Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №183/5524/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5524/26

№ 2/183/5789/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року місто Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді – Дубовенко І.Г., за участю секретаря судового засідання – Чабаненка Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права спільної часткової власності на квартиру,

за участю: представника позивача – адвоката Спеціального С.П., суд –

у с т а н о в и в :

24 квітня 2026 року позивач, в інтересах якої діє представник – адвокат Спеціальний С.П., звернувся до суду із вказаним позовом до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому з просить визнати за позивачем право власності на 1/4 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_2 ).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 1994 році він з дружиною та двома дочками, які є відповідачами у справі, шляхом приватизації набули право власності на квартиру, розташовану за вищевказаною адресою. Внаслідок бойових дій вказана квартира була пошкоджена та наразі позивачі мають намір отримати компенсацію за пошкодження житла. З метою реєстрації права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивач звернувся до державного реєстратора, проте у здійсненні реєстрації права було відмовлено у зв`язку неможливістю отримати інформацію у БТІ з тимчасово окупованої території. Тому позивач вимушена звернутися до суду та просить задовольнити позов.

Відповідачем Сіверськодонецькою міською військовою адміністрацією Сіверськодонецького району Луганської області відзиву на позов не подано.

Відповідачем ОСОБА_2 відзиву на позов не подано.

Відповідачем ОСОБА_3 відзиву на позов не подано.

Відповідачем ОСОБА_4 відзиву на позов не подано.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання.

29 червня 2026 року судом було закрите підготовче провадження та призначений судовий розгляд.

У судовому засіданні представник позивача у повному обсязі підтримав позовні вимоги позивача та посилаючись на ті ж підстави, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Інші учасники судового розгляду у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи кожний в окремості, належним чином повідомлені судом, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

22 лютого 1994 року Фондом комунального майна у м. Сєвєродонецьку Луганської області видано свідоцтво про право власності на житло, згідно з яким квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Свідоцтво видане згідно з розпорядження (наказом) №2195 від 18.02.1994.

На підставі зазначеного свідоцтва право власності позивачки та відповідачів 2-4 на вищезазначену квартиру зареєстровано у БТІ м.Сєвєродонецька Луганської області, записано у реєстрову книгу за реєстровим №372 від 08.04.1994.

Оригінал свідоцтва про право власності на житло знаходиться у позивачки, яка на виконання ухвали суду подала нотаріально посвідчену копію цього правовстановлюючого документу.

Технічним паспортом на квартиру, в якому наявні посилання на документ про право власності, також підтверджується, що позивач з друдиною та двома доньками являються співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_2 .

Копією паспорта громадянина України позивача підтверджується, що його місце проживання зареєстроване у вищевказаній квартирі; на даний час позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою ВПО.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №77641117 від 05.03.2025 позивачці відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку з тим, що на запит державного реєстратора отримано інформацію про те, що територія Сєвєродонецької міської територіальної громади є окупованою, БТІ не може виконувати свої функції, в тому числі надавати інформацію на запити державних реєстраторів про зареєстровані права власності до 01 січня 2013 року.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 188/2179/25 від 13 січня 2026 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/4 частину вищезазначеної квартири. Судове рішення набрало законної сили.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час розгляду справи), м.Сєвєродонецьк Луганської області віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Зі змісту рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій вбачається, що державним реєстратором не встановлено наявності зареєстрованого права власності на спірну квартиру.

Зробити запит до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, про надання інформації (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідної для такої реєстрації у державного реєстратора немає можливості, оскільки м.Сіверськодонецьк Луганської області є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Як встановлено вимогами ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 5 ЦК України – визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Так, статтею 86 ЦК України (1963 року) визначено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність» цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЗУ «Про власність» (1991 року), громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

А згідно із вимогами ст. 128 ЦК України (1963 року) – право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на

пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до вимог ст.ст. 224, 227 ЦК України (1963 року) – за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти и майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1-3 ст. 370 ЦПК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Частиною третьою ст.364 ЦК України установлено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Як установлено судом, у свідоцтві про право власності на житло не визначені частки у праві власності. Позивач, як один із чотирьох співвласників квартири, заявив вимоги про визнання за ним права власності по 1/4 частку квартири, про існування домовленості між співвласниками щодо відступлення від рівності часток у праві спільної сумісної власності не повідомляв, крім того судовим рішенням за дружиною позивача визнано право власності на 1/4 частину цієї квартири. Відтак, заявлення позовних вимог про визнання права власності за позивачем на 1/4 частку квартири, з чотирьох співвласників, не суперечить вищезазначеним вимогам цивільного законодавства.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Позивачем разом з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності набуте у 1994 році. Надані суду свідоцтво про право власності на житло та технічний паспорт на квартиру, видані та посвідчені органом, що здійснював реєстрацію права власності на той час, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації права власності на квартиру.

Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачкою було доведено її право власності на частку спірної квартири, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивачки на частку спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м.Сіверськодонецьк Луганської області) на теперішній час неможливо, позивачка не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує її права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири загальною площею 60,3 кв.м., житловою площею 34,0кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з моменту отримання ним копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ;

відповідач – Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження: Луганська область, м.Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, 32;

відповідач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 ;

відповідач – ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ;

відповідач – ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 .

Суддя І.Г.Дубовенко