Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №910/8401/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026Справа № 910/8401/26

розглянувши справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно - будівельна компанія "Натхнення"" (адреса: 03189, м. Київ, вул. Кішки Самійла, буд. 7Б, нежитлове приміщення 199, код ЄДРПОУ: 33630530)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодром" (адреса: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26 З, оф. 181, код ЄДРПОУ: 33051550)

третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леута Ірина Володимирівна (адреса: 03056, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 11, прим. 55, гр. прим. № 1 літ "А")

третя особа Київська міська рада (адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ: 22883141).

про скасування рішення державного реєстратора,

у складі суду судді Погрібної С.В.

за участю секретаря судового засідання Левчук В.С.

представники сторін згідно протоколу судового засідання.

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно - будівельна компанія "Натхнення"" (далі - позивач / ТОВ "АБК "Натхнення") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодром" (далі - відповідач / ТОВ "Автодром") про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Леути Ірини Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71734615 від 23.02.2024, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДРОМ" земельною ділянкою кадастровий номер: 8000000000:79:475:0024 площею 12.8456 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2884944880000, номер запису про інше речове право: 53832005.

Ухвалою суду від 13.07.2026 вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу час на усунення недоліків.

17.07.2026 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків, яка прийнята судом.

Ухвалою від 20.07.2026 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 18.08.2026 о 15:00 год.

Ухвалою від 30.07.2026 виправлено описку в резолютивній частині ухвали суду від 20.07.2026, зазначивши правильні час та дату підготовчого засідання, а саме 11.08.2026 о 16:30 год. Все інше - по тексту залишено без змін.

04.08.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. 07-11/64234/26).

10.08.2026 до суду надійшло клопотання позивача, в якому останній просив закрити підготовче провадження у справі та здійснювати розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання (вх. № 07-11/65670/26).

10.08.2026 відповідач подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи ухвали Господарського суду м. Києва від 28.10.2003 у справі №06-20/5464 про затвердження мирової угоди та Акту виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих (вх. № 07-11/65774/26).

Враховуючи наведене відповідачем обґрунтування зазначеного клопотання, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, а також з метою забезпечення реалізації принципу змагальності сторін, суд приймає та долучає вищезазначені докази до матеріалів справи.

11.08.2026 відповідач подав до суду клопотання, в якому просив закрити підготовче провадження у справі та здійснювати розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання (вх. № 07-11/65984/26).

Ухвалою від 11.08.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу для розгляду по суті на 09.09.2026 о 13:30 год.

12.08.2026 Київська міська рада подала до суду пояснення третьої особи (вх. № 07-11/66398/26), які приймаються судом до розгляду та долучаються до матеріалів справи, з огляду на наступне.

Судом враховано, що ухвалою суду від 20.07.2026 встановлено третім особам, зокрема, Київській міській раді, строк на подання письмових пояснень щодо суті спору - протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі або ухвалі, постановленій у підготовчому засіданні (якщо третіх осіб було залучено у підготовчому засіданні), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, мають право подати письмові пояснення щодо позову або відзиву.

Як вбачається зі змісту повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи Київська міська рада отримала ухвалу суду про відкриття провадження у справі лише 05.08.2026.

Таким чином, третьою особою дотримано десятиденний строк подання вказаних пояснень.

27.08.2026 відповідач подав до суду додаткові пояснення (вх. № 07-11/70014/26), подані з урахуванням пояснень Київської міської ради, з приводу яких суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 179 ГПК України учасники справи мають право подати відповідь на такі пояснення до закінчення підготовчого провадження.

З огляду на подання Київською міською радою пояснень третьої особи у строк встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, хоча і після закриття провадження, суд, з метою забезпечення принципів рівності всіх учасників перед законом та судом приймає додаткові пояснення відповідача та долучає їх до матеріалів справи.

У судовому засіданні 09.09.2026 представник позивача заявив усне клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у справі, яке було підтримано представником відповідача, однак, яке залишене судом без задоволення, зокрема, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; вирішує заяви та клопотання учасників справи; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Як зазначено вище, ухвалою від 11.08.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу для розгляду по суті на 09.09.2026 о 13:30 год.

При цьому, і представник позивача, і представник відповідача були присутні у підготовчому засіданні 11.08.2026 та не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

Крім того, судом, станом на 11.08.2026, встановлена відсутність будь яких заяв чи клопотань, які підлягали вирішенню у підготовчому засіданні.

Також при з`ясуванні судом в судовому засіданні 09.09.2026 наявності в учасників справи заяв чи клопотань, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні, представник позивача та відповідача повідомили про їх відсутність.

З огляду на зазначене, а також враховуючи, що клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження заявлене в усній формі без обґрунтування та зазначення вагомих підстав для повернення до стадії підготовчого провадження у цій справі, воно не підлягає задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леута Ірина Володимирівна прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71734615 від 23.02.2024, на підставі якого здійснила державну реєстрацію права постійного користування ТОВ "АВТОДРОМ" земельною ділянкою кадастровий номер: 8000000000:79:475:0024 площею 12.8456 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2884944880000, номер запису про інше речове право: 53832005.

Втім, зазначене рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Надані відповідачем документи для реєстрації права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер: 8000000000:79:475:0024 не відповідають вимогам до документів, що подаються для державної реєстрації. Також вони не дають змогу встановити набуття зазначеного речового права на нерухоме майно, тому державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер: 8000000000:79:475:0024 за відповідачем не відповідає чинному законодавству України.

ТОВ "АВТОДРОМ" не входить до переліку суб`єктів, що можуть мати земельну ділянку на праві постійного користування, що унеможливлює реєстрацію цього права.

Також, ТОВ "АВТОДРОМ" не є правонаступником Республіканського заочного автотранспортного технікума Мінавтотрансу УРСР.

Крім того, ТОВ "АВТОДРОМ" не зверталось до Київської міської ради з клопотанням про передачу йому в оренду зазначеної земельної ділянки.

Позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію права постійного користування позбавило його можливості реалізувати своє право на отримання земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:79:475:0024 у користування відповідно до земельного законодавства.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою Іриною Володимирівною було правомірно здійснено реєстрацію права користування відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером: 8000000000:79:475:0024, за відсутності підстав для відмови у такій реєстрації.

Державним реєстратором дотримано усі передбачені вимоги законодавства, зокрема, встановлено відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, здійснено запити до відповідних реєстрів, перевірено документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій та прийнято правомірне рішення. Також державним реєстратором дотримано послідовність дій для державної реєстрації прав.

Доказів зворотного позивачем не надано.

На земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:79:475:0024 розташований об`єкт нерухомого майна - майновий комплекс, що належить на праві власності відповідачу і зазначений факт є преюдиційним.

Не відповідає також дійсності твердження позивача щодо порушення ст. 92, ст.120 Земельного кодексу України.

Так, ч. 13 ст.120 Земельного кодексу України, в чинній редакції, передбачає можливість набуття в оренду земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні, власником будівель та споруд на якій вони розташовані.

ТОВ "АВТОДРОМ" звернулося до Київської міської ради через ЦНАП із відповідною заявою, проте, наразі будь-якої відповіді від Київської міської ради отримано не було.

Київська міська рада у своїх поясненнях підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Зазначила, що земельна ділянка, реєстрація права постійного користування на яку оскаржується, у 1976 році відводилась у постійне користування Республіканському заочному автотранспортному технікуму Мінавтотрансу УРСР під будівництво учбового автодрому

При цьому, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою не видавався та не реєструвався.

Приватному підприємству "Школа гонщиків Леоніда Леонова" земельна ділянка в порядку, визначеному земельним законодавством України, у користування не надавалась та право на неї не посвідчувалось державним актом.

Приватне підприємство "Школа гонщиків Леоніда Леонова" не є правонаступниками прав та обов`язків Республіканського заочного автотранспортного технікуму Мінавтотрансу УРСР, якому було надано земельну ділянку, а отже не мало підстав для реєстрації за собою права постійного користування земельною ділянкою, на якій розташований автодром, на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР серія та номер 505-р від 14.07.1976 та інших документів, зазначених у Державному реєстрів речових прав на нерухоме майно.

Крім того, третя особа зазначила, що ТОВ "АВТОДРОМ" не входить до переліку юридичних осіб, які відповідно до ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Після укладання договору купівлі-продажу навчального автодрому від 25.09.2002 № 4335 ТОВ "АВТОДРОМ" у судовому порядку було зобов`язано комунальне підприємство "Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" здійснити технічну інвентаризацію та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - навчальний автодром, розташований за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 4.

При цьому, згідно з обставинами справи, викладеними у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.08.2005 № 38/330, об`єкт приватизації - "Автодром", переданий Фондом державного майна Приватному підприємству "Школа гонщиків Леоніда Леонова" не був об`єктом нерухомого майна і визнаний таким лише вказаним рішенням суду від 26.08.2005 № 38/330.

Відповідач у додаткових поясненнях зазначив, що не погоджується з доводами Київської міської ради, які викладені у поясненнях третьої особи, оскільки відповідно до Рішення виконавчого комітету Київської обласної Ради депутатів трудящих №192 від 26.04.1976, на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР №505-р від 14.07.1976, яка відповідно до ст. 39 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (діючою на час прийняття розпорядження) визначалась найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади Української РСР, відповідно до Акту відводу в натурі земельної ділянки Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню "УКРЗЕМПРОЕКТ" (Київське відділення) у постійне користування Республіканському заочному автотранспортному технікуму Мінавтотрансу УРСР, Акту виконавчого комітету Києво-Святошинської районної Ради депутатів трудящих на право постійного користування землею у постійне користування Республіканському заочному автотранспортному технікуму Мінавтотрансу УРСР було надано земельну ділянку 18,7 га для будівництва та обслуговування розташованого на ній навчального автодрому.

Зазначений факт є преюдиційним для даної справи та встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2008 у справі №18/109, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 27.01.2009, за участі ТОВ "АВТОДРОМ", Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради.

На підставі рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2005 у справі №38/330 право власності ТОВ "АВТОДРОМ" на навчальний автодром, розташований за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 4, було зареєстровано Київським міським БТІ та видано відповідне реєстраційне посвідчення № 037508 від 02.11.2007 та в подальшому 15.06.2021 було здійснено державну реєстрацію права ТОВ "АВТОДРОМ" на зазначений майновий комплекс у Державному реєстрі речових прав.

При цьому, судом у рішенні по справі №38/330 констатовано той факт, що зазначений об`єкт є об`єктом нерухомого майна. Також обставина, що вказаний об`єкт нерухомого майна є єдиним цілісним майновим комплексом встановлено судом і у рішенні по справі №18/109.

Наведене спростовує твердження Київської міської ради про відсутність реєстрації у БТІ та не віднесення навчального автодрому до об`єктів нерухомого майна.

Щодо прав на земельну ділянку наступних набувачів, відповідач зазначив, що рішенням суду у справі №18/109 встановлено, що під час переходу права власності на майновий комплекс - навчальний автодром до кожного нового власника на підставі ч. 2 ст. 377 ЦК України та ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України переходило право володіння та користування земельною ділянкою загальною площею 18,7 га призначеною для обслуговування майнового комплексу.

Таким чином, законним користувачем земельної ділянки загальною площею 18,7 га, розташованої за адресою м. Київ, вул. Метрологічна, 4, є ТОВ "АВТОДРОМ".

В судовому засіданні 09.09.2026 судом проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної Ради депутатів трудящих № 192 від 26.04.1976, на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР №505-р від 14.07.1976, відповідно до Акту відводу в натурі земельної ділянки Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню «УКРЗЕМПРОЕКТ» (Київське відділення) у постійне користування Республіканському заочному автотранспортному технікуму Мінавтотрансу УРСР, Акту виконавчого комітету Києво-Святошинської районної Ради депутатів трудящих на право постійного користування землею у постійне користування Республіканському заочному автотранспортному технікуму Мінавтотрансу УРСР було надано земельну ділянку 18,7 га для будівництва та обслуговування навчального автодрому.

На підставі Договору купівлі-продажу навчального автодрому № КПБ-19 від 25.09.2002, укладеного між Фондом державного майна України та Приватним підприємством «Школа гонщиків Леоніда Леонова», реєстраційний номер 4335, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., навчальний автодром, що знаходився на балансі Київського транспортно-економічного технікуму, розташований за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 4 було передано у власність Приватному підприємству «Школа гонщиків Леоніда Леонова».

На підставі Мирової угоди від 07.10.2002, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2003 у справі №06-20/5464, право власності на майновий комплекс - навчальний автодром, перейшло від ПП «Школа гонщиків Леоніда Леонова» до Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Вітал-ТЕР».

В подальшому, відповідно до Договору про заснування та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодром» від 30.06.2004, укладеного між Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу ТОВ Фірма «Вітал-ТЕР» та Лукашевич Є.А., та Акту прийому передачі майна від 30.06.2004 Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Вітал-ТЕР» передало як вклад до статутного фонду (капіталу) Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодром» вищезазначений майновий комплекс - навчальний автодром.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2005 у справі №38/330, залишеного без змін Постановою Верховного Суду України, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна» зобов`язано в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», здійснити технічну інвентаризацію та державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодром» на нерухоме майно - майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 4.

На підставі рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2005 у справі №38/330 право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодром» на майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 4, було зареєстровано Київським міським БТІ та видано відповідне реєстраційне посвідчення №037508 від 02.11.2007, та в подальшому 15.06.2021 було здійснено державну реєстрацію права відповідача на зазначений майновий комплекс у Державному реєстрі речових прав.

12.02.2024 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель від 29.01.2024, виконаної фізичною особою-підприємцем Синєуцьким А.І., здійснено державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:79:475:0024 площею 12,8456 га за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, б. 4, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - 03.15. для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

21.02.2024 державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою Іриною Володимирівною було здійснено реєстрацію права власності Київської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер: 8000000000:79:475:0024 площею 12,8456 га за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, б.4.

Також, державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою Іриною Володимирівною прийнято рішення індексний номер: 71734615 від 23.02.2024, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодром» земельною ділянкою кадастровий номер: 8000000000:79:475:0024, площею 12.8456 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2884944880000, номер запису про інше речове право: 53832005, на підставі документів поданих для державної реєстрації: інший тип договору, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НВ-3200207052024, виданий 29.01.2024, видавник: ДЗК; інший тип договору, Розпорядження, серія та номер: 505-р, виданий 14.07.1976, видавник: Рада Міністрів Української РСР; інший тип договору, договір купівлі-продажу навчального автодрому (копія), серія та номер: 4335, виданий 25.09.2002, видавник: Косенко Л.А., приватний нотаріус КМНО; рішення суду, серія та номер: 38/330, виданий 26.08.2005, видавник: Господарський суд міста Києва; інший тип договору, договір про заснування та діяльність ТОВ "Автодром", серія та номер: б/н, виданий 30.06.2004, видавник: Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу ТОВ Фірма "Вітал-ТЕР" та Лукашевич Є.А.; інший тип договору, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель, серія та номер: б/н, виданий 29.01.2024, видавник: ФОП Синєуцький А.І.; інший тип договору, заява ТОВ "Автодром", серія та номер: 546, виданий 21.02.2024, видавник: Синиця Т.В., приватний нотаріус КМНО; мирова угода, серія та номер: б/н, виданий 07.10.2003, видавник: Підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу ТОВ Фірма "Вітал-ТЕР" та ПП "Школа гонщиків Леоніда Леонова"; інший тип договору, Акт відводу в натурі земельної ділянки (копія), серія та номер: б/н, видавник: Республіканський проектний інститут по землевпорядкуванню "Укрземпроект" (Київське відділення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: б/н, видавник Виконавчий комітет Києво-Святошинської Ради депутатів трудящих.

Приймаючи рішення суд виходить з наступного:

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

За змістом ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ч. 3 ст. 413 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Передача в суборенду земельних ділянок державної власності, які орендуються акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, у постійному користуванні якого перебували такі земельні ділянки, здійснюється виключно на земельних торгах. У такому разі положення частини другої цієї статті не застосовуються.

Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) державній реєстрації прав підлягають:

речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності на отриманий в управління об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; узуфрукт державного майна; узуфрукт комунального майна; право відання державним майном; інші речові права відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі та інші складові частини меліоративної системи, складові частини меліоративної мережі.

Право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності чи інше речове право на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.

У разі якщо державна реєстрація прав проводиться не в результаті вчинення нотаріальних дій або не на підставі документів, виданих (оформлених) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, або державна реєстрація прав проводиться не автоматично у випадках, визначених цим Законом, державний реєстратор обов`язково визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб і цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевіряє повноваження представника фізичної або юридичної особи щодо вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну чи припинення речових прав, обтяжень таких прав.

Обсяг цивільної правоздатності та дієздатності визначається, а повноваження представника перевіряються щодо особи, якій належить нерухоме майно на певному речовому праві, та щодо особи, яка набуває певних речових прав.

У разі подачі документів на державну реєстрацію уповноваженою на те особою встановлюється обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи.

Для цілей проведення реєстраційних дій документом, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи, є документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, нотаріально посвідчена довіреність або відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про особу, уповноважену діяти від імені юридичної особи.

Дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, перевіряється за допомогою Єдиного реєстру довіреностей.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

У разі подання заяви про проведення реєстраційних дій у паперовій формі така заява формується, реєструється у базі даних заяв із зазначенням дати і часу реєстрації та скріплюється особистим підписом заявника, крім випадків, передбачених статтями 27-2, 27-3, 31-2 цього Закону.

З документів, поданих заявником для проведення реєстраційних дій у паперовій формі, виготовляються електронні копії шляхом сканування, які долучаються до заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав, та до реєстраційної справи в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства.

Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 13-3) договору про передачу страхового портфеля; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок) (в редакції, чинній на дату проведення реєстраційних дій).

Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з абз. 1 п. 12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав. (п. 18 Порядку).

У п. 40 Порядку визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.

Крім того, відповідно до п. 81-2 Порядку для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстраційні дії на підставі судових рішень проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником.

Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили судовим рішенням, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

За змістом норм статей 1, 2, 3, 157, 158, 159, 163, 167, 168 Земельного кодексу УРСР (далі - ЗК УРСР), що був затверджений постановою Всеукраїнського центрального виконкому 29.11.1922, земля належала до державної власності (як єдиної визнаної згідно з законодавством форми власності) та надавалась в користування за рішенням відповідного органу, який від імені держави виконував повноваження (функції) з розпорядження землею. Метою ж землевпорядкування було впорядкування існуючих та новостворених землекористувачів відповідно до їх прав на землю, а оформлення та видачі документів із землевпорядкування мало посвідчувальний, однак не правовстановлюючий характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗК Української РСР (в редакції від 08.07.1970 (з подальшими змінами)) земля в Українській РСР надавалася в користування, зокрема: колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЗК Української РСР (в редакції від 08.07.1970 (з подальшими змінами)) земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.

Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею (стаття 16 Земельного кодексу Української РСР).

Частинами 1, 3, 4 ст. 20 ЗК Української РСР (в редакції від 08.07.1970 (з подальшими змінами)) передбачено, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

За приписами ст. 21 ЗК Української РСР (в редакції від 08.07.1970 (з подальшими змінами)) видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч. 1 ст. 23 ЗК України в редакції від 22.06.1993).

Відповідно до ч. 3 ст. 30 ЗК України (в редакції від 22.06.1993) при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про державний земельний кадастр".

На підставі цього Закону доповнено Земельний кодекс України статтею 79-1, відповідно до якої земельна ділянка як об`єкт цивільних прав вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Також за правилами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Судом встановлено, що державну реєстрацію прав здійснено на підставі документів, необхідних для проведення відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком.

Так, за змістом, наданих відповідачем Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3200207052024 та Технічної документації, державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:475:0024 було здійснено 12.02.2024 Відділом № 6 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Київській області, на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, 29.01.2024, виконаної Фізичною особою - підприємцем Синєуцьким А.І.

Відповідно до п. 81-2 Порядку відповідачем надано розпорядження Ради Міністрів Української РСР №505-р від 14.07.1976, Акт відводу в натурі земельної ділянки Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню "УКРЗЕМПРОЕКТ" (Київське відділення) у постійне користування Республіканському заочному автотранспортному технікуму Мінавтотрансу УРСР, Акт виконавчого комітету Києво-Святошинської районної Ради депутатів трудящих на право постійного користування землею щодо надання земельної ділянки 18,7 га для будівництва та обслуговування, розташованого на ній навчального автодрому.

Відповідачем були надані документи на підтвердження права власності на майновий комплекс, розташований на земельній ділянці, а саме: Договір купівлі-продажу навчального автодрому №КПБ-19 від 25.09.2002, укладений між Фондом державного майна України та Приватним підприємством "Школа гонщиків Леоніда Леонова", реєстраційний номер 4335, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., Мирову угоду від 07.101.2002, Договір про заснування та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДРОМ» від 30.06.2004, укладений між Підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу ТОВ Фірма "Вітал-ТЕР" та Лукашевич Є.А., рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2005 у справі №38/330.

Також відповідачем були надані документи на підтвердження повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав, а саме директора відповідача, зокрема: Витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Наказ №1-К від 28.09.2022, Протокол загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОДРОМ» від 28.09.2022.

Державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою І.В. здійснено відповідну перевірку реєстрів та відомостей кадастру, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обґєктів нерухомого майна щодо субґєкта від 23.02.2024 індексні номери 367067239, 367067659, 367067902 та інформацією із Державного земельного кадастру.

Суд приймає до уваги, що 19.08.2026, на підставі заяви ТОВ «АВТОДРОМ», були внесені зміни у розділ: «Документи, подані для державної реєстрації» щодо реєстрації іншого речового права, номер запису: 53832005 від 21.02.2024 - права постійного користування ТОВ «АВТОДРОМ» земельною ділянкою кадастровий номер: 8000000000:79:475:0024, площею 12,8456 га, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, б. 4 (реєстраційний номер обґєкта нерухомого майна 2884944880000), оскільки було зґясовано, що у розділі «Документи, подані для державної реєстрації» помилково не відображено поданий для державної реєстрації документ, а саме: Акт на право постійного користування земельною ділянкою виконавчого комітету Києво-Святошинської районної Ради депутатів трудящих. Вказаний недолік було усунуто шляхом внесення інформації про цей акт у вищевказаний розділ, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 490720985 від 19.08.2026.

Отже, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державним реєстратором дотримані усі передбачені вимоги, зокрема, встановлено відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, здійснено запити до відповідних реєстрів, перевірено документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій та прийнято правомірне рішення. Також державним реєстратором дотримано послідовність дій для державної реєстрації прав.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної Ради депутатів трудящих №192 від 26.04.1976, на підставі Розпорядження Ради Міністрів Української РСР №505-р від 14.07.1976, яка відповідно до ст.39 Конституції (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки (діючої на час прийняття розпорядження) визначалась найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади Української РСР, відповідно до Акту відводу в натурі земельної ділянки Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню "УКРЗЕМПРОЕКТ" (Київське відділення) у постійне користування Республіканському заочному автотранспортному технікуму Мінавтотрансу УРСР, Акту виконавчого комітету Києво-Святошинської районної Ради депутатів трудящих на право постійного користування землею у постійне користування Республіканському заочному автотранспортному технікуму Мінавтотрансу УРСР було надано земельну ділянку 18,7 га для будівництва та обслуговування розташованого на ній навчального автодрому.

Також суд бере до уваги, що зазначений факт є преюдиційним для даної справи та встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2008 у справі №18/109, залишеним без змін Постановою Верховного Суду України від 27.01.2009, за участі ТОВ «АВТОДРОМ», Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради.

Щодо посилання Київської міської ради на відсутність реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна навчального автодрому в Бюро технічної інвентаризації, відсутність передачі земельної ділянки наступним набувачам, а також доводів позивача, що всупереч ст. 134 Земельного кодексу України відповідач набув у користування земельну ділянку поза обовґязковою конкурсною процедурою та всупереч ст. ст. 92, 120 Земельного кодексу України відповідач не звертався до Київської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду, суд відзначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач є власником майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 4, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2005 у справі №38/330, на підставі якого право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодром» на зазначений майновий комплекс було зареєстровано Київським міським БТІ та видано відповідне реєстраційне посвідчення №037508 від 02.11.2007, та в подальшому, 15.06.2021, було здійснено державну реєстрацію права відповідача на зазначений майновий комплекс у Державному реєстрі речових прав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2008 у справі №18/109, залишеним без змін Постановою Верховного Суду України від 27.01.2009, підтверджено, що ТОВ «Автодром» є власником нерухомого майна - майнового комплексу навчального автодрому, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 4. Право власності ТОВ «Автодром» на навчальний автодром, розташований за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 4, було зареєстровано Київським міським БТІ, про що свідчить реєстраційне посвідчення №037508 від 02.11.2007.

Також, встановлено, що обґєкт нерухомого майна- навчальний автодром є єдиним цілісним майновим комплексом, який розташований на земельній ділянці загальною площею 18,7 га, призначеній для його обслуговування.

Відповідно до ч. 2. ст. 120 Земельного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Аналогічна норма міститься у ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Під час переходу права власності на майновий комплекс - навчальний автодром до кожного нового власника, на підставі ч. 2 ст. 377 ЦК України та 2. ст. 120 Земельного кодексу України, переходило право володіння та користування земельною ділянкою загальною площею 18, 7 га призначеною для обслуговування зазначеного майнового комплексу.

Право володіння та користування ТОВ «Автодром» земельною ділянкою, розташованою за адресою м. Київ, вул. Метрологічна, 4, загальною площею 18,7 га виникло на підставі актів цивільного законодавства, а саме ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України та ч. 2. ст. 120 Земельного кодексу України, у зв`язку з тим, що ТОВ «Автодром» є власником нерухомого майна, розташованого на зазначеній земельній ділянці.

Господарським судом міста Києва у рішенні у справі №38/330 констатовано, що зазначений майновий комплекс навчального автодрому є обґєктом нерухомого майна. Той факт, що вказаний об`єкт нерухомого майна є єдиним цілісним майновим комплексом встановлено Господарським судом міста Києва і у рішенні у справі №18/109.

Таким чином, судами у справі №18/109 встановлено законність права користування ТОВ «Автодром» земельною ділянкою та її розмір.

Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Подібні правові висновки наведені у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

Припис частини четвертої статті 75 ГПК України спрямований на забезпечення дотримання принципу правової визначеності та його складової res judicata.

В основі принципу правової визначеності як одного з істотних елементів принципу правовладдя (верховенства права) лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися [рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95)]. Базове тлумачення принципу res judicata наведено у рішеннях ЄСПЛ у справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99), «Науменко проти України» (заява № 41984/98), «Праведная проти Росії» (заява № 69529/01), «Христов проти України» (заява № 24465/04), «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03), в яких цей принцип розуміють як елемент принципу юридичної визначеності.

Дія правила про звільнення від доказування, передбаченого частиною четвертою статті 75 ГПК України, спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів / справ, де сторони мали б можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.

Інше тлумачення створює можливість «спростування преюдиційних обставин» за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту частини четвертої статті 75 ГПК України, а отже до правової невизначеності, адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд замість застосування приписів частини четвертої статті 75 ГПК України має надати стороні можливість доводити / спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмета доказування і були вже встановлені в іншій справі.

Суд приймає до уваги висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.10.2024 у справі №607/6215/23, що правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

Таким чином, вищезазначені обставини щодо фактів володіння та користування земельною ділянкою та права власності на розташоване на ній майно є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню у даній справі.

Наведене також спростовує твердження позивача щодо невідповідності поданих відповідачем документів вимогам до документів, що подаються для державної реєстрації та неможливість на їх підставі встановити набуття відповідного речового права на нерухоме майно.

За змістом пунктів 2, 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) тощо. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Відповідно до пункту 12 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відповідно до якої не передбачається передача земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування, розроблена по земельних ділянках не зареєстрованих у Державному земельному кадастрі та по земельних ділянках, щодо яких Київська міська рада прийняла рішення про надання (передачу) їх у власність, оренду чи постійне користування до 01.01.2013, не підлягає погодженню або затвердженню Київською міською радою та її виконавчим органом.

Отже, суд приходить до висновку, що наявність чинного рішення компетентного органу влади, а також те, що відповідно до зазначеної технічної документації не передбачається нова передача земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування, свідчить про підпадання технічної інвентаризації під регулювання п. 12 вказаного Порядку. При цьому, зміна органу розпорядження землею не спростовує зазначений висновок.

Також, суд відзначає, що ст.55 Закону України «Про землеустрій» в редакції чинній на час створення Технічної інвентаризації встановлювала, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки.

Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель від 29.01.2024 у повній мірі відповідає вищезазначеним критеріям.

Не знайшло свого документального підтвердження і доводи позовної заяви щодо порушення відповідачем ст.ст. 92, 120, 134 Земельного кодексу України.

Частинами 1, 2 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) та визначає, що земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Однак, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Судом встановлено, що на земельній ділянці розташований обґєкт нерухомого майна - майновий комплекс, що належить на праві власності відповідачу і зазначений факт є преюдиційним, а отже посилання позивача на порушення ст. 134 Земельного кодексу України є безпідставним.

За змістом витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3200207052024 земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:79:475:0024 відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, що дозволяє використання зазначеної земельної ділянки для житлової та громадської забудови, в тому числі для реконструкції існуючого майнового комплексу та/або нового будівництва в межах зазначеної категорії.

В порядку реалізації положень ст. 120 Земельного кодексу України, в діючій редакції, ТОВ «Автодром» 19.06.2026 звернувся до Київської міської ради із відповідною заявою щодо передачі в оренду земельної ділянки, проте, будь-якої відповіді від Київської міської ради отримано не було.

Суд відзначає, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав має бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Таким чином, з огляду на зазначене, розглядаючи зазначену справу, судом встановлено, що державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леутою І.В. за результатом розгляду заяви реєстраційний номер 59566076 від 21.02.2024 та документів, поданих відповідачем, прийнято обґрунтоване та законне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71734615 від 23.02.2024, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодром» земельною ділянкою кадастровий номер: 8000000000:79:475:0024 площею 12.8456 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2884944880000, номер запису про інше речове право: 53832005 за відсутності підстав для відмови у такій реєстрації.

З огляду на зазначене, доводи позовної заяви є беззмістовними та недоведеними.

Суд також звертає увагу позивача, що відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Вирішуючи цей спір, суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Позивач, при зверненні до суду, зазначив, що рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою 8000000000:79:475:0024 за ТОВ "Автодром" позбавило його можливості реалізувати своє право на отримання зазначеної земельної ділянки у користування відповідно до земельного законодавства.

Однак, жодних доказів про існування порушеного права позивача в межах розгляду цієї справи надано не було.

Отже, на підставі вищезазначеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Суд наголошує, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст. 2 ГПК).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України).

Європейський суд справ людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (пункт 192 рішення у справі "Scordino v. Italy (№1)" від 29.03.2006, заява №36813/97; пункт 45 рішення у справі "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany" від 12.07.2001, заява №42527/98).

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини у пункті 6 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі "Леонтьєв та інші проти України" (Leontyev and оthers v. Ukraine) виснував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах "Руіз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та "Гарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі "Бендерський проти України" (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі "Богатова проти України" (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.09.2026.

Суддя Світлана ПОГРІБНА