Окрема думка від 08 вересня 2026 р. у справі №531/852/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крат В. І., Дундар І. О.

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 531/852/24

провадження № 61-6497св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., касаційну скаргу СТОВ «Світоч», яка підписана представником Близнюком І. В., залишив без задоволення. Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 12 вересня 2025 року, постанову Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року залишив без змін.

Касаційний суд зазначив, що:

«суди встановили, що заявою представника відповідача за первісним позовом суд було повідомлено, що представнику відповідача за первісним позовом стало відомо, що оригінал вказаного договору оренди неможливо надати з об`єктивних причин, оскільки оригінали низки господарських документів, у тому числі договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року, були викрадені невстановленою особою, і за результатами вчинених розшукових заходів правоохоронними органами розшукати викрадене не виявилося можливим (т. 1, а. с. 229). На підтвердження цього факту додано копію відповіді відділення поліції № 1 Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ВП № 1 Полтавського РУП ГУНП) (т. 1, а. с. 234-235);

у зв`язку з ненаданням СТОВ «Світоч» оригіналу договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 рокута відсутністю його у позивача, який зазначав, що її не підписував, суди обґрунтовано вважали, що СТОВ «Світоч» не спростовано доводів позивача про неукладення та непідписання ним цього договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року. Протилежний підхід до застосування статті 109 ЦПК України є неможливим, так як порушує права позивача, який не може бути позбавлений доводити обґрунтованість свого позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 383/1645/23 (провадження № 61-12645св24)).

За таких обставин суди зробили правильний висновок про непідписання договору оренди земельної ділянки, та як наслідок про наявність підстав задоволення первісного та відмову у задоволенні зустрічного позовів. Тому оскаржене рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та додаткову постанову апеляційного суду належить залишити без змін».

Не можемо погодитися із постановою касаційного суду з таких мотивів.

1. Суди встановили: батьками малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з наданою копією свідоцтва про народження (т. 1, а. с. 21), є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

1.1. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,76 га з кадастровим номером 5321683400:00:013:0322 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 червня 2023 року (т. 1, а. с. 22, 23, 24-25).

1.2. Згідно з доданою до первісного позову копією договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2023 року (т. 1, а. с. 14-18), 01 листопада 2023 року між ОСОБА_1 , від імені якого діє законний представник (батько) ОСОБА_2 , та СТОВ «Світоч» було укладено вказаний договір оренди земельної ділянки площею 4,7600 га з кадастровим номером 5321683400:00:013:0322.

1.3. Згідно з витягом із застосунку «Дія», СТОВ «Світоч» зареєструвало за собою право оренди на підставі договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року, видавники - СТОВ «Світоч» в особі генерального директора ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (в особі законного представника ОСОБА_2 ). Дата та час державної реєстрації у витязі вказані - 19 лютого 2024 року 11:33:32; державний реєстратор - Гаєвська І. В., Чутівська селищна рада Полтавського району Полтавської області; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71734710 від 23 лютого 2024 року 10:13:09, Гаєвська І. В., Чутівська селищна рада Полтавської області; опис об`єкта іншого речового права: площа земельної ділянки 4,76 га. ОСОБА_2 зазначає, що він не підписував зі СТОВ «Світоч» жодного договору оренди належної малолітньому сину земельної ділянки, у тому числі й зазначеного вище від 01 листопада 2023 року (т. 1, а. с. 19).

1.4. Первісний позивач заперечує щодо укладення договору та зазначає, що він не підписував зі СТОВ «Світоч» жодного договору оренди належної малолітньому сину земельної ділянки, у тому числі й зазначеного вище від 01 листопада 2023 року.

1.5. 04 березня 2024 року дружиною позивача, ОСОБА_3 , було подано до Полтавської обласної прокуратури заяву про кримінальне правопорушення щодо державного реєстратора Гаєвської І. В., оскільки нею було проведено реєстрацію права оренди, але при цьому вона не витребувала у СТОВ «Світоч» дозвіл органу опіки та піклування та дозвіл матері малолітнього на укладення договору оренди (т. 1, а. с. 26).

1.6. Державним реєстратором виконавчого комітету Чутівської селищної ради Полтавської області Гаєвською І. В. було направлено на адресу суду письмове пояснення (т. 1, а. с. 85-86), у якому зазначено, що на момент державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5321683400:00:013:0322 дозвіл органу опіки та піклування не вимагався згідно з положеннями частини 2 статті 177 СК України. Нею було належним чином перевірено документи, подані для державної реєстрації права оренди земельної ділянки, їх комплектність, зміст та форма відповідали вимогам закону. Тому її дії були повністю законними.

1.7. Наказом Міністерства юстиції України від 06 травня 2024 року № 1244/7 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 від 04 березня 2024 року, оскільки рішення державного реєстратора Гаєвської І. В. від 23 лютого 2024 року № 71734710 відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав.

1.8. Представником позивача за первісним позовом було надано письмове заперечення на письмове пояснення державного реєстратора, яке вона просила врахувати під час розгляду справи (т. 1, а. с. 184-185).

1.9. Представником позивача за первісним позовом заявлялося клопотання про витребування у СТОВ «Світоч» оригіналу договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року.

1.10. Заявою представника відповідача за первісним позовом суд було повідомлено, що представнику відповідача за первісним позовом стало відомо, що оригінал вказаного договору оренди неможливо надати з об`єктивних причин, оскільки оригінали низки господарських документів, у тому числі договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року, були викрадені невстановленою особою, і за результатами вчинених розшукових заходів правоохоронними органами розшукати викрадене не виявилося можливим (т. 1, а. с. 229). На підтвердження цього факту додано копію відповіді відділення поліції № 1 Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ВП № 1 Полтавського РУП ГУНП) (т. 1, а. с. 234-235).

1.11. До матеріалів справи додано копію протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 08 травня 2024 року (т. 2, а. с. 71) та лист ВП № 1 Полтавського РУП ГУНП (т. 2, а. с. 72), у якому зазначено, що станом на 14 жовтня 2024 року місцезнаходження втрачених документів не встановлено, з приводу їх виявлення до ВП № 1 ніхто не звертався.

1.12. З приводу втрачених документів у СТОВ «Світоч» було створено комісію та проведено службове розслідування (т. 2, а. с. 73-80).

1.13. Представником позивача за первісним позовом було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, оскільки первісний позивач не визнає факту підписання договору оренди від 01 листопада 2023 року. Однак під час підготовчого судового засідання Панченко О. О. зазначила, що оскільки відсутній об`єкт - оригінал договору, який є предметом спору, то відсутня необхідність підтримувати клопотання про проведення експертизи. Тому клопотання було залишено без розгляду.

2. Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

3. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

4. Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

5. Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23).

6. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

7. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), (див. пункт 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2026 року в справі № 925/632/19 (провадження № 12-26гс25)).

8. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

9. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

10. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

11. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

12. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

13. Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

14. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

15. Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).

16. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

17. Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

18. Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

19. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

20. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

21. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (частина друга статті 763 ЦК України).

22. Під невизначеним строком договору найму (оренди) розуміється відсутність домовленості сторін про встановлення строку договору. Тобто сторони при укладанні договору визначають тільки момент, коли «починається» договір найму, проте без встановлення його кінцевого моменту. За умови, що сторони не встановили строк договору найму, він є укладеним на невизначений строк. Правові наслідки укладання договору найму на невизначений строк полягають в тому, що кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Відмова від договору найму не залежить від причин, які детермінували намір однієї зі сторін (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

23. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

24. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

25. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) зазначено, що:

«6.34. Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

6.49. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

26. Цей суд неодноразову звертав увагу, що собою представляє доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та вказував, зокрема, що:

доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)). Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR) вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18));

слід розмежовувати доктрину venire contra factum proprium (що характерна для романо-германської традиції) та еstoppel (властивий для англосаксонської традиції). Доктрина venire contra factum proprium є матеріальною-правовою конструкцією та розрахована на її застосування в матеріальних приватно-правових відносинах. Тобто доктрина заборони суперечливої поведінки є матеріально-правовою, а не процесуальною конструкцією. Тому вона застосовується у сфері цивільних (приватноправових) відносин (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2026 року в справі № 680/520/24 (провадження № 61-3850св26), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2026 року в справі № 609/620/23 (провадження № 61-15367св24);

поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19));

якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року в справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22)).

проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. У випадку, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про права на частку в праві спільної сумісної власності, а у подальшому змінила своє рішення та звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб`єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24));

якщо наймодавець (орендодавець) не підписував договір оренди земельної ділянки, але підписав акт прийому-передачі земельної ділянки та отримує плату за користування земельною ділянкою (орендну плату) від наймача (орендаря), то за такого випадку визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки не може бути застосованим. Це зумовлено тим, що поведінка орендодавця суперечить його попередній поведінці (підписання акта прийому-передачі земельної ділянки та отримання плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісною. Оскільки відсутній підпис орендаря на договорі оренди, але сторонами підписаний акт прийому-передачі земельної ділянки і орендодавець отримує плату за користування земельною ділянкою (орендну плату) від наймача (орендаря), то з урахуванням частини другої статті 763 ЦК договір оренди укладений на невизначений строк. Правові наслідки укладання договору найму на невизначений строк полягають в тому, що кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Відмова від договору найму не залежить від причин, які детермінували намір однієї зі сторін. Обставин, які б свідчили про відмову від договору будь-якої зі сторін, у цій справі не встановлено (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2025 року в справі № 676/8831/23 (провадження № 61-3910св25));

принцип добросовісності знаходиться в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. З 01 січня 2013 року було запроваджено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація договорів оренди землі з цього моменту не здійснювалась. Якщо в подібній ситуації між сторонами був підписаний договір оренди землі, який містив всі істотні умови, належним чином виконувався, але державна реєстрація договору стала неможливою після 01 січня 2013 року внаслідок змін у законодавстві, суд відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України має враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, а також принцип заборони суперечливої поведінки та захистити права добросовісної сторони (див. пункти 142, 143, 146 - 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2026 року в справі № 925/632/19 (провадження № 12-26гс25)).

якщо наймодавець (орендодавець) не підписував договір оренди земельної ділянки, але надав всі документи для укладення такого договору, отримував плату за користування земельною ділянкою (орендну плату) від наймача (орендаря), то за такого випадку визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки не може бути застосованим. Це зумовлено тим, що поведінка орендодавця суперечить його попередній поведінці (надання всіх необхідних документів які стали підставою для укладення договору оренди землі та отримання плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісною (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2026 року в справі № 680/520/24 (провадження № 61-3850св26)).

28. Коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації права). Для ефективного захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, власник може звернутись з негаторним позовом, зокрема, але не виключно, шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи, залежно від обставин кожної конкретної справи (див. пункти 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22 (провадження № 14-75цс25)).

29. Касаційний суд вже зазначав, що:

цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23));

висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)).

30. Наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм (стаття 775 ЦК України).Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (пункт «б» частини першої статті 95 ЗК України).

31. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 травня 2018 року в справі № 911/1779/17 зазначено, що:

«аргументи скаржника проти оскаржуваних судових рішень зводяться до твердження про право власності Позивача на врожай, який у вересні 2016 року був зібраний Відповідачем з Земельних ділянок, суміжним землекористувачем яких є Позивач (пункт 6), а також до того, що внаслідок відсутності межових знаків вказаних земельних ділянок Позивач засіяв ці земельні ділянки кукурудзою, а тому має право вимагати відшкодування збитків у вигляді вартості врожаю вирощеної та обробленої ним кукурудзи (пункт 8), яку зібрав Відповідач. Однак Суд не погоджується із вказаними запереченнями з огляду на таке.

Встановивши, що Відповідач правомірно використовує з березня 2016 року Земельні ділянки згідно з укладеними з третіми особами договорами від 17.03.2016 та від 21.03.2016 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), які не розірвані, не припинені та не визнані недійсними, а також встановивши, що діяльність із сівби кукурудзи Позивачем була проведена в квітні 2016 року, Суд погоджується з правильними висновками судів попередніх інстанцій про відсутність протиправної поведінки Відповідача як обов`язкового складового елементу цивільного правопорушення, а відповідно відсутність підстав для застосування до Відповідача такої цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків Позивачу на суму неотриманого доходу в розмірі вартості урожаю кукурудзи, зібраного Відповідачем з вказаних земельних ділянок.

Звертаючись із позовом у справі, Позивач як підставу набуття права власності на врожай кукурудзи вказав на понесення ним витрат на придбання добрив, обробіток та посів цієї зернової культури. Відповідно до статті 775 ЦК України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм. Згідно з пунктом б частини 1 статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Отже виникнення права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю пов`язується із користуванням річчю, а на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур - із користуванням земельною ділянкою.

Враховуючи визначений вище висновок судів попередніх інстанцій, підтриманий Судом, про недоведеність права користування Позивача Земельними ділянками, на яких був зібраний урожай, Суд погоджується із висновками в оскаржуваних рішеннях про недоведеність доказами у справі права Позивача на цей урожай, а відповідно і права на відшкодування збитків на суму вартості цього урожаю, у зв`язку з чим Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6). У зв`язку із викладеним не беруться до уваги аргументи скаржника щодо правильності розрахунків щодо розміру збитків (пункт 7)».

32. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2020 року по справі справа № 313/883/17

(провадження № 61-48967св18) вказано, що:

«статтею 775 ЦК України передбачено, що наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм. Відповідно до пункту б) частини першої статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що відповідно до пункту 30 договорів оренди землі від 29 грудня 2006 року, укладених між ФГ «Руслан» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , орендар має право одержувати продукцію та доходи, має право власності на посіви та насадження сільськогосподарських культур. Також сторонами не заперечується той факт, що ФГ «Руслан» здійснило посів озимої пшениці в період дії зазначених договорів оренди землі. Матеріали справи, що переглядається, не містять доказів збирання відповідачем врожаю із земельних ділянок позивача. Таким чином, всупереч вимогам частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України позивачем не надано суду доказів обґрунтованості своїх позовних вимог.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин».

33. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша-третя статті 22 ЦК України). Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина перша, друга статті 614 ЦК України). Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (частина третя статті 623 ЦК України).

34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

35. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».

36. Касаційний суд вже вказував, що:

презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18));

положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов`язальних. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків, суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора. Суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. Застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача). Розмір збитків у разі вилучення товару за рішенням суду визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов`язання має бути виконане, на день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 369/6092/20 (провадження № 61-1447 сво 22)).

37. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

38. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

39. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду (частина десята статті 84 ЦПК України).

40. У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

41. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

42. Касаційний суд вже вказував, що стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827 св 22)).

43. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2026 року в справі № 385/407/23-ц (провадження № 61-1995св24) вказано, що:

«суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України). Відповідно до пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Суд у цій справі установив, що позивач вживав заходів для отримання оригіналу спірної додаткової угоди від 18 листопада 2022 року б/н до договору оренди земельної ділянки, а саме заявлялося клопотання про витребування доказів. Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2023 року витребувано у ФГ «Олена» оригінал додаткової угоди від 18 листопада 2022 року б/н до договору оренди землі укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» від 30 листопада 2012 року, зареєстрованої 30 листопада 2022 року, номер запису про інше речове право № 48590640, для огляду в судовому засіданні. Також роз`яснено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Частиною десятою статі 84 ЦПК України передбачено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Установлено, що відповідач оригіналу договору оренди не надав. У зв`язку з наведеним колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не виявляв свою волю до вчинення оспорюваної додаткової угоди до договору оренди від 18 листопада 2022 року, а відповідач не надав оригінал, необхідний для проведення судової почеркознавчої експертизи, висновки якої могли б підтвердити або спростувати доводи ОСОБА_1 про непідписання ним зазначеного договору».

44. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2026 року в справі № 546/192/23 (провадження № 61-2211св25) зазначено, що:

«згідно частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Ухвалою суду першої інстанції від 05 вересня 2023 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 адвоката Павлюка І. О. було призначено у справі судову почеркознавчу експертизу щодо належності підпису, який міститься на договорі оренди, ОСОБА_4. 14 листопада 2023 року ухвалою суду за клопотанням провідного судового експерта Полтавського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Андрія Гритченка про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи (оригіналу договору оренди від 21 березня 2018 року) було поновлено провадження у справі у зв`язку з відсутністю у відповідача оригіналу договору оренди від 21 березня 2018 року, про що він зазначив у письмовому повідомлення, яке надійшло до суду 23 червня 2023 року, а клопотання судового експерта про надання оригіналу договору оренди було залишено без задоволення. 19 березня 2024 року до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта № 3544 та повернуто судову справу.

Таким чином, судова почеркознавча експертиза у цій справі проведена не була у зв`язку з відсутністю у сторін оригіналу договору оренди землі від 21 березня 2018 року.

Ухвалою суду першої інстанції від 22 травня 2023 року за клопотанням представника позивача з метою проведення експертизи було, зокрема, витребувано у відповідача ОСОБА_2 оригінал спірного договору оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155. Згідно із частиною третьою статті 107 ЦПК України при визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

23 червня 2023 року від представниць відповідача ОСОБА_7. та ОСОБА_6 до суду першої інстанції надійшло повідомлення про неможливість подати витребувані докази та зазначено, що ОСОБА_2 не може подати до суду оригінал договору оренди землі, укладеного 21 березня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155 у зв`язку з його втратою.

Таким чином, вважаючи неповажною причину ненадання оригіналу договору оренди землі відповідачем, суди правильно вважали, що сторона відповідача ухилилася від подання доказу, а також, враховуючи, що цей доказ витребовувався для проведення почеркознавчої експертизи, обґрунтовано визнали ту обставину, що спадкодавець ОСОБА_4 спірний договір оренди не підписував».

45. Слід підкреслити, що обставина непідписання договору оренди земельної ділянки його стороною (сторонами) встановлюється за допомогою висновку експертизи або із застосуванням процесуального інструментарію, закріпленого частиною десятою статті 84 ЦПК України та/або статтею 109 ЦПК України. За відсутності висновку експертизи та незастосування судом процесуального інструментарію, передбаченого частиною десятою статті 84 ЦПК України та/або статтею 109 ЦПК України, підстав для висновку про непідписання договору оренди земельної ділянки його стороною (сторонами) немає.

46. У справі, що переглядалася:

суд першої інстанції при задоволенні первісного позову ОСОБА_2 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання СТОВ «Світоч» повернути земельну ділянку ОСОБА_1 через його законного представника (батька) ОСОБА_2 , міркував так, що додана до матеріалів справи копія договору оренди від 01 листопада 2023 року, відсутність у сторін його оригіналу, що унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи, заперечення первісного позивача щодо його підписання не може бути підтвердженням прояву внутрішньої волі та волевиявлення сторони правочину ОСОБА_2 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_1 , їх відповідність укладеному правочину, без якої неможлива свобода правочину та його дійсність. Натомість відмову у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції мотивував тим, що СТОВ «Світоч» не є законним землекористувачем земельної ділянки;

апеляційний суд при залишенні без змін рішення суду першої інстанції вважав, що первісний позивач заперечує факт підписання договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2023 року та зазначає про відсутність його волевиявлення на укладення такого договору. При цьому оригінал спірного договору оренди суду не надано, а за твердженням відповідача - втрачений. За таких обставин суд позбавлений можливості дослідити первинний письмовий доказ правочину та перевірити належність підпису особі, від імені якої його нібито вчинено. Таким чином, у межах цієї справи неможливо встановити факт вільного волевиявлення сторін на укладення договору;

ухвалою Карлівського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122752266): клопотання представника позивача за первісним позовом адвоката Панченко О. О. задоволено; зобов`язано СТОВ «Світоч» надати до суду протягом п`яти днів з моменту отримання копії повного тексту ухвали оригінал договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року, видавник: СТОВ «Світоч» в особі директора ОСОБА_4. та гр. ОСОБА_1 (в особі законного представника ОСОБА_2 ), предметом якого є оренда земельної ділянки площею 4,76 га, кадастровий номер: 5321683400:00:013:0322; Клопотання представника позивача за зустрічним позовом адвоката Говтвяниці М. В. задоволено та витребувано у державного реєстратора Чутівської селищної ради Полтавського району Полтавської області Гаєвської І. В., зобов`язавши надати до суду протягом п`яти днів з моменту отримання копії ухвали належним чином завірені копії реєстраційної справи щодо здійснення нею державної реєстрації права оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 5321683400:00:013:0322, площею 4,76 га, на підставі договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року, видавник: СТОВ «Світоч» в особі директора ОСОБА_4. та гр. ОСОБА_1 (в особі законного представника ОСОБА_2 ), предметом якого є оренда земельної ділянки площею 4,76 га, кадастровий номер: 5321683400:00:013:0322, що зареєстроване на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71734710 від 23 лютого 2024 року, 10:13:39, у разі наявності оригіналу вказаного договору оренди землі надати його оригінал; у задоволенні клопотання представника позивача за зустрічним позовом адвоката Говтвяниці М. В. про витребування в орендодавця - ОСОБА_1 , законним представником якого є ОСОБА_2 , оригіналу договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року, видавник: СТОВ «Світоч» в особі директора ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_1 (в особі законного представника ОСОБА_2 ), предметом якого є оренда земельної ділянки площею 4,76 га, кадастровий номер: 5321683400:00:013:0322, відмовлено (а. с. 21 - 22, том 2);

експертиза підпису на договорі оренди від 01 листопада 2023 року на підставі ухвали суду не призначалася;

апеляційний суд не врахував, що обставина непідписання договору оренди земельної ділянки його стороною (сторонами) встановлюється за допомогою висновку експертизи або із застосуванням процесуального інструментарію, передбаченого частиною десятою статті 84 ЦПК України та/або статтею 109 ЦПК України. За відсутності висновку експертизи та незастосування судом процесуального інструментарію, закріпленого частиною десятою статті 84 ЦПК України та/або статтею 109 ЦПК України, підстав для висновку про непідписання договору оренди земельної ділянки його стороною (сторонами) немає;

апеляційний суд не звернув уваги, що в ухвалі Карлівського районного суду Полтавської області від 29 жовтня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122752266) (а. с. 21 - 22, том 2) наслідки неподання СТОВ «Світоч» на виконання ухвали оригіналу договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року суд першої інстанції не роз`яснив; суд першої інстанції при ухваленні рішення (а. с. 66 - 72, том 3) положень статті 84 ЦПК України не застосував, не аналізував чи існують підстави для того, щоб кваліфікувати дії СТОВ «Світоч» як неповажні, та для визнання обставини, для з`ясування якої витребовувався оригінал договору оренди землі б/н від 01 листопада 2023 року. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про не підписання договору оренди земельної ділянки, та як наслідок про наявність підстав для задоволення первісного позову та для відмови у задоволенні зустрічного позову.

47. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Тому касаційному суду постанову Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року належало скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. І. Крат

Суддя І. О. Дундар