Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №766/20391/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 766/20391/24

провадження № 61-1697св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Чекменьовим Денисом Миколайовичем, на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 жовтня 2025 року у складі судді Ус О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 січня 2026 року у складі колегії суддів Майданіка В. В., Воронцової Л. П., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно. Спадкова справа була заведена 22 липня 2022 року на підставі заяви її брата - ОСОБА_2 . До складу спадкоємців входила також дружина померлого - ОСОБА_4 , але вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Строк на подання заяви про прийняття спадщини нею пропущений з поважних причин, оскільки спадкодавець помер у м. Голій Пристані 20 січня 2022 року, а лише зі спливом одного місяця розпочалось повномасштабне вторгнення в Україну. В перші дні вторгнення значна частина Херсонської області була окупована, зокрема, м. Гола Пристань є тимчасово окупованою територією з 24 лютого 2022 року. Місто Херсон, де вона проживала, перебувало в окупації з 01 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року. Під час окупації органи нотаріату України на окупованій території діяльність не здійснювали, доступ у нотаріусів до реєстрів був закритий. Через окупацію та бойові дії вона не мала можливості до спливу шестимісячного строку після смерті батька звернутися до нотаріуса. Строк на прийняття спадщини сплив у липні 2022 року, але виїхати з окупації вона змогла лише у вересні 2022 року.

02 серпня 2024 року вона звернулась до Першої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 , проте отримала відмову через пропуск строку для прийняття спадщини.

ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк тривалістю у три місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Гола Пристань Херсонської області.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 12 січня 2026 року, у задоволення позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що м. Херсон перебувало під тимчасовою окупацією до 11 листопада 2022 року, з матеріалів спадкової справи встановлено, що 22 липня 2022 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся син померлого - ОСОБА_2 ; 02 серпня 2024 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулася ОСОБА_5 - онука померлого, яка просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Позивач із заявою про прийняття спадщини звернулася 02 серпня 2024 року.

Позивач, знаючи про смерть спадкодавця та у вересні 2022 року виїхавши з окупації, не була позбавлена можливості звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, з огляду на зупинення перебігу строку для прийняття спадщини або відмови від неї згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану».

Крім того, спадкове майно (частина житлового будинку) ОСОБА_3 було заповідано ОСОБА_5 , якій ОСОБА_2 (спадкоємець, який своєчасно звернувся та прийняв спадщину) надав згоду на подання заяви про прийняття спадщини та 15 січня 2025 року ОСОБА_5 така заява подана. Позивачка, достовірно знаючи про наявність спадкоємиці за заповітом ОСОБА_5 , що слідує із її заяви від 02 серпня 2024 року, поданої нотаріусу, не залучила вказану особу до участі у справі в якості відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з 22 травня 2023 року по 29 січня 2024 року включно стаття 1221 ЦК України діяла в редакції Закону України від 23 лютого 2023 року № 2923-IX, відповідно до якої місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви. За заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , поданою 22 липня 2022 року, 12 листопада 2024 року нотаріусом видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку вкладів. Тобто, хоча вказана заява і була подана відповідачем через 2 дні після спливу шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, нотаріус вважав, що встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк для прийняття спадщини відповідачем не пропущений, враховуючи положення пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 164 від 28 лютого 2022 року. Предметом розгляду цієї справи не є законність таких дій нотаріуса, тому апеляційний суд приймає до уваги вказані обставини, зокрема, що відповідач прийняв спадщину, отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку вкладів.

Також підлягають відхиленню й посилання скаржника на різний, на її думку, (дискримінаційний) підхід суду до неї у порівнянні з відповідачем у питанні прийняття спадщини сторонами та застосуванні судом положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 замість положень закону. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що у цій справі мова не йде про застосування положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 замість положень закону. Вказані положення могли б бути підставою для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, але у випадку, коли б вона надала докази поважності причин пропуску такого строку, чого вона не зробила.

Враховуючи правовий висновок постанови Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 465/9866/23, суперечливі положення законодавства щодо перебігу строку для сприйняття спадщини, то відповідні доводи щодо пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути підставою для визначення конкретній особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

А тому, враховуючи зупинення перебігу строку для прийняття спадщини з 06 березня 2022 року до 22 травня 2023 року, до 29 січня 2024 року для прийняття спадщини спадкоємці померлого могли звернутись до нотаріуса будь-де в Україні, оскільки місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви. З 30 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року № 3450-IX, яким ключові положення статті 1221 ЦК України повернуто до раніше діючої редакції, а розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 21, відповідно до якого, зокрема, у період дії воєнного стану в Україні та протягом 6 місяців з дня його припинення або скасування у випадку, якщо місцем відкриття спадщини є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, територія, на якій ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупована Російською Федерацією територія, щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, дату відновлення здійснення своїх повноважень органами державної влади у повному обсязі, заява про прийняття спадщини, інші заяви щодо спадщини в межах спадкової справи подаються нотаріусу незалежно від місця відкриття спадщини. Тому з 30 січня 2024 року спадкоємці померлого, якщо місцем відкриття спадщини є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (наприклад, м. Гола Пристань, яке окуповане), мали б звернутись до будь якого нотаріуса на території України із заявою про прийняття спадщини.

Також, відповідно до пункту 3.5. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296, спадкоємці можуть подати засобами поштового зв`язку до нотаріуса заяву про прийняття спадщини як із засвідченням справжності підпису так і без засвідчення. Нотаріус в такому випадку заводить спадкову справу.

Таким чином, позивач для прийняття спадщини з 23 травня 2023 року повинна була здійснити такі дії ? або протягом 6 місяців звернутись до нотаріуса будь-де в Україні, оскільки місцем відкриття спадщини за чинним на той час законодавством було місце подання першої заяви; або повинна була подати засобами поштового зв`язку до будь-якого нотаріуса (наприклад в місті Херсоні) заяву про прийняття спадщини як із засвідченням справжності підпису так і без засвідчення. Однак цього вона не зробила, відповідним чином пояснивши це.

Тому позивач належними доказами не доведено поважність причини пропуску нею строку для прийняття спадщини після смерті свого батька, адже нею не доведено обставини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання на неврахування судом того, що через окупацію та бойові дії позивач не мала можливості до спливу шестимісячного строку після смерті батька звернутись до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки до 22 травня 2023 року перебіг строку для прийняття спадщини взагалі був зупинений, а з 23 травня 2023 року й протягом 6 місяців позивач могла, звернутись з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса будь-де в Україні або подати таку засобами поштового зв`язку до будь-якого нотаріуса.

Не впливають на правильність ухваленого рішення доводи апеляційної скарги, зокрема про те, що з оскаржуваного рішення не зрозуміло, яким чином залучення чи незалучення до розгляду справи спадкоємиці за заповітом (яка не відноситься до спадкоємців першої черги) може вплинути на обсяг прав та обов`язків позивача, відповідача та спадкоємиці за заповітом. При цьому апеляційний суд враховує, що відповідачами у таких справах є спадкоємці, які прийняли спадщину, без врахування того, чи вони є спадкоємцями за заповітом чи спадкоємцями за законом.

Аргументи учасників справи

09 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду з касаційну скаргу, у якій просила судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що строк для прийняття спадщини спадкоємцями ОСОБА_3 становить 6 місяців та розпочинає свій перебіг з 20 січня 2022 року й закінчується 20 липня 2022 року. Саме в цей проміжок часу спадкоємці повинні були здійснити дії з прийняття спадщини, або протягом 6 місяців звернутись до нотаріуса будь-де в Україні, оскільки місцем відкриття спадщини за чинним на той час законодавством було місце подання першої заяви, або подати засобами поштового зв`язку до будь-якого нотаріуса заяву про прийняття спадщини як із засвідченням справжності підпису так і без засвідчення. З висновків постанови Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 вбачається, що введення воєнного стану та видання постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 не змінює наведених законодавчо визначених строків, не переносить їх та не зупиняє. Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164, не зважаючи на те, що певний час був чинним, не підлягав застосуванню з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164. Натомість суди попередніх інстанцій визначають зовсім інший проміжок часу для позивача - шестимісячний строк з 23 травня 2023 року, тобто такий, що не визначений законом для прийняття спадщини. Такі висновки свідчать, що суди при застосуванні норм права надав пріоритет зазначеному пункту постанови, а не статтям 1270, 1272 ЦК України, застосували зазначений пункт на власний розсуд, вигадали порядок зупинення перебігу строку на прийняття спадщини, конструкцію якого законодавство не містить.

Крім оцінки причин поважності пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини суди повинні у першу чергу досліджувати період від моменту відкриття спадщини і до спливу шестимісячного строку, проте суди взагалі не дослідили період часу з 20 січня 2022 року до 20 липня 2022 року. Суди не звернули уваги, що переважну більшість строку, визначеного законом для прийняття спадщини, вона перебувала в окупації та була повністю позбавлена можливості вчинити дії, які б свідчили про прийняття нею спадщини з незалежних від неї причин. Також суди не зазначають, чому на їх думку перебування позивача в окупації чотири з половиною місяці з відведених шести аж до його спливу не може бути визнано поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Замість цього суди попередніх інстанцій оминули визначений законом шестимісячний період та одразу розпочали дослідження обставин з 22 вересня 2022 року - дати її виїзду з окупації, тобто з дати, коли строк для прийняття спадщини вже був пропущений. Ці періоди не входять в предмет доказування у цій справі, а відповідні висновки судів суперечать висновку Верховного Суду. Через те, що обставини, які існували у позивачки після виїзду з окупації, перебували поза строком для прийняття спадщини, вони не впливають на поважність пропуску строку, який вже минув до її виїзду з окупації, тому докази їх існування не подавались до матеріалів справи як такі, що не можуть впливати на результати розгляду справи та не мають досліджуватись судом.

Суди помилково посилались на висновки у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 465/9866/23, оскільки за обставин цієї справи суд не застосовував пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164, якою керувався позивач та у період чинності якої звернувся до нотаріуса, не визначав іншу дату закінчення строку для прийняття спадщини, у позивача були відсутні поважні причини пропуску строку в межах шестимісячного строку. У справі, що переглядається, всі ці обставини відсутні.

Зазначаючи, що вона могла звернутись до будь-якого нотаріуса після виїзду з окупації в обґрунтування відмови в задоволенні позову, судами не враховано, що спадкова справа № 615/2022 була заведена Першою Київською державною нотаріальною конторою за заявою відповідача 22 липня 2022 року, а тому всі інші подаються виключно до нотаріуса, в якого вже відкрита спадкова справа. Твердження про те, що з 23 травня 2023 року вона могла подати засобами поштового зв`язку до будь-якого нотаріуса (наприклад в місті Херсоні) заяву про прийняття спадщини як із засвідченням справжності підпису, так і без засвідчення ґрунтуються на безпідставних припущеннях, про те, що нотаріус прийняв би таку заяву. Крім того, 25 січня 2023 року Верховним Судом вже була ухвалена постанова у справі № 676/47/21, після прийняття якої нотаріуси відмовляли в прийнятті заяв про прийняття спадщини, поданих після спливу строку визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року касаційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді-доповідача Краснощокова Є. В. визнано необґрунтованою та передано для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді-доповідача Краснощокова Є. В. від участі у розгляді справи відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23, від 17 грудня 2025 року у справі № 522/8660/22, від 05 листопада 2025 року у справі № 465/9866/23, від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21).

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 зареєстрована з 20 листопада 1986 року за адресою: АДРЕСА_1 , а з 22 вересня 2022 року зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Гола Пристань Скадовського району Херсонської області помер батько позивача - ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_4 .

Житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві спільної часткової власності по 1/3 частці ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

З матеріалів спадкової справи № 615/2022, заведеної Першою Київською державною нотаріальною конторою щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , встановлено:

22 липня 2022 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся син померлого - ОСОБА_2 ;

02 серпня 2024 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулася онука померлого - ОСОБА_5 , яка просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом;

02 серпня 2024 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася позивач;

02 серпня 2024 року постановою нотаріуса відмовлено ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку із пропущенням шестимісячного строку для прийняття спадщини;

02 серпня 2024 року постановою нотаріуса відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із пропущенням шестимісячного строку для прийняття спадщини;

12 листопада 2024 року ОСОБА_2 подано нотаріусу заяву, у якій згідно зі статтею 1272 ЦК України він надав свою згоду на подачу заяви на прийняття спадщини за заповітом онукою померлого ОСОБА_5 , яка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини;

відповідно до заповіту від 06 жовтня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Калюжною Ю. Г., який зареєстрований у реєстрі за № 750, ОСОБА_3 за життя на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: всю належну йому частку житлового будинку АДРЕСА_3 та земельну ділянку або її частину за цією ж адресою, заповів ОСОБА_5 ;

12 листопада 2024 року нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 на 1/2 частку вкладів. У свідоцтві зазначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

12 листопада 2024 року Першою Київською державною нотаріальною конторою на адресу ОСОБА_5 надіслано лист, у якому повідомлено, що 12 листопада 2024 року спадкоємець за законом, який вчасно прийняв спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , своєю заявою надав згоду на подачу нею заяви про прийняття спадщини;

15 січня 2025 року ОСОБА_5 подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом. Відомостей щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом матеріали спадкової справи не містять.

Позиція Верховного Суду

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див., зокрема, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18, пункт 41) та багатьох інших).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 (провадження № 14-102цс22)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21, на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України; строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини; пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 208/2353/18 вказано, що «Верховним Судом жодним чином не заперечується передбачене статтею 50 Закону України «Про нотаріат» право заінтересованої особи оскаржити до суду в порядку позовного провадження нотаріальну дію. Однак, при такому оскарженні нотаріус буде належним відповідачем у справі лише коли у позові йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства, тобто коли у позивача відсутній спір про право з іншою особою, крім нотаріуса. Якщо наявний спір про право цивільне між позивачем та іншою особою (наприклад, іншим спадкоємцем), то належним відповідачем у такій справі буде саме інший спадкоємець, а не нотаріус, оскільки цивільна відповідальність за незаконно посвідчений правочин покладається не на нотаріуса, а на спадкоємця, на користь якого він вчинений. Сам же нотаріус може бути залучений судом як третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 700/468/24 вказано:

«суди встановили, що заяву про прийняття спадщини ОСОБА_3 подав з пропуском передбаченого статтею 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, проте вважали, що така заява прийнята до розгляду нотаріусом як подана з дотриманням особливого порядку обчислення строків подання заяв про прийняття спадщини на період воєнного стану в країні з урахуванням приписів пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164, відповідні дії нотаріуса до суду не оскаржувалися та предметом судового контролю не були, що є підставою для відхилення аргументів скаржника про те, що іншим спадкоємцем був пропущений строк подання заяв про прийняття спадщини. Втім суди не врахували, що строк передбачений статтею 1270 ЦК України по своїй сутності є присічним. Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ОСОБА_3 до суду з позовом щодо визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не звертався. Якщо наявний спір про право цивільне між позивачем та іншою особою (наприклад, спір про визнання права власності в порядку спадкування), то належним відповідачем у такій справі буде саме інший спадкоємець, який спадщину прийняв, а у випадку його (їх) відсутності, - відповідний орган місцевого самоврядування, проте не нотаріус. Оскарження до суду в порядку позовного провадження нотаріальної дії можливо лише коли у позові йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і у позивача відсутній спір про право з іншою особою. Суди не встановили, а ОСОБА_6 не посилався на інші обставини, які б підтверджували факт прийняття ним спадщини ОСОБА_6, а тому він вважається таким, що не прийняв спадщину.

Оскільки за обставин цієї справи ОСОБА_4 не є спадкоємцем ОСОБА_6, а спадкоємці ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вважаються такими, що не прийняли спадщину, зазначені особи не є належними відповідачами у цій справі. За таких обставин суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте помилилися у мотивах ухвалення такого рішення, оскільки мали б відмовити в позові у цій частині в зв`язку з його пред`явленням до неналежних відповідачів».

Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 543/459/21).

Касаційний суд акцентував увагу, що з урахуванням принципу розумності, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України. Тому початок перебіг строку для прийняття спадщини починається з наступного дня після відповідної календарної дати, тобто строк для прийняття спадщини має обчислюватись з наступного дня після дня смерті особи або оголошення її померлою. При визначенні кінцевого дня строку слід ураховувати, що правила частини п`ятої статті 254 ЦК України поширюються на будь-які сфери цивільно-правового регулювання і стосуються будь-яких суб`єктів цивільних правовідносин. Тому коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 вказано, що «частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини з двох підстав: відсутність поважної причини пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки знаючи про смерть спадкодавця та виїхавши у вересні 2022 року з окупації, позивач не була позбавлена можливості звернутись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини з огляду на зупинення перебігу строку для прийняття спадщини постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану»; позивачем не залучено як співвідповідача спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_3 ? ОСОБА_5 , якій спадкоємець, який своєчасно звернувся та прийняв спадщину, надав згоду на подання заяви про прийняття спадщини, та ОСОБА_5 така заява подана;

апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції і також вказав, що відповідач подав заяву про прийняття спадщини 22 липня 2022 року, тобто через два дні після спливу встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячного строку. Однак предметом розгляду цієї справи не є встановлення законності чи незаконності відповідних дій нотаріуса, який вважав, що ОСОБА_2 не пропустив вказаний строк, враховуючи пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164, та який видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на частину майна. Тому відповідач прийняв спадщину. Вказані положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 могли б бути підставою для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, але у випадку, коли б вона надала докази поважності причин пропуску такого строку, чого вона не зробила. Позивач для прийняття спадщини з 23 травня 2023 року повинна була або протягом 6 місяців звернутись до нотаріуса будь-де в Україні, або подати засобами поштового зв`язку до будь-якого нотаріуса заяву про прийняття спадщини як із засвідченням справжності підпису так і без засвідчення, однак цього вона не зробила;

суди не звернули увагу на те, що строк, передбачений статтею 1270 ЦК України, по своїй сутності є присічним. Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню. Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини;

апеляційний суд також не врахував, що оскарження до суду в порядку позовного провадження нотаріальної дії можливо, лише коли у позові йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії, і у позивача відсутній спір про право з іншою особою. Якщо наявний спір про право цивільне між позивачем та іншою особою (наприклад, про право власності на майно в порядку спадкування), то належним відповідачем у такій справі буде саме інший спадкоємець, який спадщину прийняв. Не виключається, що належним відповідачем у такій справі у спорі про право власності на майно буде і інша особа, яка набула право власності на спадкове майно, проте не нотаріус, оскільки цивільна відповідальність за незаконно посвідчений правочин покладається не на нотаріуса, а на особу, на користь якого він вчинений;

суди встановили, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже, початок перебігу строку для прийняття спадщини починається з наступного дня відповідної календарної дати, тобто з 21 січня 2022 року. Шестимісячний строк для прийняття спадщини, встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України, сплив 21 липня 2022 року (четвер). З заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2 звернувся 22 липня 2022 року, тобто з пропуском такого строку не на 2 дні, як зазначив апеляційний суд, а на 1 день. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , якій ОСОБА_2 12 листопада 2024 року надав згоду на подання заяви про прийняття спадщини, до суду з позовом щодо визначення їм додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не зверталися;

тому помилковими є висновок судів, що ОСОБА_2 є спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 шляхом подання відповідної заяви 22 липня 2022 року, а тому є передчасним і висновок, що він міг надати згоду на подання заяви про прийняття спадщини іншому спадкоємцю - ОСОБА_5 , яка пропустила строк для прийняття спадщини;

предметом спору є саме вимога про визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, вимог про визнання права власності на спадкове майно позивач не заявляла, а тому належними відповідачами у цій справі можуть бути виключно спадкоємці, які прийняли спадщину (або їх правонаступники). За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Обставини щодо прийняття нотаріусом заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про прийняття спадщини, які подані поза межами встановленого законом строку прийняття спадщини, як і видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 , на такий висновок не впливають;

проте суди не встановили та не з`ясували наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України, зокрема, чи хтось з спадкоємців ОСОБА_3 постійно проживав з спадкодавцем на час відкриття спадщини, що свідчить про прийняття ними спадщини, зокрема, його дружина ? ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , і хто є її правонаступниками (спадкоємцями).

За таких обставин суди не встановили коло спадкоємців (або їх правонаступників), які у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не врахували, що поважність/неповажність причин пропуску строку на прийняття спадщини, тобто вирішення цього спору по суті, має з`ясовуватися за належного суб`єктного складу відповідачів.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення належить скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 жовтня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 січня 2026 року скасувати.

Передати справу №766/20391/24 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко