 травня 2016 року, укладеного між ТОВ «Карбон ЛТД» та ТОВ «Інститут геоінформатики», зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно.

Зазначений акт приймання-передачі від 20 травня 2016 року є чинним, не відкликаний та не скасований будь-яким способом, що підтверджується рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі №757/5618/22-ц, якими відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ТОВ «Інститут геоінформатики», ТОВ «Карбон ЛТД», треті особи: ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «Денді-Карбон», про визнання правочину (протоколу № 70 загальних зборів засновників ТОВ «Карбон ЛТД» від 20 травня 2016 року та акту прийому-передачі від 20 травня 2016 року та грошової оцінки майна) недійсним.

06 червня 2016 року ТОВ «Денді-Карбон» повторно зареєструвало за собою право власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24 березня 2009 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2010 року, постанови Вищого господарського суду від 17 травня 2010 року у справі № 18/142-50/323.

Така реєстраційна дія є незаконною, оскільки на момент її здійснення право власності на об`єкт спірної нерухомості вже було зареєстровано 17 травня 2016 року за ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, що набрало законної сили, а 27 травня 2016 року за ТОВ «Інститут геоінформатики» на підставі акту приймання-передачі від 20 травня 2016 року, укладеного між ТОВ «Карбон ЛТД» та ТОВ «Інститут геоінформатики».

Крім того, на час здійснення цієї реєстраційної дії Господарським судом м. Києва 03 лютого 2016 року вже було ухвалено рішення у справі № 910/27203/15 за позовом ТОВ «Денді-Карбон» до ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «Карбон ЛТД», ПАТ «КБ «Земельний капітал» про визнання право власності, яким встановлено: «....При цьому, суд наголошує, що конкуренції між судовими рішеннями від 24 березня 2009 року у справі № 18/142-50/323 та від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20 немає, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2011 у справі № 18/492-40/110-61/20 прийняте у період після зміни та з урахуванням обставин, за яких приймалося рішення Господарського суду міста Києва від 24 березня 2009 року у справі № 18/142-50/323, тобто, кожне з них є законним та обґрунтованим у відповідний період їх прийняття за досліджуваних обставин....».

За результатами розгляду цієї справи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Денді-Карбон» про визнання права власності відмовлено в повному обсязі. У подальшому зазначене рішення Господарського суду м. Києва від 03 лютого 2016 року у справі № 910/27203/15 залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 27 лютого 2018 року.

Окрім цього, факт законності права власності ТОВ «Карбон ЛТД» на спірне нерухоме майно також було встановлено рішенням Господарським судом м. Києва від 03 квітня 2013 року у справі № 5011-74/12502-2012, що набрало законної сили, яким, зокрема, позов ТОВ «Карбон ЛТД» задоволено та витребувано із чужого незаконного володіння ПАТ «КБ «Земельний капітал» на користь ТОВ «Карбон ЛТД» вищевказане нерухоме майно; визнано договір оренди нежилих приміщень, укладений 25 листопада 2011 року між ПАТ «КБ «Земельний капітал» та ТОВ «Констеб ЛТД» недійсним.

Вказаним рішенням Господарським судом м. Києва від 03 квітня 2013 року у справі № 5011-74/12502-2012 встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 31 січня 2012 року, переведено на ТОВ «Карбон ЛТД» права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 27 травня 2005 року, що був укладений між ТОВ «Денді-Карбон» та ТОВ «Констеб ЛТД», і визнано право власності за ТОВ «Карбон ЛТД» на нежилі приміщення 3 та 4 секцій, загальною площею 3 тис. кв. м, у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , що складає 42/100 частин у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .

08 червня 2016 року за ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», що діяло від імені і за рахунок ТОВ «Констеб ЛТД», зареєстровано іпотеку на спірне нерухоме майно на підставі договору про іпотеку від 08 червня 2016 року № 2096, укладеного з ТОВ «Денді-Карбон». Цей договір про іпотеку від 08 червня 2016 року № 2096 було визнано недійсним рішенням Господарського суду м. Києва від 07 серпня 2019 року у справі № 910/11650/16, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року.

27 березня 2017 року в Державному реєстрі Іпотек була зареєстрована іпотека за ТОВ «КВФ «Резерв» на підставі іпотечного договору від 27 березня 2017 року № 336, укладеного з ТОВ «Денді-Карбон». Цей іпотечний договір від 27 березня 2017 року № 336 також було визнано недійсним рішенням Господарського суду м. Києва від 19 червня 2018 року у справі № 910/1485/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 вересня 2018 року та постановою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року.

23 червня 2017 року право власності на спірний об`єкт нерухомості було зареєстровано за ТОВ «КВФ «Резерв» на підставі іпотечного договору від 27 березня 2017 року № 336, який було визнано недійсним вищевказаним рішенням господарського суду.

21 липня 2017 року у Державному реєстрі Іпотек була також зареєстрована іпотека за ТОВ «Маренда», на підставі іпотечного договору від 21 липня 2017 року № 1065, укладеного з ТОВ «КВФ «Резерв» на підставі вже визнаного недійсним договору іпотеки від 27 березня 2017 року № 336.

23 квітня 2018 року право власності на спірний об`єкт нерухомості було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року № 475, укладеного з ТОВ «КВФ «Резерв».

Судом також установлено, що ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «ВКФ «Резерв», ТОВ «Маренда» мають спільного кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_4 , також у ТОВ «Денді-Карбон» ОСОБА_4 була керівником.

ОСОБА_1 є керівником ТОВ «ЮС Імпорт Експорт» та ТОВ «Маренда».

Вказані обставини відповідачкою не спростовано, а підтверджено (частина перша статті 82 ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно встановив сукупність обставин, які свідчили про обізнаність ОСОБА_1 із правовою статусом спірного майна та про відсутність необхідного рівня обачності при його набутті. Зокрема, серед таких обставин суд урахував її участь в управлінні ТОВ «ЮС Імпорт Експорт» і ТОВ «Маренда», корпоративні та організаційні зв`язки між учасниками ланцюга правочинів, а також наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку на користь ТОВ «Маренда».

У касаційній скарзі наведено посилання на рішення Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у справі № 910/15915/17, в якому ОСОБА_1 зазначена як керівник ТОВ «Маренда» у спорі про стягнення 660 270 грн та звернення стягнення на предмет іпотеки, яким було саме спірне нерухоме майно.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що самі по собі відомості про перебування ОСОБА_1 на керівних посадах у 2015-2016 роках не є достатніми для висновку про її статус станом на 23 квітня 2018 року.

Водночас апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у справі № 910/15915/17 ОСОБА_1 була зазначена як керівник ТОВ «Маренда», а предметом звернення стягнення у цій справі було те саме нерухоме майно. У сукупності з даними про її попередні керівні посади, зв`язки між юридичними особами та наявність іпотечного обтяження на користь ТОВ «Маренда» ця обставина мала істотне значення для оцінки того, чи могла відповідачка не знати про правовий статус майна та попередні правовідносини щодо нього.

Посилання апеляційного суду на судову практику щодо захисту добросовісного набувача майна, реалізованого у порядку виконання судових рішень, саме по собі не є достатнім для вирішення спору.

Частина друга статті 388 ЦК України захищає саме добросовісного набувача, а отже, як уже зазначалося, передумовою застосування передбаченого нею обмеження віндикації є встановлення добросовісності конкретного набувача з урахуванням усіх обставин набуття майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 звернула увагу на значення публічності та конкурентності процедури примусової реалізації майна для забезпечення правової визначеності та захисту добросовісного набувача. У цій справі майно було відчужене не за результатами відкритих публічних торгів, а шляхом укладення прямого договору купівлі-продажу в межах виконавчого провадження. Ця обставина не виключає застосування частини другої статті 388 ЦК України автоматично, однак підлягає оцінці разом з іншими обставинами при вирішенні питання про добросовісність набувача.

Добросовісність у цивільному праві передбачає чесність, відкритість і належну обачність учасника правовідносин. Особа, яка знала або за обставинами справи мала знати про наявність прав третіх осіб чи обтяжень щодо майна, не може посилатися лише на формальну реєстрацію права власності за відчужувачем як на безумовну підставу для визнання її добросовісним набувачем.

Доводи ОСОБА_1 про те, що вона покладалася на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підлягають оцінці з урахуванням повноти таких відомостей та її фактичної обізнаності. Як вірно установлено судом першої інстанції, на момент укладення договору купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року у Реєстрі містився запис про іпотечне обтяження спірного майна на користь ТОВ «Маренда». Наявність такого обтяження була публічною інформацією. З урахуванням посилань позивача на участь ОСОБА_1 як керівника ТОВ «Маренда» у справі № 910/15915/17 щодо стягнення заборгованості та звернення стягнення на це саме майно, апеляційний суд мав окремо перевірити, чи могла відповідачка обґрунтовано вважати правовий статус майна безспірним. Такої оцінки апеляційний суд не надав, проте районний суд дав такій обставині вірну правову оцінку.

З урахуванням установлених судом першої інстанції обставин вибуття майна поза волею позивача, послідовності правочинів та реєстраційних дій, наявності на момент придбання зареєстрованого обтяження і необхідності оцінювати добросовісність набувача за сукупністю обставин, витребування майна на користь ТОВ «Інститут геоінформатики» не порушує справедливого балансу між правом власника та інтересами набувача.

Повернення майна первинному власнику, який володів ним з 2016 року і втратив його внаслідок доведених судовими рішеннями протиправних дій, відповідає легітимній меті захисту права власності. При цьому за цей період ТОВ «Інститут геоінформатики» у численних судових рішеннях судів різних юрисдикцій (господарській, адміністративний і цивільній) і судових інстанцій довело законність набуття права власності і довело незаконність укладених правочинів, які унеможливлювали володіти, розпоряджатися і використовувати належне йому майно.

Водночас ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися з позовом про відшкодування своїх майнових втрат у загальному порядку до осіб, у яких вона набула спірне майно.

Аналогічний підхід щодо застосування критеріїв пропорційності викладено в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 686/229/24.

З огляду на викладене, враховуючи сукупність дій, які вчиненні вищевказаними пов`язаними між собою юридичними особами, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідачка, як кінцевий набувач спірного нерухомого майна, була обізнана про наявність перешкод для вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу, зокрема, про те, що спірне нерухоме майно вибуло проти волі позивача із його володіння та власності, так як вона є керівником ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», ТОВ «Маренда», які були учасниками судових справ, де оспорювалися правочини, на підставі яких спірне нерухоме майно вибуло із власності позивача.

А тому відповідачка, як кінцевий набувач спірного нерухомого майна, не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки сукупність установлених у справі обставин свідчать про її обізнаність щодо незаконності вибуття цього майна із володіння законного власника.

Наданими позивачем доказами підтверджується взаємопов`язаність зазначених юридичних осіб, які брали участь у ланцюгу відчуження спірного майна. При цьому, відповідачка виконувала функцію керівника окремих із зазначених юридичних осіб, була безпосередньо залучена до їх діяльності та прийняття управлінських рішень.

За таких обставин Верховний Суд вважає, доведеним те, що відповідачка була обізнана про фактичні та юридичні підстави вибуття майна, а також про те, що воно вибуло з володіння законного власника поза його волею.

Крім того, на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу спірне майно перебувало в іпотеці ТОВ «Маренда», керівником якого є відповідачка. Зазначене спростовує її доводи про те, що на час укладення вказаного договору було відсутнє обтяження спірного майна.

Також судом першої інстанції було вірно враховано, що після відчуження спірного майна між взаємопов`язаними юридичними особами було ініційовано судовий спір, за результатами якого спірне майно перейшло у володіння відповідачки у порядку виконання судового рішення та виконавчого провадження. Проте послідовність зазначених дій, їх взаємозв`язок, а також участь у них одних і тих самих осіб свідчать про використання судової процедури не з метою реального захисту порушеного права, а як механізму легалізації попереднього неправомірного вибуття майна та створення видимості правомірності його набуття кінцевим набувачем.

Отже, поведінка відповідачки та пов`язаних із нею юридичних осіб не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості, передбачених статтею 3 ЦК України, а встановлені у справі факти у своїй сукупності виключають можливість визнання відповідачки добросовісним набувачем спірного майна.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .

Щодо строку позовної давності

Відповідачка заявила про застосування строку позовної давності.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції помилково застосував положення статті 261 ЦК України щодо визначення початку перебігу позовної давності, оскільки ТОВ «Інститут геоінформатики» дізналося про порушення свого права, як власник майна, а саме про припинення державної реєстрації права власності за ним 10 червня 2016 року. При цьому позивач фактично не володів зазначеним майном з моменту його придбання за актом приймання-передачі від 20 травня 2016 року, проте подав позов про витребування цього майна до відповідачки 23 квітня 2021 року (тобто зі спливом майже 5-ти річного терміну). Проте, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на неможливість витребування спірного майна, зважаючи на набуття такого ОСОБА_1 під час здійснення процедури виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, тому суд не вирішував питання про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності.

Верховний Суд вважає такі висновки апеляційного суду помилковими.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Тлумачення положень частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Верховний Суд зазначає, що оскільки право власності позивача на спірне нерухоме майно було порушено в момент його вибуття з власності ТОВ «Інститут геоінформатики»у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції вірно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128 гс19, в якій зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила, а не від дня коли майно вибуло з власності позивача, як його законного власника.

Із цим позовом до суду ТОВ «Інститут геоінформатики» звернулося 23 квітня 2021 року, що підтверджується поштовим штемпелем на описі вкладення до цінного листа, в якому надійшов вказаний позов, а тому, враховуючи, що 23 квітня 2018 року право власності на об`єкт нерухомості було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 23 квітня 2018 року № 475, позовна заява пред`явлена в межах строку позовної давності.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

У постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, провадження № 12-39гс22, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі.

У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21.

Отже, оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суди апеляційної інстанції від 02 квітня 2026 року, то додаткова постанова цього суду від 17 квітня 2026 року також підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інститут геоінформатики» 22 624,24 грн витрат зі сплати судового збору, понесених товариством у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року скасувати, рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2025 року залишити у силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій, у розмірі 22 624,24 грн (двадцять дві тисячі шістсот двадцять чотири гривень двадцять чотири копійки).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Зі скасуванням основного рішення втрачає чинність додаткове

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк