Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №927/583/26 — Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/583/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву

за позовом керівника Козелецької окружної прокуратури (17000, сел. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Є.Лоскота, 1; код 02910114) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області (код 38053846) 14017, м. Чернігів, вул. Пантелеймонівська, 12

до Куликівської селищної ради (код 04412432) 16300, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Миру, 67

про стягнення 65 855 грн 40 коп.

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2026 року через систему “Електронний суд” до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 24.06.2026 № 50-72-2715вих-26 керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Куликівської селищної ради про відшкодування шкоди в розмірі 65 855,40 грн, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.06.2026 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

клопотання керівника Козелецької окружної прокуратури про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін залишити без задоволення;

здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву – протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

встановити процесуальні строки: для подання прокурором та позивачем відповіді на відзив – протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення – протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

Ухвала суду від 29.06.2026 направлена прокурору, позивачу, відповідачу до їх електронних кабінетів в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи “Електронний суд” та згідно довідок про доставку електронного листа, роздрукованих з комп`ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду”, доставлена до електронних кабінетів 29.06.2026 13:56, 14:00, 14:04.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 29.06.2026 є такою, що отримана учасниками справи 29.06.2026.

06.07.2026, через систему “Електронний суд” до Господарського суду Чернігівської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги визнав повністю, просив вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при подання позову та просив розглядати справу без участі його представника.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

У провадженні Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (надалі по тексту Чернігівське РУП ГУНП у Чернігівській області) перебуває кримінальне провадження №12023270340000368 від 02.02.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Згідно із матеріалами справи, до Чернігівського РУП ГУНП у Чернігівській області 02.02.2023 надійшло повідомлення, що на автодорозі поблизу с. Куликівка Чернігівського району та області затримано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на автомобілі «Газель» перевозив незаконно вирубану деревину.

За вказаним фактом слідчим відділом Чернігівського РУП ГУНП у Чернігівській області 02.02.2023 внесено відомості до ЄРДР за №12023270340000368 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Опитаний у межах кримінального провадження ОСОБА_1 пояснив, що він 02.02.2023 близько сьомої години ранку вирішив поїхати на знайоме йому місце неподалік села Куликівка, де знаходилась купа порізаної деревини, яку потім він загрузив до свого транспортного засобу та поїхав додому.

Також, допитаний в якості свідка ОСОБА_2 повідомив, що близько сьомої години ранку йому зателефонував ОСОБА_1 та попросив завантажити знайдені ним дрова. У подальшому ОСОБА_2 приїхав на місце, про яке розповідав ОСОБА_1 та побачив купу спиляної деревини, яку потім вони разом погрузили до автомобілю «Газель».

Досудовим розслідуванням встановлено, що місцем вчинення кримінального правопорушення, а саме місцем незаконної порубки дерев є земельна ділянка, яка знаходиться на ділянці місцевості за географічними координатами 51.416941, 31.613240 поблизу села Українське Чернігівського району та області. У ході проведення огляду місця події було встановлено, що за вказаними координатами знаходиться лісосмуга, в котрій з лівої сторони на відстані близько 8 метрів від ґрунтової дороги у лісосмузі знаходились п`ять пнів сироростучих дерев роду береза, про що був складений протокол огляду місця події від 03.02.2023. Також, під час повторного огляду місця події було здійснено заміри зазначених пнів, що було відображено у протоколі огляду місця події від 24.04.2024.

Згідно листа Куликівської селищної ради від 26.02.2024 місцем незаконної порубки дерев є земельна ділянка, що є полезахисною смугою, яка обмежую масив земель сільськогосподарського призначення комунальної власності та не надана у власність чи користування.

Згідно з висновком інженерно-екологічної експертизи від 20.01.2025 № СЕ-19/125-24/13241-ФХЕД, яка проводилась у кримінальному провадженні, розмір екологічної шкоди, завданої навколишньому природному середовищу державі внаслідок незаконної порубки 5 (п`яти) сироростучих дерев роду береза станом на 02.02.2023 становить 65 855 гривень 40 копійок. Шкода розрахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу». Детальний розрахунок завданої шкоди наведений у таблиці у висновку експерта № СЕ-19/125-24/13241-ФХЕД від 20.01.2025.

Прокурор у позовній заяві вказує, що на даний час шкода у розмірі 65 855,40 грн, завдана державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, не відшкодована, особа (особи), яка вчинила кримінальне правопорушення не встановлена і вказана шкода має бути відшкодована власником земельної ділянки – Куликівською селищною радою.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону №1697-VII).

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

У статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Таким чином, інтереси народу - єдиного джерела влади в Україні реалізуються, у тому числі, через органи державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Лісового кодексу, України ліси, які знаходяться на території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно зі ст. 94 Лісового кодексу України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Згідно із Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, затвердженого наказом Держекоінспекції України від 01.03.2023 № 45, в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.

Відповідно до розділу ІІ цього Положення Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.

З огляду на те, що Держекоінспекція уповноважена державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які перебувають і є об`єктами права власності Українського народу, тому в даному випадку вона є позивачем у даній справі.

Наразі знищення лісових насаджень в Україні є однією з найбільш актуальних проблем. На сьогодні продовжується умисне і широкомасштабне знищення лісових ресурсів. Неконтрольоване вирубування лісів досягає критичного рівня.

Козелецькою окружною прокуратурою 08.05.2026 направлено листа до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області щодо надання інформації про вжиті заходи з метою відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

За інформацією Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 04.06.2026, нею належних заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави, навіть після інформування окружною прокуратурою про встановлений факт порушень вимог законодавства, не вжито та вживатися не планується.

Отже, усупереч вимог законів Державна екологічна інспекція у Чернігівській області, як орган контролю, не вживала надані законом повноваження щодо стягнення шкоди, завданої незаконною порубкою. Вказане свідчить про неналежне здійснення нею повноважень щодо захисту інтересів держави, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів, внаслідок чого виникає законне право прокурора на звернення із заявою до суду з метою захисту її інтересів.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у справі № 360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№ 903/129/18, 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19, 805/430/18-а, 922/3025/20, факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом. Прокурор уповноважений пред`явити позов в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема, в особі Держекоінспекції, у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх повноважень, у тому числі з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору.

Також Верховний Суд послався на положення ст. ст. 5, 10 та 246 ГК України про те, що забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території країни становить одну з конституційних основ правового господарського порядку. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров`ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

До того ж згідно із правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв`язку з принципом обов`язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації зазначених положень. З метою мінімізації ризиків та зменшення негативних наслідків від їх недотримання державні органи повинні діяти в найкоротші строки, оскільки порушення вимог екологічної безпеки може призвести до некерованих незворотних наслідків.

З огляду на викладене, звертаючись до суду із позовною заявою, прокурор реалізує свої представницькі повноваження у сфері охорони та захисту лісів, які є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, шляхом подачі даної позовної заяви.

За таких обставин, враховуючи звернення прокурора до компетентного органу та нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом упродовж тривалого часу, у даному випадку, відповідно до ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду цього позову в інтересах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про стягнення з Куликівської селищної ради заподіяної шкоди.

Прилуцькою окружною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 ч.4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом №50-72-2712ВИХ-26 від 23.06.2026.

Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової шкоди іншій особі.

Згідно із ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Статтею 5 Закону України “Про екологічну мережу України” передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі лісового фонду є складовими структурними елементами екомережі.

За статтею 3 Закону України “Про екологічну мережу України”, екомережа це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У статті 4 Закону України “Про екологічну мережу України” вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліс тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Статтею 4 Лісового кодексу України передбачено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України (ст. 2 ЛК України).

У ч. 1 ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 15 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відносини щодо володіння, користування та розпоряджання лісами і, які спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України.

Відповідно до ст. 16 ЛК України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Статтями 17-18 ЛК України встановлено, що у постійне та тимчасове користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства надаються на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Частиною 2 ст. 19 ЛК України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб (ч. 1 ст. 86 ЛК України).

Порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів (ст. 105 ЛК України).

Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі не встановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода (ч. 2 ст. 107 ЛК України).

Статтею 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Статтею 69 цього ж Закону встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Отже, згідно із положеннями Лісового кодексу України віднесення лісів до лісового фонду України не залежить від категорії (основного цільового призначення) земельної ділянки, на якій вони зростають. Крім того, норма, закріплена у частині 2 статті 107 ЛК України, не ставить настання відповідальності органу місцевого самоврядування за порушення лісового законодавства у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної лісу, у залежність від категорії (цільового призначення) земельної ділянки, на якій розташований ліс, якому була спричинена шкода. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у справі №918/1356/23.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України, а саме: будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Разом з тим, ЛК України унормовано відшкодування органом місцевого самоврядування шкоди, заподіяної лісу, не наданому в користування у разі не встановлення осіб, винних у заподіянні шкоди.

Тому, у даному випадку неправомірність дій особи не встановлюється, позаяк така особа відсутня. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у справі №918/1356/23.

Чернігівським районним управлінням поліції ГУНП в Чернігівській області 02.02.2023 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023270340000368 за фактом незаконної порубки дерев, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Протоколом огляду місця події від 24.04.2024 здійснено заміри пнів незаконно зрубаних п`яти дерев породи береза на земельній ділянці розташованій за адміністративними межами с.Українське.

Під час розслідування кримінального провадження №12023270340000368 осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено.

У листі №03-09/453 від 26.02.2024 Куликівська селищна рада зазначила, що земельна ділянка за координатами 51.416941, 31.613240, що знаходиться біля с.Українське Чернігівського району, є несформованою, як об`єкт цивільних прав, згідно статті 79-1 Земельного кодексу України, земельною ділянкою сільськогосподарського призначення комунальної власності Куликівської селищної територіальної громади в особі Куликівської селищної ради – полезахисна лісова смуга, яка обмежує масив земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, оскільки, п.24 Перехідних положень ЗКУ визначено перелік земель державної власності та передбачено, що інші земельні ділянки всіх категорій та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність територіальних громад, з дня набрання чинності цим пунктом - з 27.05.2021.

Лісовий кодекс, зокрема частина 2 ст. 107, передбачає обов`язок органу місцевого самоврядування відшкодувати заподіяну лісу шкоду. Аналіз частини другої статті 107 ЛК України свідчить про те, що такий обов`язок виникає в органу місцевого самоврядування за наявності таких умов в сукупності: якщо особи, винні у заподіянні шкоди не встановлено та якщо ліс, якому була заподіяна шкода, знаходиться у межах території органу місцевого самоврядування.

Матеріалами справи підтверджено, що незаконна порубка дерев відбулася в межах території Куликівської селищної ради. Доказів протилежного відповідачем не подано.

У ч. 1 ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

За змістом пункту “ї” частини першої статті 15 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.

За відсутності встановлених винних осіб у незаконній вирубці дерев та за обставини виявлення незаконної вирубки дерев на земельній ділянці, вкритій лісовою рослинністю, яка знаходиться у межах території Куликівської селищної ради, у спірних правовідносинах наявні усі умови, передбачені частиною другою статті 107 ЛК України, для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди на підставі цієї норми закону за завдання шкоди лісу внаслідок незаконної вирубки дерев і саме відповідач, як орган місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода, є особою, відповідальною за виявлене правопорушення у вигляді незаконної вирубки дерев.

Протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2024 року у справі № 918/1356/23, від 06.05.2025 у справі № 918/710/24, від 23.09.2025 у справі № 906/994/24.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/125-24/13241-ФХЕД від 20.01.2025 за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні № 12023270340000368, шкода, завдана навколишньому природному середовищу, складає 65 855,40грн.

Цей висновок підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, судовий експерт був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а тому висновок експерта відповідає положенням 98 ГПК України.

Суд враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містить інформацію щодо предмета доказування у господарському провадженні.

Подібні за своїм змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 759/15556/18.

Будь-яких спростувань правомірності висновку № СЕ-19/125-24/13241-ФХЕД від 20.01.2025, а також власного контррозрахунку розміру шкоди, заподіяної лісу незаконною рубкою дерев у спірних правовідносинах, відповідачем суду не надано.

З наданого висновку експерта вбачається, що розрахунок виконано у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу” №665 від 23.07.2008 року.

Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового та природно-заповідного фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу.

Суд зазначає, що з урахуванням приписів норми ч. 2 ст. 107 Лісового кодексу України, за відсутності встановлених винних осіб, на Куликівську селищну раду покладається обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної державі, внаслідок незаконної вирубки дерев, яка, на даний час, не відшкодована.

Відповідальність ради за встановлених у справі обставин прямо передбачена частиною другою статті 107 Лісового кодексу України, де визначено обов`язок органу місцевого самоврядування відшкодувати заподіяну лісу шкоду за наявності таких умов у їх сукупності - якщо особи, винні у заподіянні шкоди, не встановлені та якщо ліс, якому була заподіяна шкода, знаходиться у межах території органу місцевого самоврядування. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного суду від 06.05.2025 у справі № 918/710/24, від 06.05.2025 у справі № 918/710/24, від 23.09.2025 у справі № 906/994/24.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, що визнані відповідачем, як наслідок, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.

У зв`язку з визнанням відповідачем позову, прокурору підлягає поверненню 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 1331,20 грн.

Решта 50% сплаченого прокурором судового збору у розмірі 1331,20 грн. відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

Ухвалюючи дане рішення, судом враховано факт перебування судді Сидоренка А.С. у період з 10.08.2026 по 04.09.2026 включно у щорічній відпустці.

Керуючись ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, ст. 123, 129, 130, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов керівника Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Куликівської селищної ради про відшкодування шкоди в розмірі 65 855,40 грн задовольнити повністю.

Стягнути з Куликівської селищної ради (код 04412432, 16300, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Миру, 67) на користь Державної екологічної інспекції у Чернігівській області (код 38053846, 14017, м. Чернігів, вул. Пантелеймонівська, 12, отримувач: ГУК у Черніг.обл/тгс-щКулик/24062100, р/р UA428999980333159331000025671, код отримувача: 37972475, призначення платежу: 24062100, найменування коду класифікації доходів бюджету: грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності) 65 855,40 грн шкоди.

Стягнути з Куликівської селищної ради (код 04412432, 16300, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Миру, 67) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 1 331,20 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) з Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у Черніг.обл/тг мЧернігів/22030101, код 37972475, рахунок UA098999980313121206083025739, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.)) 1 331,20 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 1648 (внутрішній номер 515617978) від 11.06.2026.

Дане рішення в частині повернення судового збору передати для виконання Відділу правової роботи та узагальнення судової практики Господарського суду Чернігівської області.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено та підписано 15.09.2026.

Суддя А.С. Сидоренко