Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №450/3295/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

19 серпня 2026 року

м. Київ

Справа № 450/3295/24

Провадження № 61-13252св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,

учасниками якої є:

заявник - ОСОБА_1 (далі - заявник), інтереси якого представляє адвокат Бира Ірина Миколаївна (далі - адвокат заявника),

заінтересовані особи - ОСОБА_2 (далі - мати дитини, дружина заявника), ОСОБА_3 (далі - батько дитини), Орган опіки і піклування Львівської районної державної адміністрації Львівської області, Довгинцівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відділ ДРАЦС),

за заявою заявника про усиновлення

за касаційними скаргами батька дитини та заявника на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2025 року, яке ухвалили суддя Данилів Є. О., присяжні Боцвін В. С., Скочиляс П. Я., та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2025 року, яке ухвалила колегія суддів у складі Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Заявник звернувся до суду із заявою про усиновлення, стверджуючи, що дитина проживає у його сім`ї та перебуває на його утриманні. Тому за згодою дитини й обох її батьків просив надати дитині можливість зростати у повноцінній родині. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні заяви. Вважали, що заявник не підтвердив наявність у нього постійного доходу, добросовісність і мету усиновлення, з огляду на що усиновлення не відповідатиме найкращим інтересам дитини.

2. Батько дитини та заявник із судовими рішеннями не погодилися. У касаційних скаргах стверджували, зокрема, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, бо не врахували батьків і дитини про згоду на усиновлення, а також висновок органу опіки та піклування щодо доцільності усиновлення.

3. Верховний Суд мав відповісти на питання про те, чи є згода батьків і дитини на її усиновлення вітчимом, а також наявність позитивного висновку органу опіки та піклування достатніми умовами для усиновлення. Відповідь на це питання негативна. Усиновлення має задовольняти якнайкращі інтереси дитини для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя. Тому суд повинен оцінювати, зокрема, добросовісність дій заявника, його мету щодо дитини, їхні відносини, а також відносини дитини з батьком, а не обмежуватися формальною наявністю згод батьків і дитини на усиновлення та відповідного висновку органу опіки і піклування.

(2) Зміст заяви

4. 12 липня 2024 року заявник звернувся до суду із заявою, у якій просив:

- оголосити його усиновлювачем малолітньої дитини - ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - дитина, донька);

- внести зміни до актового запису № 129 від 10 лютого 2012 року, який склав відділ ДРАЦС, про народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 : у графі «батько дитини» зазначити скаржника, змінити її прізвище з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а по батькові - з « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».

5. Мотивував заяву так:

5.1. Із 13 серпня 2021 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір`ю дитини. Має бажання усиновити останню.

5.2. Дитина надала на це згоду. Також згоду на її усиновлення надали мати та батько. Будь-яких обмежень для усиновлення орган опіки та піклування не встановив.

5.3. Заявник є фізичною особою-підприємцем, має стабільний дохід, у зв`язку з чим має можливість утримувати сім`ю та забезпечувати потреби дитини. До кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, у розшуку та на обліку у лікаря-нарколога чи лікаря-психіатра не перебуває, інфекційних захворювань не має. Згідно з висновком про стан здоров`я заявника протипоказання для усиновлення дитини відсутні.

5.4. Зі станом здоров`я дитини заявник ознайомлений, повністю усвідомлює відповідальність і юридичні наслідки усиновлення.

5.5. Орган опіки та піклування у висновку визнав доцільним і таким, що відповідає інтересам дитини, її усиновлення заявником.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

6. 20 березня 2025 року Пустомитівський районний суд Львівської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні заяви. Мотивував так:

6.1. Лише формальна відповідність заявника вимогам, встановленим статтею 211 Сімейного кодексу України (далі - СК України), не є безумовною підставою для ухвалення рішення про усиновлення дитини.

6.2. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 212 СК України заявник не може бути усиновлювачем з підстав відсутності у нього постійного доходу.

6.3. У висновку органу опіки та піклування про доцільність усиновлення заявником дитини відсутні відомості про те, чому усиновлення відповідатиме інтересам дитини, які відносини склалися у неї із заявником, не відображені дійсні обставини усиновлення, а також добросовісність і мета такого усиновлення.

6.4. Суд заслухав думку дитини щодо усиновлення її заявником і встановив, що ставлення дитини до заявника та його до неї є суто формальним, беззмістовним, нейтрально холодним. Дитина сприймає заявника лише як чоловіка її матері, який проживає разом із ними, а заявник сприймає дитину лише як доньку дружини, а не як власну.

6.5. Із 13 серпня 2021 року до звернення заявника до суду із заявою 16 липня 2024 року пройшов досить тривалий строк, упродовж якого заявник не виявляв бажання усиновити дитину. Тому подання заяви є дією для створення штучних умов з метою отримання відстрочки від призову під час мобілізації.

6.6. Згідно з частиною другою статті 207 СК України відсутні підстави для усиновлення дитини заявником, оскільки це не відповідає найвищим її інтересам і не забезпечить гармонійні умови її життя.

7. 26 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Навів такі ж мотиви. Додатково вказав на таке:

7.1. Наявність біологічного батька та спілкування з ним є доцільними для дитини як тепер, так і в майбутньому.

7.2. Нормальні стосунки дитини із заявником є додатковим благом для неї, бо вона фактично має і батька, і вітчима.

7.3. Відмова заявнику в усиновленні дитини не заважає йому дбати про неї як рідну.

7.4. Не має підстав брати до уваги нові докази заявника про наявність у нього постійного доходу, підставу для звільнення від мобілізації, а також про усиновлення заявником і його дружиною ще двох дітей. Такі докази заявник не подав до суду першої інстанції та не обґрунтував неможливість їхнього подання цьому суду.

(4) Провадження у суді касаційної інстанції

8. 24 жовтня 2025 року батько дитини сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 32408/0/220-25 від 24 жовтня 2025 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

9. Того ж дня адвокат в інтересах заявника сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 32435/0/220-25 від 27 жовтня 2025 року), у якій просила скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. 27 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу батька дитини без руху та встановив десятиденний строк для усунення її недоліків із дня вручення копії тієї ухвали.

11. 4 листопада 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу заявника без руху та встановив десятиденний строк для усунення її недоліків із дня вручення копії тієї ухвали.

12. 6 листопада 2025 року батько дитини сформував у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 33716/0/220-25 від 6 листопада 2025 року).

13. 14 листопада 2025 року адвокат в інтересах заявника сформувала у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 34596/0/220-25 від 14 листопада 2025 року), у якій конкретизувала підстави касаційного оскарження.

14. 23 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами батька дитини та заявника.

15. 10 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги

16. Батько дитини мотивував касаційну скаргу так:

16.1. Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 2-о-73/2012 та від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20, а також не застосували приписи статті 211, частин першої, другої та п`ятої статті 217, частини першої статті 218, частини першої статті 220 СК України.

16.2. Суди не дослідили докази, зокрема, заяви батьків та дитини про згоду на її усиновлення заявником, а також висновок органу опіки та піклування щодо доцільності такого усиновлення.

16.3. Усиновлення заявником дитини відповідає її інтересам, оскільки батько проживає за кордоном, створив нову сім`ю, набуває громадянство іншої країни, не має наміру повертатися в Україну, нечасто спілкується з донькою по телефону та лише зрідка бачиться.

16.4. Дитина просила її батька про те, щоб він надав згоду на її усиновлення заявником, бо дуже цього хоче та любить останнього.

17. Заявник мотивував касаційну скаргу так:

17.1. Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 2-о-73/2012 і від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20, а також не застосували приписи статті 211, частин першої, другої та п`ятої статті 217, частини першої статті 218, частини першої статті 220 СК України.

17.2. Батько дитини надав вільну та безумовну згоду на її усиновлення, надав відповідні пояснення до суду першої інстанції та взяв участь у судовому засіданні в цьому суді, на якому пояснив, що не заперечує проти усиновлення його доньки.

17.3. Суди належно не дослідили докази, зокрема заяви батьків і дитини про згоду на її усиновлення, а також висновок органу опіки та піклування щодо доцільності такого усиновлення.

17.4. Суд першої інстанції встановив низку обставин (безробітність заявника, ставлення до нього дитини) на підставі недопустимих доказів.

(2) Позиції інших учасників справи

18. Інші учасники відзиви на касаційну скаргу не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

19. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 23 березня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами батька дитини та заявника на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

20. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

21. З огляду на цей припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Чи є згода батьків і дитини на її усиновлення вітчимом, а також наявність позитивного висновку органу опіки та піклування достатніми умовами для усиновлення?

22. Заявник просив суд оголосити його усиновлювачем дитини та внести зміни в актовий запис про її народження. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали заяву необґрунтованою, зокрема, тому, що заявник не підтвердив добросовісність намірів і мету усиновлення, наявність почуттів до дитини як до власної доньки, її ставлення до нього як до батька, а також наявність постійного доходу.

23. Батько дитини та заявник у касаційних скаргах стверджували, що суди обох інстанцій неналежно оцінили заяви батьків і дитини про згоду на усиновлення та відповідний висновок органу опіки та піклування.

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із аргументами судів першої й апеляційної інстанцій. Усиновлення має задовольняти якнайкращі інтереси дитини для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя. Тому суд повинен оцінювати, зокрема, добросовісність дій заявника, його мету щодо дитини, їхні відносини, а також відносини дитини з батьком, а не обмежуватися формальною наявністю згод батьків і дитини на усиновлення та відповідного висновку органу опіки і піклування.

(2.1.1) Законодавство та судова практика

25. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частини перша та друга статті 3 Конституції України).

26. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

27. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами соціального забезпечення, судами, адміністративними органами чи законодавчими органами, найкращі інтереси дитини мають бути першочерговим міркуванням (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року; далі - Конвенція 1989 року).

28. Держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль для забезпечення визнання принципу, відповідно до якого обоє батьків мають спільну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Батьки або, залежно від обставин, законні опікуни несуть першочергову відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини мають бути предметом їхнього основного піклування (частина перша статті 18 Конвенції 1989 року).

29. Батьківська відповідальність є сукупністю обов`язків та прав, спрямованих на забезпечення морального і матеріального благополуччя дитини, зокрема на піклування про неї, підтримання з нею особистих відносин та забезпечення її освіти, утримання, правове представництво та управління її власністю (принцип 1 Додатку до Рекомендації № R (84) 4 Комітету Міністрів державам-членам «Про батьківську відповідальність» від 28 лютого 1984 року).

30. В усіх випадках обоє батьків зобов`язані підтримувати дитину. Той із батьків, з яким дитина не живе, повинен мати можливість підтримувати з нею особисті стосунки, якщо вони серйозно не шкодитимуть інтересам дитини (принцип 8 зазначеного Додатку).

31. У разі коли батьківська відповідальність несеться спільно обома батьками, будь-яке рішення, що зачіпає інтереси дитини, має бути прийнято за згодою обох батьків (принцип 10 зазначеного Додатку).

32. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного середовища або яка з огляду на її найкращі інтереси не може залишатися в такому середовищі, має право на особливий захист і допомогу з боку держави. Держави-учасниці відповідно до свого національного законодавства забезпечують альтернативний догляд за такою дитиною (частини перша та друга статті 20 Конвенції 1989 року). За змістом частини третьої вказаної статті такий догляд може передбачати, зокрема, усиновлення.

33. Держави-учасниці, які визнають та/або допускають систему усиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини були першочерговим міркуванням, і вони забезпечують, щоб усиновлення дитини санкціонувалося лише компетентними органами, які відповідно до застосовного законодавства і встановлених процедур та на підставі всієї належної й достовірної інформації встановлюють, що усиновлення є допустимим з огляду на статус дитини щодо її батьків, родичів і законних опікунів, а також що, якщо це вимагається, відповідні особи надали свою усвідомлену згоду на усиновлення після отримання необхідного консультування (пункт «а» статті 21 Конвенції 1989 року).

34. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1 і 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція 1950 року).

35. Основною ціллю статті 8 є захист особи від свавільного втручання державних органів. Додатково можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній «повазі» до сімейного та/або приватного життя. Проте межі між позитивними та негативними обов`язками держави за цим положенням не можна визначити з достатньою точністю. Застосовні принципи, тим не менш, є подібними. У обох контекстах слід дотримуватись справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства у цілому, при цьому певне значення мають цілі другого пункту статті 8. У обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Хоча стаття 8 не містить чітких процесуальних вимог, заявники мають бути залученими до процесу прийняття рішення у цілому тією мірою, яка є достатньою для надання їм належного захисту своїх інтересів, гарантованих цією статтею (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лазоріва проти України» (Lazoriva v. Ukraine) від 17 квітня 2018 року, заява № 6878/14 (пункти 62-63)).

36. Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя. Заходи національних органів, спрямовані на обмеження такої можливості, є втручанням у право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції 1950 року. Таке втручання не буде порушенням відповідного права, якщо воно відбувається згідно із законом, переслідує одну чи більше правомірних цілей, перелічених у пункті 2 вказаної статті, та є необхідним у демократичному суспільстві, зокрема, пропорційним обраним цілям.

37. Між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції 1950 року не надає батькам права вживати заходи, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04 (пункт 54)).

38. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06 (пункти 49, 50)).

39. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (стаття 207 Сімейного кодексу України; далі - СК України).

40. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною (частина перша, речення перше частини другої статті 217 СК України).

41. Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров`я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення (частини перша та друга статті 218 СК України).

42. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: 1) стан здоров`я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; 2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; 3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; 4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується дитиною; 5) особу дитини та стан її здоров`я; 6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити (частина перша статті 224 СК України).

43. Саме суд зобов`язаний з`ясувати наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини вільну та безумовну згоду на це (якщо вона необхідна); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб`єктом усиновлення, і чи виконані вимоги частин першої - третьої статті 218 СК України; чи відповідають вимогам висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади. Оскільки підставою заяви про усиновлення дитини є обставини, наведені у заяві, то незазначення або зазначення заявниками конкретної юридичної норми на обґрунтування заяви не є визначальним для вирішення судом питання про те, яким приписом слід керуватися для вирішення заяви (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 489/2464/16-ц).

44. На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін (частина перша статті 233 СК України).

45. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

46. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

47. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

48. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про усиновлення (пункт 4 частини другої статті 293 ЦПК України).

49. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина третя статті 294 ЦПК України).

50. Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов`язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров`я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи (частини перша та четверта статті 313 ЦПК України).

(2.1.2) Факти справи

51. За обставинами справи:

- 13 серпня 2021 року заявник зареєстрував шлюб із матір`ю дитини у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (актовий запис № 2330). Після реєстрації шлюбу дружина взяла прізвище ОСОБА_2- дружина заявника є матір`ю дитини, що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 10 лютого 2012 року;

- згідно з актом обстеження умов проживання від 8 грудня 2023 року заявник і дружина проживають за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира складається з трьох кімнат житловою площею 43,7 кв. м і загальною площею 73,9 кв. м; умови проживання добрі, кімнати чисті, світлі, просторі з усіма вигодами та комунікаціями;

- квартира належить заявнику та його дружині по 1/2 частці кожному, що підтверджують витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 6 серпня 2021 року;

- згідно з висновком КНП «4-А міська поліклініка м. Львова» про стан здоров`я особи від 22 листопада 2023 року заявник за станом здоров`я може бути усиновителем і виховувати дитину;

- за змістом витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 25 жовтня 2023 року заявник до кримінальної відповідальності не притягався, не мав судимостей, у розшуку не перебував;

- згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу станом на 27 жовтня 2023 року заявник у 2023 році та першому кварталі 2024 року не мав постійного доходу. Із другого кварталу 2024 року до лютого 2025 року заявник не був офіційно працевлаштованим;

- 30 квітня та 21 травня 2024 року дружина та батько дитини відповідно надали нотаріально посвідчену згоду на усиновлення заявником їхньої доньки;

- 9 травня 2024 року дитина надала письмову згоду на її усиновлення заявником;

- 31 травня 2024 року орган опіки та піклування Львівської районної державної адміністрації надав висновок про доцільність усиновлення дитини та його відповідність її інтересам. У цьому висновку немає оцінки відповідності усиновлення інтересам дитини, характеристики її відносин із заявником, дійсних обставин усиновлення, оцінки його добросовісності та мети;

- дитина повідомила суду, що спілкується з її батьком і має бажання продовжувати спілкування з ним як по телефону, так і особисто; батько постійно надсилав їй подарунки, іграшки, кошти; до заявника дитина почуттів не висловила, обмежилася відповіддю, що добре до нього ставиться; причину доброго ставлення та те, у чому воно виражається, не змогла пояснити.

52. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень у жовтні 2024 року заявник із дружиною звернулися до Пустомитівського районного суду Львівської області для усиновлення ОСОБА_9 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . 13 грудня 2024 року цей суд ухвалив рішення у справі № 450/5022/24 про задоволення заяви й усиновлення двох дітей. Вказане рішення набрало законної сили.

(2.1.3) Застосування норм до фактів справи

53. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що під час вирішення питання про усиновлення слід ураховувати найкращі інтереси дитини для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя. Для цього слід, зокрема, оцінювати добросовісність дій заявника, встановлювати мету усиновлення, з`ясовувати стан відносин заявника із дитиною та її ставлення до нього.

54. Висновок судів попередніх інстанцій щодо заяви про усиновлення ґрунтується на такому:

- відносини заявника та дитини є формальними, беззмістовними, нейтральними;

- із заявником у дитини немає стійкого емоційного зв`язку, який ґрунтується на почуттях взаємної любові та поваги;

- заявник не переконав суд у тому, що вважає доньку дружини власною дитиною та має почуття батьківства до неї;

- дитина не висловлює сімейних почуттів до заявника, не сприймає його як батька та не має до нього почуттів як до батька, прихильніше ставиться до рідного батька, з яким підтримує відносини, а заявник теж не має до дитини почуттів як батько до доньки;

- висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, у ньому немає оцінки відповідності усиновлення інтересам дитини;

- заявник не підтвердив наявність у нього постійного доходу;

- відсутні переконливі мотиви його бажання усиновити дитину;

- її усиновлення заявником не буде відповідати інтересам дитини;

- дії заявника є створенням штучних умов для отримання відстрочки від призову під час мобілізації.

55. Колегія суддів відхиляє твердження заявника у касаційній скарзі щодо підтвердження його постійного доходу. У липні 2024 року із заявою до суду першої інстанції заявник надав довідку про доходи за три квартали 2023 року (т. 1, а. с. 20-21), згідно з якою отримував певні доходи у січні-червні 2023 року, а в апеляційному суді доповнив ці відомості даними про зарплату у січні-березні 2025 року за основним місцем роботи (т. 1, а. с. 149) та про доходи фізичної особи-підприємця у 2024 році (т. 1, а. с. 150-153) і у першому кварталі 2025 року (т. 1, а. с. 155-158). Однак не обґрунтував, чому повну інформацію про власні доходи до середини 2024 року не надав до суду першої інстанції, рішення якого переглядав апеляційний суд і переглядає Верховний Суд.

56. Не знайшли підтвердження доводи заявника про те, що подання заяви про усиновлення дитини 12 липня 2024 року не було пов`язаним із наміром отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 3 квітня 2025 року № 3/5282 (т. 1, а. с. 174) заявник тоді отримав таку відстрочку на строку до 31 грудня 2025 року. Відомості про те, що він мав цю відстрочку станом на 12 липня 2024 року, суди попередніх інстанцій не встановили.

57. Батько дитини 2 грудня 2024 року повідомив суд першої інстанції через систему «Електронний суд» (т. 1, а. с. 79-80) про те, що він не заперечує проти усиновлення його доньки заявником, надав на це 21 травня 2024 року вільну та безумовну нотаріально посвідчену згоду; підставою для усиновлення та критерієм його відповідності інтересам доньки вважав участь заявника у її вихованні та матеріальному забезпеченні. У касаційній скарзі мотивував відповідність усиновлення заявником дитини її інтересам тим, що той із нею проживає вже 7 років, тоді як батько проживає за кордоном, створив нову сім`ю, набуває громадянство іншої країни, не має наміру повертатися в Україну, нечасто спілкується з донькою по телефону та лише зрідка бачиться.

58. Колегія суддів звертає увагу на те, що проживання дитини із матір`ю та заявником, а також його участь у вихованні доньки дружини не є безумовною підставою для усиновлення дитини вітчимом навіть за наявності формальної згоди обох батьків і дитини. З розмови із останньою суд першої інстанції встановив, що вона далі спілкується з батьком і має намір це робити як телефоном, так і особисто, батько постійно надсилав їй подарунки, іграшки, кошти. Батько теж підтвердив спілкування з донькою та нечасті зустрічі з нею через проживання за кордоном. Тобто сімейний зв`язок доньки з її батьком не є розірваним. Відсутні будь-які ознаки того, що батько більше не бажає бачити, чути його дитину, брати участь у її житті, у вихованні й утриманні доньки. Доводи касаційної скарги батька про те, що дитина його просила надати згоду на усиновлення заявником не підтверджені обставинами, які встановили суди попередніх інстанцій.

59. З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що заявник не підтвердив мотиви, на підставі яких він виявив бажання усиновити дитину, а також не обґрунтував, що саме у випадку усиновлення він дбатиме про її найкращі інтереси для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя.

60. Відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, сформульовані у справах про усиновлення, та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. За обставинами справи № 2-о-73/2012, у якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову 16 жовтня 2018 року за наслідками перегляду судових рішень на підставі рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лазоріва проти України» (заява № 6878/14), спірні правовідносини були процесуальними, а не матеріальними: Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 8 Конвенції через те, що апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою тітки хлопчика, якого усиновили заявники згідно з рішенням суду першої інстанції, вважаючи, що це рішення не стосується прав та інтересів тітки, незважаючи на її намір стати опікункою племінника.

61. Інші аргументи касаційних скарг не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що суди неправильно застосували або порушили норми права. Доводи скаржників фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, ніж ті, які встановили суди попередніх інстанцій.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

62. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанціїта апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

63. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України).

64. Із урахуванням висновків цієї постанови щодо застосування юридичних норм касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

(3.2) Щодо судових витрат

65. З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати за подання цих скарг покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

п о с т а н о в и в:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат

СуддіД. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко