Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №914/1385/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 Справа № 914/1385/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Скобіс" , м. Київ

про: стягнення неустойки в розмірі 580 575,47 грн.

Представники сторін:

від позивача: Савко Н.В. – представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На адресу Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Скобіс" про стягнення неустойки в розмірі 580 575,47 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026, справу № 914/1385/26 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2026, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 16.06.2026.

Протокольною ухвалою суду від 16.06.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/1385/26 на тридцять днів, за клопотанням представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.06.2026, підготовче судове засідання призначено на 29.07.2027.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2027, підготовче судове засідання призначено на 18.08.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.08.2026, закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/1385/26 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 09.09.2026.

09.09.2026 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні.

09.09.2026 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 18.05.2026 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 8Б, літера А, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду та міститься в матеріалах справи.

Поштові конверти, які направлялися на адресу відповідача повернуті на адресу суду з відміткою “За закінченням встановленого терміну зберігання”.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020 у справі №910/16409/15, "свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду".

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18).

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/1385/26 Господарським судом Львівської області.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1385/26.

Позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 18.09.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скобіс", як орендарем, укладено договір оренди нерухомого державного майна № 118. Строк дії договору закінчився 16.09.2021, однак орендоване майно відповідачем не повернуто.

Позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2023 у справі № 914/1377/23 відповідача, зокрема, виселено з державного нерухомого майна – нежитлових приміщень №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини, площею 672,5 кв.м та будівлі складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а. 16.05.2024 головним державним виконавцем Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 75037601 з примусового виконання наказу у зазначеній справі. За твердженням позивача, рішення про виселення не виконано, а постанова про закінчення виконавчого провадження у регіональному відділенні відсутня.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України та пункту 10.11 Договору, позивач нарахував за період з 01.03.2023 до 28.02.2026 неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном на загальну суму 580 575,47 грн. Позивач також зазначає, що 30.03.2026 направив відповідачу претензію від 27.03.2026 № 946-11-1620, відповіді на яку не отримав. У зв`язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь неустойку в розмірі 580 575,47 грн. та понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач не забезпечив явки свого представника, вимог ухвали суду від 18.05.2026 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно повідомлявся про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 8Б, літера А, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду та міститься в матеріалах справи.

Поштові конверти, які направлялися на адресу відповідача повернуті на адресу суду з відміткою “За закінченням встановленого терміну зберігання”.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України, як відповідач у справі.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

18.09.2018 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (як орендодавцем за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скобіс" (як орендарем за договором, відповідач у справі) укладено договір оренди нерухомого державного майна № 118 (надалі Договір).

Згідно з пунктом 1.1 Договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини площею 672,5 кв. м та будівлю складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а, що перебували на балансі Державного підприємства "Старосамбірське лісомисливське господарство".

Вартість майна за незалежною оцінкою станом на 30.04.2018 становила 505 200,00 грн без ПДВ.

У додатку до Договору сторони визначили базову орендну плату за червень 2018 року в розмірі 6 315,00 грн без ПДВ, а з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,7 для суб`єкта малого підприємництва - 4 420,50 грн без ПДВ.

Згідно з п. 3.3 Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Факт передачі майна відповідачу підтверджується підписаним сторонами та погодженим балансоутримувачем Актом прийому-передачі державного нерухомого майна від 18.09.2018, який є додатком до Договору. В акті зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини площею 672,5 кв. м та будівлю складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а, що перебували на балансі Державного підприємства "Старосамбірське лісомисливське господарство". Також в Акті прийому-передачі державного нерухомого майна від 18.09.2018 зазначено, що орендар претензій щодо його стану та вартості не має.

Відповідно до п. 10.1 Договору його укладено строком на 2 роки 364 дні, з 18.09.2018 по 16.09.2021 включно.

Згідно з п. 10.7 Договору, закінчення строку, на який його укладено, є підставою припинення чинності договору.

Згідно з п. 5.9 Договору, у разі його припинення або розірвання орендар зобов`язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно у належному стані.

Відповідно до п. 10.9 Договору, майно повертається орендарем балансоутримувачу протягом трьох робочих днів.

Пунктом 10.10 Договору передбачено, що майно вважається поверненим з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передачі, а обов`язок скласти акт про повернення майна покладено на орендаря.

Відповідно до п. 10.11 Договору, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від нього сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення.

01.05.2023 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Скобіс”, м. Київ, 32554,64 грн. заборгованості з орендної плати, 3255,46 грн. штрафу, 220965,95 грн. неустойки та виселення з державного нерухомого майна – нежитлових приміщень №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини, площею 286,3 кв. м та будівлі складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2023 у справі № 914/1377/23, яке набрало законної сили 10.11.2023, позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю “Скобіс” задоволено повністю. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Скобіс” на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 32650,33 грн. заборгованості з орендної плати, 3265,03 грн. штрафу, 220645 грн. неустойки та 6532,41 грн. судового збору. Також судом вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю “Скобіс” з державного нерухомого майна – нежитлових приміщень №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини, площею 672,5 кв.м та будівлі складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а.

На виконання рішення суду від 16.10.2023, судом видано накази від 10.11.2023 у справі № 914/1377/23.

16.05.2024 Головним державним виконавцем Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Звір Іриною Михайлівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом Господарського суду Львівської області у справі № 914/1377/23 про виселення Товариства з обмеженою діяльністю "Скобіс" з державного нерухомого майна нежитлових приміщень №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини, площею 672,5 кв. м та будівлі складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а.

Матеріали даної справи не містять акта приймання-передачі про повернення відповідачем орендованого майна, доказів фактичного звільнення об`єкта оренди або закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2023 у справі № 914/1377/23 про виселення відповідача з орендованого майна.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що неустойку нараховано за 36 місяців, з 01.03.2023 до 28.02.2026, шляхом щомісячного коригування орендної плати на відповідний індекс інфляції та застосування її подвійного розміру. Сума орендної плати за цей період становить 290 287,74 грн, а нарахована неустойка - 580 575,47 грн.

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь неустойку в розмірі 580 575,47 грн. та понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Оцінка суду.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами статті 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 18.09.2018 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скобіс", як орендарем укладено договір оренди нерухомого державного майна № 118.

Згідно з пунктом 1.1 Договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини площею 672,5 кв. м та будівлю складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а, що перебували на балансі Державного підприємства "Старосамбірське лісомисливське господарство".

Факт передачі майна відповідачу підтверджується підписаним сторонами та погодженим балансоутримувачем Актом прийому-передачі державного нерухомого майна від 18.09.2018, який є додатком до Договору. В акті зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини площею 672,5 кв. м та будівлю складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а, що перебували на балансі Державного підприємства "Старосамбірське лісомисливське господарство". Також в Акті прийому-передачі державного нерухомого майна від 18.09.2018 зазначено, що орендар претензій щодо його стану та вартості не має.

Відповідно до пункту 10.1 Договору його укладено строком на 2 роки 364 дні, з 18.09.2018 до 16.09.2021 включно.

01.05.2023 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Скобіс”, м. Київ, 32554,64 грн. заборгованості з орендної плати, 3255,46 грн. штрафу, 220965,95 грн. неустойки та виселення з державного нерухомого майна – нежитлових приміщень №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини, площею 286,3 кв. м та будівлі складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2023 у справі № 914/1377/23, яке набрало законної сили 10.11.2023, позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю “Скобіс” задоволено повністю. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Скобіс” на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 32650,33 грн. заборгованості з орендної плати, 3265,03 грн. штрафу, 220645 грн. неустойки та 6532,41 грн. судового збору. Також судом вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю “Скобіс” з державного нерухомого майна – нежитлових приміщень №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини, площею 672,5 кв.м та будівлі складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а.

На виконання рішення суду від 16.10.2023, судом видано накази від 10.11.2023 у справі № 914/1377/23.

16.05.2024 Головним державним виконавцем Самбірського відділу державної виконавчої служби у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Звір Іриною Михайлівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом Господарського суду Львівської області у справі № 914/1377/23 про виселення Товариства з обмеженою діяльністю "Скобіс" з державного нерухомого майна нежитлових приміщень №№ 3-8, 14 цеху переробки деревини, площею 672,5 кв. м та будівлі складу готової продукції площею 286,3 кв. м, загальною площею 958,8 кв. м, за адресою: Львівська область, м. Добромиль, вул. Грушевського, 5а.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором.

Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Приписами статті 785 цього Кодексу передбачено право наймодавця вимагати від наймача, який не виконує обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 викладено висновок, що після спливу строку дії договору, невиконання обов`язку з негайного повернення речі, свідчить про неправомірне користування майном, а такі правовідносини охоплюються частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України. Цей висновок підтверджено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2023 у справі № 914/1377/23 підтверджено припинення права відповідача користуватися спірним державним майном та покладено на нього обов`язок звільнити це майно.

Матеріалами справи підтверджено, що після закінчення строку договору, відповідач майно за актом не повернув.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, а відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 зазначила, що для застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України необхідно оцінити обставини неповернення майна, можливість орендаря передати майно та добросовісність поведінки сторін. Винятком можуть бути доведені неправомірні дії орендодавця, спрямовані на ухилення від прийняття майна та оформлення його повернення.

Відповідач не подав доказів того, що повернення майна було неможливим з незалежних від нього причин, що він пропонував передати майно та оформити акт повернення або, що позивач чи балансоутримувач ухилялися від його прийняття. Натомість, тривале невиконання обов`язку, підтверджене також необхідністю примусового виконання рішення про виселення, свідчить про винну та недобросовісну поведінку відповідача. Тому наявні правові підстави для застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України та пунктом 10.11 Договору.

Перевіряючи розрахунок позивача, суд враховує, що подвійна плата за користування річчю визначається на основі розміру орендної плати, встановленого договором, з урахуванням передбаченої договором індексації.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 викладено висновок, що неустойка відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, є заходом відповідальності, а тому ПДВ до її складу не включається. Наданий позивачем розрахунок здійснено без ПДВ.

Розрахунок містить помісячні індекси інфляції, розмір проіндексованої орендної плати та подвійний розмір плати за кожний місяць з 01.03.2023 до 28.02.2026. Загальна орендна плата за цей період визначена у сумі 290 287,74 грн без ПДВ, а неустойка у подвійному розмірі - 580 575,47 грн. Доказів сплати відповідачем цієї суми матеріали справи не містять. Отже, розрахунок відповідає умовам договору, приписам частини другої статті 785 Цивільного кодексу України та фактичному періоду прострочення.

Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила можливість застосування цієї норми до неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідач не заявив про зменшення неустойки та не подав доказів наявності обставин, які мали б істотне значення для такого зменшення. Тривалість неповернення державного майна, невиконання рішення про виселення та відсутність доказів вжиття відповідачем заходів для належного виконання обов`язку, не дають суду підстав для зменшення заявленої неустойки.

Невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку, позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку, зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 р. у справі №913/155/17 та об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 р. у справі №910/20370/17.

Крім того, як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 р. у справі №915/1429/19, визначальним для застосування частини другої статті 785 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах, є саме факт неповернення об`єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об`єктом найму, оскільки поняття «неповернення речі» не є тотожним поняттю «не користування» у правовому сенсі статті 785 Цивільного кодексу України.

Для застосування наслідків, передбачених часиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але не виконав цього обов`язку зі своєї вини.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами першою та другою статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, в зобов`язальних правовідносинах, вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується. Враховуючи те, що відповідач не виконав обов`язок щодо повернення орендованого майна, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов`язання, в тому числі не довів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря або на ухилення від підписання акта приймання-передачі майна, нарахування позивачем неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення, є підставним.

Відповідач не довів виконання свого обов`язку щодо повернення орендованого майна та оформлення передання майна, шляхом підписання акта здачі-приймання майна ні в строк, визначений умовами договору, ні станом на час ухвалення рішення у справі, не подав доказів передачі майна чи доказів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря або на ухилення від підписання акта приймання-передачі майна.

Положення частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України встановлюють, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Пунктом 10.11 Договору оренди передбачено, що якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування майном за час прострочення.

Враховуючи припинення чинності Договору оренди нерухомого державного майна № 118 від 18.09.2018 та неповернення відповідачем орендованого майна в строк, встановлений пунктом 10.9 Договору та статтею 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», невиконання відповідачем рішення Господарського суду Львівської області від 16.10.2023 у справі № 914/1377/23 в частині виселення відповідача з державного нерухомого майна, яке набрало законної сили 10.11.2023, перевіривши розрахунок неустойки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 580 575,47 грн. за період з 01.03.2023 до 28.02.2026 є обгрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають до задоволення. Доказів сплати заявленої до стягнення суми неустойки та доказів, які би спростовували позовні вимоги щодо її стягнення, відповідачем суду не подано.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування “вірогідності доказів” на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 580 575,47 грн., є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі.

Судові витрати.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 966,91 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1 ст. 202, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 252, 327 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Скобіс" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 8Б, літера А; ЄДРПОУ 38812738) на користь позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79005, м. Львів, вул. Коперника, 4; код ЄДРПОУ 42899921) неустойку в розмірі 580 575,47 грн. та 6 966,91 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 15.09.2026.

Суддя Долінська О.З.