Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №361/5062/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 361/5062/22

провадження № 61-10029св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року в складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г.І.,

Історія справи

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2026 року:

клопотання задоволено ОСОБА_1 частково;

залучено до участі у справі як співвідповідачів: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;

залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Другу броварську державну нотаріальну контору Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України;

в іншій частині клопотань ОСОБА_1 відмовлено;

роз`яснено позивачу ОСОБА_1 право на звернення до суду з окремим позовом на загальних підставах відповідно до вимог ЦПК України;

у зв`язку із залученням учасників справи, які не брали у ній участь, оголосити у підготовчому судовому засіданні перерву до 12 год. 00 хв. 22 травня 2026 року;

вказано, що ухвала за змістом статті 353 ЦПК України оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

у провадженні суду перебуває вказана цивільна справа, в якій позивач просить суд: визнати недійсним договір дарування частки житлового будинку від 24 червня 2022 року, зареєстрований у реєстрі № 1-748, посвідчений державним нотаріусом Другої броварської державної нотаріальної контори Юхтою Л. М.; визнати недійсним договір купівлі-продажу частки житлового будинку від 28 липня 2022 року, зареєстрований у реєстрі № 1-1067, посвідчений державним нотаріусом Другої броварської державної нотаріальної контори Юхтою Л. М.; скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Другої броварської державної нотаріальної контори Юхти Л. М. про державну реєстрацію прав (індексний номер: 63973167 від 24 червня 2022 року) та запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності, внесений з урахуванням зазначеного рішення (номер запису про право власності: 47154688, дата державної реєстрації: 24 червня 2022 року); скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Другої броварської державної нотаріальної контори Юхти Л. М. про державну реєстрацію прав (індексний номер: 64323693 від 28 липня 2022 року) та запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності, внесений з урахуванням зазначеного рішення (номер запису про право власності: 47449755, дата державної реєстрації: 28 липня 2022 року); стягнути з ОСОБА_2 на свою користь завдану моральну шкоду у розмірі 100 000 грн;

справа перебуває на стадії підготовчого провадження;

09 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала до суду: заяву про збільшення розміру позовної вимоги та залучення до участі у справі співвідповідачів, в якій просить суд залучити до участі у справі у частині позову щодо стягнення на її користь грошових коштів на відшкодування моральної шкоди співвідповідача ОСОБА_6 , збільшити розмір вказаної позовної вимоги шляхом солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на свою користь моральної шкоди у розмірі 400 000 грн; заяву про зміну предмета позову, залучення до участі у справі співвідповідача та третіх осіб, в якій просить залучити до участі у справі співвідповідачів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_7 , Другу броварську державну нотаріальну контору та Першу броварську державну нотаріальну контору; змінити предмет позову та прийняти до розгляду нові позовні вимоги: зобов`язати ОСОБА_6 та ОСОБА_2 вселити ОСОБА_1 до житлового приміщення, в якому вона проживала до 09 квітня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки від 06 січня 2024 року, посвідчений державним нотаріусом Першої броварської державної нотаріальної контори Журавською В. В., зареєстрований у реєстрі № 1-21; скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Першої броварської державної нотаріальної контори Журавської В. В. про державну реєстрацію прав (індексний номер: 71029932 від 06 січня 2024 року) та записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності, внесені з урахуванням зазначеного рішення (номери відомостей про речове право: 53219681, 53219671, дата державної реєстрації: 06 січня 2024 року); стягнути з відповідачів понесені судові витрати. Решту позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 , залишити у старій редакції. Після прийняття до розгляду позову з урахуванням зміни предмета позову та збільшення розміру позовних вимог позивач просить витребувати у Першій броварській державній нотаріальній конторі належним чином посвідчену копію договору дарування від 06 січня 2022 року, зареєстрованого за № 1-21, посвідченого державним нотаріусом Першої броварської державної нотаріальної контори Журавською В. В.;

у додатку до вказаної заяви позивачем подано позовну заяву (уточнену), в якій позивач просить: зобов`язати ОСОБА_6 та ОСОБА_2 вселити ОСОБА_1 до житлового приміщення, в якому вона проживала до 09 квітня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування частки житлового будинку від 24 червня 2022 року, зареєстрований у реєстрі № 1-748, посвідчений державним нотаріусом Другої броварської державної нотаріальної контори Юхтою Л. М.; визнати недійсним договір купівлі-продажу частки житлового будинку від 28 липня 2022 року, зареєстрований у реєстрі № 1-1067, посвідчений державним нотаріусом Другої броварської державної нотаріальної контори Юхтою Л. М.; скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Другої броварської державної нотаріальної контори Юхти Л. М. про державну реєстрацію прав (індексний номер: 63973167 від 24 червня 2022 року) та запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності, внесений з урахуванням зазначеного рішення (номер запису про право власності: 47154688, дата державної реєстрації: 24 червня 2022 року); скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Другої броварської державної нотаріальної контори Юхти Л. М. про державну реєстрацію прав (індексний номер: 64323693 від 28 липня 2022 року) та запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності, внесений з урахуванням зазначеного рішення (номер запису про право власності: 47449755, дата державної реєстрації: 28 липня 2022 року); визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки від 06 січня 2024 року, посвідчений державним нотаріусом Першої броварської державної нотаріальної контори Журавською В. В., зареєстрований у реєстрі № 1-21; скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Першої броварської державної нотаріальної контори Журавської В. В. про державну реєстрацію прав (індексний номер: 71029932 від 06 січня 2024 року) та записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності, внесені з урахуванням зазначеного рішення (номери відомостей про речове право: 53219681, 53219671, дата державної реєстрації: 06 січня 2024 року); стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 завдану моральну шкоду у розмірі 400 000 грн; стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

вислухавши позицію присутніх у судовому засіданні учасників справи, перевіривши заяви та клопотання, суд дійшов наступного висновку. Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Предметом первісного позову в цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу, скасування рішення державного реєстратора та стягнення моральної шкоди. Підставами позову є обставини, на яких позивач ґрунтувала свої вимоги, а саме: законність видачі свідоцтва про право власності на ім`я колишнього власника, вклад особистих матеріальних коштів на поліпшення будинку (капітального ремонту). У поданій заяві про зміну предмета позову позивач до вже існуючих вимог заявила вимоги про вселення її до будинку, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 06 січня 2024 року, а також солідарного стягнення завданої моральної шкоди. Таким чином, позивач заявляє принципово інші за своїм змістом та правовою природою матеріально-правові вимоги. Водночас із заяви вбачається, що позивач одночасно змінює і підстави позову. Наведені у заяві про зміну предмета позову обставини є новими та принципово відрізняються від тих, якими позивач обґрунтовувала первісні позовні вимоги. Зазначені обставини не існували на момент звернення позивача до суду з первісним позовом (13 грудня 2022 року), а виникли після його подання та становлять самостійну підставу для пред`явлення нових матеріально-правових вимог щодо вселення, визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, а також солідарного стягнення моральної шкоди. Отже, подана позивачем заява фактично спрямована на одночасну зміну як предмета, так і підстав позову, що за своєю суттю означає подання нового позову з новими матеріально-правовими вимогами, які обґрунтовуються іншими фактичними обставинами, ніж ті, на яких ґрунтувався первісний позов;

позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з окремим позовом про вселення, визнання договору недійсним та солідарне стягнення моральної шкоди з наведенням відповідних фактичних і правових підстав, що забезпечить ефективний захист її прав в окремому судовому провадженні. Заява про збільшення позовних вимог щодо солідарного стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 та відповідно залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_6 є заявою про зміну і предмета, і підстав позову, оскільки це фактично пред`явлення нового позову, яка формально подана як збільшення позовних вимог, фактично вона змінює суть первісної вимоги та обставини, якими вона обґрунтовувалася. З урахуванням викладеного, враховуючи, що подана позивачем заява про зміну предмета позову за своїм змістом передбачає одночасну зміну і предмета, і підстав позову, що не допускається процесуальним законом і суперечить усталеній правовій позиції, суд дійшов висновку про відмову у прийнятті такої заяви;

з огляду на неприйняття до розгляду заяви про зміну предмета позову підстави для залучення до участі у справі співвідповідачів, третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору, а також витребування доказів відсутні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Оскарженою ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2026 року повернуто.

Оскаржена ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2026 року залучено до участі у справі як співвідповідачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Другу Броварську державну нотаріальну контору Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в іншій частині клопотань відмовлено;

не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2026 року, якою було відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про зміну предмета позову та повернуто її;

відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. У частині першій статті 353 ЦПК України передбачено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня така ухвала, як ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви та вступі у справу третьої особи із самостійними вимогами. Отже, ухвала суду першої інстанції про залучення до участі у справі співвідповідачів та третьої особи не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення. Оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду по суті спору. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);

суд апеляційної інстанції звернув увагу, що у справі 07 травня 2026 року судом першої інстанції постановлена ухвала не про повернення заяви про зміну предмета позову, а постановлена ухвала за результатами вирішення клопотань ОСОБА_1 , де серед іншого, у задоволенні заяви про зміну предмета позову було відмовлено. Таким чином, право на апеляційне оскарження ухвал суду учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення щодо суті спору й окремо від такого рішення. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України. З огляду на вищенаведене, апеляційна скарга підлягає поверненню.

Аргументи учасників справи

22 липня 2026 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3., на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року, в якій просила:

скасувати ухвалу апеляційного суду;

справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає. Так, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 353 ЦПК України ухвала суду про повернення заяви позивачеві (незважаючи на те, що суд першої інстанції у своїй ухвалі від 07 травня 2026 року зазначив про «відмову в прийнятті заяви про зміну предмета позову») може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду, адже процесуальним наслідком відмови в прийнятті заяви про зміну предмета позову є саме повернення такої заяви позивачеві. Як наслідок, вказані порушення норм процесуального права призвели до постановлення незаконної ухвали суду апеляційної інстанції від 01 липня 2026 року. Відповідно до частини 6 статті 411 ЦПК України ці порушення закону є підставами для скасування судом касаційної інстанції ухвали Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження;

касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини 1 та вищевказаних положень частини 2 статті 389 ЦПК України у зв`язку з порушенням норм процесуального права - неправомірним застосуванням судом апеляційної інстанції положень пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України без урахування вимог пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України. Тобто, судові норми не можуть існувати ізольовано. Вони діють у системному взаємозв`язку. Коли суд застосовує одну статтю ЦПК України, повністю ігноруючи вимоги іншої, він порушує принцип законності;

суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні невірно застосував норми процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду, чим допустив грубе порушення норм процесуального права. Висновок про те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про зміну предмета позову є повернення такої заяви позивачеві, яка, своєю чергою, може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду відповідно до вимог пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України, наведений у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 492/1529/19, від 10 травня 2023 року у справі № 756/17968/21, від 06 серпня 2025 року у справі № 331/5427/21, від 11 березня 2026 року у справі № 303/4076/25, від 20 травня 2026 року у справі № 405/7590/24.

13 серпня 2026 року ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу, що підписаний адвокатом Ліщук О. В, в якому просив:

залишити касаційну скаргу без задоволення;

оскаржену ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

відмова у клопотанні щодо призначення та проведення виїзного судового засідання, відмова у клопотанні про витребування доказів, відмова у залученні співвідповідача та третьої особи без самостійних вимог, відмова у прийнятті позовної заяви та відмова у вступі у справу третьої особи із самостійними вимогами - не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду;

апеляційний суд законно та обґрунтовано повернув апеляційну скаргу апелянту. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 звертає увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. У разі надходження до суду такої заяви суд з огляду на її зміст, а також зміст раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як подання іншого («ще одного») позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову;

у частині першій статті 353 ЦПК України передбачено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня така ухвала, як ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви, про відмову у вступі у справу третьої особи із самостійними вимогами, про відмову у залученні третьої особи без самостійних вимог та співвідповідача, про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів та про відмову у клопотанні про призначення та проведення виїзного судового засідання. Таким чином, оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції за наслідками розгляду вказаних вище клопотань можливе разом із рішенням суду по суті спору;

заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України). З огляду на наведене, посилання скаржника на порушення норм процесуального права при постановленні судом апеляційної інстанції спірної ухвали є безпідставними.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

03 вересня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 липня 2026 року зазначено наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (див. DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді (частина шоста статті 185 ЦПК України).

У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) (пункт 6 частини першої статті 353 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Об`єднана палата з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист. Суть цього підходу полягає в тому, що:

1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;

2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);

3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 202/18514/13-ц (провадження № 61-6628сво25)).

Ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист. З урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору. Наведене узгоджується з пунктом «d» статті 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі. Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України). Законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства. Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) перелік судових рішень не є вичерпним: ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб). Тлумачення частини другої статті 352 ЦПК України (статті 254 ГПК України), за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку. На користь такого висновку свідчить і той факт, що не всі ухвали суду першої інстанції, щодо яких у процесуальних кодексах є вказівка на можливість їх апеляційного оскарження, зазначені в переліку, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України. Наприклад, відповідно до статті 469 ЦПК України ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені цим Кодексом; відповідно до частини третьої статті 487 цього Кодексу ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції. Однак зазначені ухвали не згадуються в переліку, що міститься у частині першій статті 353 ЦПК України (див. пункти 25-31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23)).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже неодноразово звертала увага на те, що тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом з рішенням суду (див: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21)).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21)) вказано, що законодавець розмежовує ухвали суду першої інстанції про витребування доказів та про забезпечення доказів. Якщо подається клопотання про забезпечення доказів шляхом їх витребування, тобто, за наявності підстав для забезпечення доказів та сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів, то ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні такого клопотання може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі пункту 2 частини першої статті 353 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів у переліку, визначеному пунктом 2 частини першої статті 353 ЦПК України, відсутня. Ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії розгляду справи, особа, яка подає апеляційну скаргу, не позбавлена можливості поновити свої права в інший спосіб - шляхом оскарження в апеляційному порядку такої ухвали разом із рішенням суду першої інстанції.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказано, що:

«процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу. Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку про відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі № 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 492/1529/19 (провадження № 61-10006св22) вказано, що

«зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про зміну предмету і підстав позову є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, то на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про зміну предмету і підстав позову може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду. Близькі за змістом висновки сформульовано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).

У справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті позову, заяви про зміну предмета або підстав позову є повернення такої заяви, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до статті 353 ЦПК України. Крім того, апеляційний суд не прийняв до уваги, що про повернення заяви позивача про зміну предмету і підстав позову зазначено в резолютивній частині ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 07 вересня 2022 року. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1, що призвело до порушення норм цивільного процесуального права».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2026 року в справі № 757/19524/24 (провадження № 61-11145св25) зазначено, що:

«відповідно до частини другої, третьої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а також має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Вимоги до форми і змісту письмової заяви та повноваження суду визначені у статті 185 ЦПК України, відповідно до якої суд повертає заяву.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) дійшов висновку, що, зважаючи на те що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка у свою чергу може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Апеляційний суд не врахував висновків, що сформульовані у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 та помилково повернув апеляційну скаргу в цій частині».

У справі, що переглядається:

ухвалою суду першої інстанції відмовлено в клопотанні щодо призначення та проведення виїзного судового засідання, про витребування доказів, у залученні співвідповідача та третьої особи без самостійних вимог, у вступі у справу третьої особи із самостійними вимогами, про зміну предмета позову;

при поверненні апеляційної скарги апеляційний суд міркував так, що ухвала суду першої інстанції про залучення до участі у справі співвідповідачів та третьої особи не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення; судом першої інстанції постановлена ухвала не про повернення заяви про зміну предмета позову, а постановлена ухвала за результатами вирішення клопотань ОСОБА_1 , де серед іншого, у задоволенні заяви про зміну предмета позову було відмовлено. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України. Тому апеляційна скарга підлягає поверненню;

апеляційний суд не врахував, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про зміну предмета позову є повернення такої заяви, яка у свою чергу може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України. Тому в частині оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в клопотанні про зміну предмета позову зробив неправильний висновок про повернення апеляційної скарги. Як наслідок в цій частині ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадженні.

апеляційний суд врахував, що інші ухвали про відмову в клопотанні щодо призначення та проведення виїзного судового засідання, про витребування доказів, у залученні співвідповідача та третьої особи без самостійних вимог, у вступі у справу третьої особи із самостійними вимогами не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, і в цій частині зробив обґрунтований висновок про повернення апеляційної скарги. Тому в цій частині оскаржена ухвала апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що оскаржена ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги частково ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги в частині оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в клопотанні про зміну предмета позову скасувати та справу в цій частині передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадженні; в іншій частині ухвалу апеляційного суд належить залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року про повернення апеляційної скарги в частині оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в клопотанні про зміну предмета позову скасувати, а справу в цій частині передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадженні.

В іншій частині ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року залишити без змін.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко