Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №953/16679/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 953/16679/20

провадження № 61-9903св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

скаржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

особа, дії якої оскаржуються, - державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кузнєцова Тетяна Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кузнєцової Тетяни Миколаївни

за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою, в якій просили визнати неправомірними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кузнєцової Т. М. щодо зазначення у постановах про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 невідповідних даних до резолютивної частини виконавчого листа № 953/16679/20; скасувати постанови про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Як на обґрунтування заявлених вимог 06 березня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив рішення по справі № 953/16679/20 за позовом ПрАТ «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію. Рішення набрало законної сили 11 березня 2024 року.

28 листопада 2024 року державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків відкрила виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2. У постановах про відкриття цих виконавчих проваджень зазначено про стягнення з ОСОБА_2 9 849,84 грн заборгованості та з ОСОБА_1 152 118,89 грн заборгованості. Однак в резолютивній частині рішення суду та виконавчих документах суми до стягнення не вказані. Розрахунки стягувача не можуть бути підставою для врахування державним виконавцем при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження. Право встановлювати розмір заборгованості державний виконавець не має.

В ухваленні додаткового рішення та в роз`ясненні судового рішення ухвалами суду від 23 січня 2024 року та 24 квітня 2024 року відмовлено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 19 грудня 2024 року в задоволенні скарги відмовив.

Ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю в діях державного виконавця неправомірних дій під час примусового виконання рішення. Виконавчі документи відповідають вимогам закону, підстав для їх повернення стягувачу не було.

Короткий зміст постанови суду апеляційного суду

Харківський апеляційний суд постановою від 26 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишив без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована правильністю висновків суду першої інстанції.

Рішенням суду передбачено стягнення з відповідачів заборгованості за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії, визначений за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). ПрАТ «Харківенергозбут» на виконання рішення суду надало до відділу ДВС довідку-розрахунок заборгованості. Доказів на спростування розміру заборгованості боржники не надали. До повноважень державного виконавця не входить обов`язок перевіряти достовірність відомостей, що вказані у виконавчому документі та у заяві про примусове виконання рішення суду.

Боржники не оскаржили рішення суду і не спростували наявність у них заборгованості у заявленому стягувачем розмірі, доводи скаржників про порушення їх прав є безпідставними.

Постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень відповідають вимогам закону і не порушують прав боржників.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

В уточненій касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказано те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - щодо протиправності дій державного виконавця з унесення до постанови про відкриття виконавчого провадження реквізитів невиконавчих документів (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»), та невнесення обов`язкового реквізиту в постанову про відкриття виконавчих проваджень (резолютивної частини виконавчого документа) - частина друга статті 18 та частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із пунктом 7 розділу І «Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Державний виконавець вніс до постанов про відкриття виконавчих проваджень інформацію, яка не зазначена у виконавчих листах. Розрахунки стягувача не є виконавчими документами і не є належними доказом розміру такої заборгованості. Державний виконавець не наділений правом встановлювати суму заборгованості, яка підлягає стягненню. Державний виконавець вийшов за межі своїх повноважень.

У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ПрАТ «Харківенергозбут», мотивований законністю судових рішень.

Державний виконавець не мав підстав для повернення виконавчих документів стягувачу. Зазначивши суму стягнення у постановах про відкриття виконавчого провадження виконавець керувався пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», який встановлює обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом.

Боржники не спростували наявність у них заборгованості у зазначеному розмірі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 грудня 2025 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року у справі № 953/16679/20 стягнено з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Харківенергозбут» заборгованість, що утворилась за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 січня 2019 року до 30 червня 2021 року за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії, визначений за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), а також стягнено з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Харківенергозбут» заборгованість, що утворилась за цією ж адресою за період з 20 квітня 2021 року до 30 червня 2021 року за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії, визначений за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом); вирішено питання щодо судових витрат.

Також стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Харківенергозбут» судовий збір у розмірі 2 102,00 грн, по 1 051,00 грн, та судові витрати на отримання інформації з державного реєстру речових прав у розмірі 33,00 грн по 16,50 грн з кожного.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 червня 2023 року цивільну справу № 953/16679/20 повернуто до Дзержинського районного суду м. Харкова для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 січня 2024 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення.

В ухвалі суду зазначено, що суд при ухваленні рішення акцентував увагу, що не має технічної можливості здійснити розрахунки заборгованості за вказані у позовній заяві періоди, тому задовольнив позов частково. Станом на теперішній час у суду також немає технічної можливості та процесуальної правомочності здійснити розрахунки сум заборгованості відповідачів перед позивачем. Крім того, позивач не звертався до суду до закінчення розгляду справи по суті з відповідним клопотанням про витребування необхідних розрахунків, з мотивів наявності можливості в подальшому виконати рішення суду шляхом звернення стягнення на вказані кошти. Отже, оскільки зазначене питання про визначення конкретної суми заборгованості відповідачів перед позивачем було предметом розгляду, що відображено у мотивувальній частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року, підстави для ухвалення додаткового рішення відсутні.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2024 року у задоволенні заяви ПрАТ «Харківенергозбут» про роз`яснення рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2023 року відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 березня 2024 року прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року закрито.

31 травня 2024 року на виконання зазначеного рішення суду видано два виконавчі листи щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_1

05 листопада 2024 року ПрАТ «Харківенергозбут» надіслано заяви про примусове виконання виконавчих листів Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 травня 2024 року.

ПрАТ «Харківенергозбут» надало до відділу ДВС довідку-розрахунок щодо заборгованості, яка утворилась за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 січня 2019 року до 30 червня 2021 року, яка складає 163 910,73 грн, та довідку - розрахунок щодо заборгованості, що утворилась за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 20 квітня 2021 року до 30 червня 2021 року, яка становить 9849,84 грн.

У заявах про відкриття виконавчого провадження стягувач вказав, що з ОСОБА_1 , з урахуванням часткової оплати станом на 05 листопада 2024 року, підлягає стягненню заборгованість в розмірі 152 118,89 грн, а з ОСОБА_2 - 9849,84 грн.

Державний виконавець Дзержинського відділу ДВС у місті Харкові Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кузнєцова Т. М. постановами про відкриття виконавчого провадження від 28 листопада 2024 року відкрила виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчих листів у справі № 953/16679/20, а саме: щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 9 849,84 грн, з ОСОБА_1 - в розмірі 152 118,89 грн.

Того ж дня прийнято постанови про арешт коштів боржників, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У частині першій статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено перелік виконавчих документів, на підставі яких підлягають примусовому виконанню рішення.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» до виконавчих документів віднесено виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За змістом частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. (частина 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Звертаючись до суду із цією скаргою боржники вказували те, що державний виконавець у постановах про відкриття виконавчих проваджень зазначив суми заборгованості, які підлягають стягненню, однак в резолютивній частині судового рішення та виконавчих листах суми заборгованості не зазначені.

Відповідно до статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п`ята статті 265 ЦПК України).

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» звернуто увагу судів що резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК (1618-15).

У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати.

За обставинами цієї справи рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заборгованість за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії, визначений за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом).

При цьому, судовим рішенням не визначено конкретного розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, та додаткового рішення в порядку статті 270 ЦПК України не ухвалено.

31 травня 2024 року на виконання зазначеного рішення суду видано два виконавчі листи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Дії державного виконавця згідно із законодавчими положеннями обмежені змістом виконавчого листа (такий висновок відповідає позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22).

Оскільки резолютивна частина судового рішення, а також виконавчі листи, які видані на підставі цього рішення, не містять розміру грошових сум, присуджених стороні, державний виконавець у постановах про відкриття виконавчих проваджень не мав повноважень зазначати конкретні суми, які підлягають стягненню з боржників, а саме: з ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 9 849,84 грн, з ОСОБА_1 - в розмірі 152 118,89 грн.

Відмовляючи у задоволенні скарги суди попередніх інстанцій на вищенаведене уваги не звернули та не врахували, що визначивши суму заборгованості на підставі розрахунку стягувача, державний виконавець вийшов за межі своїх повноважень, та дійшли передчасного висновку про правомірність його дій.

За вказаних обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 червня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун