Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №756/6664/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 756/6664/24

провадження № 61-16325св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Додух Ольга Олексіївна, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року у складі судді Белоконної І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог, позиція інших учасників справи

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з відповідача на її користь:

- пеню за прострочення сплати аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період із серпня 2019 року по січень 2024 року включно в сумі 1 080 000,00 грн;

- пеню за прострочення сплати аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період із серпня 2019 року по липень 2020 року включно в сумі 240 000,00 грн;

- пеню за прострочення сплати аліментів на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період із жовтня 2020 року по січень 2024 року включно в сумі 800 000,00 грн;

- суму індексу інфляції за аліментами, призначеними на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період із серпня 2019 року по січень 2024 року включно в сумі 28 160,00 грн;

- суму індексу інфляції за аліментами, призначеними на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період із серпня 2019 року по січень 2024 року включно в сумі 28 160,00 грн.

В обґрунтування позову посилалась на те, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року у справі № 756/9882/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей, а саме:

- на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 24 липня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000,00 грн;

- на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 24 липня 2019 року і до 11 липня 2020 року, у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000,00 грн;

- на період навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з вересня 2020 року і до досягнення ним 23 років, у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000,00 грн.

На виконання вказаного рішення суду ОСОБА_2 12 вересня 2022 року сплатив 60 000,00 грн. Тобто виконаним є тільки платіж за липень 2019 року на утримання двох дітей та вересень 2020 року в частині сплати аліментів на утримання ОСОБА_4 як на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. За весь наступний період, починаючи із серпня 2019 року, жодних інших платежів від відповідача не надійшло.

Унаслідок систематичного невиконання відповідачем судового рішення у справі № 756/9882/19 за період із серпня 2019 року по січень 2024 року в останнього утворилася заборгованість зі сплати аліментів в загальному розмірі 2 120 000,00 грн.

На підставі наведеного позивачка вважала за необхідне стягнути з відповідача на свою користь за зазначений період пеню за прострочення сплати аліментів в сумі, що дорівнює розміру основного боргу, а саме 2 120 000,00 грн.

Також, посилаючись на положення частини другої статті 184 Сімейного кодексу України (далі - СК України), яка передбачає щорічну індексацію розміру аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі, позивачка, з огляду на встановлений законом індекс інфляції, вважала, що наявні підстави для проведення індексації аліментів та стягнення зОСОБА_2 на її користь відповідної заборгованості, що становить 56 320,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 02 квітня 2025 року Оболонський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову.

Суд мотивував рішення тим, що обрання 05 березня 2022 року ОСОБА_2 у межах кримінального провадження № 22017040000000032 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 30 днів, який було в подальшому неодноразово продовжено,перебування останнього під вартою безпосередньо впливають на матеріальний стан відповідача та його здатність сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Заборгованість зі сплати аліментів за період з березня 2022 року виникла не з вини ОСОБА_2 , а тому немає підстав для застосування такого майнового покарання як неустойка (пеня) за період з 05 березня 2022 року по січень 2024 року.

Щодо стягнення пені за період із серпня 2019 року по 05 березня 2022 року суд виходив з того, що передбачене частиною першою статті 196 СК України право позивачки на стягнення з відповідача неустойки, як міри відповідальності платника аліментів за прострочення їх плати, могло виникнути лише з моменту набрання законної сили рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року про стягнення аліментів, тобто з 07 грудня 2022 року.

Тому в суду немає правових підстав для стягнення з боржника пені за період до 07 грудня 2022 року.

Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки здійснення розрахунків заборгованості за аліментами (індексації аліментів) відноситься до виключних повноважень виконавця, то, з метою недопущення порушення його дискреції, суд не вправі здійснювати такий розрахунок, підміняючи особу, що здійснює виконавче провадження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 16 вересня 2025 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року- без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24 грудня 2025 року ОСОБА_1 в особі свого представника- адвоката Додух О. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 22 жовтня 2025 року у справі № 759/14735/23 та від 20 травня 2020 року у справі № 127/20291/16-ц, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

При цьому просила суд відступити від висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 712/13276/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 127/20291/16-ц, про те, що передбачене частиною першою статті 196 СК України право позивача на стягнення з відповідача неустойки, як міри відповідальності платника аліментів за прострочення їх плати, виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення аліментів. Оскільки виникає проблема в розумінні з якого ж саме моменту потрібно нараховувати пеню за прострочення виконання зобов`язання.

Доводи інших учасників справи

04 лютого 2026 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Проценко О. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою від 07 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребував матеріали цивільної справи.

13 лютого 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою від 24 серпня 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 лютого 2002 року, який розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2019 року.

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням від 21 липня 2022 року у справі № 756/9882/19 Оболонський районний суд м. Києва частково задовольнив позов ОСОБА_5 . Визначив місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_5 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000,00 грн, щомісячно, починаючи з 24 липня 2019 року і до досягнення нею повноліття. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000,00 грн, щомісячно, починаючи з 24 липня 2019 року і до досягнення ним повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на період навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000,00 грн, щомісячно, починаючи з вересня 2020 року і до закінчення ним навчання, але не триваліше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 додаткові витрати на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за 2020-2021 навчальний рік у розмірі 7 085,00 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 додаткові витрати на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період навчання з 01 вересня 2020 року до 30 червня 2021 року, в розмірі 160900, 00 грн. У решті вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постановою від 07 грудня 2022 року у справі № 756/9882/19 Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 додаткових витрат на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 2020-2021 навчальний рік, у розмірі 7 085,00 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення. Ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні цієї вимоги. У решті рішення місцевого суду залишив без змін.

Постановою від 08 травня 2023 року у справі № 756/9882/19 Верховний Суд рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про стягнення аліментів на період навчання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишив без змін.

03 жовтня 2022 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов М. А. відкрив виконавчі провадження №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчих листів, виданих у справі № 756/9882/19.

У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_5 за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року у справі № 756/9882/19.

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 05 лютого 2024 року у справі № 756/4987/23 у задоволенні вказаного позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 03 липня 2024 року у справі № 756/4987/23 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Зменшив розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 липня 2022 року у справі № 756/9882/19 на користь ОСОБА_5 на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 20 000,00 грн, щомісячно, до 1 600,00 грн, щомісячно, на утримання кожної дитини, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дітей віком від шести до вісімнадцяти років, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття доньки та до закінчення сином навчання, але не довше ніж до досягнення двадцяти трьох років.

У справі № 756/4987/23 суди встановили, що прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та ДПС Дніпровської обласної прокуратури постановою від 05 березня 2022 року застосував до ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому продовжив до 21 травня 2023 року включно Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 23 березня 2023 року.

Крім того, ухвалою від 09 березня 2023 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області застосував до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 09 березня 2023 року по 07 травня 2023 року включно.

Ухвалою від 10 жовтня 2022 року Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська у межах кримінального провадження № 22017040000000032 наклав арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме житлові будинки, земельні ділянки, квартиру.

Ухвалами від 14 листопада 2022 року Красногвардійський районний суд

міста Дніпропетровська в межах кримінального провадження № 22017040000000032 наклав арешт на корпоративні права ТОВ «Юридична компанія «Бізнес і право», ТОВ «Українська Бізнес-Компанія», ТОВ «Р.Б.К. Лідер», ТОВ «Р.Б.К. Атлантіс Груп».

У виконавчому провадженні № 69961564 приватний виконавець Корольов М. А. постановою від 19 січня 2023 року наклав арешт на кошти та все майно боржника в межах суми звернення стягнення 1 737 293,00 грн, а постановою від 31 січня 2023 року наклав арешт на частку учасника ТОВ «Юридична компанія «Бізнес і право», ТОВ «Українська Бізнес-Компанія», ТОВ «Р.Б.К. Лідер», ТОВ «Р.Б.К. АтлантісГруп», ТОВ «Р.Б.К. Лідер-Флекс».

За відомостями з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДПС України про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_2 у період з 1 кварталу 2022 року по 1 квартал 2023 року, ОСОБА_2 отримав за цей період в цілому заробітну плату в розмірі 43 129,25 грн. Зокрема, ОСОБА_2 було нараховано заробітну плату (джерело отримання доходу ТОВ «УБК», ТОВ «Норманн») у січні-березні 2022 року, починаючи з квітня 2022 року ОСОБА_2 не нараховувалася заробітна плата та будь-який дохід, у липні 2022 року здійснено нарахування заробітної плати у розмірі 14 538,80 грн у ТОВ «Українська Бізнес-Компанія». В інші періоди 2022 року та за перший-другий квартал 2023 року інформація про доходи ОСОБА_2 відсутня.

ОСОБА_2 продовжив перебувати під вартою і на час звернення до суду з позовом у справі, що переглядається.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 на 31 жовтня 2024 року розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період із серпня 2019 року по січень 2024 року становить 1 080 000,00 грн.

За розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 на 31 жовтня 2024 року розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період із серпня 2019 року по липень 2020 року становить 240 000,00 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому проваджені № НОМЕР_2 станом на 31 жовтня 2024 року вбачається, що розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , що продовжує навчання, за період із жовтня 2020 року по січень 2024 року становить 800 000,00 грн.

Позивачка ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією паспорта громадянина України, документ № НОМЕР_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України).

Згідно із частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19)).

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного уточнив висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311св17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.

Отже, у цій категорії справ визначальним є вина платника аліментів у виникненні заборгованості за аліментами.

Законодавець установив розмір пені - один відсоток за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі

№ 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі

№ 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі

№ 712/13276/16-ц та від 20 травня 2020 року у справі № 127/20291/16-ц зроблено висновок, а саме про те, що передбачене частиною першою статті 196 СК України право позивача на стягнення із відповідача неустойки, як міри відповідальності платника аліментів за прострочення їх плати, виникло з моменту набрання законної сили рішення суду про стягнення аліментів.

Підстав для відступу від вказаних правових висновків колегія суддів Верховного Суду не вбачає.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що постанова Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, якою було залишено без змін рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року у справі № 756/9882/19 в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дітей, набрало законної сили 07 грудня 2022 року, а тому лише з цього моменту у відповідача виник обов`язок зі сплати аліментів та заборгованості, а у позивачки - право на стягнення з нього неустойки, як міри відповідальності платника аліментів за прострочення їх плати.

Водночас, ще до набранням законної сили постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 756/9882/19, постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та ДПС Дніпровської обласної прокуратури від 05 березня 2022 року щодо ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому було неодноразово продовжено, зокрема ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року.

У межах кримінального провадження № 22017040000000032 накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме житлові будинки, земельні ділянки, квартиру, корпоративні права.

За відомостями з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДПС України ОСОБА_2. з серпня 2022 року доходів не отримував.

Тому, оцінивши зібрані у справі докази, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості зі сплати аліментів, а також про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Доводи касаційної скарги в цій частині вимог про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій у вказаній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).

При таких обставинах оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів підлягають залишенню без змін.

Щодо індексації аліментів, визначених у твердій грошовій сумі

Частинами першою та другою статті 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

У постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-113цс13 Верховний Суд України висловив позицію про те, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, на підставі частини другої статті 184 СК України, підлягає індексації за аналогією закону згідно з пунктом 8 статті 8 ЦПК України у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Частиною першою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені у Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до абзаців один, два пункту 104 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється з місяця, в якому призначено аліменти.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що оскільки, здійснення розрахунків заборгованості за аліментами (індексації аліментів) належить до повноважень виконавця, з метою не порушення його дискреції, суд не вправі здійснювати такий розрахунок, підміняючи особу, що здійснює виконавче провадження, та перебирати на себе повноваження виконавця щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до його компетенції.

Проте з таким висновком не можна погодитися, оскільки системний аналіз частини другої статті 184 СК України свідчить про наявність повноважень суду щодо здійснення індексації аліментів, визначених у твердій грошовій сумі,за певний період за умови наявності відповідної заяви одержувача.

Про вказане свідчить усталена судова практика, за якою суди розглядають цю вимогу, а Верховний Суд переглядає такі судові рішення по суті (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 947/14712/20 (провадження № 61-7126св21), від 31 серпня 2022 року у справі № 686/5088/20 (провадження № 61-18580св21)).

Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув уваги на неправильне застосування норм права у цій частині, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо стягнення суми індексації аліментів.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи(частина третя статті 411 ЦПК України).

У силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду немає процесуальних можливостей з`ясувати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення в частині вирішення позовної вимоги щодо індексації аліментів та стягнення відповідної заборгованості. Тому оскаржувана постанова апеляційного суду в зазначеній частині підлягає скасуванню, а справа в цій частині вимог - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Додух Ольга Олексіївна, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення суми індексації аліментів скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до Київського апеляційного суду.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун