Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №910/3831/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/3831/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Техкомплект"

на ухвалу Господарського суду міста Києва ( Балац С.В.)

від 08.04.2026

на постанову Північного апеляційного господарського суду (Майданевич А.Г., Коротун О.М., Сулім В.В.)

від 18.05.2026 (повний текст складений 19.05.2026)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Техкомплект"

до Секретаріату Енергетичного Співтовариства (м. Відень, Австрія)

про стягнення 63 200,00 євро, що еквівалентно 3 206 989,20 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Хід розгляду справи

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Техкомплект" (далі - Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Секретаріату Енергетичного Співтовариства (далі - Відповідач) про стягнення 63.200,00 євро, що еквівалентно 3 206 989,20 грн.

2. Позов обґрунтовано безпідставністю застосування до Позивача господарської санкції у вигляді пені за укладеним між останнім, як постачальником, та приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго", як замовником, договору купівлі-продажу від 22.07.2024 № ESF-028-UE-ThTech-05-2024. Позивач зазначає, що Відповідачем, як платником за договором купівлі-продажу, здійснено перерахування на користь Позивача лише частини суми з вказаного правочину в розмірі 522 600,00 євро, та безпідставно утримано суму пені в розмірі 63 200,00 євро, що призвело до звернення Позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з Відповідача 63 200,00 євро, що еквівалентно 3 206 989,20 грн.

Стислий зміст оскаржуваних судових рішень

3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.04.2026, залишеною без змін Північним апеляційним господарським судом у постанові від 18.05.2026 у cправі №910/3831/26, у відкритті провадження у справі відмовив.

4. Рішення судів попередніх інстанцій, зокрема, мотивовані таким:

- Позивач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надав доказів наявності у Відповідача майна на території України, як і доказів того, що Відповідач на території України має місцезнаходження, філію чи представництво;

- умовами договору від 22.07.2024 № ESF-028-UE-ThTech-05-2024 не передбачено підсудності справи господарським судам України, в тому числі Господарському суду міста Києва;

- з умов договору від 22.07.2024 № ESF-028-UE-ThTech-05-2024 вбачається, що угода щодо вирішення будь-якого спору у межах юрисдикції судів України укладена між замовником - Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" та постачальником - Позивачем. Відповідач не є стороною договору купівлі-продажу, а є лише учасником проекту;

- Відповідачем не підписувався договір від 22.07.2024 № ESF-028-UE-ThTech-05-2024 та не надавалась будь-яка згода щодо вирішення спору у межах юрисдикції судів України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та правова позиція інших учасників справи

5. 25 травня 2026 року Позивач (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у cправі № 910/3831/26, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у справі № 910/3831/26 та направити справу № 910/3831/26 до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

6. Підставами касаційного оскарження Скаржник зазначив пункти 1, 3, 4 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

7. Скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили /неправильно застосували:

- статті 3, 13, 14, 20, 29, 45, 48, 86, 162, 175, 226, 255, 271, 275, 280, 310, 311, 365, 366 ГПК України;

- статті 4-1, 75, 76, 77, 79 Закону України "Про міжнародне приватне право";

- статті 3, 13, 205, 213, 509, 527, 528, 1212, 1214 Цивільного кодексу України;

- статті 1, 3, 173, 174, 265, 377 Господарського кодексу України;

- статті 9, 19, 55, 124, 129 Конституції України;

- статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

8. Разом з тим Скаржник навів перелік висновків Верховного Суду, які не врахували суди попередніх інстанцій, а саме:

- постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц;

- постанову Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22;

- постанову Верховного Суду від 16.06.2023 у справі № 926/4889/22;

- постанову Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц;

- постанову Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/11163/17;

- постанову Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц та № 428/11673/19;

- постанову Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

9. Крім того, Скаржник вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 3 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" в частині визначення обсягу юрисдикційного імунітету органу міжнародної організації (на відміну від іноземної держави) у комерційному спорі, що виник з договору, який містить пророгаційну угоду на користь судів України.

10. Також Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, зміст пунктів 1, 7, 15, 21, 22, 23 договору та фактичне виконання договору Секретаріатом.

11. Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

12. Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.

13. Положеннями частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

14. Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

15. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

16. Об`єктом судового захисту відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.

17. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

18. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України).

19. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України).

20. Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, на яку посилається Скаржник).

21. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (провадження №4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (провадження №14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (провадження №14-46цс20, пункт 33.2).

22. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22).

23. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі №902/1331/22, на яку посилається Скаржник, містяться висновки, за змістом яких:

"Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17)".

24. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що спір виник внаслідок безпідставного застосування до Позивача господарської санкції у вигляді пені за укладеним між останнім, як постачальником та Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго", як замовником, договору купівлі-продажу від 22.07.2024 № ESF-028-UE-ThTech-05-2024.

25. Пунктом 1 зазначеного вище договору купівлі-продажу визначено, що цей договір купівлі-продажу укладається між замовником і постачальником, і визначає відповідні ролі та обов`язки кожної сторони. Фінансування поставок та/або послуг за цим договором надходить від фонду енергетичної підтримки України (Фонд). Таким чином, учасниками цього проекту, хоча вони не є сторонами цього договору є:

(а) Tetra Tech Es, Inc., діє як агент по закупівлям, відповідає за вибір постачальника та ведення переговорів щодо умов цього договору;

(b) Секретаріат Енергетичного Співтовариства (СЕС), діє як керуюча і довірена особа Фонду, відповідатиме за оплату безпосередньо постачальнику зазначених товарів після надання постачальником завіреного рахунку-фактури, відповідно до умов цього договору.

26. Положеннями пункту 21 договору купівлі-продажу передбачено, що сторони погоджуються вирішувати будь-які спори і розбіжності, пов`язані із реалізацією цього договору, у досудовому порядку, швидко та у добровільний спосіб. Будь-який позов, пов`язаний із реалізацією цього договору, вирішуватимуться виключно у межах юрисдикції судів України. Замовнику надається право звернення до суду з питань пов`язаних з цим договором, у відповідності до чинного законодавства України.

27. Отже, як встановили суди попередніх інстанцій, з умов договору вбачається, що угода щодо вирішення будь-якого спору у межах юрисдикції судів України укладена між замовником - Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" та постачальником - Позивачем. Відповідач не є стороною договору купівлі-продажу, а є лише учасником проекту.

28. Суд звертає увагу, що посилання Скаржника на висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц щодо застосування правила contra proferentem, є необґрунтованим, оскільки зміст пункту 21 договору є чітким і не потребує застосування такого способу тлумачення: право на звернення до суду прямо і однозначно закріплено за Замовником, а участь Відповідача обмежена платіжною функцією, визначеною пунктом 1 договору. Неоднозначності чи суперечності, які виправдовували б застосування contra proferentem, у відповідних умовах договору відсутні."

29. Також, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2023 у справі № 926/4889/22, на яку посилається Скаржник, зазначено, що "наявність арбітражної угоди (застереження) сама по собі не виключає можливість розгляду судом спору, що підсудний судам України у випадках, передбачених законом.

Укладання угоди про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу до відкриття провадження у справі може бути підставою для залишення позову без розгляду згідно з пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України та частини першої статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", але лише за наявності таких умов: арбітражна угода укладена до відкриття провадження у справі; від відповідача надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; такі заперечення висловлено не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору; суд не встановив, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

При цьому слід враховувати, що для забезпечення права відповідача на подання заперечень проти вирішення спору в господарському суді, відповідач має бути обізнаним про подання позову до суду та про відкриття провадження у справі.

З огляду на викладене, господарський суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, не вправі відмовляти у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що оскільки між сторонами у справі було укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу, то позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства".

30. Таким чином, висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2023 у справі № 926/4889/22 не є релевантними, оскільки у справі, що розглядається (№ 910/3831/26) питання не стосується наявності арбітражної угоди.

31. Крім того, нерелевантними є висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц та № 428/11673/19, оскільки предметом зазначених справ є відшкодування шкоди, завданої фізичним особам внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

32. За таких обставин, посилання Скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм права не знайшов свого підтвердження, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного перегляду справи.

33. Щодо посилання Скаржника на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, Суд зазначає таке.

34. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Застосування цієї підстави обумовлюється не самим лише фактом відсутності такого висновку, а обов`язковою умовою - необхідністю формулювання відповідного висновку саме для правильного вирішення справи, що розглядається, тобто коли зазначена норма права підлягає застосуванню для вирішення спору по суті та має вирішальне значення для результату розгляду справи.

35. Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" в частині визначення обсягу юрисдикційного імунітету органу міжнародної організації (на відміну від іноземної держави) у комерційному спорі, що виник з договору, який містить пророгаційну угоду на користь судів України.

36. Водночас Суд звертає увагу, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходили не з наявності чи обсягу юрисдикційного імунітету Відповідача як органу міжнародної організації, а з встановлених обставин про те, що:

- Відповідач не є стороною договору купівлі-продажу від 22.07.2024 № ESF-028-UE-ThTech-05-2024 та не надавав згоди на розгляд спору судами України;

- умовами договору від 22.07.2024 № ESF-028-UE-ThTech-05-2024 не передбачено підсудності справи господарським судам України, в тому числі Господарському суду міста Києва;

- Позивачем не надано доказів наявності в Відповідача майна, місцезнаходження, філії чи представництва на території України.

37. За таких обставин відмова у відкритті провадження у справі ґрунтується на самостійних та достатніх підставах - відсутності договірної (пророгаційної) та територіальної прив`язки юрисдикції господарських судів України щодо Відповідача, а не на застосуванні положень частини третьої статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо імунітету міжнародної організації. Питання обсягу юрисдикційного імунітету Відповідача як органу міжнародної організації не мало вирішального значення для результату розгляду справи та не досліджувалося судами попередніх інстанцій як самостійна підстава відмови.

38. Отже, необхідність формулювання Верховним Судом висновку щодо застосування частини третьої статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" для правильного вирішення цієї справи відсутня, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

39. Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287, з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, Верховний Суд зазначає таке.

40. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

41. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

42. Тобто, процесуальний закон пов`язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав не дослідження зібраних у справі доказів за обов`язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

43. З урахуванням того, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердились, а підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України згідно з доводами касаційної скарги стало саме не дослідження судом зібраних у справі доказів, то підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постановленого у справі судового рішення згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України відсутні.

44. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо порушення судами попередніх інстанцій норм права не отримали своє підтвердження під час касаційного провадження, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

46. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

47. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, вважає, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Судові витрати

48. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Техкомплект" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у cправі № 910/3831/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Баранець

І. Кондратова