Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №914/1903/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 Справа № 914/1903/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС БЕТОН»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АЛТУМ»

про: стягнення 22 207,58 грн.

без виклику учасників,

ВСТАНОВИВ:

22.06.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС БЕТОН» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АЛТУМ» про стягнення 22 207,58 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.06.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Ухвала суду надіслана учасникам справи, зокрема, позивачу в його електронний кабінет, а відповідачу на юридичну адресу, що вказана у матеріалах справи та підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції Господарського суду Львівської області у справі № 914/1903/26.

Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всі можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення позивача та відповідача про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.

27.07.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№21089/26).

30.07.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив (вх.№21415/26).

08.09.2026р. через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про стягнення судових витрат (вх.№25288/26).

14.09.2026р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано заперечення щодо клопотання позивача про стягнення судових витрат (вх.№25832/26).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати поставленого позивачем товару, зокрема, відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки.

У відповіді на відзив просить позовні вимоги задовольнити з урахуванням сплаченої відповідачем суми основної боргу.

Також, просить суд доводи, викладені у відзиві відхилити, як безпідставні та необгрунтовані.

Разом з тим, вказано про пропуск відповідачем процесуального строку на подання відзиву.

У зв`язку із наведеним, суд звертає увагу на наступне.

За змістом ч.1 ст. 165 ГПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Частиною 8 ст.165 ГПК України врегульовано, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Стаття 251 ГПК України регулює особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, згідно з ч.1 якої відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 29.06.2026р. надіслано відповідачу 01.07.2026р. засобами поштового зв`язку, про дату отримання якої він суд не повідомив у відзиві, а до суду відзив надіслано 24.07.2026р., а саме згенеровано в системі «Електронний суд».

Згідно зі ст.115 ГПК України, строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, право на подання відзиву на позовну заяву могло бути реалізовано відповідачем виключно у строк, встановлений судом, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.

Згідно зі ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Отже, зміст наведених норм свідчить про те, що право сторони на вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відзиву на позов обумовлено наявністю певних обмежень та умов, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати, як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі «Walchli v. France», заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.

Наведена норма процесуального права пов`язує можливість поновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Якщо поновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Відповідно до приписів ГПК України, учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належних їм процесуальних прав, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання відповідних заяв.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідач, подавши до суду заперечення проти позову з очевидним пропуском встановленого строку, не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку для подання відзиву, не надав будь-яких доказів поважності причин, через які пропущено такий строк.

Відповідач жодним чином не обґрунтовує та не надає доказів на підтвердження неможливості подання ним відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк.

Відповідно до статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відтак, враховуючи подання відповідачем відзиву на позов з пропуском встановленого судом строку без заявлення клопотання про поновлення строку для подання відзиву, без подання доказів поважності причин, через які пропущено такий строк, відзив на позов відповідача суд залишив без розгляду.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МКС БЕТОН» («Позивач») та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АЛТУМ» («Відповідач») було укладено Договір поставки №2907-04 від 29 липня 2021 року (надалі – «Договір»), згідно умов якого Постачальник зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товарний бетон та інші будівельні матеріали (надалі – «Товар») у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму на умовах, викладених у цьому Договорі (п.1.1. Договору).

Відповідно до пункту 1.4. Договору, кількість, строки поставки, асортимент та розгорнута номенклатура Товару, що постачається за цим Договором, визначається на підставі заявок Покупця та у Рахунках-фактурах Постачальника/ видаткових (відвантажувальних, товарно-транспортних) накладних, які є невід`ємними частинами Договору.

Відповідно до пункту 1.5. Договору, прийняття Покупцем Товару по видатковій накладній Постачальника є підтвердженням факту узгодження Сторонами асортименту, кількості і ціни Товару. Підписана Сторонами накладна має юридичну силу Специфікації і є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору, загальна ціна Договору визначається ціною фактично поставленого Товару в період дії цього Договору згідно видаткових (відвантажувальних, товарно-транспортних) накладних, а також вартості Послуг з транспортування згідно Актів про надання послуг.

Відповідно до пункту 3.1. Договору, загальна кількість поставленого Товару визначається згідно видаткових (відвантажувальних, товарно-транспортних) накладних, належним чином оформлених Сторонами.

Згідно пункту 3.3. Договору, Товар вважається прийнятим в кількості і в асортименті відповідно до кількості та найменування Товару, вказаних у видаткових (відвантажувальних, товарно-транспортних) накладних, а за якістю – згідно паспортів якості.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що найменування, кількість, ціна Товару вказуються у видаткових (відвантажувальних, товарно-транспортних) накладних. Вартість Послуг з транспортування вказується в Актах про надання послуг. Видаткові (відвантажувальні, товарно-транспортні) накладні та Акти про надання послуг є невід`ємними частинами даного Договору і передаються Покупцеві при постачанні чергової партії Товару.

Відповідно до пункту 4.2. Договору, форма оплати - безготівковий розрахунок на поточний банківський рахунок Постачальника. За письмовим погодженням сторін розрахунки можуть проводитися також у іншій формі, що не суперечить чинному законодавству України. Датою платежу вважається дата надходження коштів на поточний рахунок Постачальника.

Згідно пункту 4.4. Договору, Порядок оплати – оплата після відвантаження Товару, на протязі 10 календарних днів.

Пунктом 4.5. Договору встановлено, що Постачальник має право на свій розсуд здійснити поставку Товару без наявності передоплати. У такому випадку, Покупець зобов`язаний оплатити поставлений Товар та Послуги транспортування протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту (дати) поставки на підставі видаткових (відвантажувальних, товарно-транспортних) накладних, Актів про надання послуг, навіть якщо до даного моменту рахунок Постачальника виставлений ще не буде.

Згідно з пунктом 4.6. Договору, у випадку здійснення передоплати за Товар, Покупець зобов`язується прийняти (вибрати) Товар протягом 3 (трьох) календарних днів від дати здійснення передоплати. Якщо Покупець порушив строки, встановлені в даному пункті Договору, протягом яких він зобов`язаний прийняти Товар, Постачальник має право відмовитись від поставки даного Товару на попередньо погоджених умовах, в тому числі і щодо ціни Товару, без виплати Покупцю яких небудь штрафних або компенсаційних виплат і запропонувати Покупцю поставити Товар на інших умовах. Умови подальших поставок Товару погоджується та визначається згідно умов даного Договору.

Згідно пункту 5.5. Договору, Товар вважається поставленим після отримання його Покупцем на будмайданчику Покупця та оформлення видаткової (відвантажувальної, товарно-транспортної) накладної (або іншого документа, що свідчить про прийняття Товару Покупцем). Датою поставки вважається дата, зазначена у видатковій (відвантажувальній, товарно-транспортній) накладній (або іншому документі, що свідчить про прийняття Товару Покупцем).Право власності на Товар переходить до Покупця в момент поставки Товару. Ризики випадкової загибелі, пошкодження, псування або знищення Товару переходять до Покупця в момент переходу права власності на Товар.

На виконання умов Договору, Позивачем було передано Відповідачу, Товар та надано послуги на загальну суму 21 612,50 грн. (двадцять одна тисяча шістсот дванадцять) гривень 50 копійок.

Вказане стверджується наступними документами.

-Видаткова накладна №16363 від 12 жовтня 2023 року на суму 13 612,00 грн., в тому числі ПДВ 2 268,75 грн.

-Факт доставки та прийняття товару підтверджується підписаною товарно-транспортною накладною №P16363 від 12 жовтня 2023 року, оформленою до зазначеної видаткової накладної.

-Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1210-06 від 12 жовтня 2023 року на суму 8 000,00 грн., в тому числі ПДВ 1 333,33 грн.

Оплату Відповідач здійснив частково: 13.10.2025р. в сумі 7 076,00 грн.

Станом на момент звернення до суду з позовною заявою, вартість поставленого Товару та вартість наданих послуг (основний борг) у розмірі 14 536,50 грн. Відповідачем не був оплачений.

Згідно пункту 6.1. Договору, Сторони цього Договору зобов`язані належним чином виконувати його положення. Якщо невиконання чи неналежне виконання однією із сторін своїх зобов`язань, що випливають з цього Договору, потягли за собою заподіяння збитків іншій Стороні, винна Сторона зобов`язана відшкодувати іншій Стороні прямі збитки в повному обсязі. Під збитками розуміються проведені Стороною витрати, документально підтверджені; втрата або ушкодження майна, що виникли в результаті порушення положень цього Договору іншою Стороною. Збитки, що понесла Сторона Договору, первісною причиною яких з`явилось невиконання своїх зобов`язань цією ж Стороною, не відшкодовуються.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що за порушення визначених даним Договором строків розрахунків із Постачальником Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у момент прострочення, від вартості несвоєчасно сплаченого Товару за кожний день прострочення оплати.

Відповідно до пункту 6.3. Договору, за порушення визначених даним Договором строків розрахунків із Постачальником Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у момент прострочення, від вартості несвоєчасно сплаченого Товару за кожний день прострочення оплати.

Пунктом 6.5. Договору, зокрема, передбачено, що Сторони погодили, що строк нарахування пені, за порушення зобов`язань за цим Договором, є таким, як передбачено ч. 6 ст.232 ГК України, і становить 6 місяців від дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.6. Договору передбачено, що сплата штрафних санкцій, встановлених цим Договором, не звільняє Сторони від виконання зобов`язань за Договором.

Відповідно до пункту 8.1. Договору, спори і розбіжності, що виникли між Сторонами в процесі виконання Договору, вирішуються шляхом переговорів. У разі неможливості вирішення розбіжностей шляхом переговорів вони підлягають розгляду в господарському суді.

Позивач відповідно здійснив розрахунок суми заборгованості Відповідача за Договором, з урахуванням розміру пені, інфляційного збільшення боргу та 3% річних.

Так, станом на 18.06.2026 року, розмір заборгованості, за розрахунком Позивача, становить: 22 207,58 грн., з яких 14 536,50 грн. – сума основного боргу, 2 229,34 грн. – пеня згідно п.6.2., п. 6.5 Договору, 4 285,19 грн. - інфляційне збільшення боргу та 1 156,55 грн. – 3% річних. (розрахунок долучено до позовної заяви).

Разом з тим, після відкриття провадження у справі, а саме 29 червня 2026 року, Відповідач добровільно та повністю сплатив суму основного боргу, яка є предметом даного спору, у сумі 14 536,50 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 4168.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договорами товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договорами вартість у встановлений договорами строк.

Як встановлено судом, між сторонами існували господарські відносини, які виникли на підставі договору поставки.

Відповідачем не було надано суду будь-яких заперечень щодо факту отримання ним від позивача товару та виконаних робіт/послуг.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав всі умови договору щодо поставки товару. Відповідач не подав заперечень проти неякісності товару, не відмовився від прийняття товару та не повернув його.

Всі умови для проведення оплати товару, які передбачені умовами договору та чинним законодавством, є такими, що настали.

В ході вирішення спору встановлено, що відповідачем сплачено позивачу суму основної заборгованості за товар в розмірі 14 536,50 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 4168 від 29.06.2026р.

Позивач отримання вказаних коштів не заперечив, просив суд позовні вимоги задовольнити з урахуванням сплаченої відповідачем суми основної боргу.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі за відсутністю предмету спору.

Враховуючи викладене, та те, що право позивача на момент подання позовної заяви було порушено, провадження у справі щодо стягнення частини основного боргу в сумі 14 536,50 грн. підлягає закриттю за відсутності предмету спору.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 229,34 грн. пені за прострочення розрахунків.

Цивільним законодавством визначено, що у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ч.1 ст.611 ЦК України). Неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання, при цьому пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання (ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України).

Розрахунок пені здійснено позивачем вірно та у відповідності до умов договору і обставин справи.

Докази сплати пені у справі відсутні, строк виконання даного зобов`язання є таким, що настав, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 2229,34 грн. пені.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 4 285,19 грн. та 3% річних у розмірі 1 156,55 грн.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, у випадку прострочення грошового зобов`язання боржник на вимогу кредитора повинен сплатити інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних із простроченої суми, якщо більший розмір процентів не встановлено договором.

Суд, перевіривши нарахування позивачем інфляційних втрат, встановив правомірність їх нарахування у сумі 4 266,37 грн. Відтак, в сумі 18,82 грн. інфляційних втрат, заявленої позивачем слід відмовити, розмір інфляційних втрат, який підлягає до стягнення з відповідача становить 4 266,37 грн.

Суд, перевіривши нарахування позивачем заявленого розміру 3% річних, встановив правомірність їх нарахування, відтак 1 156,55 грн. - 3% річних підлягать до стягнення з відповідача.

Відтак, до примусового стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 4 266,37 грн. інфляційних втрат, 1 156,55 грн. - 3% річних, 2 229,34 грн. пені на підставі договору поставки №2907-04 від 29 липня 2021 року.

З матеріалів справи та наявних доказів у сукупності слідує, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №5276 від 19.06.2026р. на суму 2 662,40 грн. за ставкою 0.8.

Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір у справі виник з вини відповідача, судовий збір слід покласти на нього повністю, а саме у сумі 2 662,40 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення 10 000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Такий розмір витрат також було вказано у поданій позовній заяві, як орієнтовний.

Відповідач заперечив щодо стягнення з нього відповідного розміру судових витрат, вважаючи, що буде порушено баланс інтересів сторін. Вважає, що розумним та співмірним розміром понесених витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з нього буде 3 000,00 грн.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно зі ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

На підтвердження понесення заявлених витрат до матеріалів справи надано копію договору №1007/25 про надання правничої (правової) допомоги від 10.07.2025р., копію ордеру серії ВС №1473482, копію детального опису наданих послуг адвокатом від 07.09.2026р., копію акту наданих послуг згідно договору №1007/25 про надання правничої (правової) допомоги від 10.07.2025р. на загальну суму 10 000,00 грн.

Предметом Договору є, зокрема, представництво інтересів Клієнта в господарських справах у судах першої інстанції з усіма правами, передбаченими процесуальним законодавством (п. 1.2.2 Договору).

Беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, зокрема, підготовку процесуального документа, виступ в суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 01.12.2021 у справі №641/7612/16-ц.

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Господарський суд зазначає, що загальне правило щодо розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 закону).

Відповідно п. 3. ч. 4. ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід зазначити, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши обсяг наданих послуг адвоката позивача, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, враховуючи, часткове задоволенням позовних вимог у даній справі, беручи до уваги предмет позову, вчинення ряд процесуальних дій, як позивачем так відповідачем в процесі розгляду справи, що вплинули на предмет позову та ухвалене рішення по справі, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, відтак застосовуючи принципи співмірності та розумності судових витрат та збереження балансу таких витрат між сторонами, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 4 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, п.2) ч.1 ст. 231, ст.ст. 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.В частині позовних вимог про стягнення 14 536,50 грн. основного боргу провадження у справі закрити.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АЛТУМ» (адреса: 79070, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Хоткевича Г., будинок 12 квартира 52; ідентифікаційний код 42602294) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС БЕТОН» (адреса: 79035, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Зелена, будинок 238Б; ідентифікаційний код 37123114) 4 266,37 грн. інфляційних втрат, 1 156,55 грн. - 3% річних, 2 229,34 грн. пені, 4 000,00 грн. витрат на правову допомогу та 2 662,40 грн. судового збору.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.