Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №910/4014/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2026Справа № 910/4014/26

За позовомЗаступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі: 1. Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; 2. Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Кальхеон»

простягнення 152 380 562,71 грн.,

Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

прокурор:Батюк І.В.;

від позивача 1:Заікін О.Г.;

від позивача 2:Іваннікова Д.О.;

від відповідача:Глазков Є.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Генерального прокурора (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Служба спеціального зв`язку) та Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Департамент служби спеціального зв`язку) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кальхеон» (далі - ТОВ «Кальхеон») про стягнення 152 380 562,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань на підставі договорів про закупівлю товару за державні кошти №717-1710/12/Д25 від 06.11.2024, №761-1710/12/Д25 від 15.11.2024, №770-1710/12/Д25 від 15.11.2024 та державних контрактів про закупівлю товару за державні кошти №859-1710/12/Д25 від 13.12.2024, №35-1160 від 28.01.2025, №36-1160 від 28.01.2025, №27-1160 від 28.01.2025, №75-1160 від 18.02.2025, №76-1160 від 18.02.2025, №77-1160 від 18.02.2025, №359-1160 від 27.05.2025, у зв`язку з чим позивачем заявлено про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну поставку товарів у розмірі 52 003 460,18 грн., штрафу за порушення строків поставки товару понад 30 днів у розмірі 38 254 341,60 грн., пені за несвоєчасне повернення попередньої оплати у розмірі 6 890 396,93 грн., штрафу за несвоєчасне повернення попередньої оплати у розмірі 4 794 636,00 грн., штрафу у разі повернення попередньої оплати, пов`язаного з невиконанням зобов`язань, у розмірі 8 406 288,00 грн. та штрафу за не поставку товару у розмірі 42 031 440,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

29.04.2026 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Кальхеон» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі зазначаючи про настання обставин непереборної сили, які об`єктивно унеможливили поставку товару у визначені строки, проте відповідач діючи добросовісно у можливі найкоротші строки здійснив поставку товару, який було прийнято замовником без зауважень. Крім того, відповідач вказує на арифметичні помилки при нарахуванні штрафних санкцій, а також заявляє клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%.

05.05.2026 до Господарського суду міста Києва від Прокурора надійшла відповідь на відзив, в якій заявник надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, наголосив на відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

11.05.2026 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Кальхеон» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач надав додаткові обґрунтування неправомірності заявлених позивачем вимог.

12.05.2026 до Господарського суду міста Києва від Прокурора надійшли додаткові пояснення, в яких заявник наголосив на обґрунтованості та підтвердженні належними доказами позовних вимог, у зв`язку з чим просив задовольнити їх в повному обсязі, а доводи відповідача оцінити критично.

25.05.2026 до Господарського суду міста Києва від Департаменту служби спеціального зв`язку надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких позивач 2 підтримав доводи Прокурора, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, в підтвердження безпідставності тверджень відповідача про неможливість поставки надав докази постачання аналогічного товару іншими постачальниками.

25.05.2026 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Кальхеон» надійшли додаткові письмові пояснення, в яких відповідач надав пояснення по суті спору з урахуванням заперечень Прокурора на клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та додаткових пояснень.

В судовому засіданні 27.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, який неодноразово відкладався з незалежних від суду причин.

05.08.2026 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Кальхеон» надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких відповідач стверджує про те, що штраф у розмірі 7 відсотків вартості товару не підлягає застосуванню в силу прямої заборони закону, договірна пеня за прострочення повернення попередньої оплати не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, штраф за пунктом 6.6 державних контрактів не відповідає визначенню неустойки та створює подвійну відповідальність за одне порушення.

Присутні в судовому засіданні Прокурор та представники позивачів підтримали позов та просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 02.09.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Департаментом служби спеціального зв`язку (замовник) та ТОВ «Кальхеон» (виконавець) укладено договори №717-1710/12/Д25 від 06.11.2024 (далі - Договір 1), №761-1710/12/Д25 від 15.11.2024 (далі - Договір 2), №770-1710/12/Д25 від 15.11.2024 (далі - Договір 3) та державний контракт №859-1710/12/Д25 від 13.12.2024 (далі - Контракт 1) про закупівлю товару за державні кошти, відповідно до яких виконавець взяв на себе зобов`язання поставити товар у кількості, комплектації, в порядку та на умовах, визначених в них у строк до 19.03.2025 та 20.03.2025 відповідно, загальною вартістю 159 210 000,00 гривень.

В свою чергу, згідно із умов Контракту 1 та Договорів 1, 2, 3 замовник взяв на себе зобов`язання перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця попередню оплату в загальній сумі 103 376 000,00 грн. без ПДВ, яку виконавець зобов`язаний був закрити шляхом поставки відповідної партії товару до 19.03.2025 та 20.03.2025.

Після закінчення терміну закриття попередньої оплати незакриті суми попередньої оплати повертаються замовнику протягом десяти (Договір 1) та п`яти (Договір 2, 3 та Контракт 1) робочих днів.

Остаточний розрахунок за товар здійснюється після отримання замовником партії товару на підставі підписаних актів приймання-передачі.

Строк дії Договорів 1, 2, 3 та Контракту 1 сторони визначили до 31.12.2025, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договорами та контрактом.

14.11.2024 та 19.11.2024 Департамент служби спеціального зв`язку перерахував на розрахунковий рахунок виконавця попередню оплату у загальному розмірі 129 864 394,07 грн. на виконання умов Договорів 1, 2, 3 та 16.12.2024 - на виконання Контракту 1 у розмірі 24 115 000,00 грн.

Також, між Департаментом служби спеціального зв`язку (замовник) та ТОВ «Кальхеон» (виконавець) укладено державні контракти про закупівлю товару за державні кошти №35-1160 від 28.01.2025 (далі - Контакт 2), №36-1160 від 28.01.2025 (далі - Контракт 3), №37-1160 від 28.01.2025 (далі - Контракт 4), №75-1160 від 18.02.2025 (далі - Контракт 5), №76-1160 від 18.02.2025 (далі - Контракт 6) та №77-1160 від 18.02.2025 (далі - Контракт 7), за умовами яких виконавець взяв на себе зобов`язання поставити товар загальною вартістю 606 919 400,00 грн. та товар загальною вартістю 210 157 200,00 грн. у строк до 30.06.2025.

В свою чергу, замовник взяв на себе зобов`язання перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця попередню оплату в загальному розмірі 163 415 320,00 грн. без ПДВ, яку замовник зобов`язаний був закрити шляхом постачання відповідної партії товару у строк до 30.06.2025.

Після закінчення терміну закриття попередньої оплати незакриті суми попередньої оплати повертаються замовнику протягом п`яти робочих днів.

Остаточний розрахунок за товар мав бути здійснений після отримання замовником партії товару понад обсяг авансового платежу.

Строк дії Контрактів 2, 3, 4, 5, 6, 7 сторони визначили до 31.12.2025, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за контрактами.

30.01.2025 Департамент служби спеціального зв`язку перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Кальхеон» попередню оплату за виконання Контрактів 2, 3, 4 в повному обсязі в загальній сумі 121 383 880 грн. та 19.02.2025 - за виконання контрактів 5, 6, 7 у розмірі 42 031 440,00 грн.

Крім того, 27.05.2025 між Департаментом служби спеціального зв`язку (замовник) та ТОВ «Кальхеон» (виконавець) укладено державний контракт про закупівлю товару за державні кошти №359-1160 (далі - Контракт 8), за умовами якого виконавець взяв на себе зобов`язання поставити та передати замовнику обладнання спеціального призначення на загальну суму 104 532 763,00 грн. до 28.08.2025.

В свою чергу, замовник взяв не себе зобов`язання перерахувати на розрахунковий рахунок виконавця попередню оплату в сумі 52 266 381,50 грн. без ПДВ, яку виконавець зобов`язаний був закрити шляхом поставки відповідної партії товару строком до 28.08.2025.

Після закінчення терміну закриття попередньої оплати незакриті суми попередньої оплати повертаються замовнику протягом п`яти робочих днів.

Строк дії контракту сторони визначили до 31.12.2025, але у будь-якому разі в частині виконання зобов`язань - до повного їх виконання.

На виконання умов Контракту 8, 28.05.2025 Департамент служби спеціального зв`язку перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Кальхеон» попередню оплату в розмірі 52 266 381,50 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку Прокурора, виконанням відповідачем зобов`язань за Договорами 1, 2, 3 та Контрактами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача заявлено пеню за несвоєчасну поставку товарів у розмірі 52 003 460,18 грн., штраф за порушення строків поставки товару понад 30 днів у розмірі 38 254 341,60 грн., пеню за несвоєчасне повернення попередньої оплати у розмірі 6 890 396,93 грн., штраф за несвоєчасне повернення попередньої оплати у розмірі 4 794 636,00 грн., штраф у разі повернення попередньої оплати, пов`язаного з невиконанням виконавцем зобов`язань, у розмірі 8 406 288,00 грн. та штраф за не поставку товару у розмірі 42 031 440,00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою договором поставки.

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В даному випадку, відповідач взяв на себе зобов`язання поставити товар у визначені Договорами 1, 2, 3 та Контрактами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 строки, проте частину товару поставив із простроченням, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі товару, попередню оплату у визначені строки не повернув, а також частину товару не поставив, а попередню оплату повернув з простроченням.

При цьому, сам факт порушення зобов`язань, зокрема поставку частини товару з простроченням та не поставку частини товару відповідач не заперечує, проте стверджує про відсутність його вини в порушенні зобов`язань, так як було вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного їх виконання та недопущення господарського правопорушення, в той час як обставини непереборної сили унеможливили належне виконання зобов`язань.

Умовами вказаних Договорів та Контрактів сторони дійшли згоди, що за порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості товару (п. 6.3 Договорів / Контрактів).

Згідно з п. 6.5 Договорів / Контрактів у випадку несвоєчасного повернення попередньої оплати замовнику з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 % від суми попередньої оплати за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % від указаної суми.

Пунктом 6.8 Договорів / Контрактів визначено, що у разі відмови поставки (непоставки) товару / партії товару, визначеного в специфікації (додаток 1 до Договорів / Контрактів) виконавець сплачує штраф у розмірі 20 % від суми непоставленого товару / партії товару. Цей пункт не застосовується до випадків, коли товар / партія товару поставлений з простроченням строків поставки, встановлених цими договорами / контрактами та застосовані штрафні санкції, передбачені п. 6.3 Договорів / Контрактів.

Відповідно до п. 7.1-7.3 Договорів / Контрактів сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за Договором / Контрактом, якщо таке невиконання є наслідком обставин непереборної сили. Сторони зобов`язані сповіщати одна одну про настання та припинення обставин непереборної сили протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх настання.

Відповідач зазначає, що 02.03.2025 - 06.03.2025 у міжнародному ланцюгу постачання (Poly Technologies Inc. - Advanced Aviation Technology LLC - контрагент відповідача Level 11 Sp. z o.o.) настали обставини непереборної сили, а саме: затримка всього вантажу митними органами Шрі-Ланки у зв`язку з отриманням офіційного листа Посольства Російської Федерації на адресу Міністра оборони Шрі-Ланки, повідомлення уряду КНР про необхідність скасування поставки, повне припинення постачання через експортні обмеження відповідно до Оголошення № 31 від 2024 року Міністерства торгівлі КНР, Головного управління митної справи КНР та Департаменту розвитку обладнання Центральної військової комісії КНР (заборона експорту безпілотних літальних апаратів, які можуть використовуватися у військових цілях).

На думку відповідача, вказані обставини є надзвичайними, невідворотними та непередбачуваними на момент укладення договорів та державних контрактів, укладаючи їх відповідач не знав і не міг знати про можливість настання таких обставин. Водночас зазначені обставини об`єктивно унеможливили поставку товару в обумовлені строки, оскільки з 06.03.2025 відбулося фактичне припинення постачання товару за первинним ланцюгом постачання, що виключило можливість отримання вже замовлених раніше партій товару. Зазначені обставини спричинили не просто ускладнення, а фактичне руйнування первинного ланцюга постачання, який існував на момент укладення контрактів, що об`єктивно виключило можливість отримання вже замовленого товару та потребувало повного формування нового каналу постачання з іншими контрагентами, логістикою та джерелами походження товару.

Крім того, відповідач стверджує, що у квітні 2025 року через свого контрагента відповідач отримав інформацію від виробника товару, що є предметом вищезазначених Контрактів - компанії Autel Robotics - про те, що модель повністю знята з виробництва, що унеможливило придбання товару у первісно погодженій конфігурації на будь-якому ринку. Потрапивши під дію форс-мажорних обставин з 06.03.2025, відповідач негайно розпочав активний пошук альтернативних джерел постачання, а також, діючи добросовісно та з метою мінімізації негативних наслідків для замовника, ініціював зміну умов виконання зобов`язань, зокрема шляхом пропозицій щодо заміни товару або розірвання контрактів. Разом з тим, після відмови замовника на пропозиції щодо заміни моделі/розірвання контрактів (листи №14.04/1 від 14.04.2025 та №02.05/1 від 02.05.2025) відповідач продовжив добросовісний і активний пошук альтернативних постачальників знятого з виробництва товару по всій Європі.

Статтею 96 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Тому, відповідач, як юридична особа яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем 2 Договори 1, 2, 3 та Контракти 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена в їх умовах, повинен був врахувати цю обставину, з огляду на товар який підлягав поставці та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки та те, що Договори та Контракти укладалися вже після запровадження в Україні військового стану.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У постанові від 02.04.2024 у справі №910/9226/23 Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в України», зазначивши, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ.

Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести» (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються щодо кожного окремого договору, окремого зобов`язання, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчими чи іншими нормативними актами і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

У постановах від 29.06.2023 у справі №922/999/22 та від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Верховний Суд вказав, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Тобто, ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (подібні за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16).

При цьому в постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджувальних доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду.

Аналогічних висновків про необхідність доведення стороною наявності причинно-наслідкового зв`язку між настанням обставин непереборної сили та можливістю виконання зобов`язань за конкретним договором дійшов Верховний Суд в постанові від 30.09.2025 у справі №916/4411/23.

В той же час, відповідачем не наведено надзвичайних та невідворотних обставини, які об`єктивно вплинули на безпосереднє виконання саме ним зобов`язань за Договорами/Контрактами, доказів причинно-наслідкового зв`язку між ними не надано.

Зі змісту наданих відповідачем сертифікатів регіональної ТПП, як на підтвердження наявності форс-мажорних обставин, вбачається, що причиною затримки у постачанні товару є заборона на експорт безпілотних літальних апаратів, які можуть використовуватися у військових цілях відповідно до Оголошення №31 від 2024 року Міністерства торгівлі КНР, Головного управління митної справи КНР та Департаменту розвитку обладнання Центральної військової комісії КНР щодо оптимізації та коригування заходів експортного контролю для БПЛА.

Оголошення №31 від 2024 року «Про оптимізацію та коригування заходів експортного контролю для безпілотних літальних апаратів» (далі - Оголошення №31), яке стало причиною неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договорами/Контрактами було офіційно оприлюднено 31.07.2024 і набрало чинності з 1 вересня 2024 року.

Прийняття Оголошення №31 не є форс-мажорною обставиною, яка звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань, оскільки не має ознак надзвичайності та невідворотності і було чинним та відомим на час їх укладення.

Отже, ТОВ «Кальхеон», діючи як розумний та обачний суб`єкт господарювання, мало змогу та зобов`язане було врахувати відповідні експортні обмеження КНР при плануванні строків виконання своїх зобов`язань та виборі контрагентів.

Крім того, твердження відповідача про зняття з виробництва компанією Autel Robotics відповідної моделі товару не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами, у суду відсутні підстави для висновку про відсутність такого товару на міжнародному ринку.

При цьому, з приписів ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України вбачається, що недодержання своїх обов`язків контрагентом позивача не вважається підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2025 у справі №911/918/25.

Знову ж таки, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків у результаті певних її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків у господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво (подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №910/13459/19, від 20.06.2023 у справі №910/7583/22).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що поведінка відповідача свідчить про те, що затримка постачання є прямим наслідком рішень та прорахунків самого відповідача, а не зовнішніх обставин та не може бути підставою для звільнення останнього від відповідальності.

Щодо тверджень про відмову у прийнятті товару суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Водночас, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 627 628, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23 Верховний Суд зробив висновок, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

В даному випадку, відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.

Сторонами договору було узгоджено порядок поставки товару:

- доставка товару виконавцем здійснюється у кількості та асортименті відповідно до специфікації та технічних вимог;

- виконавець під час поставки обов`язково надає замовнику видаткову накладу та сертифікати відповідності на кожну одиницю товару;

- при наявності видаткової накладної, гарантійного талону, формуляра, сертифіката та акта приймання-передачі товару замовник розпочинає приймання товару протягом 5 робочих днів. При цьому, приймання товару обов`язково здійснюється в присутності уповноважених представників обох сторін. На період приймання товару оформлюється акт передачі-приймання матеріальних цінностей на відповідальне зберігання (п. 4.6, 4.8 договору);

- після перевірки якості товару та відсутності зауважень підписується акт приймання-передачі товару, в якому зазначається кількість фактично отриманого товару, лише після цього товар вважається поставленим (п. 4.9 договору).

Таким чином, дотримання усіх умов договору є підставою для висновку про належне виконання постачальником своїх зобов`язань, проте матеріали справи не містять настання всіх вказаних обставин у визначений умовами договору строк, з іншої сторони містять докази в підтвердження поставки товару саме з простроченням.

Більш того, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано відповідні акти приймання-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання.

Отже, товарно-транспортні накладні, висновок експерта за результатами проведення експертного дослідження та покази свідка щодо транспортування і охорони товару не підтверджують виконання свого зобов`язання відповідачем належним чином.

Виходячи з викладеного, до тверджень відповідача про наявність підстав для звільнення його від відповідальності на підставі вказаних обставин суд відноситься критично.

За порушення строку виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару Прокурор просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну поставку товарів у розмірі 52 003 460,18 грн. та штраф за порушення строків поставки товару понад 30 днів у розмірі 38 254 341,60 грн.

Так у п. 6.3 Договорів / Контрактів сторони дійшли згоди, що за порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості товару.

З огляду на встановлений судом факт порушення строків виконання зобов`язання щодо поставки товару та факт прострочення частини товару понад тридцять днів Прокурором правомірно заявлено про стягнення з відповідача пені за порушення строків поставки товару та штрафу за прострочення понад 30 календарних днів.

Перевіривши розрахунок Прокурора, суд погоджується з доводами відповідача про те, що за Державним контрактом №37-1160 допущено арифметичні помилки. Так за перерахунком суду, правомірними та обґрунтованими є пеня у розмірі 5 663 113,40 грн. та штраф у розмірі 5 216 025,50 грн., які розраховані виходячи із кількості 350 одиниць товару вартістю 74 514 650,00 грн., а не у розмірі 74 515 650,00 грн., як зазначено Прокурором.

Також, за несвоєчасне повернення попередньої оплати, Прокурор просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 890 396,93 грн. та штраф у розмірі 4 794 636,00 грн.

Як встановлено судом, у п. 3.12/3.9 Договорів/Контрактів сторони погодили, що у випадку не поставки виконавцем товару/партії товару до кінцевого строку закриття попередньої оплати, визначеного календарним графіком поставки та оплати товару, виконавець зобов`язаний протягом 5/10 банківських/робочих днів перерахувати на рахунок замовника у Державній казначейські службі України не закриту суму попередньої оплати та в цей же день повідомити про новий термін виконання своїх зобов`язань.

Отже, відповідач взяв на себе зобов`язання перерахувати на рахунок замовника у Державній казначейські службі України не закриту суму попередньої оплати та в цей же день повідомити про новий термін виконання своїх зобов`язань у випадку допущення прострочення виконання зобов`язання з поставки товару.

В даному випадку, судом було встановлено факти прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, а відтак у відповідача виник обов`язок із перерахування на рахунок замовника у Державній казначейські службі України не закритої суми попередньої оплати, проте доказів такого перерахування в матеріалах справи не міститься.

В свою чергу, згідно з п. 6.5 Договорів / Контрактів у випадку несвоєчасного повернення попередньої оплати замовнику з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 % від суми попередньої оплати за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % від указаної суми.

Отже, враховуючи наведе вище, з огляду на встановлені факти здійснення позивачем 2 передоплати, прострочення відповідачем зобов`язання щодо строків поставки товару, в тому числі і понад 30 днів, встановлену вартість простроченого товару, суд вважає, що Прокурором правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі п. 6.5 Договорів / Контрактів.

Перевіривши розрахунок Прокурора, суд погоджується з доводами відповідача про те, що за Державним контрактом №35-1160 допущено арифметичні помилки. Так за перерахунком суду, правомірним та обґрунтованим є пеня у розмірі 1 197 926,40 грн., нарахована за несвоєчасне повернення попередньої оплати за період з 08.07.2025 по 25.09.2025, що становить 80 календарних днів, а не 81, як зазначено Прокурором.

Крім того, Прокурором заявлено про стягнення з відповідача штрафу у разі повернення попередньої оплати, пов`язаного з невиконанням зобов`язань, у розмірі 8 406 288,00 грн. та штраф за не поставку товару у розмірі 42 031 440,00 грн.

В даному випадку, як і не заперечує сам відповідач, на виконання умов Контрактів 5, 6 та 7 не було здійснено жодної поставки товару, а попередня оплата повернута 05.08.2025, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями копії яких долучено до позову.

Пунктами 3.9 Контрактів 5, 6 та 7 передбачено, що у випадку не поставки виконавцем товару/партії товару до кінцевого строку закриття попередньої оплати, визначеного календарним графіком поставки та оплати товару, виконавець зобов`язаний протягом 5 робочих днів перерахувати на рахунок замовника у Державній казначейські службі України не закриту суму попередньої оплати та в цей же день повідомити про новий термін виконання своїх зобов`язань.

Згідно із п. 6.6 Контрактів 5, 6 та 7 у разі повернення попередньої оплати замовнику пов`язаної з невиконанням виконавцем зобов`язань за державним контрактом з виконавця стягується штраф у розмірі 20% суми повернутої попередньої оплати.

Відповідно до п. 6.8 Контрактів 5, 6 та 7 у разі відмови поставки (непоставки) товару / партії товару, визначеного в специфікації виконавець сплачує штраф у розмірі 20 % від суми непоставленого товару / партії товару. Цей пункт не застосовується до випадків, коли товар / партія товару поставлений з простроченням строків поставки, встановлених цими контрактами та застосовані штрафні санкції, передбачені п. 6.3 Контрактів.

Отже, враховуючи наведе вище, з огляду на встановлені факти здійснення позивачем 2 передоплати, непоставку відповідачем товару та повернення попередньої оплати за Контрактами 5, 6 та 7, суд вважає, що Прокурором правомірно заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафів на підставі п. 6.6 та 6.8 Контрактів 5, 6 та 7.

При цьому, вказані контракти не містять будь-яких інших умов (передумов/відсилочних норм) щодо правомірності нарахування замовником штрафів за повернення попередньої оплати замовнику пов`язаної з невиконанням виконавцем зобов`язань та за не поставку товару або умов, за яких замовник втрачає таке право і, відповідно, у виконавця не виникає такого обов`язку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.05.2025 у справі №910/10379/24.

Також, варто відзначити, що штрафні санкції, заявлені у даній справі, передбачені умовами Договорів/Контрактів, не суперечать статті 61 Конституції України, не є подвійною відповідальністю одного виду за одне і те саме правопорушення та узгоджуються із спеціальним регулюванням у сфері оборонних закупівель.

Перевіривши розрахунок Прокурора, суд встановив, що заявлені розміри штрафів за повернення попередньої оплати замовнику пов`язаної з невиконанням виконавцем зобов`язань та за не поставку товару є обґрунтованим та арифметично вірним.

Підсумовуючи викладене, правомірними та обґрунтованими є вимоги Прокурора про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну поставку товарів у розмірі 52 003 384,18 грн., штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів у розмірі 38 254 271,60 грн., пені за несвоєчасне повернення попередньої оплати у розмірі 6 875 422,85 грн., штрафу за прострочення повернення попередньої оплати понад 30 днів у розмірі 4 794 636,00 грн., штрафу у разі повернення попередньої оплати пов`язаного з невиконанням виконавцем зобов`язань у розмірі 8 406 288,00 грн. 00 коп. та штраф за не поставку товару у розмірі 42 031 440,00 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%, суд зазначає наступне.

Клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач мотивує тим, що вжив всіх можливих заходів щодо належного та завчасного виконання умов Контракту, в той час як об`єктивні причини затримки поставки товару виникли з незалежних від нього обставин, які напряму були пов`язані з імпортером та із зовнішніми чинниками, незначний строк прострочення, у порівнянні з часом його укладання, та періодом узгодження і отримання від імпортера товару, а застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому позивачем, не може відповідати критеріям розумності та справедливості, оскільки їх стягнення має бути спрямоване на дотримання договірної дисципліни і відображати компенсаційний характер, і аж ніяк не бути джерелом збагачення. Також відповідач стверджує про не співмірність заявленої до стягнення позивачем сум пені та штрафів, а зменшення на 95% є адекватною мірою відповідальності за ймовірно неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами позивача 2, як кредитором, і відповідачем як боржником, що узгоджується з нормами матеріального права та усталеної судової практики, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені та штрафу як інструментів отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання відповідача до належного виконання зобов`язань. Крім того, відповідач зазначає про відсутність переконливих доказів на підтвердження того, що порушення зобов`язань відповідачем потягло за собою значні збитки, а майновий тягар штрафних виплат призведе до негативних фінансових наслідків у господарській діяльності відповідача.

Відповідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначеної норми Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18 та в ін.).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).

Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №914/2252/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та ін.).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази та зважаючи на відсутність доказів завдання збитків, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, на 95%, що становить 2 600 169,21 грн. пені за несвоєчасну поставку товарів, 1 912 713,58 грн. штрафу за прострочення строків поставки товару понад 30 днів, 343 771,14 грн. пені за несвоєчасне повернення попередньої оплати, 239 731,80 грн. штрафу за прострочення повернення попередньої оплати понад 30 днів, 420 314,40 грн. штрафу у разі повернення попередньої оплати пов`язаного з невиконанням виконавцем зобов`язань та 2 101 572,00 грн. штрафу за не поставку товару.

Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду Прокурора в інтересах держави суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У постанові від 08.11.2023 у справі №607/15052/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами.

У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд висловив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього самого поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів держави.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Статтею 3 Закону України «Про оборону України» передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Таким чином, порушення інтересів держави у спірних правовідносинах полягає насамперед у неналежному та несвоєчасному матеріально-технічному забезпеченні Збройних Сил України з метою захисту суверенітету держави, її територіальної цілісності і недоторканності, зміцнення обороноздатності держави в умовах збройної агресії проти неї.

В умовах воєнного стану, коли надійність і швидкість мають вирішальне значення для збереження життів та забезпечення обороноздатності держави несвоєчасне виконання ТОВ «КАЛЬХЕОН» умов договорів / контрактів негативно вплинуло на діяльність Департаменту у сфері забезпечення національної безпеки України від зовнішніх і внутрішніх загроз і призвело до порушення інтересів держави.

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (правові позиції викладено у постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (п.п. 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (п.п. 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (п. 26), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (п. 21), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (п. 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (п.п. 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 80), від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 (п. 7.45), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (п. 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (п. 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (правова позиція висловлена у постановах від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (п. 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (п. 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (п. 8.17) і № 922/1830/19 (п. 7.2)).

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (п. 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (п. 8.18) і №922/1830/19 (п. 7.3)).

Унаслідок нездійснення та неналежного здійснення уповноваженим органом захисту інтереси держави залишаються незахищеними.

Отже, з аналізу сталої практики Верховного Суду вбачається, що прокурор здійснює представництво держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У спірних правовідносинах уповноваженим органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави є позивачі, проте жоден не здійснив заходів щодо захисту та поновлення інтересів держави внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань.

Офісом Генерального прокурора на адреси позивачів направлялись листи від 24.02.2026 №11/3/1-17520вих- 26 та від 19.12.2025 №11/3/1-120265вих- 25, у яких викладено встановлені порушення інтересів держави у зв`язку з невиконання зобов`язань відповідачем за Договорами / Контрактами, а також запропоновано самостійно вжити заходи для відновлення порушених інтересів держави шляхом стягнення штрафних санкцій.

Оскільки позивачі обмежилися лише направленням претензій з пропозицією добровільно сплатити штрафні санкції, які відповідач не виконав та жодних причин про невжиття заходів щодо захисту інтереси держави не надали, то викладене свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень компетентними органами.

Позиція прокурора ґрунтується не на відсутності у позивачів повноважень на захист інтересів держави, а на твердженні про їхню бездіяльність щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов`язань відповідачем.

Таким чином, у Прокурора виник обов`язок пред`явлення до суду даного позову.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, №303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з огляду на арифметичні помилки при розрахунку штрафних санкцій та реалізацію судом права щодо зменшення розміру штрафних санкцій і задоволення відповідного клопотання відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Таким чином, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кальхеон» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 11, офіс 11; ідентифікаційний код 40265219) на користь Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (03142, м. Київ, вул. Максима Залізняка, буд. 3; ідентифікаційний код 36038290) пеню за несвоєчасну поставку товарів у розмірі 2 600 169 (два мільйони шістсот тисяч сто шістдесят дев`ять) грн. 21 коп., штраф за прострочення строків поставки товару понад 30 днів у розмірі 1 912 713 (один мільйон дев`ятсот дванадцять тисяч сімсот тринадцять) грн. 58 коп., пеню за несвоєчасне повернення попередньої оплати у розмірі 343 771 (триста сорок три тисячі сімсот сімдесят одна) грн. 14 коп., штраф за прострочення повернення попередньої оплати понад 30 днів у розмірі 239 731 (двісті тридцять дев`ять тисяч сімсот тридцять одна) грн. 80 коп., штраф у разі повернення попередньої оплати, пов`язаного з невиконанням виконавцем зобов`язань, у розмірі 420 314 (чотириста двадцять тисяч триста чотирнадцять) грн. 40 коп. та штраф за не поставку товару у розмірі 2 101 572 (два мільйони сто одна тисяча п`ятсот сімдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кальхеон» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 11, офіс 11; ідентифікаційний код 40265219) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; ідентифікаційний код 00034051) судовий збір у розмірі 1 164 684 (один мільйон сто шістдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 42 коп. Видати наказ.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.09.2026.

Суддя В.П. Босий