Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №201/10377/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/10377/26

Провадження № 2/201/6049/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участі секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Трускавецької міської ради, про стягнення додаткових витрат та визначення факту, -

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2026 року Позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат та визначення факту, в якому просив стягнути з неї на свою користь додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 20 000,00 грн., та визнати йогоособою, яка самостійно виховує та утримує цю неповнолітню дитину.

Вимоги обґрунтовані тим, що сторони з 14 листопада 2003 року сторони перебували у шлюбі, проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільний побут, та у них народилося двоє дітей – син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У подальшому шлюб між ними рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 12 лютого 2015 року розірвано та визначено місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , разом з батьком ОСОБА_1 . Незважаючи на тце, сторони продовжували підтримувати стосунки, намагалися зберегти відносини та сім`ю, і ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_3 . Однак, такі відносини тривали недовго, та в решті решт сторони почали проживати окремо, відповідач із сином ОСОБА_3 , а позивач із дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Із початком введення воєнного стану на території України ОСОБА_2 вивезла дітей за межі країни задля збереження їх життя та здоров`я. Відношення матері до дітей ставало все байдужішим, вона перестала приділяти їм належну увагу, слідкувати за їх потребами, навіть першочерговими, та позивач був змушений наполягти на поверненні усіх дітей до України, після чого і молодший син ОСОБА_3 , також почав проживати із позивачем. Також відносно доньки ОСОБА_5 рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 06 червня 2024 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав. Наразі старші діти вже стали повнолітніми та влаштовують своє життя, а молодший син - ОСОБА_6 залишився проживати із позивачем, який займається його вихованням та утриманням самостійно.

ОСОБА_2 участі у житті дітей як не приймала раніше, так і наразі не приймає. Вона зрідка лише спілкується по телефону із дітьми, і повністю уникає своїх обов`язків щодо утримання малолітнього сина, не надає жодних грошових коштів, не дивлячись на усні звернення до неї, син перебуває на повному утриманні позивача, який несе витрати як на повсякденні потреби, так і додаткові витрати. Відповідач добровільно участі, зокрема, у додаткових витратах не приймає. Позивач зазначає, що відповідач зобов`язана приймати участь у житті своєї дитини, тому вважає за необхідне стягнути з неї додаткові витрати на дитину.

Відповідач ОСОБА_2 надала суду пояснення на позовну заяву, у яких зазначила, що дійсно, у сторін є спільні діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 . Також відповідач підтримала позицію позивача, що після розірвання шлюбу у сторін була спроба відновити відносини, однак вони тривали досить недовго та сторони почали проживати окремо, старші діти із позивачем, а молодший син із нею. На початку воєнного стану у країні вона, як і більшість матерів, вивезла дітей за кордон побоюючись за їх життя та здоров`я, оскільки було невідомо чого очікувати. Однак, по сплину певного часу, діти захотіли повернутися додому, до батька, відносини за кордоном між нею та дітьми складалися не найкращим чином, і на фоні того, що ситуація у місті була відносно спокійною на той час, було прийнято рішення щодо повернення. Діти наполягли на їх проживанні з батьком в Україні, проти чого вона не могла заперечувати, оскільки рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 12 лютого 2015 року по справі №457/83/15, у тому числі, визначено місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , разом з батьком ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 не хотів розлучатися із братом та сестрою. Відповідач спілкувалася із дітьми постійно у телефонному режимі, та періодично бачились особисто. У подальшому старші діти почали проживати окремо, оскільки вже були повнолітніми. Відповідач зазначила, що у неї за цей час з`явилися нові відносини, та на той момент вона не мала змоги забрати молодшого сина ОСОБА_7 до себе, оскільки вона із новим чоловіком почали проживати разом, облаштовувати побут та налагоджувати відносини, вона хотіла з часом повернутися до даного питання. Поряд з цим, відповідач заперечила проти стягнення з неї додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 20 000,00 грн., оскільки наразі не працює, перебуває на утриманні нового чоловіка, має намір у подальшому, коли працевлаштується, надавати певну допомогу на сина. Щодо решти позовних вимог просила вирішити на розсуд суду та справу розглядати за її відсутності.

Позивач у судове засідання для розгляду справи по суті не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовну заяву підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, заперечувала проти вимоги про стягнення з неї коштів, вказуючи на її необґрунтованість, проти решти вимог не заперечувала.

Служба у справах дітей Трускавецької міської ради надала до суду пояснення, у якому зазначила, що фахівцями Служби проведено обстеження умов проживання дитини разом з батьком, за наслідками чого складено відповідний Акт. Просили розглядати справу без їх участі, у прийнятті рішення покладалися на розсуд суду.

Суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, проаналізувавши доводи, які викладені в заявах сторін по суті справи і співставивши їх з матеріалами справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 14 листопада 2003 року між сторонами укладено шлюб, що зареєстровано відділом РАГС Трускавецького міського управління юстиції, відповідний актовий запис №186.

За час перебування у шлюбі у сторін народилося двоє дітей – син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 12 лютого 2015 року по справі №457/83/15 шлюб між сторонами розірвано та визначено місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , разом з батьком ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син ОСОБА_3 , що зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Трускавецького міського управління юстиції у Львівській області, відповідний актовий запис №189.

Під час розгляду справи встановлено, що сторони не підтримують стосунки, живуть окремо один від одного, наразі ОСОБА_8 проживає у іншому місті.

Також судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що син сторін ОСОБА_3 проживає разом із батьком та перебуває на його вихованні та утриманні, який забезпечив дитині всі належні умови для проживання та розвитку.

Із наявного у матеріалах справи Акту обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , складеного спеціалістами Служби у справах дітей Трускавецької міської ради від 30.04.2026 року, проведеного за адресою: АДРЕСА_1 (фактичне місце проживання), в квартирі зроблено ремонт, є необхідні для проживання меблі та побутова техніка. В ОСОБА_7 є окреме спальне місце (диван). Уроки готує на кухні за столом. Дитина забезпечена одягом.

Також у Акті зазначено, що за цією адресою проживають: ОСОБА_1 , батько; ОСОБА_3 , син. Для дитини створені належні умови для проживання. Стосунки доброзичливі.

Із Довідки Навчально-виховного комплексу «Середня загальноосвітня шкода №2-гімназія» Трускавецької міської ради від 10.03.2026 року вбачається, що ОСОБА_3 навчається в 4-В класі.

Із Характеристики на учня вищезазначеного закладу освіти також вбачається, що у ОСОБА_3 рівень навчальних досягнень достатній відповідно до результатів оцінювання.

Згідно Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» вбачається, що позивач до кримінальної відповідальності не притягувався.

Із довідки Дрогобицького районного відділу поліції Відділення поліції №2 у Львівській області ГУНП вбачається, що ОСОБА_1 не перебуває на профілактичному обліку в органах Національної поліції, як особа «кривдник».

Так, судом встановлено, що молодший син сторін на теперішній час проживає з батьком, який забезпечив дитині всі належні умови для проживання та розвитку.

У своїх поясненнях свідок ОСОБА_4 , який є старшим сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зазначив, що до введення воєнного стану у країні він та його сестра ОСОБА_5 проживали разом із батьком, а молодший брат - ОСОБА_6 на той час проживав із матір`ю, хоча і при цьому досить багато часу проводив у нас. Коли ввели воєнний стан в Україні вони усі троє разом із мамою виїхали за кордон, однак відносини у них із нею були напружені, вони хотіли повернутися до батька, і врешті решт вона погодилася. Так, після повернення до України, він із сестрою знову почали проживати разом із батьком, однак на цей раз і їх молодший брат Алєкс також. Мати посильної участі у нашому житті не приймала, окрім зустрічей зрідка. З її слів йому відомо, що вона почала проживати з іншим чоловіком. Коли він із сестрою роз`їхалися по іншим помешканням, батько залишився із ОСОБА_7 удвох, займаючись його вихованням та забезпеченням усіх його потреб.

Із пояснень свідка ОСОБА_9 , яка є хрещеною матір`ю ОСОБА_5 , вбачається, що їй відомо, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 свого часу розлучилися, однак потім знову зійшлися та ще певний час прожили разом, у них народився третій син ОСОБА_6 . Однак, врешті решт вони все ж припинили відносини, при цьому старші діти залишилися із батьком, а молодший із мамою. Після повернення ОСОБА_11 з дітьми з-за кордону їй стало відомо, що усі діти проживають зі ОСОБА_10 , а у подальшому, коли старші діти роз`їхалися, ОСОБА_7 залишився проживати удвох із батьком, що їй відомо як зі слів ОСОБА_10 , так і зі слів похресниці, та вона бачила лише їх удвох, коли приїздила в гості. З приводу життя ОСОБА_11 їй нічого не відомо, вона не бачила її тривалий час, і діти зазначали, що інколи спілкуються з нею по телефону.

На підставі поданих суду доказів, суд приходить до висновку, що факт проживання сина із батьком, утримання та самостійного виховання батьком дитини повністю підтверджується наданими доказами, мати фінансової участі у витратах на дитину не приймає. Отже, з наданих суду відомостей не вбачається спору між сторонами про місце проживання їх спільної дитини, через те, що син на час розгляду справи проживає з батьком, який самостійно виховує та утримує його, такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом, а мати дитини дану обставину не спростовувала.

Надаючи оцінку встановленим обставинам та аналізуючи доводи сторін, суд виходить з того, що відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Подібна норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08.07.2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03.12.2009 року).

Статтею 15 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

А відповідно до ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1,2,3,4,5 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум.

Згідно ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Так, поряд із аліментами на утримання дитини батьки повинні сплачувати кошти на покриття додаткових витрат на дитину.

Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Враховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одного із батьків у твердій грошовій сумі.

Відповідно до даної норми обов`язок брати участь у додаткових витратах на дитину поширюється не лише на тих батьків, хто сплачує аліменти, а й на того з батьків, до якого позов про стягнення аліментів не пред`являвся. У такому випадку такий батько зобов`язаний нести додаткові витрати на дитину.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

В постанові Верховного Суду від 14.01.2019 р. (справа №751/4312/16-ц) зазначено, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Верховний Суд зауважує, що до таких особливих обставин закон відносить, зокрема, випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення.

У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Виходячи з норм ст.185 СК України, додатковими витратами, які підлягають стягненню є: періодичні витрати на лікування дитини (в тому числі на оздоровлення); систематичні витрати, понесені у зв`язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами; витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини.

Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Додаткові витрати визначаються залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

У пункті 18 Постанови Верховного Суду України від 15.05.2006р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що передбачені ст. 185 СК України додаткові витрати на утримання дитини, викликані особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом, тощо) можуть стягуватись лише з батьків і у разі фактичних витрат, їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Чинним законодавством України не передбачений вичерпний перелік таких додаткових витрат на утримання дитини. Підставою призначення додаткових витрати є особливі обставини, які можуть бути зумовлені, як негативними і так і позитивними фактами. Таким чином, витрати, на здобуття освіти і навчання дитини є додатковими витратами, які направленні на розвиток дитини та її здібностей, здобуття освіти тощо.

Верховний Суд зауважує, що до таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на якусь хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

У постанові від 04.12.2019 у справі № 320/383/19 Верховний Суд виснував, що додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно.

При цьому, щодо вирішення питання стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 20000,00 грн., виходячи із засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даної позовної вимоги, оскільки належних та допустимих доказів у їх підтвердження суду не надано.

Натомість, Верховним Судоми звернуто увагу на те, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Згідно ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно п.2 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Перелік юридичних фактів, підвідомчих встановленню в судовому порядку, наводиться в ст.315 ЦПК України не є вичерпним, та встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Факт самостійного виховання дитини, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав та можливість безперешкодної реалізації моїх особистих прав.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Позивач повністю утримує дитину та опікується її інтересами та потребами, особисто займається вихованням, слідкує за розвитком та здоров`ям дитини без участі матері. Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв`язку у їх сукупності.

Враховуючи те, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком, який самостійно його утримує, опікується інтересами і потребами дитини, піклується про нього, займається вихованням та зміг створити належні умови проживання дитини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача в даній частині позовних вимог.

Оцінюючи дослідженні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, 150, 152, 185, 315 СК України, ст.ст.2,5,10 - 13,141,259,263-265,268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Трускавецької міської ради, про стягнення додаткових витрат та визначення факту задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , особою, яка самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев