Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №902/1043/24 — Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" вересня 2026 р. Cправа № 902/1043/24

за позовом: Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (пров. Цегельний, м. Вінниця, 21020) в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (вул. Січових Стрільців, 18, м. Київ, 04053) та Вінницької районної військової адміністрації (вул. Хмельницьке шосе, 17, м. Вінниця, 21036)

до: Відділу освіти Вінницької районної державної адміністрації (вул. Мічуріна, 2, с. Агрономічне, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23227)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковінько - ковбаси" (вул. Центральна, 2-А., с. Лука Мелешківська, Вінницький р-н., Вінницька обл., 23234)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1 Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (вул. Героїв Майдану, 12, 8 поверх, м. Хмельницький, 29001, код ЄДРПОУ 21312821)

про визнання договору недійсним та стягнення 785 596,90 грн

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

За участю сторін:

прокурор: Суходоля М.В.

позивача 1: не з`явився

позивача 2: не з`явився

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2:Давиденко Ю.В.

третьої особи: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

30.09.2024 заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької районної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Відділу освіти Вінницької районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковінько - ковбаси" про визнання недійсними договору та додаткової угоди та стягнення 785 596,90 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.09.2024 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 07.10.2024 відкрито провадження у справі № 902/1043/24. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.11.2024. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1 Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (вул. Героїв Майдану, 12, 8 поверх, м. Хмельницький, 29001, код ЄДРПОУ 21312821).

18.10.2026 від Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області надійшли додаткові пояснення (вх. № канц. 01-34/10293/26 від 18.10.2026), які долучені судом до матеріалів справи.

22.10.2024 від представника відповідача 2 ТОВ "Ковінько - Ковбаси" надійшов відзив на позовну заяву (вх. канц. 01-34/10377/24 від 22.10.2024), який долучений до матеріалів справи.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача 2 ТОВ "Ковінько - Ковбаси". Інші учасники судового процесу не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 07.10.2024.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про оголошення перерви в розгляді справи з метою подання відповіді на відзив.

Присутній представник відповідача не заперечив проти даного клопотання.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання на 26.11.2024, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

07.11.2026 від Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх. № канц. 01-34/10970/24 від 07.11.2024), яка долучена судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 07.11.2024 повідомлено учасників справи про розгляд справи, що відбудеться 26.11.2024.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача 2 ТОВ "Ковінько - Ковбаси". Інші учасники судового процесу не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 07.11.2024.

Ухвалою суду від 26.11.2024 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 14.01.2025.

Ухвалою суду від 14.01.2025 зупинено провадження у справі № 902/1043/24 за позовом Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької районної військової адміністрації до Відділу освіти Вінницької районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковінько - ковбаси", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1 Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання договору недійсним та стягнення 785 596,90 грн до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду справи № 922/3456/23.

12.01.2026 від Вінницької окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі (вх. № канц. 01-34/255/26 від 12.01.2026), в якому вказано, що Верховним судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийнято постанову від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Ухвалою суду від 16.01.2026 поновлено провадження у справі № 902/1043/24. Повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання у справі, що відбудеться 19.02.2026.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор. Інші учасники судового процесу не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 16.01.2026.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 19.02.2026 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 31.03.2026.

19.01.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № б/н від 19.01.2026 (вх. № 01-34/556/26 від 19.01.2026) представниці Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області - Франчук І.О. про проведення судового засідання за відсутності представника Управління.

13.03.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. № 01-30/2587/26 від 13.03.2026) від Вінницької окружної прокуратури Вінницької області про повернення зі стадії розгляду справи № 902/1043/24 по суті до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі № 902/1043/24.

Ухвалою суду від 31.03.2026 клопотання (вх. № 01-30/2587/26 від 13.03.2026) Вінницької окружної прокуратури Вінницької області про повернення зі стадії розгляду справи № 902/1043/24 по суті до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі № 902/1043/24 - задоволено. Повернуто зі стадії розгляду справи № 902/1043/24 по суті до стадії розгляду справи у підготовчому провадженні. Провадження у справі № 902/1043/24 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/20111/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду. Зобов`язано сторони повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 902/1043/24.

26.06.2026 від Вінницької окружної прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі (вх. № канц. 01-34/6515/26 від 29.06.2026), в якому вказано, що Великою палатою Верховного суду прийнято ухвалу від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23 дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд та повернула відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного суду справу № 910/20111/23 для подальшого розгляду.

Ухвалою суду від 29.06.2026 поновлено провадження у справі № 902/1043/24. Повідомлено учасників справи про підготовче судове засідання у справі, що відбудеться 02.09.2026.

На визначену дату з`явився прокурор та представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковінько - ковбаси".

Представники позивачів Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької районної військової адміністрації не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 29.06.2026.

При цьому судом взято до уваги клопотання представника Північного офісу Держаудитслужби (вх. № канц. 01-34/556/24 від 19.01.2026) про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Представник відповідача відділу освіти Вінницької районної державної адміністрації не з`явився, про дату, час та місце судового засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 29.06.2026.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1 Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 29.06.2026.

Згідно з частиною 5 та 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 37 Положення про ЄСІТС внормовано, що підсистема “Електронний суд” забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Згідно з пунктом 42 Положення про ЄСІТС у разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.

Відповідно до п.2 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Згідно абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищевикладене, позивач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Поряд з цим судом взято до уваги клопотання Північно – західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника з врахуванням позиції останнього.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Прокурор позов підтримав в повному обсязі. Представник відповідача 2 проти позову заперечив.

02.09.2026 в судовому засіданні в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в судовому засіданні в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказує на вчинення відповідачем 2 ТОВ «Ковінько - ковбаси» антикоконкурентних узгоджених дій у вигляді спотворення результатів торгів, внаслідок чого між відповідачами 1, 2 укладено Договір № 1020-2230-6 від 30.01.2018 та додаткову угоду № 2 від 09.01.2019, які підлягають визнанню недійсним. При цьому прокурором заявлено про повернення отриманих 785 596,90 грн за Договором та додатковою угодою в порядку реституції.

Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області висловило незмінну позицію, що Управління не здійснювало заходів державного фінансового контролю щодо закупівлі UA - 2017-12-22-001305-а. З огляду на викладене, в Управління відсутні правові підстави для прийняття рішення про проведення моніторингу вищезазначеної закупівлі.

Суть заперечень відповідача 2 у даному спорі зводиться до того, що прокурор, звертаючись із позовом у справі про визнання недійсним договору та додаткової угоди та посилаючись на приписи ч. 3 ст. 228 ЦК України, жодними доводами та аргументами не доводить наявності у сторін (сторони) умислу в настанні протиправних наслідків, як необхідної передумови для застосування цього правового механізму захисту порушеного права. Визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.08.2023 в справі № 904/3100/21). В даному ж випадку, будь-яке рішення про притягнення до кримінальної відповідальності за означене, відсутнє. У той же час, факт вчинення відповідачем порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у даній закупівлі, що встановлений рішенням Антимонопольного комітету України, без відвідного рішення про встановлення вини (наміру, умислу), не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений із метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України). Так, посилання прокурора лише на рішення адміністративної колегії Південно- Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2021 № 72/53-р/к, яким встановлено наявність у діях ТОВ «Ковінько-Ковбаси» антиконкурентних узгоджених дій, не доводять, що зміст правочину та мета, з якою він вчинений, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, як це передбачено ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України. Тому відповідач 2 вважає, що в даному випадку прокурором не підтверджено недодержання вимог щодо відповідності оспорюваних правочинів інтересам держави і суспільства, оскільки наведені прокурором обставини та матеріали справи щодо притягнення ТОВ «Ковінько-Ковбаси» до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не можуть свідчити про невідповідність оспорюваних правочинів інтересам держави та не впливають на його дійсність.

У відповіді на відзив Прокурор повністю підтримав позицію викладену у позовній заяві. Прокурор з посиланням на порушення законодавства про захист економічної конкуренції звернувся із відповідним позовом до суду в інтересах держави про визнання Договору № 1020-2230-6 від 30.01.2018 недійсним, визнання недійсною додаткову угоду № 2 від 09.01.2019 та стягнення 785 596,90 грн, отриманих за таким Договором та додатковою угодою.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Спірним у цій справі є питання наявності правових підстав для визнання недійсним Договору № 1020-2230-6 від 30.01.2018, визнання недійсною додаткову угоду № 2 від 09.01.2019, укладеного між Покупцем - Відділом освіти Вінницької районної державної адміністрації та Постачальником –ТОВ «Ковінько-ковбаси», стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 отриманих за Договором 785 596,90 грн, а з відповідача 1 отриманих за рішенням суду коштів в дохід держави, з підстав вчинення учасниками публічної закупівлі антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів тендеру. Правовою підставою позову прокурором визначено порушення статей 203, 215 та ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України, можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Водночас, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18.

В процесі вирішення даного спору судом були встановлені підстави для зупинення провадження по даній справі до перегляду у касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 922/3456/23.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 (зі змінами).

Згідно із ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі № 902/1043/24 постало питання, чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини 3 статті 228 ЦК України, тобто чи є укладені правочини, таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції"

У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).

Враховуючи викладене, об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, наступним чином:

- при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо);

- ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання); ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Втім, об`єднана палата дійшла висновку, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки:

- по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було;

- по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

Відтак, об`єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.

Таким чином наразі є висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з поставлених прокурором питань про застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, який підлягає врахуванню відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України під час вирішення цієї справи № 902/1043/24.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд акцентує увагу, що згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, норма ч. 3 ст. 228 ЦК України не може бути застосована лише у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд також дійшов висновку, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор має довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Поряд з цим у межах даної справи підстави для визнання договору та додаткової угоди недійсним зводяться лише до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на будь-які інші підстави для визнання спірного правочину недійсним прокурор не посилається.

Проте, лише сам факт вчинення ТОВ «Ковінько – ковбаси» порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20 та підтриманий у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Так, прокурором не доведено у чому саме полягає завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного договору про закупівлю, як і не доведено, що укладення Договору не відповідало інтересам держави, внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості.

Отже, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як уже зазначалося вище, відповідно до висновку Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

З огляду на викладене, обставини допущення, зокрема відповідачем 2, при проведенні закупівлі порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного договору та додаткової угоди з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Також суд зазначає, що пунктом 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Саме у вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним Договору № 1020-2230-6 від 30.01.2018, визнання недійсною додаткову угоду № 2 від 09.01.2019, укладених між Покупцем - Відділом освіти Вінницької районної державної адміністрації та Постачальником – ТОВ «Ковінько-ковбаси», стягнення з відповідача-2 з підстав необґрунтованості такої вимоги.

Відмова суду у задоволенні заявленої прокурором позовної вимоги про визнання недійсними Договору та додаткової угоди має наслідком відсутність необхідності надавати юридичну оцінку вимогам прокурора в частині стягнення з ТОВ «Ковінько-ковбаси» на користь Відділу освіти Вінницької районної державної адміністрації 785 596,90 грн та стягнення з Відділу освіти Вінницької районної державної адміністрації одержаних за рішенням суду коштів в дохід держави, які мають статус похідних вимог.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позову повністю з вищенаведених підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позову повністю, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 9027,64 грн покладаються на прокурора.

Суд також враховує, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні із позовом в інтересах держави, а обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Верховний Суд зазначає, що у спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачами можуть бути декілька уповноважених органів, які здійснюють контроль і моніторинг у сфері публічних закупівель, залежно від повноважень, в межах яких ці органи діють, та характеру спірних правовідносин.

При цьому закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постановах від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

У даному випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі визначених позивачів відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України та підтверджено належними доказами у справі.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишити за прокурором.

3. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Оскільки в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 14 вересня 2026 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи