Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №907/411/26 — Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/411/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Мельник І.В.,

розглянувши справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЯЧІВАГРОЛІС", с. Нересниця Тячівського району Закарпатської області

до відповідача Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України", м. Київ в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України", м. Ужгород

про стягнення 1 440 000,00 грн та зобов`язання повернути об`єкт оренди

За участю представників:

позивача – Матіко С.Р., адвокат ордер серія АО № 1228472 від 14.04.2026

відповідача – Ігнатенко С.С., адвокат, ордер серія АО №1213000 від 12.01.2026

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЯЧІВАГРОЛІС" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" про стягнення неустойки в сумі 1 440 000,00 грн та зобов`язання повернути об`єкт оренди - виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, буд. 160, с. Нересниця, Тячівський р-н., Закарпатська обл., площею 1 261,57 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1913960921244, за відповідним документом (актом) у зв`язку з припиненням дії договору оренди нерухомого майна №01с/2020 від 27.05.2020.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/411/26 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2026 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 03.06.2026 о 10:00 год. та встановив учасникам справи строк для подання до суду заяв по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.06.2026 суд постановив відкласти підготовче засідання на 19.06.2026 об 11:20 год., з підстав наведених у ній.

12.06.2026 за вх.№ 02.3.1-02/5761/26 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 11.06.2026 та клопотання про поновлення строку на його подання, мотивоване отриманням доступу до матеріалів електронної справи 04.06.2026.

Присутній в підготовчому засіданні 19.06.2026 представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву.

Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання, заслухавши доводи сторін, постановив протокольну ухвалу, якою визнав причини пропуску строку встановленого судом в ухвалі від 06.05.2026 поважними та поновив процесуальний строк на подання відзиву на позов, долучивши його до матеріалів справи, з метою забезпечення принципу рівності сторін та об`єктивного з`ясування обставин справи.

За результатами підготовчого засідання 19.06.2026 за участю уповноважених представників позивача та відповідача судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 907/411/26, призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.2026 о 10:30 год.

В судовому засіданні 08.07.2026 оголошувалася перерва до 17.07.2026 о 10:00 год.

В судове засідання від 17.07.2026 сторони з`явилися. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позовних вимог заперечив з викладеному у відзиві підстав.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до статті 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 17.07.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЯЧІВАГРОЛІС" (далі – ТОВ "ТЯЧІВАГРОЛІС") узагальнено обґрунтовано посиланням на обставини закінчення 24.01.2023 строку дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна від 27.05.2020 № 01c/2020.

Також позивач наполягав на тому, що після закінчення строку дії вказаного договору позивачем неодноразово на адресу ДП "Тячівське лісове господарство" та його правонаступників заявлялись вимоги звільнити орендоване приміщення та повернути майно за актом прийому-передачі у зв`язку із припиненням договору оренди, проте відповідачем такі вимоги не виконані.

Позивач зазначає, що невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Позивач наголошує, що оскільки після припинення дії договору у зв`язку із закінченням строку його дії відповідач свого зобов`язання з добровільного повернення об`єкта оренди не виконав та продовжує користування таким, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем виникло право на стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування переданим оренду виробничим будинком, сума якої за період із лютого 2023 року по березень 2026 року (37 місяців) склала 2 960 000,00 грн (40 000,00 грн х 2 х 37 = 2 960 000,00 грн).

Як зазначає позивач, беручи до уваги фінансові можливості ТОВ "ТЯЧІВАГРОЛІС", а також розмір судового збору (1,5 % від ціни позову) який розраховується за вимогами майнового характеру, позивач вважає за необхідне заявити до стягнення із відповідача суму 1 440 000,00 грн за період із квітня по вересень 2024 року.

Заперечення (відзив) відповідача.

Заперечуючи проти вимог заявленого позову, Державне спеціалізоване підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" не погоджується із твердженням позивача про те, що нібито договір оренди нерухомого майна № 01с/2020 від 27.05.2020 припинив свою дію 24.01.2023.

Зазначає, що у даному конкретному випадку позивач належних та допустимих доказів того, що він як орендодавець заперечив на дату закінчення строку дії договору оренди (24 січня 2023) та протягом одного місяця після закінчення строку цього договору (у період з 24.01.2023 по 24.02.2023) у його поновленні не надав.

Відтак, на думку відповідача, за відсутності таких доказів, а також з огляду на визнання позивачем факту подальшого володіння та користування відповідачем спірним майном після 24.01.2023, договір оренди відповідно до статті 764 ЦК України вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений цим договором (35 місяців), а орендні правовідносини сторін із закінченням первісного строку його дії не припинялися та продовжували діяти щонайменше до 24.12.2025.

Позивач також вказує, що станом на 24.12.2025 та протягом одного місяця після закінчення вже поновленого строку договору оренди (у період з 24.12.2025 по 24.01.2026) позивач повторно проти поновлення дії договору оренди на новий строк не заперечив.

Відтак, за доводами відповідача, з урахуванням факту подальшого володіння та користування відповідачем спірним майном після 24.12.2025, договір оренди черговий раз вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (35 місяців).

Також відзначає, що наявна у матеріалах справи вимога позивача від 23.03.2026 про повернення йому об`єкта оренди була надана відповідачеві зі спливом місячного строку, передбаченого у статті 764 ЦК України, а тому така вимога не спростовує факту поновлення на новий строк договору оренди нерухомого майна, який мав місце у грудні 2025 року.

Таким чином, на переконання відповідача, підстави для застосування до відповідача санкцій, визначених пунктом 2.6 договору оренди та частиною 2 статті 785 ЦК України, також відсутні.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судом, 27.05.2020 між Тячівським районним комунальним спеціалізованим виробничим лісогосподарським підприємством "ТЯЧІВАГРОЛІС" (код ЄДРПОУ: 00431800) (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЯЧІВАГРОЛІС"), як орендодавцем, та Державним підприємством "Тячівське лісове господарство" (правонаступником якого є державне підприємство "Мокрянське лісомисливське господарство", а в подальшому Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", код ЄДРПОУ: 44768034), як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна № 01c/2020 (далі – договір оренди).

Відповідно до пункту 1.1 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає у платне строкове користування (в оренду) виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, буд. 160, с. Нересниця, Тячівський р-н., Закарпатська обл. (далі – об`єкт оренди) згідно з актом приймання-передавання майна, з подальшим поверненням об`єкта оренди орендодавцю.

З моменту підписання сторонами, відповідно до пункту 2.4 даного договору, акта прийому-передачі, останнє вважається належним чином передане (повернуте) орендодавцю (пункт 2.5 договору оренди).

Судом встановлено, що 27.05.2020 орендодавець передав, а орендар, прийняв виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, буд. 160, с. Нересниця, Тячівський р-н., Закарпатська обл., згідно з умовами договору оренди, що підтверджується актом прийому-передачі майна (додаток № 1 до договору оренди).

Пунктом 2.4 договору оренди передбачено, що не пізніше 10 робочих днів з дати закінчення строку оренди за даним договором орендар зобов`язаний повернути орендоване майно орендодавцю за актом прийому-передачі.

Відповідно до пункту 2.6 договору оренди у випадку ухилення орендаря від підписання акта приймання-передачі та повернення орендодавцеві майна, що надане йому в оренду за цим договором, орендар сплачує на користь орендодавця, зокрема, неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Згідно з пунктом 3.1 договору оренди нерухомого майна, орендна плата, як підлягає сплаті за користування майном складає 40 000,00 грн за кожен місяць оренди.

Умовами договору оренди визначено, що строк дії даного договору становить 35 місяців, тобто до 24.01.2023 (пункт 8.2 договору оренди).

Разом із тим, 23.03.2026 ТОВ "ТЯЧІВАГРОЛІС" звернулося до Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" із вимогою повернути об`єкт оренди згідно договору оренди від 27.05.2020 протягом 7 (семи) днів з моменту отримання вимоги а також підписати акт прийому-передачі (повернення) об`єкта оренди.

30.03.2026 у відповідь на вказану вимогу філія "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" листом від 30.03.2026 за №7786/39.7.1-2026 повідомила ТОВ "ТЯЧІВАГРОЛІС" про відсутність підстав для повернення об`єкта оренди, оскільки спірна адміністративна будівля є об`єктом державної власності, невід`ємно пов`язана з використанням земель лісового фонду та забезпеченням функціонування лісогосподарського підприємства. Крім іншого, в об`єкті оренди організовано чергування лісової охорони у пожежонебезпечний період та розміщені адміністративні приміщення, що використовуються чотирма лісництвами, а саме: Дубівським, Тернівським, Тереблянським, Тарасівським.

Позивач, обґрунтовуючи позов твердженням про закінчення у січні 2023 року строку дії укладеного з відповідачем договору оренди нерухомого майна, а також неповернення останнім об`єкта оренди, зазначає про наявність підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачу спірний об`єкт оренди нерухомого майна та стягнення з відповідача 1 440 000,00 грн заборгованості у вигляді нарахованої неустойки на підставі частини 2 статті 785 ЦК України.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ

Щодо суті спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Із пункту 8.2 договору оренди нерухомого майна вбачається, що строк дії договору становить 35 місяців з урахуванням умов Розділів 2 та 3 (передбачено нарахування орендної плати з 25.02.2020) цього договору, тобто до 24.01.2023.

Нормою статті 764 ЦК України імперативно визначено, що якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Вказаними положеннями статті 764 ЦК України встановлений правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору (постанова Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Суть поновлення договору найму за змістом наведеної норми полягає у тому, що наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, а наймодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Тобто, якщо на дату закінчення строку договору найму і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення наймодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. В іншому ж випадку такий договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором ( постанова Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 914/746/25).

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, що наведене у статті 764 ЦК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.08.2020 у справі № 921/163/19.

За встановленими судом обставинами цієї справи, позивач належних та допустимих доказів того, що він як орендодавець заперечив на дату закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна (24.01.2023) та протягом одного місяця після закінчення строку цього договору (у період з 24.01.2023 по 24.02.2023) у його поновленні суду не надав. Такі докази у матеріалах справи відсутні.

За відсутності таких доказів, а також з огляду на визнання позивачем факту подальшого володіння та користування відповідачем спірним майном після 24.01.2023, договір оренди нерухомого майна відповідно до статті 764 ЦК України вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений цим договором (35 місяців), а орендні правовідносини сторін із закінченням первісного строку його дії не припинялися та продовжували діяти щонайменше до 24.12.2025.

Також судом встановлено, що станом на 24.12.2025 та протягом одного місяця після закінчення вже поновленого строку договору оренди нерухомого майна (у період з 24.12.2025 по 24.012026) позивач повторно проти поновлення дії договору оренди на новий строк не заперечив. Докази зворотного у матеріалах справи також відсутні.

Відтак, з урахуванням факту подальшого володіння та користування відповідачем спірним майном після 24.12.2025, договір оренди нерухомого майна черговий раз вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (35 місяців).

При цьому суд враховує, що наявна у матеріалах справи вимога позивача від 23.03.2026 про повернення йому об`єкта оренди, була надана відповідачу зі спливом місячного строку, передбаченого положеннями статті 764 ЦК України, а тому така вимога факту поновлення договору оренди нерухомого майна, який мав місце у грудні 2025 року, на новий строк не спростовує.

За таких встановлених судом обставин, договір оренди нерухомого майна № 01с/2020 від 27.05.2020 вважається таким, що два рази поновлювався на новий строк та на час розгляду спору у даній справі діє до 24.11.2028 включено.

Наведені обставини виключають задоволення судом вимоги позивача про зобов`язання відповідача повернути йому об`єкт оренди з підстав закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на підставі пункту 2.6 Договору оренди та частини 2 статті 785 ЦК України неустойки у вигляді подвійної орендної плати за період із квітня 2023 року по вересень 2024 року, суд враховує таке.

За положеннями частини 2 статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Як уже зазначалося, згідно з пунктом 2.6 договору оренди нерухомого майна, у випадку ухилення орендаря від підписання акта приймання-передачі та повернення орендодавцеві майна, що надане йому в оренду за цим договором, орендар сплачує на користь орендодавця, зокрема, неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Суд враховує, що матеріали справи належних та допустимих доказів того, що у період з квітня 2023 року і на час розгляду справи відповідач протиправно ухилявся/ухиляється від підписання акта приймання-передачі чи від повернення спірного майна позивачу як орендодавцю.

Верховний Суд у пункті 86 постанови від 01.02.2022 у справі № 908/1627/19 наголошує: "неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України".

Як уже зазначалося та встановлено судом, укладений між сторонами у цій справі договір оренди нерухомого майна № 01с/2020 від 27.05.2020 декілька разів поновлювався на новий строк та на час розгляду спору діє до 24.11.2028, а тому відповідач користується спірним майном правомірно.

За таких встановлених обставин суд вважає відсутніми підстави для застосування до відповідача неустойки, визначеної частиною 2 статті 785 ЦК України та пунктом 2.6 договору оренди нерухомого майна.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, № 303-А. пункт 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування таких висновків суду.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 15.09.2026.

Суддя Д. Є. Мірошниченко