Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №149/1419/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 149/1419/25

провадження № 61-7293св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Приватнеакціонернетовариство«Зернопродукт МХП»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня

2026 року у складі судді Павлюк О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2026 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року Приватнеакціонернетовариство«Зернопродукт МХП» (далі- ПрАТ «Зернопродукт МХП», Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі та скасування іншого речового права.

Позов мотивований тим, що 01 грудня 2009 року між Закритим акціонерним товариством «Зернопродукт МХП» (далі - ЗАТ «Зернопродукт МХП»), правонаступником якого є ПрАТ «Зернопродукт МХП», та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,7109 га, розташованої на території Лознянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, строком на 15 років.

Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Хмільницькому районі, про що 28 листопада 2012 року у Державному реєстрі земель вчинено запис №052480004009565.

Враховуючи умови договору щодо набрання ним чинності з моменту державної реєстрації, строк його дії визначено до 28листопада 2027 року.

Також на виконання вищевказаного договору сторонами 03 грудня 2012 року укладено акт приймання-передачі земельної ділянки.

Умови укладеного договору оренди землі орендар ПрАТ «Зернопродукт МХП»перед орендодавцем ОСОБА_1 виконує в повному обсязі.

Проте, Товариству стало відомо про те, що ОСОБА_1 03 грудня 2024 року уклала договір оренди на вказану вище земельну ділянку з новим орендарем - ОСОБА_3 . Відомості про реєстрацію зазначеного договору внесено до державного реєстру прав на нерухоме майно 04 грудня 2024 року.

Позивач стверджує, що такий договір оренди спірної земельної ділянки, укладений між відповідачами, істотно порушує його законні права та інтереси.

26 березня 2026 року ПрАТ «Зернопродукт МХП» звернулося до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 0524884200:02:002:0214.

Заява мотивована тим, що на теперішній час ОСОБА_3 перешкоджає позивачу в користуванні спірною земельною ділянкою, зокрема блокує роботу сільськогосподарської техніки під час її обробітку та самовільно встановлює межові знаки, в результаті чого позивач суттєво обмежений у можливості здійснювати свою господарську діяльність, в тому числі щодо обробітку орендованих земельних ділянок, що в подальшому може призвести до виникнення значних збитків для нього.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 0524884200:02:002:0214.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову щодо заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо використання спірної земельної ділянки може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив її в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня 2026 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У травні 2026 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2026 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

13 червня 2026 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6 , в якому просить касаційну скаргу задовольнити.

30 червня 2026 року ПрАТ «Зернопродукт МХП» подало до Верховного Суду через систему «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

14 серпня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 01 грудня 2009 року між ЗАТ «Зернопродукт МХП», правонаступником якого є ПрАТ «Зернопродукт МХП», та ОСОБА_1 було укладено договір оренди№ 374/2009-Л-Х-В земельної ділянки, площею 2,7109 га, розташованої на території Лознянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, строком на 15 років.

Згідно пункту 20 вказаного договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п`ятиденний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43).

Запис про державну реєстрацію договору оренди № 374/2009-Л-Х-В від 01 грудня 2009 року вчинено 28 листопада 2012 року, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28 листопада 2024 року № 0-2-0.2-10136/2-24.

03 грудня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі стосовно спірної земельної ділянки. Строк дії договору - сім років.

Відомості про реєстрацію зазначеного договору внесено до державного реєстру прав на нерухоме майно 04 грудня 2024 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав.

29 квітня 2025 року представниками ПрАТ «Зернопродукт МХП» у складі агронома Рижука А. М., інженера Носарівського М. І. , директора виробничого підрозділу Козака А. А. , працівника служби безпеки Ткачука С. М. було складено акт про перешкоджання ОСОБА_3 здійсненню сільськогосподарських робіт.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1)накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини п`ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2025 року у справі № 466/11625/24 (провадження № 61-4756св25)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо від час його застосування забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У цій справі суди попередніх інстанцій, застосовуючи вказаний вид забезпечення позову, виходили з того, що невжиття заходів забезпечення позову щодо заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо використання спірної земельної ділянки може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Проте, такий висновок судів є помилковим, оскільки звертаючись з відповідною заявою, заявник обґрунтовував її тим, що забезпечення позову обраним ним способом направлено на недопущення настання матеріальної шкоди ПрАТ «Зернопродукт МХП», яка,зокрема, полягатиме у порушенні технологічного циклу вирощування сільськогосподарських культур, втраті врожаю або істотному зменшенні його обсягу, неможливістю виконання вже укладених господарських договорів, виникнення реальних та значних майнових збитків.

Разом з тим,предметом спору даної цивільної справи є визнання договору оренди спірної земельної ділянки недійсним та скасування іншого речового права.

Тобто, метою вказаного позову фактично є захист прав ПрАТ «Зернопродукт МХП» на поновлення договору оренди спірної земельної ділянки, а не захист його прав щодо недопущення збитків, пов`язаних з урожаєм на спірній земельній ділянці.

Разом з тим, заявником не було вказано обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та яким чином невжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Суди вказаного не прийняли до уваги, в результаті чого дійшли помилкового висновку відносно того, що невжиття вищевказаних заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав і законних інтересів у разі задоволення позовних вимог ПрАТ «Зернопродукт МХП».

Вказаний висновок суперечить самій суті інституту забезпечення позову, метою якого є обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Окрім того, забезпечення позову шляхом заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки є неконкретизованими та суперечать вимогам пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 рокуу спрві№ 709/853/20(провадження № 61-14722св20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення у справі про відмову у задоволенні заяви ПрАТ «Зернопродукт МХП»про забезпечення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 березня

2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2026 року скасувати.

Ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Приватного акціонерноготовариства«Зернопродукт МХП»про забезпечення позову.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун