Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №924/776/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 924/776/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Одуденко А.В.,

Китайгородської сільської ради Хмельницької області - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

ОСОБА_2 - не з`явився,

Фермерського господарства «Достаток-Агро» - Байцара І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Достаток-Агро»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 (у складі колегії суддів: Маціщук А.В. (головуючий), Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.)

у справі № 924/776/25

за позовом Керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради Хмельницької області

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Достаток-Агро»

про розірвання договору оренди землі, зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року Керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради Хмельницької області (далі - Китайгородська сільська рада), у якому, з урахуванням заяв про зміну предмета позову, просив суд:

- розірвати укладений між Кам`янець-Подільською районною державною адміністрацією (далі - Кам`янець-Подільська РДА) та ОСОБА_1 договір оренди землі від 11.05.2012 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004, площею 50 га, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Китайгородської сільської ради;

- зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство «Достаток-Агро» (далі - ФГ «Достаток-Агро») повернути територіальній громаді в особі Китайгородської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004, площею 50 га;

- скасувати державну реєстрацію речових прав за договором оренди землі від 11.05.2012 (номер запису про інше речове право 7315319) за земельну ділянку з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004, площею 50 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , отримавши в оренду спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства, упродовж понад 13 років фермерське господарство, як обов`язкову умову для надання в оренду такої земельної ділянки за відповідною процедурою, не створив, натомість передав зазначену земельну ділянку в суборенду ОСОБА_2 , який з 03.09.2014 фактично набув права користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності без проведення земельних торгів, що є порушенням вимог статей 116, 118, 121, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК).

Прокурор зазначає, що дії ОСОБА_1 щодо отримання земельної ділянки та передачі її в суборенду фактично спрямовані на отримання іншими суб`єктами господарювання зазначеної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів, що є порушенням принципу добросовісності та істотним порушенням орендарем вимог статей 116, 118, 121, 124, 134 ЗК, статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» щодо процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку, а також умов договору оренди.

ОСОБА_1 проти позову заперечив та заявив про застосування позовної давності.

Прокурор подав заперечення на заяву про застосування позовної давності, в яких зазначив, що порушення права власності Китайгородської сільської ради на землю в цьому випадку є триваючим і відбувається до цього часу, чим об`єктивно порушуються права власника в користуванні та розпорядженні своїм майном. Тому власник може пред`явити позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав і в цьому випадку позовна давність не застосовується.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23.10.2025 залучено до участі у справі як співвідповідача ФГ «Достаток-Агро».

ФГ «Достаток-Агро» проти позову заперечило та заявило про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 17.12.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.12.2025 скасовано. Ухвалено нове рішення. Закрито провадження у справі № 924/776/25 у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору суборенди від 03.09.2014. У решті вимог позов задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений 11.05.2012 між Кам`янець-Подільською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 ФГ «Достаток-Агро» повернути Китайгородській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004, площею 50 га, що розташована на території Китайгородської сільської ради. Скасовано державну реєстрацію речових прав за договором оренди землі від 11.05.2012 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004 площею 50 га (номер запису про інше речове право 7315319). Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у травні 2026 року ФГ «Достаток-Агро» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.12.2025 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 924/776/25 за касаційною скаргою ФГ «Достаток-Агро» з підстави, передбаченої пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.09.2026.

Кам`янець-Подільська окружна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Китайгородська сільська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників щодо розгляду справи, у тому числі клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов`язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 28.02.2012 громадянин ОСОБА_1 , від імені якого за довіреністю від 04.04.2011 діяв представник Годований В.Л. , подав до Кам`янець-Подільська РДА заяву про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право користування на земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 50,000 га, що розташована на території Китайгородської сільської ради за межами населених пунктів, з подальшим наданням її в оренду строком на 49 років.

Відповідно до розпорядження від 10.04.2012 № 397/2012-р Кам`янець-Подільська РДА затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право користування земельною ділянкою, громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Китайгородської сільської ради за межами населених пунктів з урахуванням існуючих обмежень і обтяжень та надала громадянину ОСОБА_1 в оренду терміном на 49 років земельну ділянку, що розташована на території Китайгородської сільської ради за межами населених пунктів загальною площею 50,000 га для ведення фермерського господарства.

11.05.2012 між Кам`янець-Подільською РДА (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 50,0000 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Китайгородської сільської ради за межами населених пунктів (пункт 1.1); договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації. Строк дії договору становить 49 років з дати його державної реєстрації (пункт 4.1).

За умовами договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення (пункти 6.1, 6.2).

У пункті 6.3 договору сторони погодили умови збереження стану об`єкта оренди, а саме - використання земельних ділянок виключно за цільовим призначенням, мети використання та дотримання чинного земельного і екологічного законодавства.

Відповідно до розділу 9 договору орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельних ділянок за цільовим призначенням та для встановленої договором мети використання; орендар має право самостійно визначати напрям своєї господарської діяльності відповідно до цільового призначення земельних ділянок та мети використання за даним договором, за письмовою згодою орендодавця передавати земельні ділянки або їх частину в суборенду. Згода орендодавця відповідно до правил статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» здійснюється лише у формі розпорядження голови районної державної адміністрації (п. 9.3.7); орендар зобов`язаний використовувати земельні ділянки відповідно до їх цільового призначення та мети використання, визначеної даним договором.

Згідно з пунктом 12.4 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованих земельних ділянок, яке істотно перешкоджає їх використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 17).

Договір підписаний орендарем ОСОБА_1 та представником орендодавця Желізником М.Д., скріплений відбитком печатки орендодавця. Договір зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено відповідний запис. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6822483900:04:016:0004.

03.09.2014 між громадянином ОСОБА_1 (орендар) та громадянином ОСОБА_2 (суборендар) укладено договір суборенди землі, за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Китайгородської сільської ради, кадастровий номер 6822483900:04:016:0004, площа 50,0000 га. Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у володінні та користуванні орендаря відповідно до договору оренди земельних ділянок, укладеного 11.05.2012 між орендарем ОСОБА_1 і Кам`янець-Подільською РДА, в якому передбачена суборенда за згодою орендодавця (пункт 1.1).

У пункті 1.1 договору суборенди також зазначено, що згода на передачу земельної ділянки в суборенду надана Головним управлінням Держземагенства у Хмельницькій області від 31.07.2014 № 31-22-0.5-6599/2-14.

Відповідно до пункту 3.1 договору суборенди договір укладений строком на 47 років, але в будь-якому разі строк цього договору закінчується не раніше завершення збирання врожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні під час дії цього договору, з урахуванням ротації сільськогосподарських культур.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору суборенди земельна ділянка передається в суборенду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Договір суборенди землі підписаний орендарем ОСОБА_1 та суборендарем ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу від 27.09.2018 № 22-6582-СГ Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області за актом приймання передачі передало Китайгородській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1260,7819 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Китайгородської сільської об`єднаної територіальної громади Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

За актом приймання-передачі з державної у комунальну власність передано земельну ділянку площею 50,0000 га з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004 (№ 39 додатку до акта).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 08.11.2018 за територіальною громадою Китайгородської сільської ради було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004 площею 50 га. У реєстрі також містяться відомості про інші речові права щодо цієї земельної ділянки, а саме право оренди, зареєстроване 07.10.2014 за ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 11.05.2012 та право суборенди, зареєстроване 07.10.2014 за ОСОБА_2 на підставі договору суборенди від 03.09.2014.

Прокурор, звернувшись до суду із зазначеним позовом, доводить, що ОСОБА_1 , отримавши в оренду спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства, упродовж понад 13 років фермерське господарство, як обов`язкову умову для надання в оренду такої земельної ділянки за відповідною процедурою, не створив, натомість передав зазначену земельну ділянку в суборенду ОСОБА_2 , який з 03.09.2014 фактично набув права користування земельною ділянкою комунальної власності за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів, що є порушенням принципу добросовісності, істотним порушенням орендарем вимог статей 116, 118, 121, 124, 134 ЗК, статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» щодо процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку, а також умов договору оренди.

Наявність підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор обґрунтував тим, що компетентний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не відреагував на стверджуване порушення законності у сфері земельних відносин. Звертаючись до Китайгородської сільської ради до подання позову, прокурор надав раді можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій/заходів для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після повідомлення прокурора про стверджуване порушення, було кваліфіковано як бездіяльність відповідного органу та стало підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Також судом установлено, що після звернення прокурора до суду з відповідним позовом, відповідач ОСОБА_1. до початку розгляду справи по суті 29.09.2025 створив ФГ «Достаток-Агро» ( ЄДРПОУ 46160020), що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також 24.09.2025 уклав зі ОСОБА_2 додаткову угоду, у якій сторони погодили припинити дію договору суборенди земельної ділянки від 03.09.2014 щодо земельно ділянки з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004, площею 50 га.

Суд першої інстанції у задоволенні позову прокурора відмовив у зв`язку з його необґрунтованістю та відсутністю порушеного права позивача. За висновками суду, оскільки на даний час користувачем спірної земельної ділянки є ФГ «Достаток-Агро», тому спірна земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин нецільового використання земельної ділянки саме ФГ «Достаток-Агро», який на час прийняття рішення є орендарем спірної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов прокурора та мотивував таке рішення тим, що метою договору оренди землі від 11.05.2012, укладеного між Кам`янець-Подільською РДА (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар), було подальше створення останнім фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. За встановлених у справі обставин надання орендарю земельної ділянки саме для ведення фермерського господарства, а не з метою подальшого передання фізичною особою (якій цю землю надано саме для ведення фермерського господарства) такої земельної ділянки в суборенду іншим особам, які не мають права на користування землями комунальної власності поза конкурсною процедурою, то використання землі всупереч такому цільовому призначенню є істотним порушенням легітимної мети договору, на яку орендодавець розраховував при укладенні договору, є порушенням принципу добросовісності та істотним порушенням орендарем умов договору, що є підставою для його розірвання. При цьому суд зауважив, що у контексті спірних правовідносин не має значення створення ОСОБА_1 фермерського господарства після звернення прокурором до суду із відповідним позовом.

Оскільки, за висновками суду апеляційної інстанції, позовні вимоги про розірвання договору оренди землі від 11.05.2012 є обґрунтованими, тому правовим наслідком розірвання такого договору є повернення земельної ділянки власнику. Разом із тим вимога прокурора про скасування державної реєстрації речових прав за договором оренди землі від 11.05.2012 також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі.

Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності суд апеляційної інстанції зауважив, що обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі. Використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі та які існували на момент звернення прокурора до суду. Отже, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі.

Прокурор звернувся до суду (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) з основною позовною вимогою про розірвання договору оренди землі, а також з похідними вимогами про повернення орендованої земельної ділянки та скасування державної реєстрації речових прав за договором оренди, тобто з позовом, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду (тобто початковий момент перебігу позовної давності зміщується із кожним новим порушенням права власника землі), тому на такий позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час поки існують правовідносини та триває правопорушення. За таких обставин відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до частин 1, 4 статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Разом із тим суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі № 924/776/25 у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Китайгородської сільської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору суборенди від 03.09.2014 на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК, оскільки прокурор при поданні заяви про зміну предмета позову фактично відмовився від позову в цій частині, а суд першої інстанції оцінки такій заяві прокурора про виключення зазначеної позовної вимоги не надав, процесуального рішення не прийняв, обмежившись прийняттям змінених позовних вимог. У зв`язку із відмовою прокурора від цих позовних вимог ОСОБА_2 втратив статус відповідача, оскільки не є відповідальним щодо інших заявлених позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі ФГ «Достаток-Агро» в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції послалося на те, зокрема, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору:

- застосував частину 2 статті 651 ЦК всупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14, у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, стосовно необхідності встановлення істотності порушень договору та інших обставин, які визначені як обов`язкові для розірвання договору на підставі зазначеної норми права;

- застосував положення статей 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» всупереч правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, та не врахував, що орендарем за договором стало ФГ «Достаток-Агро», яке не вчинило жодних порушень закону та договору.

При цьому скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах положень частини 2 статті 651 ЦК у випадку, коли мало місце не порушення договору, а закону, коли таке порушення вчинив попередник (попередня сторона договору), коли на момент пред`явлення позову до належного відповідача порушення було відсутнє. Адже відсутність порушення є безумовною підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічні положення закріплено у статті 93 ЗК.

Частиною 1 статті 124 ЗК (у редакції на час укладення договору оренди) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

У статті 2 Закону України «Про оренду землі» (у відповідний редакції) передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК, ЦК, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом статей 4, 5 Закону України «Про оренду землі» (у відповідний редакції) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі» (у відповідний редакції).

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК, або за результатами аукціону (частина 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» (у відповідний редакції).

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК).

Поділ земель України за основним цільовим призначенням на категорії врегульовано частиною 1 статті 19 ЗК, серед яких виділено землі сільськогосподарського призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному ЗК, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (частина 3 статті 19 ЗК).

За змістом частини 5 статті 20 ЗК (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії, однією з яких є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

Частинами 1, 2 статті 22 ЗК (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі) передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до частини 3 статті 22 ЗК (у відповідній редакції) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004, площею 50 га, за договором оренди землі від 11.05.2012 передана громадянину ОСОБА_4 у строкове платне користування (оренду) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК; тут і далі чинного на час укладення договору оренди землі) суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Статтею 114 ГК передбачено, що фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. 2. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Так, Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом у правовідносинах, пов`язаних із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств.

Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп. Фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (стаття 1 Закону України «Про фермерське господарство» у відповідній редакції»).

За змістом частини 1 статті 5, статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (у відповідній редакції) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

У статті 8 зазначеного Закону визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

За змістом статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у відповідній редакції) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

Земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Таким чином, нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Аналіз положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» свідчить про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі, зокрема, в оренду з певною (конкретною) метою, а саме: для реалізації громадянином права на створення фермерського господарства, як прогресивної форми підприємницького діяльності цього громадянина у галузі сільського господарства України та подальшого використання наданої в оренду земельної ділянки виключно створеним фермерським господарством у межах виду її цільового призначення, визначеного власником землі (постанова Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 905/5/21).

Згідно приписів статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець, зокрема, має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил.

За змістом статті 25 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі) орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Водночас орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив:

- за умовами договору оренди землі від 11.05.2012 сторони визначили цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, а умовою передачі земельної ділянки в оренду визначено її використання за цільовим призначенням (пункти 1.1, 6.1 - 6.3 договору);

- у цьому випадку обов`язок забезпечувати використання земельної ділянки за визначеним цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства стосується безпосередньо та виключно ОСОБА_4 як орендаря за договором оренди землі від 11.05.2012;

- ОСОБА_4 як орендар за умовами договору оренди землі від 11.05.2012 у розумний і достатній строк для створення та реєстрації фермерського господарства, упродовж 13 років фермерське господарство не створив, а використовував спірну земельну ділянку виключно з метою одержання коштів від передачі такої ділянки в суборенду іншій особі - ОСОБА_2 ;

- наслідком невиконання ОСОБА_4 як орендарем обов`язку щодо використання земельної ділянок за визначеним цільовим призначенням (видом використання) - для створення та ведення фермерського господарства стало отримання громадянином ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, яку останній міг би отримати лише на конкурсній основі (за результатами аукціону);

- ОСОБА_4 як орендар протягом тривалого часу використовував земельну ділянку не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору оренди землі від 11.05.2012.

Передача особою земельної ділянки в суборенду іншій особі поза конкурсною процедурою призводить до порушення правового режиму використання земельної ділянки за межами дозволеної діяльності «для ведення фермерського господарства», яку може (повинен) здійснювати орендар відповідно до визначеної договором категорії та виду використання земельної ділянки. Передача особою земельної ділянки наданої для ведення фермерського господарства в суборенду іншому суб`єкту господарювання кваліфікується як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору оренди землі (аналогічний за змістом висновок наведено у постанові Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 905/5/21).

Частинами 1, 2 статті 651 ЦК передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, у наведеній нормі йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке викликає для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Критерієм істотного порушення договору закон визначає таке порушення договору однією зі сторін, яке викликає для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 905/5/21).

Стаття 611 ЦК передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що орендодавець надав орендарю земельну ділянку саме для ведення фермерського господарства, а не з метою подальшого передання орендарем такої земельної ділянки в суборенду іншим особам, які не мають права на користування землями державної (комунальної) власності поза конкурсною процедурою. При цьому наявність у договорі оренди умови про право на передачу земельної ділянки в суборенду не змінює цільове призначення такої земельної ділянки і не звільняє орендаря від обов`язку її використання за визначеним призначенням (створення та ведення фермерського господарства).

Оскільки метою договору було подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки, тому використання землі всупереч такому цільовому призначенню є істотним порушенням легітимної мети договору, на яку орендодавець розраховував при укладенні договору.

Частиною 1 статті 36 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Відповідно до вимог статті 141 ЗК однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Умовами пункту 12.4 договору оренди землі від 11.05.2012 передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 783 ЦК наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 ЦК принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У контексті спірних правовідносин, враховуючи, що умови договору оренди землі передбачали особисте використання орендарем земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства, а чинне законодавство не передбачає наступне передання земельної ділянки такого виду використання іншій особі в суборенду, яка мала б отримати їх на конкурсній основі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення принципу добросовісності та істотне порушення орендарем умов договору.

З огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову про розірвання договору оренди землі від 11.05.2012, зобов`язання ФГ «Достаток-Агро» повернути Китайгородській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004, площею 50 га, що розташована на території Китайгородської сільської ради та скасування державної реєстрації речових прав за договором оренди землі від 11.05.2012 на земельну ділянку з кадастровим номером 6822483900:04:016:0004 площею 50 га (номер запису про інше речове право 7315319).

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на створення ОСОБА_4 фермерського господарства під час вирішення спору в суді, оскільки такі дії відповідача не спростовують самого факту триваючого порушення умов договору та закону, що було достеменно встановлено судом апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів, та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про розірвання договору.

При цьому створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, тобто як надання особі земельної ділянки державної (комунальної) власності з метою створення фермерського господарства так і користування такою земельною ділянкою з відповідною метою, має нормативну основу в національному законодавстві, норми якого є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Наведені вище норми Закону України «Про фермерське господарство» чітко передбачають як мету надання в оренду фізичній особі земельної ділянки саме для ведення фермерського господарства, так і порядок надання земельної ділянки для такої мети (обов`язковість подання фізичною особою, яка виявила бажання створити фермерське господарство, документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі та ін.).

У сукупності із встановленими у цій справі фактичними обставинами, що свідчать про порушення орендарем зазначених вимог законодавства, принципу добросовісності та істотне порушення орендарем умов договору, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про відсутність з боку орендаря жодних порушень умов договору, оскільки він передав земельну ділянку в суборенду саме для ведення фермерського господарства та необізнаність орендаря про його обов`язок самостійно вести фермерське господарство, що, на думку скаржника, є підставою для відмови в позові.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду у наведених у касаційній скарзі постановах щодо підстав застосування частини 2 статті 651 ЦК, положень Закону «Про фермерське господарство» без обґрунтування подібності правовідносин у цих справах зі справою, в якій подано касаційну скаргу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, норм матеріального права у контексті підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

При цьому аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Отже підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду касаційної скарги.

За змістом касаційної скарги ФГ «Достаток-Агро», підставою оскарження судового рішення у справі, що розглядається, є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Таку підставу касаційного скарження судового рішення скаржник обґрунтовує відсутністю висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, частини 2 статті 651 ЦК.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається урахував, у тому числі правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.01.2024 у справі № 905/5/21, щодо застосування положень законів України «Про оренду землі», «Про фермерське господарство», частини 2 статті 651 ЦК та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням наведеного, за результатами касаційного перегляду з огляду на підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови.

Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції, проте касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди скаржника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановленим обставинам справи щодо наявності підстав для розірвання договору та повернення земельної ділянки власнику.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Водночас необхідно зауважити, що касаційна скарга не містить доводів в частині закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі у частині вимог про визнання недійсним договору суборенди від 03.09.2014.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Достаток-Агро» залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі № 924/776/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко